Підписка на інформаційну розсилку ІНФОЛІСТ
Ваш E-mail:
Дружні сайти
Володимир Куровський
аспірант - релігієзнавець
голова Родового Вогнища Рідної Православної Віри
м. Київ
Україна
аспірант - релігієзнавець
голова Родового Вогнища Рідної Православної Віри
м. Київ
Україна
РІДНА ВІРА – ОСНОВА ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ ЛЮДСТВА
Системність, циклічність і соціальний устрій
Згідно традиційних уявлень та наукових досліджень, всі живі організми (системи) у Всесвіті знаходяться у русі – циклічно розвиваючись і деградуючи. Процеси творення та руйнування відбуваються одночасно, створюючи своєрідну рівновагу. Коли вона порушується – система втрачає здатність до змін і гине. Це можна побачити на прикладі людини, народу і Всесвіту загалом.Самою Природою було створено так, що кожне творіння проходить чотири етапи розвитку: 1) створення “внутрішньої” напруги у середовищі – в наслідок чого відбувається народження і оформлення ідеї, перехід з світу ментального у світ фізичний (народження-дитинство); 2) нова прогресивна форма спонукає до реалізації і втілення – відбувається створення “чорнового” зразку (юність); 3) вже створена система – піддається впливу зовнішніх і внутрішніх факторів, долаючи які і взаємодіючи з якими вона має довести свою житеспроможність у часі та просторі (зрілість); 4) досвід попередніх фаз дає можливість виробити досконалі методи – існування, життезабезпечення і розвитку системи. Згодом ця досконалість приводить до одноманітності, незмінності, “загнивання” і як наслідок зникнення (старість-смерть). Після цього процес розпочинається з початку.
Світоглядові уявлення, а, відповідно, і соціальний устрій людства теж можна розглядати, як своєрідну систему із вищезгаданою циклічністю. При цьому необхідно зазначити, що кожна фаза існування цієї системи має свої, тільки її притаманні базові цінності, які проявляються у своєрідному розумінні себе і оточуючого світу (Бога, Правди, Істини, Справедливості та ін.). Це можна побачити на основі звичаєвих українських переказів про Ранок, Полудень, Вечір і Ніч Сварога, індуських Юг та наукових праць В.Вернадського щодо ноосфери, К.Юнга відносно архетипів колективного безсвідомого, С.Грофа про чотири базово-перенатальних матриць психіки, та ін. Причому перехід від однієї фази до іншої завжди супроводжується великими потрясіннями і разючими змінами.
Різниця у періодах знаходить своє відображення як у змінах самої світоглядової (релігійної системи) так і у способах організації та управління суспільством. Основну масу форм управління державою можна звести до тих же чотирьох типів, кожний з яких відповідає певні фазі розвитку системи. Розглядаючи працю В. Липинського "Листи до братів-хліборобів", який вивчаючи за Арістотелем і Платоном різні системи державного управління, поділив їх на: класократію (1-4 фаза), демократію (3 фаза) та охлократію (2 фаза), вважаючи при цьому, що вони вічні. На його думку класократія – це найкраща та найдосконаліша форма організації суспільства, де інтереси нації досконало поєднуються з інтересами кожної конкретної особи. Вона проявляється у чіткій суспільній ієрархії. Причому кожен клас (стан, варна) виконує виключно “свою”, притаманну йому соціальну функцію. При цьому, завдяки звичаєвим механізмам розвитку суспільства, відбувається формування аристократії. При такому устрої на чолі держави перебуває лідер. Який виступає символом нації та уособлює її національну ідею (як в Англії королева чи імператор в Японії).
