Підписка на інформаційну розсилку ІНФОЛІСТ

Ваш E-mail:

Укр:
Рус:





Споріднені сайти





Дружні сайти
Свевлад. (Сербія)
Тінь Сонця. Музичний гурт.

ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ГЕНЕЗИС УКРАЇНСЬКОГО РІДНОВІР'Я В ХХ ст.

В цьому розділі нашої роботи ми розглянемо такі проблеми як: становлення Української Рідної Віри В.Шаяна, як релігійної конфесії оформленої в громади сповідників, проаналізуємо 5 основних елементів цього віровчення (філософію, богослів'я, етику, обряд та "священну" історію), прослідкуємо процес розвитку віровчення В.Шаяна та спробуємо висвітлити намагання його ідейного вдосконалення послідовниками професора.

Одним із завдань, що буде виконуватись в 2-му розділі є з'ясування тотожності чи відмінності Української Рідної Віри В.Шаяна та РУНВіри Л.Силенка. Автор має на меті подати порівняльну характеристику цих віровченнь. Зупинимось ми також на певних аспектах історико-філософського генезису, що відбувався і відбувається з РУНВірою.

Останній параграф розділу присвячений рідновірським рухам української діаспори. В цій частині ми спробуємо з'ясувати основні моменти, що викликали їх появу та головні елементи віровчення.

2.1.Українська Рідна Віра В.Шаяна

Автором ідеї відродження української дохристиянської віри в ХХ ст. безсумнівно можна вважати професора Володимира Шаяна. Вчений походив з родини підстаршини австрійської армії. Отримав хорошу освіту, спочатку в гімназії, пізніше у Львівському університеті, який закінчив у 1939 р. Як і в кожної активної молодої людини, не байдужої до громадських справ, молодість його проходила дуже бурхливо.

Зацікавлення релігієзнавством виникло в В.Шаяна ще в часи його навчання в університеті, до ідеї відродження язичництва підштовхнули його студії індуїзму, а також давніх релігій - ведизму, брагманізму та зороастризму. Помітив велику тотожність у світосприйнятті давніх аріїв та сучасних йому українців. Базуючись на такому умовисновку Володимир Шаян почав творити свою релігійну систему.

Під час свого перебування в таборах переміщених осіб, що у Німеччині, намагався створити перші організовані групи прихильників. Але вони не виявились (ті групи) тривкими. Вже будучи в Англії В.Шаян здобуває ступінь професора при співпраці з професором С.Стасяком1. Працював директором Лондонської бібліотеки ім. Т.Г.Шевченка. Поряд з активною роботою в громадському житті українців Англії, розробляє, на основі студій віднайденої "Велесової Книги", теорію "українського генотеїзму". Про що ми нище будемо говорити більш детальніше.

В 1968 році професор знайомитися з Ларисою Мурович, поетесою, яка присвятила дохристиянській тематиці велику частину свої творчості. Пізніше саме Лариса Мурович відіграє основну роль в популяризації праць професора В.Шаяна. З її ініціативи у Торонто буде створено Інститут ім. В.Шаяна.

15 липня 1974 року, на 66-му році життя, від серцевої хвороби професор Володимир Шаян помирає. Але історія організіційного руху української віри В.Шаяна на цьому не завершилась. Свого часу, зацікавившись рідною Вірою та її історією, автор цих рядків звернувся із проханням поділитись особоистими враженнями до Старшого проповідника Мирослава Ситника, людини, що першою зареєструвала громаду послідовників В.Шаяна, людини, що веде проповідування рідновір'я в єдиному збудованому храмі - Святині Дажбожій у Гамільтоні. Пан Ситник, у відповідь, надіслав 108-сторінкову підбірку документів. Але, нажаль, в тих документах більше інформації містилось не про рух рідновірів, а про особу Л.Силенка, якого послідовники В.Шаяна, особливо в діаспорі, і "на дух" не бажають сприймати. Тому, зараня вибачаючись перед згаданим паном Мирославом Ситником, ми беремо на себе сміливість використовувати і інші джерела, рідновірські та не лише.

Рідновіри вважають роком відродження свого віровчення 1934-й. Не можна заборонити вважати так, але сам В.Шаян не зве цей рік роком відродження віровчення, а роком постання ідеї відродження староукраїнської віри, що пізніше переросла в ідею "панарійського ренесансу"2 . Початком будь-якого релігійного руху в новому часі, з історичної точки зору, є факт утворення перших груп чи громад прихильників.

Роком зародження "староукраїнської віри" більш обгрунтованішим було б вважати 1943 р., коли, за словами В.Шаяна, ним було створено перший "Орден Лицарів Бога Сонця". Але він не проіснував довго, бо вже в 1945 р. В.Шаян творить "Орден Бога Сонця" і висвячує 12 нових членів3. Цей орден також занепав, в 1948 році, коли його творець виїздить до Англії. Там, а ні професор Шаян, а ні його послідовники не проводили від імені "Ордену…" жодної релігійно-проповідницької діяльності. Сам же В.Шаян присвятив себе науковим дослідженням та громадській роботі не пов'язаній з ширенням Рідної Віри. Не поширювали рідновір'я, також, лицарі які виїхали за океан. Отже, навіть 1940-ві, важко назвати часом організаційного становлення Шаянового віровчення і напевно, що це не 1934-ий.

Але, все ж, справа не стояла на місці. Одна з найпослідовніших соратниць Володимира Шаяна Лариса Мурович зініціювала в 1969 році створення "Допомогового комітету" для видання праць громадського діяча, поета, науковця і санскритолога, професора В.Шаяна. У 1972 році, з ініціативи працівників "Альманаху Світання" було організовано Інститут ім. В.Шаяна. Всі ці організації були не релігійними, а науково-видавничими.

Перша громада Української Рідної Віри, твореної В.Шаяном, з'вилась у 1981 році в канадському місті Гамільтон. Один із чільних діячів ОСІДУ РУНВіри Мирослав Ситник, не знайшовши спільної мови з Левом Силенком, пориває з силенкиянством і оголошує про своє визнання вчення В.Шаяна. Одночасно гамільтонська громада РУНВіри була перереєстрована на громаду Рідної Віри.

Отже, ідейне оформлення віровчення В.Шаяна, що розпочалось в середині 1930-их, пройшовши тривалий шлях становлення та невдалі організаційні спроби, в 1981 році відбулось як явище не лише теоритичне, а й практичне. Спроби коремих рідновірів перетворити дату особистого духовного прозріння Володимира Шаяна в початок "руху Відродження Української Рідної Віри, як традиційно української конфесії", вважаємо такими, що не відповідають дійсності.

Гамільтонська громада взяла на себе весь тягар ширення українського рідновір'я, коли не брати до уваги вже існуючу громаду Мирослава Шкавритка. Їм вдалось налагодити видання журналу "Українське Відродження", опублікувати цілий ряд праць ідейних лідерів Рідної Віри, в основному В.Шаяна та Я.Оріона. Така робота не залишилась безрезультатною, з'явилась громада сповідників в далекій Австралії. В 1993 році, через два роки після проголошення незалежності, в Києві була зареєстрована рідновірська громада, члени якої визнали себе послідовниками В.Шаяна. Ця громада нині має назву Громада українських язичників "Православ'я", яку очолює волхвиня Зореслава (Галина Лозко). За шість років, себто в 1999-му, реєструються ще три громади рідновірів цієї течії - в Харкові, Чернігівській та Київській областях. Ареал діяльності послідовників В.Шаяна в Україні, не виходить за межі вказаних регіонів, хоча, видання рідновірів ОРУ та групи прихильників, без перебільшення, є в усіх регіонах нашої країни.

Пані Галина Лозко зуміла, як і її колеги в діаспорі, розгорути досить активну видавничу діяльність, її зусиллями побачив світ справді цікавий і змістовний журнал "Сварог", видано ряд праць з проблематики дохристиянської релігії, дослідження "Велесової Книги" та інше. Необхідно віддати належне рідновірам в їх, так потрібній сьогодні, роботі по збору і публікації етнографічного матеріалу. Це справді вагомий внесок до скарбниці національної культури. Не залишається поза увагою закордонна діяльність сучасних українських рідновірів, зокрема їх постійна участь в Світових Конгресах Етнічних Релігій (WPC, WCER). В цих конгресах беруть участь, покищо, представники євразійських країн, а серед них і росіяни, зокрема група російських рідновірів на чолі з Вадімом Казаковим.

Тепер, власне, перейдемо до аналізу твореного В.Шаяном віровчення. Свій аналіз побудуємо на основі співставлення та критичного осмислення постулатів цієї течії Рідної Віри. Як раніше вже говорилось повноцінне релігійне вчення має наступні компоненти: філософія, богослів'я, ритуал, етика, священна історія. Тож спробуємо співставити вчення В.Шаяна із цими компонентами, а в процесі співставлення намагатимемось критично осмислити їх.

