Підписка на інформаційну розсилку ІНФОЛІСТ
Ваш E-mail:
Дружні сайти
ОБРЯД ПОХОВАННЯ
Суть. Цим обрядом завершується Явне життя Русина. Його правильне проведення має таке ж велике значення, як і інші життєдайні обряди, він, так би мовити, замикає Коло Яви та переводить душу Слов'янина на Той Світ, у Ирій* Світлий, звідкіля душа прямує до Прави. Якщо Слов'янин порушував закони Прави, чинив по Кривді - тим він обтяжив свою душу і вона не може піднятись у Сваргу, а під тягарем кривд падає у Наву.
Таке розуміння Кола Живоявлення властиве усім народам орійської (індоєвропейського) мовної родини, а витоково воно було властиве всім народам Білої Раси. У Слов'ян, на відміну від індійських Аріїв, вчення про Коло Живоявлення збереглось поруйнованим. Такий стан ми пов'язуємо переважно з довгим переслідуванням Родового Світогляду чужою релігією. У Слов'ян затримались уявлення про те, що душі померлих після смерті втілювались у різні рослини та тварини, в залежності від того, яке життя прожила людина. Такий напрямок руху Кола Живоявлення є лише одним з можливих варіантів. Це шлях сходження душі на нижчі щаблі розвитку, в світ тварин та рослин. Натомість, Віді про шлях сходження на вищі щаблі збережена менше. Влучну цитату щодо цього наведено в книзі А.Токарєва, який дає приклад уявлення древніх народів про перевтілення: „Це твій предок, це те, чим ти був коли мандрував по цій землі під час свого попереднього втілення".
Підтвердженням Віди про перевтілення є існуючі й дотепер уявлення, що дітей (душі дітей) приносить лелека. Птах - посланець Світу Предків. Саме як птахів наші предки уявляли душі померлих. Як птахи вони здіймаються в Ирій. Звідтіля навіть приказка „Птахи летять в Ирій". Знаємо також, що у слов'ян існує ціла низка повір'їв, пов'язаних з гаданням по поведінці птахів. А птахом-провісником від Предків був ворон, що підтверджують народні уявлення про нього. Окрім того, могили Предків, кладовища у слов'ян розташовувалось і розташовуються дотепер в Україні-Русі неподалік від селищ, а то й у самих селах. Це символізує нерозривність Світів Нави та Яви, як говорить Велесова Книга: „...до тої є Нава і по тій є Нава, а по ній як пряжа тече Ява", а ще: „і Нави не боїмося, бо Нава не має сили проти нас", що означає, що Предки не йдуть проти нащадків. Відголоском винищеного вчення про перевтілення душі є подільський звичай закликання померлих родичів на весілля та початок весілля з поминального обряду. Таким чином молодята закликали душі предків до втілення у своїх нащадках. Можна згадати також про звичай спалення різдвяного Дідуха на могилі немовлят, що також символізувало закликання до відродження душі по аналогії до відродження Сонця-Божича на Різдво.
Ирій Світлий, це „Той Світ", місце перебування душ Предків на шляху до Світу Прави, це своєрідне сито, крізь яке душі підіймаються у Божеські Світи чи повертаються у Світ Яви крізь Наву.
Правильне проведення поховального обряду забезпечує спокійний лет душ померлих в інші світи та захищає живих від лихого впливу духів мертвих. Дух - суть якість людини, певні її властивості. Порушивши обряд, ми призводимо до того, що дух померлого, замість поєднатися із Духом Роду, блудить Світом Яви, несучи шкоду та нещастя живим.