Після класократії настає час демократичного устрою. Рівновага між інтересами нації та особи порушується, окремі особистості прагнуть домінувати над іншими, праведні звичаї руйнуються і порушуються. Це приводить до втратити механізму добору (варнові посвяти) і формування еліти (аристократії духовної, світської та виробничої). Порушується суспільна ієрархія, “праведність” занепадає – родовід, виховання і освіченість вже не відіграє особливого значення. Як наслідок до влади приходять аферисти і політичні шахраї. На думку В. Липинського, при охлократії держава жорстко панує над людиною. Громадянська свобода і самостійність суспільства придушується. Будь який спротив жорстко карається, подібно як при більшовизмі, фашизмі, революційних диктатурах та східних деспотіях.
Через ці типи державного устрою кожна країна проходить послідовно один за другим. Так, класократія, дійшовши до перерозвитку матеріального достатку своїх громадян, приходить до втрати прагнення розвиватись і, як наслідок, вироджується у демократію (теза), яка також згодом перестає задовольняти вимоги часу, втрачає гнучкість і переходить у свою протилежність – демократія змінюється охлократією. Під час існування якої у середині суспільства починають збиратись здорові сили. Після невеликого проміжного періоду суспільство знову приходить до класократії. Слід зазначити, що внаслідок національних особливостей народу у кожній державі ці періоди мають свої особливості і різний період існування.
Таким чином кожні фазі відповідає свій тип управління. Людство як цілісна структура має у собі складові (народи), світосприйняття кожного з яких відповідає одній з чотирьох фаз розвитку системи. Як наслідок, у певний проміжок циклу розвитку людства, у “свій час”, певні народи, або групи народів, стають домінуючими у світі. Вони формують і є носіями “своєї” системи цінностей – “нової” по відношенню до минулої фази релігії, світогляду, ідеології, способу життєдіяльності тощо.
Говорячи про життєдіяльність, необхідно зазначити, що першій і останній фазі буття системи (а отже і народам які їй відповідають) притаманна певна споглядальність, філософське відношення до буття, внутрішня мудрість, відчуття та зв’язок з Вищими Силами, що можна позначити як духовність. У другій фазі головним виступає відчуття власною значущості, досить жорстка та непримиренна боротьба за домінування. Тому ведучою виступає сила, яка проявляться у політичні сфері.
Третій період характеризується сильною (прихованою чи явною) конкуренцією, прагненням здобувати матеріальні блага, незважаючи ні на що. В цей час потрібно вміти “вижити”, тому сферою життєдіяльності виступає економіка.
Кожній з перечисленних домінант, життєвої сфери, у межах певного народу (чи групи народів) відповідає певний соціальний стан – духовна аристократія, світська аристократія, або буржуазія, які діючи зі “свого” рівня творять “світ” під себе. Ці стани відомі у Звичаю (традиції) як варни (або касти) відаючих-рахманів, козаків-кшатріїв, господарів-вайш.
Підсумовуючи вищесказане, потрібно зазначити, що людство – таке різне у своїх проявах – так чи інакше складає єдине ціле – систему. Будь-яка жива система прагне зберігати гомеостаз (стабільність), тому лише зовнішні чинники можуть примусити її змінюватись. Виходячи з принципу детермінізму зрозуміло, що причина зміни стану системи завжди знаходиться поза системою.
Розглядаючи людство як певну систему, цілком логічно ствердити, що вона окрім підсистем – держав (народів) має і надсистему – планету Земля та Сонячну систему загалом. Тому, цими зовнішнім чинниками впливу є: 1) для людини – загроза фізичному існуванню ( голод, холод, страх смерті); 2) для народу (народів) – втрата державності і національної ідентичності під впливом іншої держави (союзу держав); 3) для людства – великі геокліматичні зрушення, які періодично виникають на планеті Земля.