Енциклопедичне подання поняття "філософія" має наступний вигляд - це вчення про загальні принципи і пізнання, про відносини людини і світу. Філософія В.Шаяна зветься "філософією чистої жертви". Він формує її на основі вивчення індійської спадщини, творчості Г.Сковороди та студій "Велесової Книги". Сутність цієї філософії полягає в тому, що "правда дається тільки святим пророкам, що в силі обійняти своїм духовним взором довгі відтинки історії людства"4 . Цю правду доносять вони людству шляхом принесення себе у жертву, жертвуючи життєвим комфортом і благами вони пізнають світ і Бога. А пізнавши те, самі стають Богами. Тобто, в них проявляється якась із божих сутностей. Знову ж, як і в першому розділі, наголошуємо, що у слово Боги не потрібно вкладати класичне розуміння витворене під впливом грецького язичництва, не розумів його так і Володимир Шаян, будучи добре обізнаним з "Велесовою Книгою".

Концепція Української Рідної Віри В.Шаяна включає в себе вчення про рабоненависництво, вчення про возвеличення вільної і гордої людини. Ось як про це говорить сам професор: "І ще одна риса, і то найважливіна в нашій Вірі і Книзі Велеса: Рабів не пускають до неба !"5 . Це вчення на пряму пов'язане із ідеєю про божественне походження українського народу. Слідуючи традиції "Велесової Книги", - сам Дажбог зійшов з неба аби зачати із дівами-прародительками руських племен. А отже, зважаючи на вказане походження, українцям, як дітям Божим, не личить бути рабами а ні земними, а ні небесними.

Стосовно богослів'я, то тут В.Шаяном не було написано окремого грунтовного дослідження, але наголошувалось на першотлумаченні справжнього розуміння вчення про генотеїзм. Що ж вкладає в це розуміння В.Шаян, які його особливості?

Генотеїз в поданні вченого є єдинобожественність, як многопроявна, многоіменна і многоособова істота. Тобто, найвищий Бог, Сварог, проявляє себе в багатьох іпостасях і під багатьма іменами, це різні боги, але водночас вони творять єдину сутність, якою є Сварог: "Сварог є єдиний і всеобіймаючий. Сварог є єдиний і многопроявний. Сварог є многоіменний. Він і інші Боги є многоназивні і тисячоіменні. Вони разом творять Єдину Єдність Всесвіту, Небес, Світу Духів Предків і Невидимого Світу Прав'я. Ця могутня Всеєдність обнята єдиною всеобіймаючою стрункою концепцією Сварога, прикметною для Віри наших Прапредків."6 . За словами послідовниці В.Шаяна Г.Лозко Сварог не є персоніфікованим, "бо Сварогом у вищьому значенні вважалися всі сузір'я Зодіаку (Кола Сварожого)…"7 . Натомість Володимир Шаян у своїх працях всеж згадує про "Божественну постать" Сварга.8

З останніх слів можна зробити два припущення: а) або В.Шаян і Г.Лозко мають різну концепцію Сварога; б) або Г.Лозко вдосконалює роботу свого ідейного наставника. Ми схильні дотримуватись останньої точки зору, оскільки В.Шаян, виводячи концепцію верховного божества писав, що "в своїй найвищій сутності Сварог не був до такої міри персоніфікованим як інші божества".9

Розглядаючи питання про "верховне божество" ми не можемо не обминути того факту, що за "Велесовою Книгою" не Сварог, якого звуть "Дідом Божим", а Триглав є уособленням тієї єдності про яку говорить В.Шаян. "А бог один в народі одному, один у сутнім і множинний в Яві - у всіх Богах, у світлому Триглаві,…"10. Наведений уривок є непоодиноким і свідчить про те, що саме Триглав являв собою вчення про єдиного чи одного Бога, Сварог же, за "Велесовою Книгою", є одним із проявів Триглава: "А Триглав - суть Сварог і Перун й Світовид,-…"11 . Безперечно, Сварог посідав найвищі позиції в світоглядних уявленнях авторів "Велесової Книги", але він не був втіленням "всеобіймаючої стрункої концепції єдинобожжя". Ця функція належить вченню про Триглав, принаймні з самої "Велесової Книги".

З огляду на вищесказане ми прийшли до такого висновку - відроджувати Рідну Віру на основі тих писемних згадок, що ми маємо на сьогодні і водночас говорити про якнайбільшу автентичність свого творення є неправомірним ! Чому ? Ті пам'ятки не дають повного уявлення про віру наших предків, а є лише невеликим уривком величезного, але у немалій кількості втраченого 1000 літ тому знання. В.Шаян будучи людиною досить мудрою, усвідомлював це, тому вважав за краще, при відтворенні давньої слов'янської релігії, орієнтуватись на Ріг Веди, до тієї ж думки дійшла його послідовниця Галина Лозко.12

Генеологія подана В.Шаяном не є досить складною, та й послідовники професора особливо не обтяжують себе її з'ясуванням. Такий підхід, як на нашу думку, є вірним оскільки розробка деталізованої генеології призвела б до винекнення непорозумінь між громадами різних регіонів України. Теогенез досить простий: верховний Бог всесвіту Сварог, а всі інші є його синами і дочками - Сварожичами.

Світове Дерево та Яйце-райце висвітлюйть ідею триєдності світу у вченні В.Шаяна. Своїм корінням це Священне Дерево вросло в підземний світ Нав, стовбур і гілки символізують світ Яв - світ людей, а крона і листя - це Прав, світ Богів.13

Ритуали і культова практика в розгядуваному нами вченні базується на вивченні існуючого етнографічного матеріалу та відродженні архаїчних народних свят. До найбільших із них відноситься 8 свят, чотири пов'язані із рухом сонця (Різдво Божича, Осінній Світовид, Купайло-Сонцекрес, Великдень Дажбожий), інші чотири з циклами природи (Колодій, Калита, Спаси, Русалії). В періодиці прихильників Володимира Шаяна постійно друкуються різноманітні розвідки та етнографічні відомості про проведення того чи іншого свята. Власна ж культова практика є теж досить багатою, особливо, що стосується київської громади.

Рідновіри, прихильники творчості В.Шаяна, можуть проводити свої богослужіння в храмах та під відкритим небом. Як видно із фотокарток, поміщених в періодиці, волхви, яких для себе оберає кожна громада сама, не мають усталеного обрядового одягу, але віддають перевагу народним строям з прадавніми вишивками. Відсутня, на відміну від РУНВіри, усталена організаційно-релігійна символіка, використовуються, преважно, солярні знаки. На обкладинці журналу "Українське відродження", який видає одна із громад, постійно присутній княжий знак Володимира в обрамленні сонячного проміння. Сучасні рідновіри ОРУ поклоняються статуям божеств, вшановують малюнки та інші образи в храмах. Окрім того в хаті кожного рідновіра на покутті повинні бути домашні кумири та, від осені до весни, зберігатись дідух. В рідновірів поширені такі вітання: "Слава Рідним Богам !" - "Слава Дажбогу", та інші привітання орієнтовно до свят ("Слава Ярилу", "Слава Купайлу" тощо). Під час читання молитов сповідники підносять руки до гори. Використовують рослинні жертвоприношення. В традиціях сучасних рідновірів є проведення після богослужби святкових обідів, які вони називають братчинами.

Cвою етику сучасні рідновіри черпають із "Велесової Книги", вона є основним джерелом формування етичних принципів. Не менш цікаві етичні положення можна знайти у виданому в 1994 році "Волховнику". Повсякденне ж життя послідовника В.Шаяна регулюють сім засторог:
  • 1. Не цурайся роду свого,
    Його звичаю та мови:
    Бо рідна Мова і Звичай
    Зберігають енергію нації.
  • 2. Не осквернюй душу
    Чужинськими звичаями:
    Пам'ятвй, що чужа пісня та молитва
    Дає силу твоєму ворогові.
  • 3. Будь терплячим
    Але не допускай знущання
    Над твоїми Рідними Святинями.
  • 4. Не руйнуй природу,
    Серед якої живеш,
    Бо цим ти відбираєш майбутнє
    У своїх нащадків,
    Зрубуєш гілку Роду свого.
  • 5. Не потурай ворогам
    Свого народу:
    Якщо треба
    Ставай до Священного Бою.
  • 6. Не віддавайся в рабство,
    Бо хто приймає рабську смерть,
    Той у вічність відійде рабом.
  • 7. Не зраджуй віру
    Дажбожих онуків,
    Бо чужа віра
    Руйнує дух і тіло,
    Знищує націю.
Варто зазначити, що ці застороги не є подібними до заповідей інших релігійних вчень і висвітлюють притаманні суто українським язичникам моральні принципи життя. Не торкаються вони таких цінностей як життя, правда, любов в загальнолюдському значенні. В засторогах ці поняття трактовані в суто рідновірському розумінні.