Поховальний обряд Русинів, Слов'ян загалом, пройшов довгий шлях співіснування та періодичної зміни тілопокладення тілоспаленням і навпаки. Першим видом поховання було тілопокладення у скорченому вигляді на боці, що символізувало, як гадають вчені, відтворення ембріонального положення людини, а відтак віру у нове народження після смерті, віру в те, що смерть є лише народження для переходу в инший світ. В Трипіллі звичай тілопокладення переходить в звичай тілоспалення та передається нашим безпосереднім предкам - Слов'янам. Перехід від тілопокладення до тілоспалення очевидно був пов'язаний з тим, що у наших Предків розвинулась Віда про існування Ирію, місця перебування душ Предків. А в Ирій, що суть у Сварзі Пречистій, найшвидше потрапляють із димом Родового Вогнища, який здіймається у Небеса. Звідси й назва поховального вогнища - крада. Утворилась внаслідок переходу звуку „л" у „р" в другому складі, характерного для Слов'ян (порівняйте: „коровай" - круглий калач, хоровод - водіння танцю по колу тощо). Себто, первісно слово звучало як „клад", звідси і „кладовище" - місце проведення поховального обряду. Староруський прийменник „к", „ко" означає належність до чогось, в сучасній Руській (Українській) мові йому відповідає займенник „до". Він залишився в нашій мові виключно у формі закінчення прізвищ - Коваленко (той хто належить до ковалів), Чумаченко (той хто належить до чумаків), Козаченко тощо. Своє ж значення він не втратив у мові російській і більше затримався у наших східних родичів. „Лада" - Всевишня Богиня-Матір, „Лад" - інше наймення Сварога, відповідно, померлий відправлявся у Світ Богів, які суть Предки Рідні.
Отже, Крада - обряд, що покликаний поєднати душу померлого з Предками, тим самим підтримуючи Лад у Колі Живоявлення.
І при тілоспаленні, і при тілопокладанні Русини кладуть померлого головою на Захід, тобто таким чином, аби він був обернений лицем на Схід, дивився на Схід - місце де народжується Сонце, що мало символізувати його наступне відродження.
Таким чином і тілоспалення, і тілопокладення є цілком звичаєвими обрядами поховання, вони відповідають Покону Рода Всевишнього - неписаним законам Життя. Переважання того чи іншого виду обряду залежало від різних обставин - рівня пізнання, природної необхідності, зовнішнього тиску тощо. Слово „могила", означає - „могуть", „могутність", „могти". В могилах предків - Сила Духу нашого Роду. Згадаймо як Сколотський цар Дантур (Ідантирс) говорив Персам, що прийшли на нашу землю війною: „в нас є могили наших предків. Нумо, знайдіть їх і спробуйте завдати їм шкоди. Тоді ви побачите, чи будемо ми з вами воювати заради наших могил, чи ні." Ховаючи померлих у могилах предки намагались утримати Силу Їхнього духу, що було пов'язано з наступом чужовір'я.
Сьогодні ми йдемо до того аби відновити і повернутися до Обряду Кради, бо ж земля наша переповнена тілами предків, похованих не за Поконом, дух яких млоїться і прагне до єднання в Роді Всевишньому. Від того ми й роз'єднані в Яві, що духи предків не поєднані з Духом Роду.
Час проведення: третій день по смерті, бо саме стільки душа перебуває біля тіла.
Утвор. Для проведення обряду Волхв повинен мати: ріг для узвару, обрядовий Алатир на підставці, мішечок із пшеницею.
Родичі покійного повинні приготувати: поховальні рушники (на яких померлого будуть опускати в могилу чи класти на Краду), білу полотняну тканину (для обмотування нею померлого), сурицю (для пролиття на могилі), достатньо води (для того аби родичі могли вмитись після обряду), глечик із зерном, свічки.
Після смерті людини, біля її тіла ставлять дзбан з водою, усі дзеркала завішуються, вікна зачиняються. Біля покійного постійно повинна перебувати старша жінка та читати молитви. В перший день смерті кревника обмивають. Цей обряд здійснюють старші жінки, бо то їм властиво - бути наближеними до світу Нави, а через воду (що є суть Дана) вони допомагають душі з'єднатись із Предками. Сю воду слід опісля вилити в місці, де не ходить ні людина, ні животина й городина не росте, бо вода тая - то шлях на Той Світ, а живим вона ні до чого. Горщик, з якого омивали покійного, слід розбити, а черепки втопити у ріці, аби душа могла відродитись до нового життя.
Одягали небіжчика також старші жінки, але без родичів, бо для родичів вмирало лише тіло, душа ж із часом мала повернутись. За поховальним звичаєм, що побутував на Поділлі, з небіжчиком вітались своєрідним чином, увійшовши до хати проказували: „Здорові будьте". Що знову ж означало відання нового відродження, інакше немає сенсу бажати здоров'я тому, хто покинув назавжди наш світ. Якщо умирає молода дівчина чи юнак, їх наряджають у весільне вбрання, вдягають обручку, бо необхідно завершити повне коло вікових посвят. У таких випадках печуть також весільний коровай, який роздають родичам на кладовищі.
