Родове Вогнище РПВ - РІДНА ВІРА В УКРАЇНСЬКОМУ СЬОГОДЕННІ

Родове Вогнище


	Головна

	Віровідання

	Обрядодіяння

	Волхвування

	Святилища

	Образи

	Пісні

	Дослідження

	Літопис

	Світлини

	Форум

	Слов'янська спільність

	Посилання

	Наші банери

	Контакти

Підписка на інформаційну розсилку ІНФОЛІСТ

Споріднені сайти

Дружні сайти

РІДНА ВІРА В УКРАЇНСЬКОМУ СЬОГОДЕННІ

Третій розділ нашого дослідження присвячений проблемі буття рідновір'я в сьогоднішній Україні. Тут ми розкриємо питання рідновірських течій, що виникли в часи незалежності та не були організаційно пов'язані з українською діаспорою. Спробуємо проаналізувати та висвітлити основні аспекти їх віровчення. Проаналізуємо також сучасний стан рідновір'я, яке ідейним корінням сягає праць В.Шаяна.

Певна увага буде присвячена нами рідновір'ю російського походження в Україні, особливостям його ідейних засад та специфіці світогляду. Автор спробує прояснити сутність російського рідновір'я на основі вивчення джерел їхнього віровчення.

На основі цього аналізу ми намагатимемось з'ясувати можливі перспективу розвитку Рідної Віри в Україні.

3.1.Сучасний стан українського рідновір'я

Серед течій української етнічної релігії, що зародились не в середовищі української діаспори, а так би мовити на вітчизняному "материку", можна відмітити декілька. Історично найпершою з'явилась маловідома група - "Трипільське Братство". За словами самих братчиків їхня організація зародилась в 1985 р., як громадська організація науковців¹ . "Трипільське Братство" в тодішніх умовах існування єдиноможливим вбачало видання листівок та їх розповсюдження. В цих прокламаціях братчики закликали разом з "Володимиром-марксителем" скинути "Володимира-хрестителя", тобто відмовитись від християнства, як релігії українців. Слід відмітити відчутний десонанс ідеології "Трипільського Братсва" з переважаючими тоді в пербудовному суспільстві сильних прохристиянських настроїв. Ще більш парадоксальним, як для організації патріотичної є критика Руху, який братчики звуть не інакше як "жидівським витвором". Офіційна ідеологія чи світогляд братчиків звався - "доброслав'я". "Доброслав'я - як національна релігія є реформованим язичництвом українців і солідаризується з реформованим індуїзмом"² . Остання цитата могла б ввести дослідників в оману та підштовхнути до думки про неорелігійний характер доброслав'я. Натомість ми стверджуємо, що добросла'я, не дивлячи на таку важливу відмінність від інших течій рідновір'я, як незапречення необхідності реформи Рідної Віри, також є вченням рідновірським. Підставою такого висновку є фундаментальний принцип доброслав'я - "мисума". Він означає одночасне існування минулого, сучасного і майбутнього, а це за визначенням Джеймса Джорджа Фрезера є першою ознакою мислення рідновіра, в його уяві немає ні вчора, ні завтра - є вічне сьогодні. З наведеної нами цитати помітне також загальне для рідновірів захоплення індійською духовною спадщиною (Ведами). Але братчики пішли далі усіх інших рідновірів, вони в своїй програмі дій пропонують створення своєрідної вісі Україна-Індія, яка має забезпечити "відновлення індоєвропейських завоювань". Доброслав'я серед всього іншого стоїть на принципах антисемітизму, розуміючи під проявами семітизму - іудаїзм, християнство та іслам³ . Доброслав'я не розвинулось в помітний громадський рух та вочевидь залишилось на ідейно-програмовому рівні розвитку.

Серед інших, організаційно найкраще оформленими є течії - Собор Рідної Української Віри з центром в м. Вінниця, Рідна Православна Віра та Об'єднання Рідновірів України (ОРУ) з центрами у Києві. Ягновіра та Ладовіра існують суто в теоретико-ідейному вимірі, не мають згуртованих громад сповідників. Українського походження є також "Великий Вогонь" Г.Боценюка, що донедавна діяв в м.Житомир. Хоча остання течія відноситься швидше до слов'янського ніж до українського рідновір'я. Не слід також оминати зором десятки релігійних громад рідновірського змісту, що не є зареєстрованими або ж не приєднуються до загальновизнаних в релігієзнавстві течій українського рідновір'я. Таких громад є вдосталь по всій Україні, автору, зокрема, відомі такі у м.Харкові, Одесі, Чернівцях, Полтаві. До цієї категорії "прихованих" (для вивчення за першоджерелами) рідновірів відноситься не мале число незалежних, "самоврядних" сповідників, що мають свої осібні концепції, це, також, прорідновірськи налаштований контингент нашої країни, який не визнає необхідності об'єднання в громади або не усвідомлює такої необхідності. Таких осіб серед патріотично налаштованої української громадськості є чимало.