Етичні принципи Української Рідної Віри В.Шаяна виключають можливість прилучення до їх релігії неукраїнців за походженням14. Велике значення надається дотриманню українських звичаїв, веденню національного способу життя.. А це рідна мова, пісня, книга, традиційні форми ведення господарства. "Український націоналізм має стати фактором життя нашого народу, а народи чесні не будуть суперечити цьому."15 . Моральні переконання забороняють рідновіру нищити природу, завдавати їй шкоди, бо "головна ідея нашого Віровчення - обожнення Природнього Начала Всесвіту "16. Промовисто говорять про вшанування природи наведені нами застороги, зокрема четверта. Зі священною шаною сучасні рідновіри ставляться до вогню, вогнище вони ніколи не гасять силоміць (звичайно виключаючи пожежі) і туди не кидають сміття.17

Усі етичні постулати, як ми вже говорили, в більшій чи меншій мірі, випливають з "Велесової Книги". Так ідея кровної ідентифікації та чистоти прочитується в дощечці 18 В, яка говорить: "І ми русичі, а вороги не є ними. І де пролита кров наша, там є земля наша", а також дощечка 4 Г: "Бо кров є свята. А кров наша говорить про те, що ми русичі всі." Теж саме можна говорити про усі інші етичні принципи, які знаходять свої аналогії у загаданій пам'ятці.

Як і етика священна історія Української Рідної Віри В.Шаяна сформована на базі "Велесової Книги", а після смерті професора, до неї додано ще й сторінки із життя Великого волхва. Провідною ідеєю виступає там вчення про божественне походження українського народу. Володимир Шаян зазначає: "Божественне походження народу це його духовна метрика народження"18. Ця ідея інтегрує в собі старе міфологічне розуміння зазначеного явища та більш осучаснене, філософськи осмислене пояснення.. Карб 2-й із "Волховника" засвідчує цю інтегровану ідею "сотворення роду", в якій українці є кровними нащадками Дажбога та водночас говориться, що українці стали такими відколи усвідомили себе внуками Дажбога, тобто тоді коли перетворились у націю. Усвідомивши себе як синів чи онуків Бога, народ творить свою духовну сутність, саме з цього моменту починається історія нації, вважають послідовники української віри В.Шаяна.19

На початку ми згадали, що священна історія цїєї течії рідновір'я включає сторінки з життєпису В.Шаяна. Майже усі релігійні вчення засновані пророками мають таку традицію, не обминула вона і Українську Рідну Віру. Якщо в РУНВірі, яку ми нище теж розглянемо, весь життєпис її засновника складає священну історію, то в рідновірів ОРУ лише найвизначніщі сторінки біографії включені до цього компоненту релігії. Такими сторінками є духовне просвітлення Володимира Шаяна, яке сталось 1934 року на горі Грехіт. Рідновіри вважають цю дату часом відліку відродження їхнього руху, про, що ми говорили в попередньому розділі. Концентровано священна історія виглядає так: батько Орій мав дочок, що звалися Рожаницями Українськими, вони від Дажбога народили засновників українського роду. Далі всі події йдуть за списками "Велесової Книги". Володимиреве хрищення знищує українську віру і вона зберігіється народом на підсвідомому рівні (рідновіри вважають Володимира неукраїнцем, а напівєвреєм). У XVIII ст. Григорій Сковорада, прешим з нових українських філософів відроджує ідейні засади рідної віри, продовжують Т.Шевченко, Л.Українка та І.Франко. Відкрито ж і ясно про відродження української віри оголосив Володимир Шаян, який названий послідовниками Великим Волхвом. Його справу продовжать, ще сотні шаянів, як сказала Лада Ситник, дружина засновника першої громади послідовників української віри.

Це, досить спрощене, подання насправді не є таким простим. Наприклад, рідновіри вважають засновниками нашого роду Дажбога та Українських Рожаниць, натомість "Велесова Книга" говорить не лише про них, а й про Богумира, його дочок та синів, як прародителів, прародителем виступає і Батько Орій. Тому зроблені у "Волховнику" узагальнення є лише спробою уніфікації різноплеменних легенд поданих у "Велесовій Книзі". Не зрозуміло чому Г.Сковорода потрапив до визначних постатей в історії української віри, якщо він сам, за життя, вважав себе християнином, вірним учнем Христа.

Цікавим моментом, який ми не могли обминути, це ставлення до таких реформаторів індо-європейського язичництва як Будда та Заратустра, ци питання, до певної міри, також, стосується священної історії розглядуваного вчення. Один з рідновірських діячів С.Губерначук, в журналі "Сварог", з насмішливою іронією, прирівнює Л.Силенка до письменника-фантаста, за те, що той "зараховує до українців Буду та Заратуштру". Така позиція, висвітлена в офіційному віснику послідовників В.Шаяна була для нас дуже незрозумілою. Ми обминемо те, що Л.Силенко ніколи не вважав а ні Будду, а ні Заратустру українцями, в свої працях він зве їх оріянами, нащадками скіфів, які вимандрували до Азії. По-перше, таким же оріянином вважають, (а отже українцем - за заключеннями С.Губерначука), Будду канадські одновірці київських ріднодновірів20. По-друге, засновник віровчення сповідуваного С.Губерначуком В.Шаян вважав своїм духовним вчителем того самого "перса Заратуштру" і напевно не безпідставно21 . Висновок до якого ми прийшли будується на основі законів логіки, закону виключення третього, - або згаданий автор мало обізнаний з позиціями його ж конфесії, або це приклад удосконалення концепції Української Рідної Віри на українському грунті.

В будь-якому разі віровчення створене Володимиром Шаяном, хоча і несе в собі, як і будь яке інше, певні протиріччя, спокійно може претендувати на роль повноправної релігії, власне, воно таким і стало. Породжене ідеєю відродження дохристиянської віри, в її оригінальному і неспотвореному вигляді, українська віра В.Шаяна змушена була вдатись до визнання необхідності нововведень. "Наша віра створена з елементів старинної Арійської Віри та об'явлена в сучасності…Наша віра - це наймодерніша наука у виді мітології" - говорить В.Шаян22 . Це само-по-собі є зміною, а отже втратою автентичності.

Проголосивши генотеїзм дохристиянської релігії українців, рідновіри ОРУ, тим самим, витворили нове розуміння цього поняття, неподібне на авторське (першим хто застосував термін "генотеїзм" був Макс Мюллер). Макс Мюллер визначив генотеїзм як форму богорозуміння індійських аріїв, яка, не заперечуючи існування багатьох Богів, в данний момент звернення, верховним і єдиним, який поєднує в собі функції усіх інших, визнавала одного Бога. Чогось подібного ми не бачили в жодній слов'янській пам'ятці, навіть у "Велесовій Книзі". В данний момент звернення "Велесова Книга" визнає існування і Перуна, і Світовида і інших, наділених їм притаманними властивостями, не стягуючи усе в одине уособлення (за виключенням Триглава). Це лише "Ріг Веда" може цілі мандали присвячувати одному божеству, українська дохристиянська віра не мала такої практики. Натомість її мав В.Шаян, що писав поеми "До Ушас", "Про Перуна знання таємне", заперечуючи тим самим "Велесову Книгу", яка чітко говорить: "І хай не розділяє ніхто того множества …"23 . Справді це не класичний політеїзм, але й не генотеїзм, українська дохристиянська віра, сподіваємось, ще буде ретельно вивчена дослідниками та вченими і отримає гідне (відповідне) її наукове визначення. Якщо ж рідновіри ОРУ і далі будуть наполягати на генотеїзмі української дохристиянської віри - підстав для подання свого віровчення, як автентичного буде дуже мало.

З іншого боку ми в жодному разі не заперечуємо того, що витворене В.Шаяном та його послідовниками віровчення не може стати релігією сучасних українців. Рідна Віра має на те усі права, до тієї міри, як і всі інші визнані законом конфесії. Перед рідновір'ям стоїть одне-єдине важливе випробування - випробування часом.

Таким чином ми прослідкували еволюційний процес становлення Української Рідної Віри В.Шаяна в ідейному та організаційному вимірі. Нами було з'ясоване питання датування початку відродження рідновір'я, як конфесії - 1971 р. та як ідеї - 1932 р. Загалом, українська віра В.Шаяна (Українська Рідна Віра) відповідає усім ознакам повноправного релігійного вчення що розвивається та проходить становлення в напрямку до загальнонаціональної релігії.

2.2. РУНВіра Л.Силенка

 Поява та розвиток в українському середовищі Рідної Української Національної Віри (РУНВіри) безпосередньо пов'язані з ім'ям Лева Силенка, емігранта, уроженця центральної України. Лев Силенко народився 27 вересня 1921 року у селянській родині Терентія та Олени Силенко. При народженні, від батьків, отримав ім'я Іван, оскільки народився на християнське свято Іоана Златоуста, за словами Світослави Лисенко Левом назвав його дід Трохим, материн батько24 . Саме з поваги до діда майбутній засновник РУНВіри полюбив ім'я Лев, ним і користувався. Є і інша думка стосовно імені Силенка. Зокрема, Володимир Шаян стверджує, що це ім'я Силенко взяв собі коли став одним із членів Ордену Бога Сонця.25

Так це чи ні, але творець РУНВіри відомий саме як Лев Силенко. Правдою є те, що Силенко знав Шаяна і вочевидь був знайомий з його працями. Почавши у 1964 році видавати журнал "Рідна Віра", перші його номери він видавав від імені Ордену синів України, за аналогією до Шаянового ордену. Це вже пізніше з'явилась назва ОСІДУ (Об'єднання Синів і Дочок України). Ми не вважаємо, що варто нині з'ясовувати, хто чиїм учителем був. Як Силенко, так і Шаян робили гідні пошани справи, вони не знайшли спільної мови, це погано. Але ятрити старі рани, як те інколи роблять рунвісти та рідновіри в своїх виданнях, є непотрібним. Як на нашу думку, віднаходження спільного місця дотику РУНВіри та Рідної Віри, може позитивно позначитись на розвитку обох віровчень, а також на релігійній ситуації в Україні загалом.