Говорячи про рівень “людина” необхідно зазначити, що людство протягом свого розвитку пізнавало і пізнає закони побудови та функціонування Всесвіту – те, що слов’яни називають Законами Прави, проявом яких і є Звичай. Звичай (традиції) був і залишається загальнообіймаючим, практичним втіленням цих законів у духовній, політичній, економічній і культурній сферах суспільства, забезпечуючи таким чином виживання народу. Однією з визначальних складових Звичаю є цілісний підхід – коли сотні проявів народної самобутності зливаються у єдине ціле – Звичай. Причому, одне вирішення якоїсь проблеми зовсім не заперечує інше. Саме таким чином він поєднує у собі всі чотири фази творення. Людина, яка живе за Звичаєм, сприймає світ і себе у ньому як єдине ціле. Це знайшло своє відображення і у розумінні єдності та багатопроявності Бога. Усвідомлюючи себе як частину Всевишнього Рода, наші Предки прагнули в усьому підтримувати лад і гармонію, розуміючи взаємозалежність Природи (Бога) та людини, що проявлялось і у побудові та екологічно чистій життєдіяльності суспільства.
Примітивізація світогляду, яка час від часу відбувається одночасно із зміною соціального устрою держави, привела до порушення балансу із природою і оточуючим світом загалом. Загальновідомо, що розвиток звичаєвої релігійної системи Православ’я на Україні-Руси був штучно перерваним військами князя-зрадника Володимира. На зміну природній, відичній релігії (релігії знань Прави), яка розвивалась на наших теренах ще з дотрипільських часів, несучи у собі космогонічні розуміння дійсності попередніх цивілізацій. Прийшла новітня, спрощена система – іудо-християнство. Це сталося тому, що духовна і справжня військова еліта русів виродилась, настав час торгівців. Час коли найсвятіше – Віра, стала предметом торгу і засобом здобуття прихильності інших “торгівців”, які її сповідували. На довгі роки Київська Русь була залита кров’ю русинів, які відмовились зраджувати Праву. Літописи переконливо свідчать, що християнство прийшло на наші землі під назвою “віра христова“ і ”правовір’я”, що є точним перекладом грецького слова “ортодоксія”. Протягом століть, не змігши перемогти звичай славлення Прави, духовні загарбники вдалися до підступу – підміни понять. Так, вже у творах 14-15 століття „правовір’я” раптом починають перекладати як „православ’я”.
Розглядаючи релігійний культ ортодоксії, можна побачити запозичення і інших релігійних понять, в тому числі свят і обрядів. Тому, сьогодні на наших землях побутує зовсім інша релігійна система, система яка навіть ввібравши у себе значну частину народних (рідних) традиції не стала рідною. Слід відверто зазначити, що творячи компілятивну релігійну систему, “християнство” її творці запозичили не притаманну для них частину ідеалів і підходів (доброта, терпимість та ін.), які побутували у світогляді індоєвропейців. Це дало змогу створити доволі цікаву химеру, досконалого хижака – зовні побожну, лагідну і щиру, а усередині жорстоку, підлу і підступну. Вони і не могли інакше, адже творці християнства – яскраві представники 3 фази розвитку (3 базо-перенатальної матриці). Саме тому остання тисяча років – це був їх “зірковий” час. Головним для людини стало особисте “спасіння”, а не виживання роду. Впроваджування такої системи дозволяло легко домінувати над тими, хто її прийняв.
Сьогодні людство переживає останні роки цього періоду. Та поки ще у світі побутує антропоцентризм, породжений не звичаєвим світоглядом. Людина, важчаючи себе “намісником божим на землі”, поставила себе на вершину творіння і живе за принципами “тут і зараз” та “після нас хоч потоп”. Як наслідок, екологія та соціальні відносини з кожним днем погіршуються, життєдіяльність людства на планеті Земля наближується до крайньої межі.
Очікується, що у 2015 році кількість землян сягне більше 11 мільярдів, а при існуючому способі виробництва і розподілення благ, основна маса з них буде голодувати. Саме це є причиною останніх війн і прагнень на ново “перерозподілити” світ. Таким чином, міжнародний тероризм, революції, студентські заворушення, зростання злочинності та корупції, статеві збочення – це лише наслідки цієї проблеми. Неозброєним оком помітно намагання певної нації контролювати світові цивілізаційні процеси за рахунок проникнення у керівні верхівки різних держав і розкладання їх культур через так звану “свободу”.
