Підписка на інформаційну розсилку ІНФОЛІСТ
Ваш E-mail:
Дружні сайти
кого славимо?
Свято, в традиційному розумінні, походить від слова „святе”, святкувати – святе шанувати. В кожного народу є щось таке, за що гідні сини того народу готові голови скласти, бо вважають що із втратою тих святощів зникне і народ їх, як зникли в тенетах історії обри, гуни і інші колись славні народи. Ми зараз звикли казати, що кожен народ вартий своєї влади, а насправді, мудреці сивої давнини казали: народ такий, як його святощі. Саме зараз прийшов мені на думку випадок описаний у щоденнику одного лікаря японця, котрий пережив бомбардування в Хиросимі. Він розповідав, що після скинення на місто ядерної бомби практично усі будинки були зруйновані, величезна кількість людей була вбита вибухом, інші масово вмирали від невідомо чого (тепер ми уже знаємо, що то була променева хвороба). Нічим не можна було зарадити, і не було на чому евакуювати з того пекла вцілілих. На причалі випадково вцілів один катер. І всі люди, помагаючи хворим і пораненим і незважаючи на „смертельне сонце”, стали збиратися до міської управи, щоб супроводити вивезення з міста найціннішого, найкоштовнішого скарбу – великого парадного портрета імператора Японії. Національні святощі, ті які успадковані від предків рідних і досі у великій пошані у японців. І за це японців поважає весь світ. Більше того, така самовіддана повага до своїх рідних святощів спонукає людей, що загубили святощі свого народу, переймати японські, як свої, рідні. Українці, як гідний народ, теж мають свої святощі. Наприклад – День матері-берегині, котрий святкуватимемо у травні.Коли народ втрачає все – державу, свободу, навіть, мову – то єдиним, що не дає йому згинути, розпорошитися поміж народами є його національні святощі. Вони допомагали українцям залишатися українцями в період нашої бездержавності, вони зберегли єврейську націю під час життя „в розсіянні”. Та якщо українцям, що жили, хай і невільно, постійно на своїй землі, рідні святощі, національна шкала цінностей служила лише оберегом, захисним муром, що рятував від експансії чужої культури і асиміляції, то євреї за часи довгого життя поміж іншими народами навчилися використовувати свої національні святощі не лише з націєзберігаючою, а ще й наступальною метою. Просто кажучи як політичну ідеологію. Найперше вони переконали народи в своїй богообраності. Далі привчили їх шанувати єврейські святощі вище національних. Бо національні святощі роблять народ гордим за свій рід, а їх втрата призводить до духовної дезорієнтації народу, відірвання від коріння і такому народу легко прищепити чужу культуру, ідеологію, систему цінностей. В одному цікавому документі написано: „Примусьте їх святкувати свята наші, хай думають що своє славлять, а сила їх прибуде з нами.” І справді, свята для цієї мети надаються якнайкраще. Бо свята – це радість, людина тішиться (в різні способи) і про предмет тої радості практично не задумується. Ми щойно святкували одне з таких свят – свято ніби-то святого католицької церкви св. Валентина. Та насправді у католицькій церкві немає святого з таким іменем, і життя людини, котру таємничі лялькарі подають нам як благочестивого Валентина викликає у здорової людини хіба-що відразу.
Та повернімося до свята восьмого дня місяця березня. Хтось запитає а чому не сьомого чи дев’ятого березня? Та й справді – кожне свято належить до якоїсь дати не просто так, а завдяки якійсь події чи явищу. Наші предки мали свої свята у дні коли „святкують” небесні світила (на дні рівнодень чи сонцестоянь, наприклад), потім до них додали свята, що важливі для нації – наприклад свято 24 серпня – вшанування дня, коли наша новітня держава стала власне державою. То що ж сталося 8 березня що його стали вшановувати як міжнародний жіночий день? Колись брехлива радянська ідеологія стверджувала, що цього дня ліонські (м.Ліон, Франція) прялі згуртовано вийшли боротися за свої робітничі права. Тоді ж говорилося, але вже неофіційно, що в 1910 р. в Копенгагені на 2-ій Міжнародній конференції жінок-соціалісток К.Цеткін запропонувала запровадити Міжнародний жіночий день – день боротьби за рівні права жінок (а, як відомо, тодішні революціонерки були заядлими феміністками – згадаймо ту ж К.Цеткін, Р.Люксембург, Є.Бош чи А.Коллонтай). То може цей благословенний день припав на 8 березня? Аж ніяк. У 1911 р. міжнародний жіночий день святкували 19 березня, а в 1912 р. взагалі 12 травня. І про це писали в самих соціалістичних газетах. Знову невідповідність. А 8 березня та Міжнародний жіночий день знайшли себе аж у 1918 році. Та перед тим трохи історії, яка видасться вам зовсім тут невідповідною.