Собор Рідної Української Віри. Ця течія своїми коренями сягає 1991 року, коли була створена Вінницька громада Рідної Віри "Побужжя". В 1994 р. декілька вінницьких рідновірських громад об'єднались утворивши Собор Рідної Віри⁴ . Але тоді не вдалось зареєструвати цю релігійну структуру. Тому вказані громади увійшли до складу відколовшогося від світової церкви рунвістів київського ОСІД РУНВіри, який нині очолює священик С.Щербина. В лютому 2000 р. через непорозуміння з керівництвом ОСІД РУНВіри вінницькі громади були виключені з цього об'єднання та вже 28-29 жовтня разом з іншими рідновірськими громадами (разом 11) утворили Собор Рідної Української Віри. 28 грудня 2000 року Собор був зареєстрований в державних органах як релігійна конфесія.

При Соборі, до відходу Східноукраїнського, діяло три крайових духовних центри (Східноукраїнський, Західноукраїнський, Північноукраїнський) та Університет Рідної Української Віри. На своєму Установчому з'їзді Собор прийняв, за аналогією до ОРУ (Об'єднання Рідновірів України), Символ віри. Ось як він виглядає:

"Я, рідновір Собору Рідної Української Віри усвідомлюю, що:

ДАЖБОГ - Могутній, Справедливий, Сонцесяйний, Вссдайний Господь України та українського Народу;

УКРАЇНА - це Свята Земля, яку обрав Господь Дажбог і благословив бути Батьківщиною моїх Арійських Предків і мого Українського Народу;

у Всесвіті діють БОГИ РІДНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ВІРИ; Вони є проявом Сили Божої в земному житті."

Теологічні постулати Собору не були такими з самого початку його існування. Зокрема, що стосується третього пункту Символу віри. У книзі "Наука Рідної Віри" виданій під редакцією Олега Безверхого (керманича конфесії) в 1993 р. про "БОГІВ РІДНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ВІРИ" нічого не мовилось. Замість них зустічаються такі духовні істоти, за визначенням О.Безверхого, як Дажбожичі, Духи Предків, Син Дажбожий, Святий Дух Дажбожий. У вченні Собору на початкових етапах становлення відчутний сильний вплив РУНВіри: "Рідна Віра -це віра в Єдиносущього Господа Дажбога. Рідна Віра була і залишається єдинобожною вірою нашого народу. Наша віра до хрещення не була багатобожною"⁵ . І про жодних Богів мови не йшло, навіть не згадувалось. Таким чином бачимо трансформацію віровчення Собору Рідної Української Віри під впливом зовнішніх, організаційного плану, та внутрішніх чинників саморозвитку вчення в напрямку відгалуження від інших рідновірських течій.

Боги в розумінні членів Собору це "могутні духовні особистості, які народжені з Тіла Дажбожого". Ці Боги не є іпостасями одного Бога, як у В.Шаяна. Розуміння, що вкладається О.Безверхим в це поняття дуже близьке до викладеної нами в "Розділі 2" концепції розуміння цього слова нашими предками. За твердженнями послідовників Собору (хоча і не всіх, пізніше ми пояснимо чому) Боги сьогодні знову повернулись до українського народу відродивши свої "земні тіла". Себто підтверджується розуміння Богів не як рівноправних небесних володарів, а як відділених від Єдиного Бога проявів його різноманітних сил, в індуїзмі таких Богів називають аватару, тобто земне втілення Бога.

Олег Безверхий не пішов шляхом сліпого копіювання Силенкового чи Шаянового вчення про Дажбога. Якщо РУНВіра на початках мала певний вплив на автора, то все ж, концепція Дажбога у вченні Рідної Української Віри помітно відрізняється від Силенківського. По-перше, Дажбог, в розумінні Безверхого, є особою, а не безособовою субстанцією, як в РУНВірі. По-друге, Дажбог має власне тіло "утворене кристалізованими божественними енергіями"(в РУНВірі Дажбог безтілесний Дух, Воля, Дія). По-третє, Дажбог може впливати своєю енергією на долі народів, країн та окремих людей. В РУНВірі останній принцип концептуально неможливий, оскільки людини сама, як "свідомий промінь Дажбожий", спроможна змінити свою долю, Дажбог не втручається в ці процеси.

До честі Собору РУВ варто зазначити, що його провідники орієнтуючись на праці Л.Силенка та В.Шаяна, не заперечували цього факту, як деякі з рідновірських діячів. Натомість після 2000 р. зв'язок уривається і Собор стає на позиції власнотвореної концепції (хоча синкритичної, створеної з елементів різних течій української етнічної релігії).

Важливим моментом при характеристиці вчення Собору є його ознака широкого вірознавчого плюралізму в середині конфесії. Зокрема, відповідаючи на питання про особливості світогляду колишній провідник Східноукраїнського краю Рідної Української Віри Світовит Пашник зазначив: "Ми віримо в одного Бога. Бога, який є "суть множеством". Його ім'я Сварог. Про це пише й Велесова книга. Він є Богом Неба або Всесвіту. Всі інші Боги є сваржичами. Сварог як Творець є всюдисущим і багатопроявним. Кожний із проявів має своє ім'я. Дажбог -Бог сонця, який представляє чоловічу сутність і є для нас батьком". В наведеній цитаті простежуються елементи шаянового "генотеїзму" та осібного розуміння Дажбога, що підтверджує нашу думку про релігійний плюралізм Собору. Запорізька громада Рідної Української Віри "Дажбоже Запорожжя" має практику спільних богослужб з представниками ОРУ, про яке ми нище поговоримо теж. А в червні 2003 р. керівник Східноукраїнського центру Собору РУВ приєднався до процесу творення конфесії Рідної Православної Віри, разом з більшістю запорозьких громад. Вироблення спільної концепції члени Собору покладають на створений ними Університет Рідної Української Віри.