Водночас, з кожним днем стає все більше зрозуміло, що “третьофазна” система світогляду і організації людського суспільства вичерпує свої останні життєві сили та знаходиться у стані переходу до нової системи.
Звертаючи увагу на надсистему “планету Земля” і можливість її впливу на людство, варто згадати праці відомого українського вченого, доктора історичних наук М.Чмихова, який стверджував, що 2015 рік буде закінченням голоцену і відзначиться великим кліматичними зрушеннями. Він пише “ 2015р. стане завершенням 9576 -,7980-,1596- річних циклів і роком серйозного екологічного лиха”(1). Вважаючи це надважливим, він закликає готуватися до цього періоду і стверджує, що саме Україна і слов’янський світ, з його праведійськими знаннями, відіграє головну роль у “порятунку” під час змін. Подібна цифра є у передріканнях мезоамериканських індіанців, які стверджують, що 23 грудня 2012 року значна частина американського континенту піде під воду?! Тим самим спричинивши великі кліматичні зрушення на планеті Земля. Сьогодні багато дослідників стверджують, що людство стоїть на межі психологічної революції. Автор бере на себе сміливість стверджувати, що настає час свідомого колективного володінням “силою думки”, в тому числі і спілкування (психобіоенергетичної взаємодії) з планетою Земля. Катаклізм майже не зачепить ті країни, де буде побутувати висока духовність і ментальна чистота.
Цей вихід – повернення до Рідної Віри, Природи та природних законів Прави. Новий світогляд є тим спонукаючим чинником, що дуже швидко проявиться стабілізацією та знаходженням можливості гармонійного співіснування різних народів. Тільки послуговуючись філософією Рідної Віри, слов’яни прийдуть до усвідомлення себе як єдиного і багатопроявного цілого (системи). Що у свою чергу створить умови для спеціалізації та кооперації, діючи на засадах взаємопідтримки, а не домінування одного народу над іншими, що у свою чергу забезпечить верховенство слов’янства (а отже звичаєвої духовності) у світі.
Археологічно доведено, що ще з часів середнього палеоліту (120-40 тис. р. до н.е.) територія України – Руси завжди була добре заселена. Саме тут “колиска” – прабатьківщина індоєвропейської раси, кровно і світоглядово спорідненених між собою родів (племен-вогнищ), які володіли Ведами-Відами-Едами-Вестами-Авестами, божественними знаннями про людину і Всесвіт. Це місце, де людство відкрило (або йому були відкриті) космогонічні знання про Всесвіт, закони Прави. Основна маса українських земель ще з Силурійського періоду ні разу не була затоплена. Свідчення цього – найбільша в світі (до 70 %) кількість чорнозему. Ґрунту, що зберігся внаслідок того, що ніколи не змивався. У природному відношенні, наша територія є однією з найбагатших у світі. При вичерпані природних ресурсів, земля і продукти харчування, які вона дає, будуть найбільш важливішим чинником виживання. Україна знаходиться на українському кристалічному щиті, що збереже її від серйозних тектонічних зрушень. Ця порода найбільш стійка у геотектонічному відношенні, окрім того вона генерує своєрідну енергетику, що обумовлює посилений розвиток розумової діяльності людей, що проживають на ній. Де би не проживали українці, вони підсвідомо находять місця, де залягає подібна порода і селяться на ній. Саме в українській культурі найбільше повно зберігся релігійний світогляд та традиції, яких дотримувалась раса у період її цілісності. Тобто ті архетипові форми, які до сьогодні складають “Душу” і внутрішню суть Слов’янства, носієм якої є українська мова, що має у собі відповідні звукорезонансні формули. В тому числі і назви Богів, що позначають величезну кількість понять, та найближче стоять до прамови, «мови Богів» з якої розвинулися індоєвропейські мови.