Проповідувати нове релігійне вчення Л.Силенко почав у 1964 р. В журналі "Рідна Віра" Лев Силенко подавав переважно історичну і релігієзнавчу інформацію. У 1966-му році була зареєстрована перша громада сповідників РУНВіри у Чікаго. Засновниками якої стали, пізніший найблищий соратник Силенка М.Марків, І.Баран та інші, загалом 53 родини26 . На той момент не існувало жодної офіційно зареєстрованої рідновірської громади. Серед загалу сучасних етнічних релігій РУНВіра, як ідейно-організаційний рух, з'явилась першою і своєю появою, як було сказано в першому розділі, спричинила організаційні утворення рідновірів.

Від 1966 до 1972 року виникло ще десятки громад РУНВіри, в основному в країнах Північної Америки, були громади в Австралії та Англії. 5-6 серпня 1972 року в Чікаго відбувся 1-й з'їзд (собор) ОСІДУ РУНВіри.

Події, що розгорнулись в РУНВірі незадовго до собору стали діагнозом, постійною злоякісною хворобою РУНВіри. Маємо на увазі розколи 1971-го та 1972-го років. Перший був пов'язаний з ім'ям М.Шкавритка, який вивів за собою із складу ОСІДУ декілька осіб та утворив нову релігійну організацію - Соборний Храм Рідної Віри (СХРВ). В січні 1972 стався розкол спричинений І.Вацем та А.Білецьким. Вони утворили т.зв. ОДСІДУ (Об'єднання Дажбожих Синів і Дочок України). Самі силенкияни не визнають ці події як розколи, а виключно, як бунтарство окремих осіб, "бунт… Шкавридька і Білецького"27 . Утворені в жовтні 1971 та в січні 1972 рр. організації ідейно були тісно пов'язані з РУНВірою (нище розглянемо детальніше), їх творцями були колишні члени ОСІДУ. Відбувся не простий відхів від віри, вібулось утворення нових конфесій на світоглядній базі Рідної Віри та з числа колишніх прихильників та сповідників РУНВіри. Як написав один з найбільших опонентів та критиків творчості Силенка Ю.Лісовий: "Якщо йдеться про рідновірів, то, як знаємо, спершу всі були за Силенком,…". Отже, можна говорити не лише про розкол в РУНВірі, а, на той час, в рухові української етнічної релігії загалом.

27 квітня 1980 року, в Гамільтоні відбувається другий з'їзд (собор) ОСІДУ РУНВіри. Він прийняв нову редакцію статуту, обговорювалось питання побудови Святині Матері України. Саме цей з'їзд визнав твір Л.Силенка "Мага Віра", як святе письмо, "дороговказ українського стилю життя" для силенкиян.28

16 липня 1983 р. відбувся 3-й з'їзд ОСІДУ РУНВіри. Основна його робота було пов'язана із звітуванням по роботі над побудовою Святині Матері України, на той час було зведено перший поверх храму. Собор видав ще одну, нову редакцію статуту та жорстко відмежував РУНВіру від Рідної Віри: "Сьогодні відроджувати поганські вірування наших предків дохристиянського періоду в той чи інший спосіб, вважаємо справою безглуздою",- говорилось в рішеннях з'їзду.

Перша Громада РУНВіри була зареєстрована в Україні 17 вересня 1991 року у місті Києві29 . А вже 28 травня 1992-го Рада в справах релігій при Кабміні зареєструвала РУНВіру, як конфесію, на Всеукраїнському рівні. А вже 4 квітня 1992 року в Києві відбулось перше спільне зібрання громад РУНВіри з України. 1994-го з'являється перше рунвістське видання України "Світло Оріяни", газета що випускалась Запорізькою громадою РУНВіри. Наступного року в м.Дружківка Донецької області починає виходити ще один часопис рунвістів - "Рідна Віра".

Переходячи до характеристики віровчення РУНВіри найперше зазначимо та повторимось вкотре: РУНВіра не відноситься до Рідної Віри, це визнають самі силенкияни, а також рідновіри (див. Розділ 1). Починаючи працю над темою ми не планували вносити РУНВіру до загального огляду але, практика показала, що побіжних згадок про нерідновірську суть РУНВіри замало і необхідне більш глибоке висвітлення цієї етнічної неорелігії.

Як виникла ідея створення РУНВіри? За рунвістською традицією, запровадженою Л.Силенком, ідея необхідності українського монотеїстичного вчення виникла в Учителя Силенка ще в юнацькому віці30 . Саме тоді у нього виникла думка написати книгу присвячену правдивій історії України-Руси "Велике світло Волі". В майбутньому ця книга буде перейменована автором у "Мага Віру" і під такою назвою видана. На основі цієї книги ми проведемо аналіз силенкиянського віровчення, філософії, обряду, історіософії та інших складників; покажемо, що РУНВіра та Рідна Віра, хоча і відносяться до групи етнічних (національних) релігій, своїми центральними ідеями вирізняються одна від одного.

На основі друкованих джерел можна говорити, що вчення про Єдиного Бога з ім'ям Дажбог Л.Силенком було започатковано не пізніше 1956 р. Саме тоді в газеті "Новий Шлях" з'являється вірш "Із дна Дніпра встає Дажбог Святий"31 . Тож, процес становлення теології РУНВіри від самого початку формувався довкола центральної, незмінної дотепер, ідеї віри в одного Бога з іменем Дажбог. Ця ідея була породжена Силенком, але за його ж словами корінням сягає у світогляд Трохима Півняка, батька Силенкової матері, який, за "Мага Вірою", був язичником32 . Отже, РУНВіра не могла б існувати без української дохристиянської віри, це єдиний, в історично-витоковому плані, зв'язок між РУНВірою та Рідної Віри. З огляду на вищесказане варто було б висвітлити позиції рунвістів (силенкиян) щодо Рідної Віри (дохристиянської віри українців), а вже після детально з'ясувати концепцію Дажбога у вченні РУНВіри.

Отож, розуміння РУНВірою Рідної Віри не було сталим і пройшло помітну трансформацію. Розтлумачуючи розуміння сутності Богів давніми українцями "ранній" Л.Силенко зазначав, що "цими богами були їхні ріки, їхнє небо,… їхні могутні подвижники,…Стародавні українці (оріяни) були сонцепоклонниками, вірніше, природопоклонниками. Не можна сказати, що сонце чи природа, що їх оточувала, була "ідолом", якого вони змайстрували, щоб йому складати поклін. Ідоли (статуї) появились в Києві лише в епоху князя Володимира,…" який "наказав (за звичаєм варяжським) поставити статуї богів,…"33. Тобто, на початкових етапах становлення, РУНВіра оперувала твердженнями, що в дохристиянській вірі не було традиції антропоморфізації божеств (цю думки, пізніше, почав використовувати М.Шкавритко). Натомість в другій і остаточній редакції "Мага Віри" прослідковується вже зовсім інша, діаметрально протилежна, позиція: "У Священних гаях (особливо у Священних гаях над Дніпром біля Києва) стояли кумири (постаті визначних українців-внуків Дажбожих)"34 .Оповідаючи про хрещення Києва Силенко більш конкретніше уточнює свою нову позицію, зокрема: "Приволокли образ Бога України (Руси) до Дніпра… З Святині вийшов врочистий Віщий Радогост і сказав: "кияни, крім віри, є ще таке слово як "культура" - до культури належать старі письмена, образи Богів, храми, мистецькі вироби…збережемо й ми свою рідну древню культуру, яка величається ось в цьому Священному Гаю"35 . Така позиція була поглиблена Силенком в наступних працях: "У Києві,Чернігові та інших містах стояли зображення (ідоли) богів…Обличчям київські боги булитакі як кияни. У них кияни бачили свій образ"36 . Трансформація поглядів Силенка випливала з тодішніх реалій буття РУНВіри - перерваної монополії на українську етнічну релігію. Маємо на увазі розкол 1971 р. спричинений М.Шкавритком та появу, відповідно, першої рідновірської громади. В цих умовах силенкияни переставали бути єдиними українцями за віровизнанням. З праць Л.Силенка писаних до 1971 року випливало, що русичі-українці здавна молились Єдиному Дажбогу, а " "боги" Оріяни (Праукраїни) це творіння Бога (Буття), це дихання Бога"37 . Тобто, виглядало на те, що Силенко, окрім відміни вживань імен Перуна, Стрибога, Макоші та інших, нічого суттєво нового не вніс в теологію української етнічної релігії. Подібні висновки могли сильно похитнути позиції РУНВіри, тому Силенком робиться суттєвий перегляд своїх попередніх поглядів на питання дохристиянської віри України-Русі. Цікаво також те, що ще 1971 р. провідник рідновірів наголошував на неприпустимості вживання українцями визначення "поганство" відносно української дохристиянської віри, а вже 1972-го очолений ним з'їзд ОСІДУ РУНВіри, нехтуючи настановами Учителя, проголосив: "Ми, рунвісти, не визнаємо жодних поганських і непоганських богів, тобто, ми не визнаємо многобожжя (політеїзму)"38 . Після таких слів рідновіри почали звинувачувати силенкиян у приниженні предківської віри і на нашу думку не безпідставно, з огляду на новітнє смислове навантаження терміну "поганство". Зваживши на недоцільність такої позиції рунвісти замінили "поганство" "паганізмом", вивівши термін від латинського "paganus", що значить "сільський". В недавньому часі, для устійнення такої трактовки, було навть перероблено поданий нами вище текст із постанов 1-го собору ОСІДУ РУНВіри, зокрема терміни "поганство" замінені на "паганство".39