Вивчаючи історію та теологію Собору ми помітили одну цікаву деталь - його велику подібність, у формі та суті, до Соборного Храму Рідної Віри, очолюваного протягом 1971-1984 років М.Шкавритком. В ідеології обох конфесій є прагнення до об'єднання розрізнених громад рідновірів (різних напрямків, а також рунвістів), створення спільної для усіх концепції віри і Бога через вивчення вірознавчих праць окремих сповідників та провідників. В теології СХРВ та Собору РУВ верховним і єдиним визнається Дажбог, не заперечуючи існування інших Богів, як проявів єдиного Бога; обидві течії послуговуються ідейним наробком Л.Силенка та В.Шаяна. І, насамкінець, в своїх ранніх творах О.Безверхий називав М.Шкавритка одним із "Вчителів Рідної Віри".

Другою рідновірською конфесією, за своїми організаційними потугами та чисельністю, в Україні є Рідна Православна Віра. Процес її творення розпочався 2001 р., коли частина рідновірів, рунвістів та націоналістів Хмельницької обл. утворили незалежну позапартійну та позаконфесійну організацію Подільський полк Характерного козацтва України. На її основі почали виникати суто релігійні громади, першою з них була Кам'янець-Подільська громада Рідної Православної Віри "Джерело Рода", що утворилась влітку 2001 р. Опісля виникли Київська громада "Київська Русь" (2002) та "Покон Рода"(2003), Хмельницька громада "Алатир"(2002) та Ужгородська "Стражі гір"(2003). Сьогодні Рідна Православна Віра об'єднує 10 релігійних громад в різних регіонах України. На лютий 2004 р. заплановано проведення Віча Радетелів (Собору) Рідної Православної Віри задля реєстрації конфесії на загальноукраїнському рівні. Конфесію очолює, з титулом - Його Світлість Верховний Волхв Рідної Православної Віри, Володимир Куровський. Існує 4 крайові відділення: Київське (очолює Жрець РПВ Борей); Запорозьке (очолює волхв РПВ Світовит); Подільське (очолює волхв РПВ Межимир); Карпатське (очолює волхв РПВ Володар). Днем зародження РПВ як конфесії слід вважати 1 травня 2003 р., коли в Нікополі, на місці Микитинської Січі, було проведено Раду Волхвів, що проголосила "створення конфедерації громад під єдиною назвою "Рідна Православна Віра"... Конфедерація є угодою, яка об'єднує громади Рідної Віри зі споконвічним етнічним розумінням Єдиного і багатопроявного Бога"⁶ . А вже 15 червня того ж року на священній для рідновірів горі Богит (місці перебування в давнину славнозвісного Збруцького Святовита) відбулось остаточне затвердження рішення про утворення нової конфесії рідновірів - Рідної Православної Віри.⁷ З причини зацікавленості автора та намагання уникнути упередженості мине проводитимемо аналізу віровчення та філософії РПВ, залишивши ту справу незаангажованим дослідникам.

ОРУ (Об'єднання Рідновірів України), очолене Волхвинею Зореславою (Галиною Лозко), було зареєстроване, як релігійний центр послідовників віровчення В.Шаяна 24 травня 2001 р. До його складу входять 5 громади, які визнають себе послідовниками шаянового вчення про "генотеїзм". ОРУ провело вже два Собори, перший 25-26 серпня 1998 р. та другий 23-24 серпня 2001 р.⁸ в Києві. Перший Собор затвердив Символ Віри, Славу Велику і Застороги Нащадкам (морально-етичні правила язичника), головне завіксував існування ОРУ та створив керуючий орган - Священну Раду. На другому Соборі обговорювались внутрішньоорганізаційні питання, а також підіймалась проблема дискримінації рідновір'я в умовах співіснування з християнством. Собор заснував орден "Князя Святослава Завойовника", та нагородив ним декількох осіб. ОРУ входить до світової організації етнічних релігій WCER на конгресах якої рідновірів ОРУ постійно представляє Г.Лозко. Київською громадою українських язичників "Православ'я" видається Всеукраїнський часопис "Сварог", на сторінках якого ОРУ висвітлює свої погляди.

За ознакою наявності організації можна говорити також про рідновірську групу "Великий Вогонь"- конфесію створену Г.Боценюком у Житомирі. Як ми вже зазаначали "Великий Вогонь" за своює ідеологією відноситься до рідновірства загальнослов'янського змісту. Творцем вчення та провідником конфесії виступив сам Г.Боценюк, який в останні роки переніс свою діяльність з Житомира до Києва.