Особливості української ментальності і національного характеру найбільше відповідають вимогам суспільства нового планетарного циклу. Саме українська нація, не залишаючи місця свого народження, пройшла багатотисячолітній шлях від створення першої післяпотопної держави Арати (трипільська культура) до початку творення держави нового типу (4 фази). Сьогодні українці і всі слов’яни швидкими темпами відновлюють свої природні задатки духовного суперетносу Волхвів – раси, що дала людству найвідоміших духовних провідників (Рама, Будда, Одін, Христос) і продукує найцінніший ресурс сьогодення – інформацію, знання про Всесвіт, знання Прави. Україна має виняткове геополітичне розташування у сучасному світі, не будучи “жорстко” задіяною у певну політично-цивілізаційну систему, має змогу витворити свою самобутню (класократію). Україна, маючи до 70% етнічних українців, є державою українського етносу, який відродив свою державу. А це запорука єдності розуміння світу і можливості швидких суспільних перетворень на великі території. Сьогодні економічний розвиток окремих частин України приблизно однаковий, тобто є реальна здатність розпочати перетворення у кожній області і в усій державі водночас. Україна – найбільша за чисельністю і якістю Біла Держава – справжній генофонд білої раси (як і кожна слов’янська держава), чи не осатаній оплот білої частини людства. Завдяки притаманному українцям способу життя (сільське землеробство), ми маємо збереженим величезний пласт народних звичаїв і обрядів (основи Слов’янства). Більше того, на священній землі Поділля – Праславії досьогодні живуть волховські роди – прямі носії Звичаю, які продовжують берегти і дотримуватись прадавніх заповітів Предків. Помаранчева революція засвідчила, що саме Україна є першою у новітній час країною у світі, яка розпочала здійснювати перехід до 4 фази державного самоуправління. Отже, саме Україна є тим “вістрям”, світовим провідником, який має шанс здійснити еволюційний стрибок – перехід до нового етапу розвитку системи – людство. Це у свою чергу, так чи інакше, вплине на всю Євразію, а згодом і на весь світ. Так чи інакше головною умовою цього стрибка має виступити переструктурування суспільства, що в принципі не можливо без духовного звільнення, повернення до Рідної Віри. В Україні, у порівняні з іншими слов’янськими державами, є найбільша кількість офіційно зареєстрованих релігійних рідновірських громад і рідновірів у процентному відношенні до кількості народу. Збільшення громад Рідної Віри в усіх слов’янських землях, їх світоглядове забезпечення, взаємодія і активна позиція у власному державотворенні є надійною запорукою швидкого перетворення Слов’яншини і світу загалом.
Опираючись на це, ми стверджуємо необхідність бурхливого розвитку і відродження Рідної Віри, зокрема Рідної Православної Віри. Оновлене, рідновірське Православ’я сприймається набагато легше, ніж інші рідновірські течії, які виступають неорелігіями по відношенню до істинного звичаю славлення Прави українського народу та слов’ян загалом.
Головним завданнями, які стоять перед слов’янськими народами на сучасному етапі є відродження Рідної Віри, національних звичаїв і власної самобутньої культури. Просочення цими ідеями “верхівки” власного суспільства, “зайняття” у ньому керівних позиції та активне формування високодуховної, екологічної політики своїх держав. Також необхідно забезпечити найкращі умови для відтворення корінного слов’янського населення, як основи виживання білої раси. Посилюючи взаємовигідне співробітництво, взаємодію та підтримку, необхідно створювати міжнародні слов’янські об’єднання і органи: віча, конгреси, спілки тощо. Що у кінцевому рахунку приведе до створення Слов’янської Духовної цивілізації та перемоги справжньої загальнолюдської духовності загалом.
- 1. Космос Древньої України. Трипілля - Троянь: Мітологія. Філософія. Етногенез /Упор., вступ. стаття. В.Довгича.-К., 1992. С 92.
- 2. Георгий Щекин. Славянство: его место и роль в европейской историй: Докл. На Междунар. Науч. конф. « Славянский мир в условиях глобализации», 3-7 дек.2003г., София, Болгария.- К.: МАУП, 2004. –54с. С 51.