Тепер розглянемо розуміння Бога у вченні РУНВіри, адже саме воно дає нам найбільші підстави дистанціювати цю релігію від Рідної Віри. Отже, за Л.Силенком, Дажбог - єдиний і абсолютний Бог і ця концепція (вищої форми монотеїзму) не передбачає існування не те що інших Богів, навіть ангелів та святих, як у християн та мусульман, а на шаянів "генотеїзм" рунвісти відповіли: "Богові не потрібно мати сотні імен, Бог всюдисущий."40 . Це свідчить про відсутність в теологічній системі РУНВіри будь-якої "божественної ієрархії", натомість ієрархічність божественного світу є принциповим положенням рідновірської теології.

Філософські основи РУНВіри вибудовуються довкола 2-х фундаментальних тверджень Учителя Силенка: Дажбог - Святий Дух народу українського та Дажбог - свідомість Всесвіту. В зазначених тезах міститься теологічна основа РУНВіри. В розумінні силенкиян Бог один для всіх народів (свідомість Всесвіту), але кожен народ має прево розуміти Бога по-своєму, тлумачити по-своєму і в цьому сенсі Бог виступає як Дажбог (Святий Дух народу українського). Водночас Він є Святим Духом і інших народів, але це вже не Дажбог, а, скажімо, Єгова, Аллах, Аматерасу, Нанак, Брагма чи ін.41 Останнім принципом РУНВіра наближається до багаїзму, з урахуванням того, що багаїзм прагне об'єднати усі національні релігії, а РУНВіра навпаки, прагне до утворення етнічної релігії в кожного народу. Дажбог РУНВіри це не рідновірський Бог сонця, чи, як у Шаяна "горіння нації", це Датель Буття, податель всього сущього, першопричина існування. "Дажбоже, Твоє першоїм'я Воля… Воля не Творець і не Руїнник, але без Неї ніщо не руйнується і ніщо не твориться"42 . Бог в РУНВірі водночас і відсторонений від людського буття, і є його безпосереднім проявом, на відміну від рідновір'я де Бог чи Боги невідривні від життя. Якщо в РУНВірі Бог не творець і не руїнник то в Рідній Вірі Він проявляє себе у цих силах, Він ними і є (хоча не лише ними), а не як у силенкиянстві - Воля, без якої ніщо не твореться та не руйнується. Воля це водночасі Дія, дія яка стоїть над духом та над матерією, ім'я цій дії Дажбог43 . Коли як у Рідній Вірі Бог є Дух, дух який первинніший матерії. Рідновіри не розділяють різко Бога та людину, людина у їхньому вченні може стати Богом (Шаянове вчення про "боголюдину"), силенкияни ж не такої думки: "Знання Бога ніколи не будуть людині відомі і зрозумілі"44 . Таким чином бачимо суттєву, значну відмінність у вченнях про Бога поданому РУНВірою та рідновір'ям. При чому останнє апелює до тотожності з дохристиянським розумінням, перша заперечує таку тотожність: "РУНВіра - нова Віра. У РУНВірі, нове розуміння Бога, нове поняття про світ"45.

Торкаючись питання історіософії, теж помічаємо відмінність між РУНВірою та Рідною Вірою. Зокрема, що стосується історії культури: рунвісти виходять із твердження, що джерелом індоєвропейської культури є "первісний оріянський світогляд", паралелі з іншими народами вони пояснюють як витоки цих культур із спільного коріння. Рідновіри припускають можливість симбіозу різноетнічних культур, як от В.Шаян, пояснюючи походження Володимирового пантеону поєднанням слов'янських та скіфо-іранських традицій. Відносно етногенезу, також спільності розуміння цього процесу не помічаємо. Лев Силенко виводить українське коріння від міфічних тата Оря та матері Лель, що жили в часи мізинської археологічної культури. Етнічними предками українців засновник РУНВіри вважає трипільців (оріян), кімерійців, скіфів, сарматів та антів. Натомість рідновіри виводять родовід українців від легендарного Богумира (за "Велесовою Книгою"). Трипільців вони також вважають предками українців, але відносно кімерійців, скіфів і сарматів - переважна частина схиляється до думок В.Шаяна про їх іранське походження.

Акт християнізації Русі в концепціях зазначених вчень виглядає так: у рунвістів панує думка, що українське рідновір'я переживало ідейно-організаційну кризу, що волхви не сприяли зміцненню Київської Русі, не підтримуючи прагнень Володимира до централізації та створення загальнонаціонального пантеону. Рідновіри, звичайно ж, не визнавали ніякої кризи, а запровадження християнства мотивували низькими моральними якостями Володимира І, де-які групи, слідом за російськими рідновірами, причину християнізації вбачають у іудейському походжені князя46 . Обидві течії спільно кваліфікують цей чин (запровадження християнства), як зраду рідної духовності та однозгідно засуджують його (акт хрищення).

Обряди РУНВіри не є обрядами дохристиянської віри України. Вони є витвором Силенкової уяви і подібність з рідновірськими мають лише за назвами, та й те не завжди. "Обряди ж предківські, ті, що життям вивірені, впроваджені в РУНВіру, і вони мають рідну форму і рідний зміст"47. Тобто з Рідної Віри взяті лише ті обряди, що збереглись після тисячолітнього панування християнства, а це: купальські дійства, колядки, щедрівки, веснянки, зелені свята та деякі інші. Весь зміст цих обрядів "редагований" під рунвістський монотеїзм. Обрядам рунвісти надають суто виховне, етичне значення: "При допомозі обрядів виховуються правила поведінки людей. Найтиповіша риса обрядності повторення"48 . Тоді як рідновіри надають обрядам глибоко езотеричного змісту. Ось, що пише Г.Лозко про обряд, зокрема, вінчання: "Обряд вінчання біля Дерева Життя ніби повертає молодих до початку Творення Всесвіту, де молодий ототожнюється зі Сварогом, а молода - з Матінкою Землею"49 . Рідновір розуміє обряд як повторення космогонічних дійств, таким чином людина ніби наближається до Бога і стає Ним. РУНВіра не визнає та не послуговується методами народного цілительства - заговорами, примовляннями, зняттям порчі та ін. Склалась традиція орієнтації виключно на медикопсихологічні методи лікування. Тоді як рідновіри не запеперують і послуговуються цим способом зцілення.

Навіть обрядовий одяг духовних осіб РУНВіри (рунтат) не є автентичним, а швидше нагадує вбрання протестантських пресвітерів, про національну належність говорить сорочка із мізинськими візирунками, трисуття на ланцюзку та синьо-жовта Свядана (символ священнодіяння) на шиї. Символом РУНВіри, як і багатьох українських рідновірських течій є княжий знак Володимира в обрамленні сонця (з конфесійними особливостями зображення). Рунвісти використовують власноруч створене літочислення від мізинської культури, яке первершує християнське рівно на 9 тис. років. Рідновіри ж використовують візантійську еру "від сотворення світу" (7511 років тому).

Спільним для РУНВіри та Рідної Віри є їхня однаково безмежна відданість своєму народові та Батьківщині. Всепроникаючий патріотизм РУНВіри став настільки невід'ємною складовою цього віровчення, що у декого це навіть викликало несприйняття та звинувачення (важко збагнути чому) у кар'єризмі50. Ми не погоджуємлсь із тим, як пишуть Б.Мисак та О.Гуцуляк, що рунвісти своїм патріотизмом прагнуть "певних посад". РУНВіра не має в собі жодних ознак політичної концепції. Більше того, спроби заведення будь-якої політичної гри в середовищі ОСІДУ сприймається силенкиянами вкрай негативно.51

Україна та український народ є центральними категоріями буття в свідомості "ортодоксального" рунвіста (силенкиянина). Україна і є для нього Дажбогом, в своїй сутності. Але цей націоналізм силенкиян не преходить межі розумного, рунвісти з повагою та шаною ставляться до інших народів. 9-та заповідь РУНВіри (їх є 17) говорить: "Не самозабувайся на чужині", цей заклик не є лише до українців. Силенко каже, що не потрібно українця японського походження намагатись зробити етнічним українцем, навіть якщо він живе в Україні, "для японця найприродніше бути японцем". Рунвіст прагне того, що б в Україні панувала українська культура, мова та віра. Ставлення РУНВіри до інших релігій не є таким агресивним, як подекуди змальовують дослідники. Критика та засудження відомої всім події 988 року виводиться не із моральних вартостей християнства, а з характеру запровадження нової віри - насилля: "У кожній вірі (національній чи інтернаціональній) проповідується любов до Бога і пошана до Людини. І ніхто на має права тієї чи іншої віри принижувати"52 але "ніякий народ не має права своєю свідомістю (Вірою, мораллю, культурою) поневолювати свідомість іншого народу"53 . Тобто, силенкияни засуджують те, що грецька ортодоксія стала панувати в Україні над етнічною культурою, засуджують те, що це було зроблено насильно. Але вони не вимагають знищення християнства і не засуджують християнство як релігію, так вважати було б помилковим.