Як і послідовники Собору РУВ рідновіри "Великого Вогню" вірять в присутність "великих пращурів" у сьогоденні. Розроблене детальне вчення про божественну генеологію, зокрема батьком Богів вважається Род. Серед найбільш шанованих Богів у "Великому Вогні" є Сварог, Перун та Род. Міфологічну концепцію не обминув вплив нордичної традиції, що проявляється у вшануванні персонажів скандинавського походження - Одина і Водина (Одін і Вотан). Останній факт наближає групу Г.Боценюка до російської рідновірської течії старовірів-інглінгів. Не поминула концепцію "Великого Вогню" ідея месіанства, властива деяким рідновірським течіям, вони, зокрема, вважають своїм предком Перуна та у зв'язку із цим очікують його приходу. Календарна обрядовість, як і у інших рідновірів, побудована довкола відзначення чьотирьох основних річних сонячних свята, які уособлюються Хорсом, Ярилою, Світовидом та Сварогом.

Такої ж великої ролі, як послідовники "Великого Вогню", Перуну надають члени київської рідновірської групи Громада оріїв "Перунова Рать". Ця громада нічим істотним не різниться від рідновірів послідовників В.Шаяна. Використовують літочислення "від сотворення світу", активно відстоюють політичні цілі. Ведуть широку агітацію проти впровадження в життя закону про продаж землі. Громадою видається вісник, який так і називається "Перунова Рать".

Не мають своїх організованих прихильників дві згадуваних в нашій роботі течії - ладовіра та ягновіра. Ідейними провідниками першої є О.Шокало та Ю.Шилов. Віровчення ладовіри не можна окреслити як суто національне, своїми рамками воно охоплює традиції і культуру багатьох індоєвропейських народів. В першому розділі роботи ми наводили декілька цитат, які говорять про ладовіру, як про "загальноарійську" та водночас українську релігію.

Ягновіра створена В.Рубаном наприкінці 1980-их років, також немає організованих громад прихильників. Віровчення розкривається у книзі "Берегиня", яка в 1999 році була автором наново відредагована та видана в журналі "Київ" під назвою "Бережа". Для ягновіри характерний синтез грецьких та ведичних традицій з українською міфологією. Але поряд з тим автором "Бережі" розвивається дуже актуальне та корисне для нашого часу вчення про ведення здорового способу життя та моральної поведінки. Вчення просякнуте відчутними елементами еротизму.

Отже бачимо, що на вітчизняному грунті, як і в діаспорі українське рідновір'я залишилось розколотим, привнесені з-за океану чвари не були подолані. Натомість виникло цілий ряд вчень місцевого "недіаспорного" походження. Частина з них на початкових стадіях становлення знаходились під впливом ідей Л.Силенка чи В.Шаяна. В останні роки намітилась тенденція до організаційного об'єднання рідновірів, що засвідчується реєстрацією в 2000 р. Собору РУВ (Собору Рідної Української Віри), ОРУ (Об'єднання Рідновірів України) в 2001 р., а також утворенням об'єднання громад Рідної Православної Віри.

3.2.Рідновір'я російського походження в Україні

Напевно чи не найбільшим конкурентом українського рідновір'я в Україні виступає не так РУНВіра (на чому стоять окремі рідновіри), як їхні російські однодумці, себто російське рідновіри. Наша думка ґрунтується на власному спостереженні, яке показало, що контингент осіб які приходять в РУНВіру та Рідну Віру різниться. Якщо до РУНВіри йдуть, в основному, з причини її високого патріотизму та раціональності то до Рідної Віри люди звертаються в пошуках глибоких духовних коренів, езотерики, таким чином прагнучи задовольнити інтуїтивний компонент в психологічній структурі своєї свідомості.

Недостаній розвиток українського рідновір'я, його малопоширеність, відсутність належної поліграфічної бази, низький рівень інформатизму, навіть в порівнянні з РУНВірою, може спричинити прихід прорідновірськи налаштованих українців в громади російського походження, в яких усе вищевказане стоїть, в якісному відношенні, на порядок вище. Ширення російського рідновір'я в Україні відбувалось у формі поліграфічної експансії, через мережу Internet та шляхом створення релігійних громад. Можна із впевненістю зробити припущення, що за 5-6 років в Україну почнуть навідуватись російські "рідновірські патріархи" на кшталт Дабраслава, Вєлєміра чи Сєлідора.

Російське рідновір'я, як і українське, не є рухом єдиним чи принаймні об'єднаним. Існують різноманітні течії та напрямки, від радикально-шовіністичних до помірковано-аріософських. В Україні російське рідновір'я представлене не лише ідейно але й організаційно, відомо, що їхні громади існують в Запоріжжі, Харкові та інших східноукраїнських містах. Найбільш потужними російськими рідновірськими об'єднаннями, в організаційному плані, є три течії: "Союз Славянскіх Общін" (ССО); "Дрєвнєрусская Інгліїстічєская Церковь Православних старовєров-інглінгов"; послідовники Сєлідора (А.Бєлова), засновника слов'яно-горицької боротьби та голови Московської слов'яно-язичницької общини.

В цьому розділі ми розглянемо концептуальні засади тих російських течій, які представленні, в будь-якому вигляді, в інформаційному просторі України. Це будуть праці окремих діячів, груп та рухів, що в своїй ідеології не виключають поширення витворених ними концепцій на території нашої держави.