Покійного кладуть на лаві ногами до дверей, в голові ставлять горщик із зерном, в ньому запалюють свічку. Зерно символізує віду про нескінченність життя та перевтілення, бо ж і зерно вмирає, щоб народити колосся. Свіча є образом Вогню-Сварожича, який вказує душі напрям до Ирію.
1. На третій, поховальний, день до хати приходить Волхв. Він розпочинає виряджати покійника в дорогу. В голові померлого Волхв ставить кумири Велеса (одесную) та Мари (ошую). Ставши по лівий бік (ошую) кревника він промовляє молитву:
Кличу Силу Рода Всевишнього,
Богів Рідних собі у допомогу, на поміч добру!
Прийдіть, Предки Святі, душі захистіть від нечисті всякої,
як Сонце встає - ніч відступає, так зле, недобре
нас не бачить і не чує, стороною минає!
Роде Всевишній! Великий Боже наш!
Ти - єдиний і багатопроявний,
Ти - наше Світло і Справедливість,
Ти є криниця Життя Вічного,
Джерело Любові безмежної, Тої, що зціляє Душу і Тіло.
Славимо Тебе, Боже Прави, Яви і Нави.
І щодня працюємо над душами своїми.
Щоб бути Мудрими і Сильними,
Міцною опорою України-Руси
І захисниками роду свого прадавнього.
Бо ти даєш нам Наснагу і Радість,
Бо ж Ти даруєш Відвагу і Стійкість.
Даєш нам Знання і навчаєш Терпіння,
Аби з честю пройшли ми шлях життя нашого,
Натхненно виконуючи Священну Волю Твою.
Слава Тобі, Роде Всевишній!
І всім Рідним Богам у тобі сущим!
Великий і могутній Велесе!
Славимо мудрість Твою нескінченну,
Яка дає нам пізнати Закони Прави,
Аби гідно жити у Яві та з честю відійти у Наву.
Сповни нас Мудрістю Своєю, як наповняв прадідів наших.
Вкажи шлях істинний до Сварги Синьої.
Ти приніс отрочат на Землю Святу Руську,
Від яких пішов Рід наш великий, піклуйся про онуків своїх.
Премудрий Дух Роду Православного,
Ми славимо Тебе і закликаємо пребути з нами,
Охороняючи та примножуючи блага наші.
Слава Рідним Богам!
Богові Світовиту ми славу прорекли
Бо він Світло Рода Всевишнього, Бог Прави і Нави.
Через нього ми побачили Світ видимий і буття Яви.
Це він нас у Наві береже, сили даючи для народження нового.
Це він Землю, Сонце наше і Звізди держить
І світ міцнішим творить Правдою своєю!
Світовите, кличемо Тебе Русинам у поміч,
Русинам у поміч, душам праведним в оберіг.
Прибудь з нами, Батьку Рідний, бо потребуємо мудрості твоєї!
Слава Світовиту!
Прийдіть, прийдіть Боги Рідні,
Прийдіть, прийдіть Світлі,
Дитину свою зустрічати,
Русина православного вітати,
Душу приймати, до Предків вести
В Ирій Світлий проводжати.
Хай зустріне його Батько Сварог і Лада Матінка
Візьмуть під білі рученьки, у Хором Небесний ведуть,
Ведуть, ведуть, та й оберігають
Від усього злого та Нави Чорної захищають
Бо він(а) естьм Русин(ка) праведний(а), Православн(а)ий
З Богами поєднаний(а) із Родом сопричащен(а)ий!
Слава Богам!
Родичі посолонь роздають і запалюють свічки всім присутнім.
Волхв продовжує читати слави:
Вночі Велес іде по Сварзі, по молоці небесному,
Іде до свого чертогу. А на Зорі звертається до воріт.
Там ми ждемо Його, щоб зачати співи
І славити Велеса від віку й до віку.
І славимо його храмину,
Яка блищить многими вогнями,
І стається уся жертовницею чистою.
Це Велес навчив праотців наших
Орати землю, засівати цілини
І жати снопи колосисті на струджених полях,
І ставити Снопа при вогнищі у хаті,
І почитати Його, як Отця Божого!
