Підписка на інформаційну розсилку ІНФОЛІСТ
Ваш E-mail:
Дружні сайти
Коли пересічна людина, далека від розуміння традиції, вперше зіштовхується з дохристиянським віровченням про Праву, їй важко розібратися у його філософські структурі, яка потребує глибокого розуміння світу й оточуючої дійсності. Це виникає внаслідок того, що в основі теологічних уявлень сучасних рідновірів лежить дещо відмінне від звичайного (іудейсько-християнського) філософсько-світоглядове розуміння триєдності світобудови. Воно втілене у національний символ, триєдиний образ - Триглав (трисуття, тризуб), динамічну систему взаємодії трьох сил чи двох, які об'єднуються у третю (посередника). Сили трактуються у найширшому розумінні цього слова: головною властивістю першої сили (Яв) є творення новизни, чи породження буття. Головною властивістю другої сили (Нав ) є руйнування, смерть чи небуття. Третя сила (Прав) володіє властивістю синтезу, об'єднання і рівноваги та збереження.
Ці сили можна побачити на прикладі статуї Збруцького Святовида, найбільш повної з усіх статуй слов'янських божеств, що дійшли до нас. Чітко проглядаеться трьохярусність статуї, що відображає троїстість світу в уявленні слов'ян. У нижньому ярусі відображена Нав - нижній світ, що залишив своє ім'я в російській мові: навьяк - мрець. В українській мові навіжений - одержимий, тобто той що знаходиться під впливом Нави. Однак, Навь не царство зла - це смерть, що передує життю, як непроросле зерно. Зображену фігуру прийнято вважати Велесом, богом підземного царства та імовірніше за все, що це душі померлих предків, які підтримують людей зі свого нового житла - Нави. У середньому ярусі відображений світ людей - Ява, багато представлений у мовах усіх слов'янських народів: явний, наяву, виявити, з'явитися, там зображені людські фігурки. І нарешті у верхньому ярусі - Прав - світ небесних Богів (правити, правильний, правий), світ, де знаходиться той, кому власне і присвячене статуя: Бог що керує і небом, і людьми на землі, і душами померлих у підземному світі.
Розглядаючи слов'янську міфологію, невігласи часто роблять спробу чітко розписати функції богам, як це зроблено з пізньою грецькою міфологією. Однак слід пам'ятати, що слов'янська язичницька релігія (Рідна Православна віра) є спадкоємницею праведичної традиції. А у ведизмі, чим древніші гімни, тим ясніше проглядається єдність множинних проявів Єдиного Бога, яка добре описана Ю.Миролюбовим і знайшла своє відображення, як у Велесовій Книзі ("...Святовит і Перун є в тойже час і Сварог...") У ведичних книгах Вишну і Кришна динамічно міняються місцями в межах однієї сторінки. Справа ускладнюється ще й тим, що множинність імен слов'янських богів вносить плутанину в спроби відтворення світогляду слов'ян. Це пов'язано з тим, що справжні імена Богів є таємницею і заборонені у вжитку серед багатьох народів (не кожен християнин, наприклад, знає, що й Ієгова, і Саваоф - лише епітети бога Эллахи), а відомі лише їх прозвища-хейти. Наприклад Перун - стріла, Велес - волосатий (варіант: владар волів), Даждьбог - бог, що дає, (а не бог дощу, як багато хто думає) і т.д.. Як філософська категорія, Триглав знайшов своє відображення в міфологічному мисленні усіх індоєвропейців, спрямованому на безмежне самовдосконалення людини, що ми іменуємо язичництвом (чи традиціоналізмом). Трійки типу Яв-Прав-Нав, чи Білобог-Род-Чорнобог - це один із багатьох варіантів Триглавів, побудованих як і знаменита Гегелівська тріада "Теза"-"Синтез"-"Антитеза".
В індійському напрямі традиціоналізму безпосереднім синонімом Триглава виступає Трилока. Збереглося зображення Локі-Пуруші - древньоіндійского образу Всесвіту у виді людської істоти з жіночим обличчям. У ньому, подібно до Світовида, чітко проглядається триподільність: нижня частина тіла відповідає підземному світу (семи підземним сферам), середня частина тіла - земному світу, верхня частина тіла - це десять небесних сфер. У вченні йогів про чакри, саме три ядра свідомості (верхнє-середнє-нижнє). Так і влаштований Лока-Пуруша. Трилока, як і будь-який інший Триглав - явище традиційне (язичне), і вже тому древніше всяких нібито християнських Трійць. Не до кінця розуміючи які і що б не пояснювати де поділась руйнуюча сила, християнські теологи об'явили - "сокровенною тайною" а руйнуючою силою оголосили лукавого. Таким чином відкинувши справжнє розуміння триєдності світу. Закривши очі на те, що усе життя людини просякнуте протилежностями які не борються а взаємодіють в ім'я розвитку і прогресу. Хоч природничі науки і здоровий глузд говорять нам, що кожна сила рано чи пізно переходить у свою протилежність (ніч у день, погане у добре і навпаки), іудейсько-християнські догмати виявилися сильніші. Як наслідок, не вірне розуміння світу привело до подвійної моралі, коли проголошуються добро і святість, а робиться наруга та обман. Християнство, по-суті, зруйнувало природно-ієрархічне сприйняття світу (верхнє, середнє, нижнє), ввівши штучне поняття загальної рівності (пригадайте комунізм). Віровчення у слов'ян (як форма мислення) завжди було тісно пов'язане з побудовою Всесвіту - Людини, що відбивало і саму триєдину побудову суспільства на волхвів-філософів, воїнів та землеробів-виробників. Йдучи шляхом розвитку від селянина до волхва, на кожному етапі, поняття добра і зла суттєво відрізняються, але слугують одній меті - розвитку та вдосконаленню людини як частинки Бога. Те, що сприйнятливе для селянина, зовсім не вкладається в кодекс честі воїна, і абсолютно відмінне від розуміння світу та його проявів волхвом-філософом. Після введення християнства відбулась суцільна підміна понять: замість сили почали цінувати слабкість, замість честі -гроші, як наслідок, державою ставав керувати не найдосвідченіший воїн - князь а найпідліший і найбагатший нікчема, як сьогодні. Звісно, наше сьогодення настільки просякнуте підміною понять, що вже важко і повірити у це. Візьмемо саму назву - православ'я, кожному стає зрозуміло, що складається воно з двох слів: право і славити (прав - всесвітній божественний закон, що править світом, славлення - назва язичницької богослужби) [Лозко Г. Українське язичництво.К. С. 70] Але протягом тисячі років ми віримо не власній свідомості, а штучно придуманому формулюванню, що православ'я перекладається з візантійського як ортодоксія. Така ж доля спіткала і назву Київська Русь, яку вкрали росіяни. Усе віддали… "і скарб, що нам батьки давали на скибу хліба проміняли, О хто ж ви єсть…?" (О.Олесь) Отак з великої, сильної нації - Русичів, стало "покірне стадо рабів божих" - українців.
Володимир Куровський