Рунвісти прагнучи витворити жорстку організаційну структкру намагались забезпечити морально-ідейну монолітність українського суспільства в майбутньому. Нажаль досьогодні силенкиянам цього зробити не вдалось, навіть в своїх лавах. Принижуючи рідновір'я, називаючи політеїзм нищьою формою релігії, піднімаючи на глум рідновірські концепції рунвісти, тим самим, викликають зворотню негативну реакцію і, загалом, ослаблюють український етнорелігійний рух. На нашу думку і рунвістам, і рідновірам слід було б в коректній формі висловити ставлення один до одного, поставити на цьому крапку та шукати об'єднуючих моментів, шукати можливості спільної дії. Не дивлячись на свою нетотожність в теології, обрядності та філософії РУНВіра та Рідна Віра мають одну суттєву та визначальну рису - патріотизм. І саме на цій основі вони могли б будувати свої взаємини, таким чином приносячи користь загальнонаціональній справі підняття рівня національної свідомості українців.

2.3. Рідновірські рухи української діаспори

Вважаємо, що в жодному разі не можна оминати та замовчати існування окрім Шаянового віровчення ряду інших груп, що вважали себе сповідниками дохристиянського світогляду українців. І найпершою тут слід висвітлити групу рідновірів, що іменували себе Соборний Храм Рідної Віри (СХРВ). Цю течію очолював та був її ідейним лідером Мирослав Шковритко. В першому розділі цього дослідження ми згадували про СХРВ, зазначивши, що історично це була перша українська рідновірська громада, яка відкрито заявила про свої релігійні погляди. Поява цієї течії, як і ряду інших рідновірських вчень, спричинена діяльністю Лева Силенка та його послідовників - силенкиян. Певний час Мирослав Шкавритко, бувши редактором популярної в українських емігіраційних колах гезети "Канадійський фармер", друкував чисельні розвідки Л.Силенка з української праісторії, брав участь у засіданнях Головного Столу ОСІДУ (вищого церковного органу РУНВіри). Доречі саме на М.Шкавритка поклав відповідальність В.Шаян за поширення, як він вважав, "вигадок Лева Силенка"*.

Через деякий час, у 1971 році, Шкавритко перестає друкувати Силенкові праці і вирішує сам стати проповідником "справжньої" української рідної віри, якою не була РУНВіра Л.Силенка. Йому вдалось захопоти своїми ідеями декількох членів ОСІДУ. Разом з ними та іншими прихильниками Рідної Віри в жовтні 1971 р. було утворено Соборний Храм Рідної Віри. Починає виходити бюлетень "Нові Скрижалі", ведеться активна проповідницька діяльність. М.Шкавритко налагоджує хороші стосунки з послідовниками В.Шаяна, але не самим професором, у 1974 році, коли професор помирає, саме Мирославу Шкавритку було доручено здійснити обряд поховання. В липні 1978 р. послідовники Шкавритка провели свій перший з'їзд - "Святочний Збір Рідновірів". Кількість делегатів цього зібрання не відома. Збір став найвизначнішою сторінкою з історії Святої Української Віри (назва яка вживалась на обкладинці "Нових Скрижалів" відносно Шкавриткового віровчення). Саме на цьому зборі члени СХРВ здійснили акт освячення "волхва Рідної Віри" (на початкових етапах фігурувало слово "учитель" (як в РУНВірі), а не "волхв"). Ця подія дала черговий привід для розгортання дискусій довкола того чи можна висвячувати волхва. Ось, що з цього приводу написали силенкияни: "Історикам відомо, що волхв - це ясновидець, поет, віщун… Волх волхвує за покликом душі своєї… "Висвячення волхва" та щей за ритуалами чужоцерковними (миття ніг, складання рук на голові, викрики "Аксіос"(достойний)) вважаємо приниженням престижу Рідної Віри"54 . У наведених словах, справді можна побачити частку істини, адже в дохристиянські часи ніхто не рукопокладав на волхва. "Історія релігії в Україні", пише, що волхви належали до вищої духовної касти, яка користувалась авторитетом у князів і пошаною всього народу55 . Нічого подібного на висвячення в жодній пам'ятці не зустрічається, тим більше цього не могли проводити обряд висвічення сповідники віровчення. Традиція виборності священиків громадою характерна для раннього християнства і зараз не визнається церквою канонічною. Та все ж М.Шкавритко не відмінив зробленого чину, більше того, підготував відповідну ідейну базу під висвячення. Виглядає вона так: "… історія записала два етапи в існуванні та розвитку Рідної Віри:
  • стан природнього зростання і розвитку Рідної Віри;
  • стан підневільного існування та зв'язаного з ним стану виїмкової потреби для зростання і повного розвитку…
Такий стан… мусить бути направлений для відновлення континуїтету природнього зростання … через освячення Волхва "56 . Тобто, на думку рідновірів СХРВ, в стані "підневільного існування" вповні правомірним є використання нетрадиційних для Рідної Віри методів. Але при цьому нівелюється втрата "відповідності духу Рідної Віри", яку так активно відстоював Мирослав Шкавритько та яку так "грубо порушував Л.Силенко".

Силекияни, після відходу Шкавритка, звинуватили його в тому, що він стоїть на службі католицтва, а собі за мету ставить "розшукувати адреси сповідників Силенкової віри в Дажбога і їм розсилати різні фабрикації, наклепи на Силенка…" , таким чином налаштовувати людей проти засновника РУНВіри57. Натомість М.Шкавритько звинуватив Л.Силенка у побудові власного культу особи, замість відродження Рідної Віри.

Все ж, чому М.Шкавритко порвав з Л.Силенком ? Вивчивши літературу СХРВ та добре знаючи позиції силенкиян, ми прийшли до висновку, що ситуація, яка склалась у сфері української етнічної віри, змусила М.Шкавритка шукати шляхів до об'єднання всіх прихильників дохристиянської світоглядної традиції України, аби поставити їхні зусилля на спільну основу. Для силенкиян і особисто для Л.Силенка такі ідеї були абсолютно неприйнятними, об'єднання вони уявляли, як повний перехід прихильників етнічної релігії на концептуальні основи РУНВіри, Шкавритко ж пропонував спільно виробити засади української Рідної Віри, створивши для цього спеціальний Інститут. Отож виник конфлікт який тривав до самої смерті М.Шкавритка в 1984 році.

Не зважаючи на те, що В.Шаян, за свого життя, критикував діяльність М.Шкавритка, останній широко висвітлював і захищав діяльність першого. Ним же, М.Шкавритком, було здійснено обряд поховання Володимира Шаяна. Зближення СХРВ з послідониками В.Шаяна стало можливим, не лише з причини прагнення до відродження автентичної української віри, а головно через однакове несприйняття та засудження Силенкової Віри в Дажбога.

Мирослав Шкавритко неодноразово публікував в часописі СХРВ "Нові Скрижалі" праці професора Шаяна. Та все ж, ідейно, він не був послідовником Великого Волхва. Те, що проповідував "Внук Дажбога Мирослав", як його іменували послідовники, було далеко не Шаяновим "генотеїзмом". Навіть форма звертання до вищьої субстанції яскраво засвідчує нетотожність вчень двох напрямків рідновір'я. В.Шаян творив молитви, писав праці та дослідження про різні іпостасі одного Бога - Перуна, Ушас, Світовида, Макошу та інших. Мирослав Шкавритко ніколи не робив подібного, Бог у нього завжди в однині, крім Дажбога жодних інших імен не використовується. Окрім того, Дажбог, в працях М.Шкавритка - це Датель Буття, те ж саме, що в РУНВірі. Такі ідеї В.Шаян звав не інакше, як "буйдою":"Ані "Даж" не походить від "давати", ані"БОГ" від "БГУ"*. Саме на основі цих фактів, ми прийшли до висновку, що Свята Українська Віра М.Шкавритка може спокійно кваліфікуватись, як уламок РУНВіри. Навіть міфічні прабатьки українців у М.Шкавритка - Тато Орь і Мама Лель - ідея, яка безперечно належить Левові Силенку.