Уславлюється Батько Велес, яко цар Світу Нави, цар Світу Нижнього! Душі померлих є завше під його охороною. Се він виряджає душі предків до нового народження, знову у Яві їх зустрічає, до Світу Білого веде! Бо то Велес отрочат зі Сварги Синьої приносить. Це Дідо наш Велес вчить нас зерно кожної справи засівати, щоб проросло воно врожаєм добрим, світом ясним, життям новим! У сумну цю годину мусимо вклонитися йому і покликати в опіку онука Дажбожого (померлого).
По тому Волхв бере зерно із своєї припоясної обрядової торбинки зерно і осипає ним покійного, при тому примовляє:
Желя зійшла із дому матері своєї Мор-Морени
І нині є у хаті Роду нашого.
Тож даймо їй честь і славу,
Що дає нам радість життя узріти.
Се Вона навчила жон наших голосінням Правим,
Які суть душу у Ирій Трисвітлий виряджають.
Се вона смертю дає пізнати життя.
Слава Богині нашій, вона ж бо нині із нами!
Желя, Богиня, що проводжає покійника. Якщо душа обтяжена брудом невідання і ницості, вона не може піднятися в Ирій Трисвітлий і падає у Наву де зустрічає її Карна. Тая примножує смуток і безлад в душі, людина несе свою кару від своїх же басурів. „По тому, якщо на те буде Воля Рода, вона знову відродиться на землі у Світі Білому, щоб знову пройти труднощі чи радощі, завдання чи випробування, які їй треба пройти і пережити, щоб стати досконалою і богоподібною. Тільки маючи необхідну якість, вона досягне Світу Прави" (Карб відання Карни).
Весь час читання молитов боян мусить виконувати журливі, які переходять в бадьорі, але не сумні, наспіви (на сопілці, кобзі, цимбалах, трембіті чи гуслях). Громадам слід відшукувати місцеві давні поховальні пісні, адже пісня, як і Дана-Водиця, полегшує душі відхід у Ирій. Вона є прощанням із цим світом, душа співає її разом із живими.
Волхв проказує молитву:
Це Рід Всевишній утвердив життя вічне у Сварзі Синій,
У собі єднаючи духовне і тілесне, видиме і невидиме.
Святістю своєю він все суще наситив і від того усе має свій дух.
Та найбільше Світла Рода Всевишнього в душах людських закладено,
Що Відогнем вічним у них горять, се він заповів нащадкам своїм
Працювати у Світі Білому, укріплюючи вічність душ своїх.
Тож раз за разом приходимо ми у Колі Живого Явлення
На Землю Святу, Макошу Неньку, і так приходячи
Долаємо шлях тілесний для розвитку духовного,
Від життя людського ідучи до життя Божеського,
По діяннях наших славних, спочиваємо в Ирії Світлому,
В Роді Всевишньому на щабель вище піднімаючись,
З Предками поєднуючись і в щасті перебуваючи,
А по тому як час настає, тіло нове отримуємо,
В Яву повертаючись, призначення своє виконувати.
Коло за колом, життя за життям по Праві живучи
Слав'янин душу свою вдосконалює, доки час не настане
У Праві жити, з Богами єднатись і в Богові перебувати!
Слава Роду Всевишньому!
Брамо Небесна, відкрийся,
Дай Предкам Славу!
Предки наші любі, Щури і Пращури.
Дякуємо вам за здоров'я, за силу,
Що ви нам від Богів Рідних посилаєте,
У справах земних допомагаєте.
Нехай Сварог оберігає Вас і надає Вам Силу!
Щасливо перебувайте у Світі Духовному,
Нами опікуючись!
Нехай вічно існує зв'язок поколінь -
Священний живий зв'язок між нами!
Слава Духу Предків наших!
Слава усім Рідним Богам!
2. За тим, старші жінки вистеляють з рушників дорогу аби виносили по них тіло із хати. Виносять покійника ногами вперед, а позад нього одразу зачиняють двері та браму, для того аби Желя не знайшла знову дороги до хати. Несуть покійного на спеціальних ношах, взимку можна використовувати сани. Православні рідновіри можуть виготовляти домовину, якщо здійснюватиметься обряд тілопокладення. В давні сиві часи ховали й без домовини, будували над тілами князів наших жальники, бо сум за великою людиною був довгим. На порозі будинку покійного тричі опускають, торкаючись ношами чи домовиною порогу, що є прощанням з рідною хатою.