Читаємо так званий Сувій Естер (Есфірь) із книг ТаНаХа – стародавнього зводу законів і святого письма іудеїв. 354 рік до н.е. – на престолі велетенської імперії персів сидить могутній цар Артаксеркс (по ст.єврейськи - Ахашверош), а його правою рукою є мудрий візир Гаман (Аман). Євреї теж живуть у цій державі, і одним із лідерів у їхній громаді є Мордехай, що виховує свою юну племінницю Естер (Есфірь), котра і є нашою головною героїнею. В їх святих книгах цей період названо вавілонським рабством, чи вавилонським полоном. Та не пускаймо сльозу співчуття, бо те „рабство” було далеко не таким, що ми розуміємо під цим терміном зараз. У всякому разі бідними вони не були, бо в тому ж Сувої Естер далі написано, що погромники відібрали від „нещасних рабів-євреїв” численні статки. Та і на малюнках у їх святих книгах бідними вони не виглядають. А бідними вони не були тому що жили за своєю звичною схемою – із лихварства, паразитування на відсотковому боржництві. І візир Гаман, як мудрий державник, вирішив накинути їм трохи податків, що єврейській громаді, звісно ж, не прийшлося до душі. Більше того – Гаман став для них найненависнішим ворогом, і то не дивно, адже він зазіхнув на святе – їхні гроші. Хоча в Сувої Естер подано іншу причину, про її достовірність судіть самі: „Коли Гаман проходив вулицями міста, то усі люди вклонялися йому. І тільки Мордехай не схилявся у поклоні. І видалося замалим Гаману покарати за таку неповагу самого лише Мордехая, і вирішив він знищити весь народ Ізраїльський”. Отака байка.
Та євреї вирішили діяти, і знову за своєю звичною схемою. Не маючи доступу до царя з парадного входу, вони вирішили зайти до нього через вікно спальні. Це їхня багато разів випробувана схема: пригадаємо, що Аврахам віддав свою дружину Сару в гарем до фараона коли тій було уже за шістдесять. Або ще всі пам’ятають біблійний сюжет про Соломію, яка на пораду матері, котру намовили „зацікавлені особи”, зажадала від царя відсіченої голови Йоана Предтечі. В нашому випадку Мордехай на царське ложе відправив свою улюбленицю Естер. Незабаром вона уже мала незаперечний вплив на царя. І коли вона в цьому переконалася, то не вагаючись попросила собі голову візира Гамана, звинувативши його у... зазіханнях на себе ж – царицю Естер. Звісно що цар Артаксеркс повірив, а який чоловік не повірив би? І віддав Гамана, все його оточення та служби, повністю у розпорядження єврейської громади. Ті, не роздумуючи довго, Гамана каменували – просто забили камінням – а по всій імперії влаштували такий терор і геноцид, що араби позаздрили б. Сам Мордехай, котрий став візирем замість убитого Гамана, і котрого вважають автором Сувою Естер пише, що євреями було замордовано 75 тисяч людей. Очевидно здебільшого тих, хто заборгував їм гроші. І відтоді щороку в свято Пурим, яке вони святкують саме в цей час, вони роблять машкару Гамана, і з релігійною екзальтацією його каменують. Не можна навіть імені його говорити вголос, а коли під час проповіді рабе в синагозі промовляє ім’я Гамана, то усі повинні тріскотіти спеціальними, наперед розданими, брязкальцями і промовляти слова прокляття на його голову. І це дійство вважається святом світлої перемоги.
Тепер щодо 8 березня безпосередньо. Єврейська більшість серед керівництва російської більшовицької партії після перемоги революції і не думала відмовлятися від свого національного свята. Тим більше, що скоро підвернулася і нагода – саме в лютому щойно сформована Червона армія здобула перші перемоги проти білої гвардії військ генерала Корнілова (до речі, в Кронштадті червоні розбили і знищили морський полк набраний суто із українців). І євреї в керівництві ВКП(б) не минули нагоди проголосити день Радянської армії (23 лютого) саме на свято Пурим – день „світлої перемоги” євреїв над Гаманом. Умовно українська влада нашої держави теж не відмовляється святкувати єврейський Пурим, назвавши його Днем захисника вітчизни(чиєї вітчизни?). І все було би гаразд, коли б не жінки. Більшовички заявили, що, мовляв, це несправедливо, адже перемоги над Гаманом не було би досягнуто, коли б не заслуги Естер. А вона залишилася не вшанованою. Вирішення проблеми несподівано прийшло з переходом на новий календар. Справа в тому, що Юліанський календар, по якому жила дореволюційна Росія страшенно застарів і відставав на той час на цілих 14 діб. Центральний комітет ВКП(б) приймає декрет про те, що країна переходить на загальновживаний Григоріанський календар і після 1 лютого 1918 року настане зразу 15 лютого 1918 року. І тому було вирішено день Єврейської перемоги і далі святкувати 23 лютого, а Естер пошановувати того ж дня тільки уже за новим календарем: 23 лютого + 14 діб = 8 березня. Зі святом, жінки і дівчата. Шолом, шолом.
Василь КУРТЯК