Найбільш відомим популяризатором російського рідновір'я в Україні є, напевно, А.І.Асов - відомий дослідник "Велесової Книги" та інших дохристиянських пам'яток. Вказаним автором було видано і видається цілу низку праць, статей та досліджень з проблем слов'янського рідновір'я. Саме А.Асовим була висловлена думка про написання "Велесової Книги" новгородськими волхвами, а також інші "відкриття", на основі ним же інтерпретованих пам'яткок. Де які із цих "відкриттів" ми розглянемо. Не менш відомим, в останній час, став російський рідновірський автор Владімір Істархов, автор книги "Удар Русских Богов". Саме завдяки появі цієї праці в Україні, згаданий автор набув широкої популярності в середовищі українських прихильників Рідної Віри. Через великий попит книга була перевидана не лише в Росії, а й у нас в Україні.

Однією із характерних рис російського рідновір'я, як і українського, є його синкретизм. Так, наприклад А.Асов ставить під знак рівності, не розрізняє, марійське і слов'янське рідновір'я⁹ . Ще біль вражаюче він пише, що "… язичницька (точніше ведична) віра в татар і слов'ян була єдиною"¹⁰ . Не меньш оригінально висловився петербурзький проповідник рідновір'я В.Кандиба, який зарахував до "русской рєлігіі" мусульманство та іудаїзм¹¹. Тему продовжує В.Данілов пишучи :"Всі народи нашої країни - Арійської імперії - від Курильських островів до самих західнослов'янських територій, притримувались Ведичної філософії, традицій, вірувань, системи цінностей"¹² .

Причиною таких ідеологем в російському рідновірстві ми вбачаємо процес дезінтеграції в середині самої РФ. Вроджений шовінізм російської інтелігенції, основних носіїв рідновір'я, викликав процес пошуку спільних духовних коренів усіх народів Росії. Самі помислімо, якщо християнство і мусульманство є гілками "русской рєлігіі", за В.Кандибою, то для чого війна в Чечні ? Якщо татари і "русскіє" мають одну віру, за А.Асовим, то сепаратизм Татарстану є марним, а за Даніловим, взагалі, давно пора відроджувати "Арійську Імперію від Курил до Одера". Такі позиції російського рідновір'я засвідчують одну важливу деталь, що відрізняє його від українського відповідника - заполітизованість віровчення. Російське рідновір'я, окрім всього іншого, перш за все є концепцією територіального та державного збереження Росії, імперіалістичні тенденції в цій концепції відіграють не останню роль. "Та обставина, що дух патріотів Росії: язичників, християн, рядових комуністів - один і той самий (не дивлячись на їх відмінності в світоглядних питаннях) сприяє об'єднанню всіх здорових сил нації,.." - пишуть члени новоязичницької організації "Русскоє национально-освободітєльноє двіженіє"¹³ .

Чи не єдиним напрямком російського рідновір'я, яке пропагується в Україні та не має яскравовиражених політичних засад є інгліїзм. Інгліїзм це "віросповідання людей з білим кольором шкіри". Як стверджують сповідники інгліїзму, їхня церква існує ще з часів хрищення Русі і лише вона зберегла "чисту віру Першопредків". Ця гілка досить помітно вирізняється споміж усіх інших російських рідновірських течій. Вони не визнають спорідненості з урало-алтайським народами, не пропагують антисимітизму і найбільше од інших ввібрали скандинавські традиції.

Для російського рідновір'я, взагалі, є характерним факт відсутності чисто слов'янської форми віровчення, без прив'язок до інших етнічних коренів. Так, скажімо, А.Асов тяжіє до урало-алтайської традиції, В.Данілов до індуїстської, інгліїзм до нордичної (германо-скандинавської). В Росії, як і в Україні, була перервана рідновірська традиція і хоча ця перерва складає дещо менший часовий проміжок, все ж росіяни також змушені були вдатись до імплантації неслов'янських рідновірських релігійних традицій.

Найперше, масу здивувань викликає термінологічний словник Асова, такі слова як - словяноруси, русь-арії, хатти-атланти, праслов'яни-арії та ін. Чи можна в такій довільній формі творити терміни та іменувати цілі народи, більше того, зараховувати їх, на підставі власних умовисновків, до певних етнічних груп. Одна справа, якщо б, вказані висновки робились у формі припущень, але Асов подає їх як доведені факти. Для сучасної науки така позиція є неприйнятною. Міфології індоєвропейців, хоча і мають, в деяких випадках, змістову та сюжетну подібність, все ж є міфологіями різних народів, з різною історією, під впливолм якої і творяться міфи. В поданні ж Асова усі грецькі легенди є насправді "загальноарійськими"і на слов'янському грунті кожен герой має свій аналог.