Од двору й до кладовища попереду ходи іде Волхв тримаючи в руці Алатир; трохи позаду - прапороносці з похиленими прапорами; жінки з вінками; далі несуть кришку домовини, на якій зверху лежить хліб із сіллю; труну зі спочилим, за якою йдуть родичі та інші присутні. Той же порядок і на кладовищі, якщо перевозились автотранспортом. Чоловікам і жінкам, що несуть кришку, домовину, вінки, перев'язують руку хустинкою.
3. Прибувши на кладовище, ноші (домовину) із покійним ставлять по лівий бік од поховальної ями чи кради головою на Захід. Яма та крада також повинні бути відповідно орієнтовані - Схід-Захід.
Волхв читає молитву:
Роде Всевишній, ти тримаєш у собі все суще і несуще,
Все видиме і невидиме, ти Правда і Добро, Любов і Справедливість.
Велика милість твоя, ти праведників винагороджуєш,
Ти кривдників милуєш, заблукалих рятуєш,
Життям нашим опікуючись через Богів Рідних!
Це ти призначив нам закони Прави через життя явне пізнати,
Випробування долаючи, душу шляхетною працею освячувати!
Рідних любити, по Правді жити, шлях свій честю засівати
Щоб Слава проростала!
Пішов з життя побратим (посестра) наш(а) (ім'ярек померлого),
Тож прийми його у царстві своєму духовному, винагороди його (її)
По справах його (її) достойних, по справах його (її) праведних,
Пробач вчинки недобрі, кривду вільну, а чи невільну,
Духом своїм Всесвітлим очисть його (її) і захисти!
Велесе Батько наш! Дай спокій душі Русин(ки)а Православно(ї)го!
Хай прибуде з нею радість буття вічного, у Світлі Рода Всевишнього!
Хай обступлять її Боги Світлі і захистять від туги та зажури Навної,
Хай прибуде з нею Дух Роду Православного, щоб прибула вона
З Предками і Нащадками в злагоді! Ми добрим словом її поминаємо,
Діяння славимо і перед Богами свідчимо єдність Роду нашого у трьох світах!
Слава Богам!
Напутнє слово. Волхв промовляє напутнє слово, згадуючи про добрі справи померло(ї)го. Коротко пояснює, яким чином мають жити живі, нагадує про сутність перенародження. Наголошує на необхідності життя праведного. Далі закликає родичів підтримувати рідних померлого і пам'ятати про те, що вкожного свій шлях і свій час, тому необхідно самовдосконалюватись, щоб бути славними і праведними коли ми предстанемо перед нашими Небесними Батьками.
Матінко наша рідна, Замунь наша славна!
Ми, вірнії діти твої, щодень тебе слухаємо,
І бачимо допомогу твою у справах наших.
Ти нас годуєш і оберігаєш, від усього злого захищаєш.
Дякуємо тобі за сили, які ти даєш нам,
Що здоров'ям і доблестю у нас проростають.
Ми тебе повік берегти будемо.
Прийми сили наші душевні собі у допомогу,
Щоб на нашій землі панували мир і злагода,
Щастя і достаток, щоб з Богами Рідними
Жили ми в єдності
І були перед Родом Всевишнім славними
Українцями-русичами Православними!
Слава Матері Землі і всім Богам Рідним!
Ця молитва-славослів'я читається в тому випадку коли здійснюють тілопокладення. Коли ж чинять краду читається інша:
Славимо Огнебога-Семаргла,
Який гризе дерево і солому
І вогнехурделицю розвіває
Вранці, вдень і ввечері.
А вогонь роздмухаємо,
Щоб горіло!
4. Прощання з померлим. Важливою частиною поховального обряду є голосіння за покійним та прощання родичів. Перед початком голосінь Волхв читає молитву:
Побратиме (посестро), відкриєш ворота і ввійдеш у них.
То красен Ирій Cлов'янський;
і там Рай-ріка тече, що відділяє Небо від Яви.
І Числобог рахує дні наші і говорить Богові числа свої,
чи бути дню Сварожому, чи бути ночі.
І засинають люди, бо всякий живий во дні Божім,
а вночі - хтось інший…
Прощайтеся.
Голосіння є різними залежно від того, хто помер та від крайових звичаїв. Голосильницями обов'язково є жінки та дівчата, то дуже давній звичай, він відкриває нашу Віду про те, що жінка має більше духовної снаги для відкриття брами Иру. Ось як голосять за померлими батьками:
Татку мій (мамко моя),
Відки я буду Вас виглядати?