Та от у розумінні розвитку української релігії згадані автори мають суттєві розбіжності. Лев Силенко вважає, що українці, як усі інші народи, проходили стадію багатобожжя (політеїзму). На противагу цьому М.Шкавритко переконаний в однобожжі віри наших предків, а отже і реформувати її непотрібно58. Вчення про Буття подане у працях М.Шкавритка являє собою синтез поданих Силенком та Шаяном тверджень. Зокрема це ідея триєдності буття зафіксована у державному знакові князя Володимира, більше відомому як тризуб. У Шкавритка, як і у Силенка, тризуб осукупнює в собі світи Прав, Яв та Нав. Їхні значення тотожні у обох авторів, Прав - світ законів; Яв - світ явний, реальений; Нав - світ духовний. Від Шаяна М.Шкавритко взяв уявлення про розуміння символічно-метафізичної сутності тризуба як - батько-мати-син. Синтезувавши наведені твердження волхв Мирослав вивів "основну Ідею Тризуба" - Бог-Народ-Людина.

Можна припуститись думки, що М.Шкавритко до своїх останніх днів мріяв про об'єднання усіх рідновірів довкола однієї організації та ідеї. Напевне саме тому теологія та віровчення СУВ (Святої Української Віри, назва яка з'явилась замість СХРВ) носила яскравовиражений незавершений характер. З одного боку проголошувалось однобожжя, а з іншого вживались молитви з "Велесової Книги" на прославлення не лише Дажбога, а й інших богів**, хоча в усіх інших випадках мовилось лише про Дажбога. Шкавритком не було подано тлумачення слова "внук", у Силенка, це "помічник", а, отже, "внуки Дажбожі" - "помічники Дажбожі", натомість, з форми вживання цього епітету волхвом Мирославом, виглядає, що він вважає Дажбога своїм дідусем. Доречі, ми помітили те, що "внуком Дажбога" не могли назвати себе всі послідовники СУВ, ця прирогатива надавалась лише визначним постаттям (Святослав Хоробрий, Тарас Шевченко, Мирослав Шкавритко та деякі інші). Подібні ідеї зустрічаються у певних протистантських течіях християнства, де поряд з звичайними християнами є 144 тис. найбільш наближених до Бога (особливо популярна ця ідея у "Свідків Єгови"). Сам М.Шкавритко говорив про неможливість відмови від чужого релігійного досвіду та використання його59 .СУВ також, як Українська Рідна Віра В.Шаяна, проголошувала необхідність "відновити і доповнити Рідну Віру"60 . Тобто провідники цієї течії чудово розуміли, що за теперішньої ситуауії поінформованості про дохристиянську віру русів неможливо говорити про абсолютний автентизм у віротворенні. Нажаль провідники не всіх рідновірських течій змогли дійти до такого, абсолютно правлильного, як на наш погляд, висновку. Дажбог, в розумінні М.Шкавритка не є многоназивним, як у В.Шаяна, відсутні космогонічні персонажі Велеса, Яра та інших богів. Натомість вводяться подібні до старозавітніх пророки ,- це Шевченко, Франко та Леся Українка, а "прасвятотці" дуже нагадують християнських святих. Ідея месіянства, властива деяким рідновірським течіям, в релігійній концепції, не обминулу СХРВ. Таким "месією" у них став Т.Г.Шевченко, день його народження шанується як релігійне свято. Обряд проведення "Різдва Пророка Тараса Шевченка" дивно нагадує свято Різдва Христоса: 8 березня - свят вечір під Різдво Пророка; 9 березня - Різдво Пророка; 10 березня - день Успіння Прорака. Вітання у дні свят таке: "Тарас Народився - Славіте Дажбога !". До всього цього не вистачає лише чуд які творив "Пророк Тарас", та цокання писанками на "Успіння Тараса". Епітети якими нагороджували Тараса Шевченка послідовники СУВ просто вражають своєю 100- відсотковою подібністю до християнських - "Святий Тарасе, Спасителю наш,… ти є нашим прибіжищем повсякчас"((4)Молитва Рідновірів//Нові Скрижалі - 1983, січ.-бер. - с. 1567). Так, Шевченко справді не був послідовним християнином, він то оспівував, то критикував біблію і християнство. Але Тарас Григорович не був, а ні "Волхвом Рідним", а ні навіть прихильником рідновір'я. Рідновіри СУВ склали молитви до Тараса Шевченка таким чином прагнучи продемонструвати свою глибоку шану Великому Українцеві, та вони забули, що Шевченко закликав не молитися нікому окрім Бога:

"…Не хрестись,
І не клянись, і не молись
Нікому в світі ! Збрешуть люди.
І візантійський Саваоф
Одурить ! Не одурить Бог
(Т.Шевченко "Ликері")
Цей головний, як на нашу думку, релігійний постулат Шевченка вони порушили, порушили у незрозумілому нам прагненні возвеличите те, що є великим і гідним за своєю природою, без словесних плазувань і непотрібних молитов. Християнського хреста, як символ премоги життя над смертю, замінив тризуб - "символ перемоги над смертю і знищенням"((1)Шкавритко М.Велике таїнство священного тризуба //Нові Скрижалі - 1982, жов.-гр. - с.1528).

Мирослав Шкавритко протиставляв свою Рідну Віру "штучному рунвізму-культу особи Лева Силенка". Вважав РУНВіру нежиттєвою, оскільки культ особи занепадає із смертю його засновника. З огляду на історичний досвід, волхв Мирослав справді виявляється правим, але його віровчення, яке не мало жодних ознак культу особи, померло разом зі своїм волхвом. Чому так сталось ? Мирослав Шкавритко був щиро відданою своїй справі людиною, вірив у неї беззастережно. Але,… він не мав такого ораторського таланту як Л.Силенко, не створив такої широкої науково-дослідницької бази як В.Шаян, не мав таких відданих послідовників як Шаян та Силенко. Ось вам і причини занепаду СУВ. Організаційні потуги СХРВ, з самого початку свого існування, не складали великої сили. За свідченням часопису "Нові Скрижалі" до ради ініціаторів входило 15 осіб ((2)Хочуть списка // Нові Скрижалі - 1972, січ.-бер. - с.23). Яка динаміка росту СВУ не виявляється можливим з'ясувати.

Свята Українська Віра, не дивлячись на багато позитивних моментів, була не найкращим зразком рідновір'я, будучи "дитиною" Мирослава Шкавритка, з його смертю не вижила і вона. Але, концептуальні принципи СУВ не загинули, сьгодні в Україні є рідновірська течія, що у своїх засадах дуже подібна до Соборного Храму Рідної Віри, навтіь назва їхня - Собор Рідної Української Віри, є досить співзвучна. Та про це пізніше.

Невздовзі, після першого розколу спричиненого М.Шкавритком, в РУНВірі стався другий. Події були пов'язані з купівлею землі для будови Храму. Не зрозумівши один одного, не знайшовши спільної думки Л.Силенко та А.Білецький, один з його найблищих соратників, розійшлись. 16 січня 1972 року члени ОСІДУ І.Ваць, А.Білецький, Т.Чубенко, С.Гринько, А.Ляхин оголосили про виключення Л.Силенка з рядів ОСІДУ. Новим Головою вони оголосили Анта Білецького, який взяв собі титул "Духовний Тато Орь" Ант Балецький. Оголошувалось про переіменування ОСІДУ на ОДСІДУ (Об'єднання Дажбожих Синів і Дочок України) та призначались нові керманичі. ОДСІДУ почало видавати бюлетень "Голос Дажбожичів", в якому висвітлювали свої погляди на справи української етнічної релігії. Вони, зокрема, як усі рідновіри, пропонували "реставровувати", тобто відроджувати, дохристиянську віру України-Русі. Нав'язати стосунки з ОДСІДУ намагався М.Шкавритко, але успіху ці спроби не мали, більше того, розгорнулась взаємна критика. Видавши 10 номерів "Голосу Дажбожичів" ця група в 1978 саморозпустилась, а права на купівлю землі, за рішенням суду, були ще у 1972 р. повернуті ОСІДУ РУНВіри. Тоді ж з'сувалось, що А.Білецький був, як це не дивно, архиєпископом греко-католицької церкви61 , але не дивлячись на це, в 1973 р. Силенко пробачив Білецькому і прийняв його назад до лав ОСІДУ. "Дажбожичів" після повернення Білецького очолив С.Гринько. Після 1978 року про ОДСІДУ більше нічого не було чути.

В першій половині 80-их років від ОСІДУ РУНВіри відколюється чергова група сповідників, громада ім.Лесі Українки із Торонто. Причина розколу не з'ясована. В одному з номерів "Самобутньої України", поміщено повідомлення, що за недостойну поведінку Володар Гайдайчук, керівник громади ім.Л.Українки, позбавляється титулу рунтато. З цього часу В.Гайдайчук почав іменувати себе духівником, а вчення проповідуване ним звати РУНВірою. "РУНВіра" Володаря Гайдайчука нічим, кардинально, не різниться від Силенкової РУНВіри. Це та сама монотеїстична релігія з безособовим Богом. Гайдайчуком було зроблено суто косметичні зміни, - у формі священного символу, у літочисленні та священній історії. Громадою ім. Лесі Українки, час від часу, видається бюлетень "Зоря", який висвітлює погляди послідовників цієї течії. На преконання засновника, його вчення це - "Основа Святої Народної Віри Предків наших - Українців"62 . В розумінні Гайдайчука його " РУНВіра" це та ж сама дохристиянська релігія українців. Саме цей важливий момент дозволяє визначити "РУНВіру" Гайдайчука не як рідновірське вчення, а швидше, як секту силенкиянства (РУНВіри).