Популярні у 70-80-их рр. ХХ ст. легенди про міфічний материк Атлантиду знайшли своє відображення у творчості згадуваного автора. Асов виводить культурне коріння російського народу саме з Атлантиди. На його думку Атлантида не була материком, а частиною чорноморського узбережжя, затопленого, внаслідок підняття рівня води в Середземному морі та його з'єднання з прісноводним озером Східної Європи (сучасного Чорного моря), яке сталось 5000 літ тому. Атланти, за Асовим, не лише в культурному але й етнічному плані близькі слов'янам, тому що "ними правив цар Атлант, син титана Іапета", себто біблійний Яфет, син Ноя, який є "прабатьком індоєвропейців, в тому числі і слов'ян"¹⁴ . З останньої цитати чітко видно, що автор дотримується старої церковної легенди про походження слов'ян. Окрім того Асов своїм мудрагельством вводить в оману багатьох читачів, що не є спеціалістами в галузі релігієзнавства. Показуючи Яфета батьком титана він звичайнісінько підганяє факти під власні висновки. Релігієзнавцям добре відомо, що за грецькою традицією до Богів світом правили титани, програвши вирішальну битву вони поступились місцем першим. Цей же сюжет прослідковується в індоарійській міфології відносно девів та асурів, останні, також, спочатку правили світом але програвши вирішальну битву поступились своїм домінуючим положенням девам. Яфет же в жодному разі і в жодній міфології не співставляється з титанами чи асурами, або іншим першими поколінням богів. Яфет, за бібілійною традицією, є родоначальником одного з людських родів. Тому, аналогії проведені А.Асовим інакше як фантастикою не назвеш. Зауважимо, що ставлення російських рідновірів до біблії, дещо відрізняється від позиції більшості українських сповідників рідновір'я. Якщо вітчизняні рідновіри заперечують її, в якості історичного джерела, то прихильники Асова і він сам так не думають.

Теологічні концепції висунуті російськими рідновірами багаті на різноманітні тлумачення основ дохристиянської віри слов'ян. Послідовники Алєксандра Бєлова, голови московської слов'яно-язичницької громади, вслід своєму провіднокові вважають, що слов'янська релігія відзначалась поліконфесійністю і включала такі внутрішні вчення як громопоклонництво, вогнепоклонництво, трибожжя та ін. У своїй статті "Поклоніння Перуну" А.Бєлов пише, що язичництво різниться від інших релігій тим, що надає людині свободу духотворчості, воно не зомбує індивіда фанатичною прив'язаністю до догми. На нашу думку така позиція має під собою підгрунтя. Як відомо індуїзм, зороастризм, грецьке і римське язичництво різнились своє богатоконфесійністю та водночас духовною єдністю. Чудовим прикладом для розуміння може послужити індуїзм, його два основних напрямки - шиваїзм та вішнуїзм мають цілий ряд розбіжностей у етиці, обрядах, трактуванні вед і функції богів, але обидва напрямки (разом з усіма іншими меньшими і більшими течіями) визнають спільне і єдине вчення про Бога (Брахман) та Абсолют (Атман). Те ж саме можна говрити про зороастризм, який включав безліч напрямків (зерванізм, вчення магів) але усі вони вибудовувались довкола дуалістичного розуміння світу, представлених Духом Добра (Агура Мазда) та Духом Зла (Ангра Маню). Отож, бачимо своєрідну, як сказав В.Рубан, "універсальну формулу" індоєвропейських вірувань - богатоконфесійність довкола основоположного вчення. Таку думку відносно українського язичництва підтверджує археологія фіксуючи регіональні особливості культу: чотириликі статуї у Подністров'ї, дубові колоди із вепрячими щелепами у Подніпров'ї.

Але повернімося до російської рідновірської теології. Більшість із напрямків питримуються політеїзму, себто вшановують і визнають існування багатьох Богів у певній ієрархічній побудові (пантеон). До таких слід віднести послідовників Бєлова, Асова, Голякова (саме він має громаду в м.Запоріжжя), членів ССО (Союзу Слов'янських Общин) на чолі з В.Казаковим, прихильників творчості В.Істархова. Вони в поміркованій чи більш агресивній формі, як В.Істархов, критикують ідею однобожжя в релігії своїх дохристиянських предків. Натомість В.Данілов, члени РНОД та ОКД (Общєствєнноє казачьє двіженіє ) "Аркаім" відстоюють ідеї монотеїзму слов'янської дохристиянської релігії. Не дивлячись на такий факт вони не можуть кваліфікуватись як неорелігії, на кшталт РУНВіри, оскільки усі говорять про автентичність, оригінальність та відстоюють необхідність відродження старої віри, РУНВіра все це заперечує.

В Україні більшу популярності мають російські політеїстичні течії. Справа в тому, що нішу етнічного монотеїзму міцно зайняла РУНВіра і не меньш твердо утримує свої позиції. Тому прихід російського монотеїзму сприймається прохолодно. Додається ще й той факт, що українські рідновіри (переважна більшість) негативно налаштовані до однобожжя, адже саме на противагу монотеїстичній РУНВірі почала ширитись їхня релігійна концепція.

Російське рідновір'я, на відміну від українського, має сильний потяг до окультизму, езотерики та сакралізації вчення, що наближає його до західноєвропейського язичництва новітніх часів. Останнє, взагалі, виключно окультизму повинно завдячувати своєю появою (вікки, друїдизм та ін.). Російська інтелігенція ще в середині XIX століття призвичаїлась (звичайно ж не масово) до різноманітних окультних практик¹⁵ . Натомість в українському національному середовищі ХІХ ст. чогось подібного (поширення окультизму) не було, це зумовило характер вітчизняного рідновір'я - науково-пошуковий. Безперечно, не все російське рідновір'я просякнуте магічними практиками та все ж такі книги, як "В поисках магической силы" Є.Бєлової наштовхують на певні думки. У вказаній праці знайшли поєднання первісна магія, фетишизм, слов'янські землеробські культи та міфологія.