Чи із-за гори високої,
Чи із долини глибокої?
Прийде весна, весела та красна.
Буде зозуленька кувати,
А я буду іти й питати,
Чи не виділись мого тата (мої мами)?
Або ж так:
А ідіть, таточку (ненечко), тими дорожками, куди й ми йдемо,
Куди ми за вашими слізоньками стежки проллємо.
Та на яких вас, таточку (ненечко), святках дожидать,
Коли задля вас столи заставлять?
Прощання інших родичів з покійним відбувається за місцевим крайовим звичаєм. Останнє наведене голосіння ще раз підтверджує віду про посмертне перевтілення душ.
5. Спорядження померлого. Покійного обмотують домотканим небіленим полотном - саваном, покривають червоною тканиною та на рушниках, якими вистеляли дорогу з хати, несуть до ями чи на краду. Якщо є домовина її опускають на довгих козацьких поясах. В домовину чи на краду обов'язково кладуть поховальну писанку.
По тому Волхв проказує молитву:
Молимо Велеса, отця нашого,
Хай потягне в небі комонь Суражіїв,
Хай зійде на нас сурі вішати, золоті кола вертячи.
То бо Сонце наше, яке освітлює домове наші,
І перед його лицем блідне лице вогнищ домашніх.
Цьому Богу-Вогнику Семарглу речемо показатися
І встати на небі і так бути до блакитного світу.
А ми вже чуємо, як вісники на конях скачуть до заходу сонця,
Аби управити його човен золотий до ночі,
Аби віз із волами сумирними тягнути по степу синьому.
Там бо ляже Сонце спати в ніч.
У добру дорогу брате (сестро).
Волхв запрошує родичів розлити всім присутнім мед-сурицю та проказує молитву:
Згадаймо про те, як наші Отцове Сьогодні
У Сварзі Синій Дивляться на нас,
І краще усміхнутися до них,
Бо ми з Отцями нашими єдині,
Але уповаємо на поміч Перунову.
А то ми бачили, як скаче у Сварзі
Вісник на коні білому.
А він здвигнув меча до Небес
І розторгнув облаки і громи,
І потекла жива вода на нас.
А ми пиймо її, Бо вона пливе до нас
Всякою життєдайністю.
Пиймо її, як здійснення
Божественного Життя На Землі!
Волхв проливає одну третину напою на землю, решту випиває, те ж саме чинять усі присутні. Обрядовим пролиттям громада допомагає душі з'єднатись із предками, а одна третина суриці - то жертва.
При тілопокладанні Волхв малює крейдою на кришці труни Алатир, а по боках лівосторонні Сварги.
6. Покладання чи крадування. При засипанні могили гробарями, чи крадуванні, можуть бути присутні лише родичі. Після спалення чи покладання усі присутні повинні омити руки та обличчя. Це необхідно, аби відпустити дух померлого та очиститись від нього. В старовину тризна починалась у день крадування (поховання) неподалік від могили, коли такої можливості немає, усіх присутніх слід запросити на подвір'я (до гостини). Тризна розпочиналась із омивання рук й обличчя та пролиття меду-суриці, одну третину - Землі-Матінці. На стіл ставлять кашу та пироги, не варто перенасичувати стіл, він має бути суто обрядовим. Обов'язково потрібно поставити трисвічник, який символізуватиме триєдність світів Прави, Яви та Нави. Присутні повинні співати місцеві обрядові пісні, а також ті, які любив померлий. Тут уже плакати не потрібно, навіть шкідливо. Не слід відмовлятись від пісень, які любив покійний за життя, бо ж душа пішла, аби відродитись, а радість то ключ до брами Ирію. Основною грою на тризні є „Родове Дерево". Суть її полягає в тому, що молоді чоловіки намагаються вилізти вверх по спеціальному стовбу та зняти звідти якусь річ. Це символізує підняття душі в Ирій та повернення із якимсь надбанням.
Тризна проводиться також на дев'ятий день (коли душа покидає остаточно світ Яви), сороковини (душа повертається аби проститись із родичами), роковини (родичі згадують померлого), у Провідну неділю (тиждень по Великодню) 6 травня на Трійцю (коли остаточно перемагає весна і народжуються перші плоди, себто символіка перевтілення душі), 1 жовтня на Покрову та 31 жовтня на Діди.
До змісту