Теж саме можна говорити і про інші рідновірські групи що виникли в діаспорі, так чи інакше, але вони були пов'язані з особою Л.Силенка. Формування їхній ідеологій відбувалось під впливом праць В.Шаяна та Л.Силенка, вони не спромоглись створити широкої організаційної бази та відмирали досить швидко.



Після всього сказаного можна зробити наступні висновки: по-перше, Українська Рідна Віра В.Шаяна, як одна з перших рідновірських течій, пройшла складний процес ідейно-філософського формування, увібрала в себе елементи світоглядних ситем "Велесової Книги", різних індо-європейських вірувань, що засвідчує тезу про неможливість відродження "чистої" Рідної Віри. По-друге, рідновір'я витворило цілий ряд власних понять та категорій які близькі за звучанням класичним науковим, але не є тотожні їм за змістом, як от "генотеїзм" В.Шаяна. По-третє, рідновіри зуміли витворити власну систему етико-моральних цінностей, які не є подібними до аналогічних зразків інших релігійних вчень, є продуктом українського способу світовідчуття та є одним з найкращих зразків прояву дієвого патріотизму. По-п'яте, Рідна Віра та РУНВіра за основними елементами віровчення, хоча і є релігіями національними, тотожними вважати не можливо, перша відноситься до категорії неоязичницьких вчень (за загальноприйнятою термінологією), друга до неорелігій. Підставою для таких тверджень є наступні світоглядні розходження між вченнями: РУНВіра визнає сутність одноназивного безособового Бога з ім'ям Дажбог, натомість Рідна Віра визнає сутність багатоназивного та багатопроявного персоніфікованого Бога; віровчення РУНВіри побудоване на постулатах та догмах створених Л.Силенком, натомість рідновіри використовують "Велесову Книгу", "Волховник" та Веди; обряди РУНВіри є сучасним переданням де-яких аспектів стародавніх обрядів і значним внесенням нових, створених Л.Силенком елементів, обряди ж рідновірів побудовані на основі етнографічних та інших історико-культурних досліджень; священна історія РУНВіри являє собою Силенкову інтерпретацію історії України, священна історія рідновірів складена на основі "Велесової Книги".

Також ми прослідкували історію становлення та розвитку двох згаданих течїї - РУНВіри Л.Силенка та Української Рідної Віри В.Шаяна. Вони стали базовими для утворення багатьох інших українських рідновірських віровчень в діаспорі. Висвітлені нами факти та висловлювання ставлять під сумнів намагання деяких рідновірів прив'язати дату відродження Рідної Віри до 1934 року і відсувають її до 1971-го. Висвітлення рідновір'я як християноненависницького вчення, теж є пербільшеним та тенденційним, принаймні література та діяльність рідновірів не дають підстав для таких висновків.

В роботі чітко показано, що процес організаційного становлення Рідної Віри був прямо залежний від внутрішніх перпетій ОСІДУ РУНВіри, кожна нова рідновірська група, в більшій чи меншій мірі, мала витокові зв'язки з силенкиянством, чи особисто з Левом Силенком. Філософія та теологія цих рідновірських груп формувались під значним впливом праць Л.Силенка та В.Шаяна, із привнесенням незначних елементів власновироблених постулатів.

На нашу думку є значні підстави вважати, що більшість створених в діаспорі груп та громад сповідників сучасного українського рідновір'я є сектами РУНВіри. Але, такий висновок не дає підстави нехтувати ідейними та науковими напрацюваннями лідерів цих рухів, неповажно ставитись до їх діяльності. Без сумнівів, усі ці люди були і залишаються щирими патріотами України, особисті непорозуміння, психологічна несумісність не дали змоги триматись одного гурту. Автор цих рядків має щиру надію, що в Україні послідовники української етнічної релігії спробують оминути породжені в діаспорі протиріччя, нормально співпрацювати та приносити користь народу та молодій Українській державі.

  1. Русич М. Дещо із життєпису Володимира // Альманах Світання - 1974 - № 3(V) - с.3.
  2. Там же - С.3.
  3. Лозко Г. Лицар Ордену Бога Сонця.//Незборима Нація - 1998, жовтень.
  4. Лозко Г. Лицар Ордену Бога Сонця // Незборима Нація - 1998, жовтень.
  5. Шаян В. ВПН - С.142.
  6. Там же - С.134.
  7. Лозко Г. Словник ведійських Богів // Сварог - 1997 - № 6 - С.15.
  8. Шаян В. ВПН - С. 170.
  9. Там же - С.182.
  10. Карпенко М. Велесова Книга. Переспіви. - к.,1998 - С.173.
  11. Там же - С.7.
  12. Лозко Г. Санскрит і українська мова // Сварог - 1997 - № 6 - С.11.
  13. Лозко Г.Волховник. Карби язичницького віровчення. - К.,1994 - С.5,6.
  14. Лозко Г.Волховник - С.8.
  15. Шаян В. ВПН - С.463.
  16. Лозко Г.Волховник - С.6.
  17. Волхвиня Зореслава. Як поводитись під час богослужби // Сварог - 1997 - № 6 - С.32.
  18. Шаян В.ВПН - С.62.
  19. Лозко Г.Волховник. - С.4.
  20. Походження символу // Українське відродження - 1992 - ч.36-37 - С.23.
  21. Шаян В. ВПН - С.313.
  22. Шаян В. ВПН. - С.140.
  23. Велесова Книга. Легенди, міти, думи.// Індоєвропа - К.,7502 - С.111.
  24. Лисенко С.Учитель Силенко. Його родовід, життя та Віра в Дажбога - К.,1996 - С.43.
  25. Про спробу знеславити св. пам'ять В.Шаяна//Нові Скрижалі - 1983 - ч.1-66 - С.1605.
  26. Лисенко С. Учитель Силенко… - С.230.
  27. Лисенко С. Учитель Силенко …- С.431.
  28. Священна книга обрядів.Требник. - Оріяна,10991 - С.111.
  29. Силенко Л.Святе Вчення.Силенкова віра в Дажбога - К.,1995 - С.4.
  30. Лисенко C. Учитель Силенко. - С 125.
  31. Лисенко C. Учитель Силенко. - С.123.
  32. Силенко Л. Мага Віра - День 1: стовбчик 5.
  33. Силенко Л. Мага Віра // Рідна Віра - 1971 - № 10 - С.298-301.
  34. Силенко Л.Мага Віра - 10: 32.
  35. Силенко Л. Мага Віра - 21: 163.
  36. Силенко Л. Святе Вчення - С. 325-326.
  37. Силенко Л. Мага Віра // Рідна Віра - 1971 - № 10 - С.300.
  38. Закони//Самобутня Україна - 10972 р.Д.(1972) - № 67,68 - С.433.
  39. Силенко Л. Святе Вчення. - С.15.
  40. Силенко Л. Святе Вчення. - С.299.
  41. Див. Силенко Л.Мага Віра - 49: 17.
  42. Силенко Л. Мага Віра - 3: 26.
  43. Силенко Л. Мага Віра - 49: 20.
  44. Там же - 49: 23.
  45. Мудрість Української Правди. Наука РУНВіри. - К.,1996 - С.175.
  46. Истархов В. Удар Русских Богов - М.,2000 - С.245,246.
  47. Мудрість Української Правди - С.145.
  48. Силенко Л. Мага Віра - 50: 14.
  49. Лозко Г. Вінчання за звичаєм предків // Сварог - 2001 - № 11-12 - С.24.
  50. Мисак Б., Гуцуляк О. Морально-філософські шукання сучасної української педагогічної думки // Мандрівець - 1999 - № 1 - С.33.
  51. Білокінь В. Квіти неорганізованого розуму - жахіття рабського мислення // Рідна Віра - 1998 - № 27-28 - С.16.
  52. Силенко Л. Святе вчення - С.79.
  53. Там же - С.271.
  54. Відповіді // Самобутня Україна -1978 - № 140 - С.1196.
  55. Історія релігій в Україні.Дохристиянські вірування. Прийняття християнства / за ред проф. Б.Лобовика - К.,1996 - Т.1. - С.149.
  56. Слово Внука Дажбога Мирослава//Нові Скрижалі - 1983, січ.-бер. - С. 1576, 1577.
  57. Лисенко С. Учитель Силенко. Його родовід, життя та Віра в Дажбога. - К.,1996 - С.288.
  58. Про спробу знеславити св. пам'ять В.Шаяна // Нові Скрижалі - 1983, січ.-бер. - С.1602.
  59. Слово Внука Дажбога Мирослава // Нові Скрижалі 1972, квітень - С.3.
  60. Словський Є. Благородні дари і вимоги Дажбога // Нові Скрижалі - 1972, жовтень - С.16.
  61. Лисенко С. Учитель Силенко. Його родовід, життя та Віра В Дажбога. - К.,1996 - С.308.
  62. Звернення до українців-християн в усьому світі сущих - Онтаріо, 7500 р. - С.5.