Найбільша увага в концепції російського рідновір'я і то без виключення в усіх течіях надається проблемі "арійства". Вона просто не зходить зі шпальт усіх рідновірських видань і є, без перебільшень, центральною та основною. Чому ? Причина полягає в, уже згадуваній нами, характерній рисі заполітизованості російського рідновір'я. "Арійство" є своєрідною контрідеєю по збереженню Росії у відношенню до культивованого нині російською владою ортодоксально-християнського слов'янофільства. Досить лише взяти до рук такі рідновірські видання як "Атланты, арии, словяне", "Русские сквозь тысячелетия" і все стає зрозумілим. Наростання подібних тенденцій були знайомі Європі ХХ ст. Картина в сьогоднішній Росії дивно нагадує соціально-політичну ситуацію у Німеччині 1920-их років. Згадуване "арійство" відіграло в ті, ще не так далекі, часи досить трагічну роль. Зважаючи на популярність в Росії ідей відродженя імперії (своєрідного реваншизму в протистоянні з США) культивування ідеї "арійства", як на нашу думку, не сприятиме стабілізації політичної ситуації в цій країні. Не дивлячись на всю подібність ситуації, ставлення російського рідновір'я до німецького розуміння проблеми "арійства" не є однозначним. Більша частина з них розкритиковує "німецькі фальсифікації", інші завуальвоно симпатизують або ж, у випадку з скінхетами, відкрито культивують і пропагують ідеї нацизму. Доречі, довгий час феномен скінхетства обминав українські терени зосереджуючись в Росії але в останній час це явище почало набувати поширення і в нашій країні. Зокрема, згадуваний у першому розділі, гурт "Сокира Перуна" відверто оспівує "подвиги" Третього Рейху.

В своїх пошуках "арійської прабатьківщини" росіяни наштовхнулись і на українські теорії в цій галузі. І вони, ці теорії, викликали цілу масу "об'єктивної" критики. Зокрема, розглядуваний нами А.Асов просто обурений з того факту, що Ю.Шилов асоціює малюнки Кам'яної Могили із протошумерським письмом. На його думку такі погляди є "нєобоснованимі", хоча жодних контраргументів Шилову не наводиться. Тіж самі обурення відносно Шиловських припушень висловлює одна із російських проріднговірських авторів Н.Р.Гусєва говорячи, що Україна не може бути прабатьківщиною індоєвропейців. Чому ? Та тому що нею є російське Заполярря. А щоб не викликати підозр в прихильності до шовінізму, який "насправді" поширює Шилов, авторка зсилається на відомого індійського вченого Бона Гангадхара Тілака¹⁶ . Натомість прихильники ще одного російського рідновірського лідера А.Бєлова - вшанувавши твори і Тілака, і Шилова, зуміли поєднати їх у досить струнку систему поглядів на етногенез "арійських" народів¹⁷ .

Для українського рідновір'я проблема арійства не є такою гострою. Навіть сам етнонім "арії" вони замінили на "орійці", тим самим відсторонившись від негативізму наданого історією ХХ ст. цьому поняттю. Росіяни (рідновіри) не сприймають жодних найменших прагнень українських "одновірців", хоча б якось пов'язати витоки індоєвропейської культури з Україною. В цьому спільні Асов, Данілов, Бєлов, старовіри-інглінги та інші. Водночас вони ні в якому разі не виключають українців з "арійського етнічного ареалу", більше того, надають найперші позиції після "старших арійських братів" росіян. Досить оригінально в цьому плані відзначились старовіри-інглінги ототожнивши українців з атлантами¹⁸ .

Вивчаючи календарні особливості російського рідновір'я ми побачили, що і тут не має спільності думок, подібно до вітчизняного рідновір'я. Частина орієнтується на григоріанський календар та відносно до нього відтворює обрядові дійства, частина творить власні календарні системи.

Асов у своїх вірознавчих статтях намагається подати слов'янський Зодіак, відтворений з великим відсотком орієнтації на грецькі та індійські здобутки в цій галузі. Якщо навіть календар "відтворений" на такій основі буде асторономічно точним то видавати його за історичний (автентичний) було б дуже помилковим. Цікаво, що новоріччя Асов та члени ССО, єдині серед усіх інших українських та російських рідновірів, відзначають за римською адміністративною традицією 1 січня. Найбільше зацікавлення, поміж усіх інших, викликає календар старовірів-інглінгів, який, за їхніми твердженнями, був отриманий від Числобога і має назву "Даарійській Круголєт Чіслобога". "Повний цикл Даарійського Круголєта Числобога - 144 Літа. Шіснадцять літ проходять через дев'ять стихій. П'ятнадцять літ звичайних, в кожному по 365 діб і шіснадцяте літо Священне, яке містить 369 діб… Кожне Літо складається з 9-ти місяців, три місяці Осінь, тири місяці Зима і три місяці Весна. Місяці простого літа мають різну кількість днів,… Тиждень також як і літо складається з 9-ти частин: понеділок, вівторок, тритейник, четвер, п'ятниця, шістиця, сімиця, осьмиця, неділя"¹⁹ . Свої особливості має Зодіак, створений інглінгами, він складається з 16 сузірь кожному з яких відповідає свій бог.

У відзначені свят російські рідновіри, як і українські, також не мають спільності. Хоча усіма відзначаються, під різними назвами, чотири основних річних сонячних свята - осіннє та весняне рівнодення, літнє та зимове сонцестояння. Варто зазначити, що ці природньо-асторомічні явища відзначаються не лише російськими але й представниками усіх рідновірських релігій, що користуються сонячним календарем.

Ось так, в загальних рисах, виглядає календарно-обрядова система російського рідновір'я, яке поширюється та прагне утвердитись в Україні.

Особливою рисою російського рідновір'я, подібно до вітчизняного, є факт взаємного несприйняття течіями один-одного. Достатньо напруженими є стосунки між ССО та РНОД. За своїх одновірців не визнає В.Казаков послідовників А.Бєлова, зазаначаючи у своєму віснику, що в Москві він знає лише одного язичника²⁰ . Ззовні головною причиною непорозумінь є розбіжності в трактуванні та перекладі "Велесової Книги". Всі течії поділяють лише ту думку, що "Велесова Книга" була створена предками росіян і ніким іншим. В усьому іншому розбіжностей чи мало. Найбільш популярним в Росії є перклад "Велесової Книги" зроблений А.Асовим (справжнє приізвище Барашков)²¹ . Данілов В. гостро розкритиковує асовський переклад в своїй книзі "Сварожий круг". Не меншій критиці в згаданій книзі Данілова піддається ОКД "Аркаім", за їхню аконфесійпість. Загалом, причинами конфліктів можна вважати не розбіжності в теології, віровченні чи світогляді, скоріше це особисті несприйняття лідерами течій діяльності один-одного.

Підводячи підсумок зазаначемо, що російське рідновір'я всілякими способами намагається утвердитись в Україні принісши сюди не властиве нашому народу світобачення, світобачення витворене синтезом найрізноманітніших рідновірських та не лише релігійних традицій. Російське рідновір'я, що так нахабно нав'язується частині нашого громадянства насправді не є релігійним вчення, а політичною концепцією збереження Росії, як центру східнослов'янського світу та як неподільної імперії.

Такий вигляд має сьогоднішня релігійна ситуація в сфері рідновір'я в Україні. Рідновіри не є організаційно об'єднанимив одній організації та творять цілий ряд течій і напрямків в середині течій. Наявні течії не всі оформленні в громади та мають організованих прихильників, хоча мають широкий доступ до пресового видання. Зародження рідновір'я розпочалось незалежно від українців діаспори та з відродженням української державності було ними доповнене та католізоване. З 1991 року Рідна Віра знаходилась під сильним впливом РУНВіри та Української Рідної Віри В.Шаяна, основні ідеологічні та філософську постулати черпались з вчень зазначених течій української етнічної релігії. Натомість з середини та особливо в кінці 1990-их розпочавлось активне світоглядне відпочкування рідновірських течій.

Сильним є вплив російського рідновір'я. Потужна пропаганда росіських рыдновырыв, солідні, в порівнянні з українськими одновірами, фінансові можливості дають підставу побоюватись залучення прорідновірськи налаштованих громадян України саме до російських рідновірських груп. Вповні можливим є приїзд в Україну в близькому майбутньому російських рідновірських "патріархів".

Загалом сучасне українське рідновір'я не є масовим громадсько-релігійним рухом, який проте повільно але невпинно збільшує число своїх прихильників, про що свідчить графік зростання рідновірських громад з однієї в 1993 р. до кількох десятків у 1999-му.

Записки Доброслав'я. Віра, вчення, спосіб життя Самостійної України. - К.,1996 - С.2.
Записки Доброслав'я. Віра, вчення, спосіб життя Самостійної України. - К.,1996. - С.25.
Там же. - С.36.
Релігієзнавчий словник / за ред. Колодного А. - К.,1996 - С.312.
Безверхий О. Наука Рідної Віри - Вінниця, 1993 - С.4.
Вперше за тисячу років // Триглав - 7511 рік 25 травня. - № 2(4).
На Богиті знову палають Священні Вогнища // Триглав - 7511 рік 25 липня. - №3(5).
Лозко Г. Волховник.Правослов. - К.:Сварог,2001. - С.10.
Асов А. Атланты,..- С.207.
Там же - С.230.
Кандыба В.М. Загадки Земли Русской - Спб.,1998 - С.21-22.
Мочалова И. Данилов В.Сварожий круг - М.,1998 - С.27.
Сотов А. Идеология РНОД // За Русь ! - 1999 - № 3(23).
Асов А. Атланты,..- С.81.
Филаков Б.Неоязычество // Новый мир - 1999 - № 8 - С.157.
Гусева Н.Р. Русские сквозь тысячилетия -М.,1998 - С.26.
Шатунов М. Русское боевое искуство.Забытые навыки - М.,2001 - С.95.
Славяно-Арийския Веды. Сантїи Веды Перуна.Книга мудрости Перуна.Круг первый. - Омск,1999 - С.152.
Славяно-Арийские Веды... - С.155-156.
Весник ССО - 14000 г. - № 1(14).
Губерначук С. Казковий горбоконик чи Троянський кінь // Сварог - 2001 - № 11-12 - С.63.