Підписка на інформаційну розсилку ІНФОЛІСТ
Ваш E-mail:
Дружні сайти
(РІЗДВО ЯРИЛА, ЯРИЛО КРАСНИЙ)
Суть. Ярило в Поконі Рода Всевишнього суть весняний прояв Діда нашого - Дажбога Трисвітлого. В окремих слов'янських краях, як от у слов'янському Поволжі, Ярила починали славити вже 3 березня. Але, в Руси-Україні Ярі Святки розпочиналися в день весняного рівнодення (Різдво Ярила, Великдень) та завершувалися в день літнього сонцестояння (Кострубонько). У період між цими датами Ярило та його дружина Леля (в деяких краях Лада) вшановувались у своїх різних вікових подобах. Власне на Великдень (24 березня) вшановується Ярило Красний (красивий, юний), перемагаюче молоде Сонце. 22 квітня наші предки мали свято Красної Гори, Лельника чи Ладовиці. Тоді дівоньки співали веснянок та славили вічну любов Всесвіту - Ладу-Матінку та доньку її Лелю. 23 квітня - Ярило Буйний (ярий, всеперемагаючий), в цей час його звуть Урай-раєм, час засівання полів. 2 травня - Свято Живи, Ярилиці (сорок день по Божичу), в цей день освячують весняні сходи силою Живи-Нені (це відомі Зелені свята, що завершуються 13 травня - Русальчиним Великоднем). 24 червня - Смерть Ярила, а 3 липня - його поминки (дев'ятий день).
Усі окреслені дати чітко співвідносяться з природними явищами та рухом зірок, про що знали наші предки-хлібороби. Так, зокрема, наукове світознавство* встановило, що з 23 березня в Україні починають цвісти ліщина і ті дерева й кущі, що квітнуть перед розпусканням листя. 22 квітня - розквітає ясень та ті дерева й кущі, в яких листя і квіт розпускаються одночасно. 10 травня - починає квітнути каштан, черешня та родить полуниця. 20 червня - квітне виноград та лугові трави, тоді ж починаються перші жнива.
Ярило від 24 березня до 24 червня приходить до нас у своїх трьох основних проявах - Ярило Красний (юність, пробудження природи й землі), Ярило Буйний (зрілість, буяння життя, засівання), Ярило Ясний (старість, підведення підсумків, жнива). Тобто бачимо повне співвіднесення з порами природи та віком людини.
Бог Ярило приходить до нас у білому вбранні зі снопом жита-пщениці в шуйці (лівій руці) та серпом у десниці (правиці). На голові у нього вінок. Натомість в білоруському звичаї Ярило приїздить до людей на білому коні зі снопом жита в шуйці та мертвою головою в десниці. Символіка обох образів Ярила - руського та білоруського - ідентична. Мертва голова та серп - символи Батька Велеса, царя світу предків та научителя хліборобства: „Це Велес навчив Праотців наших орати землю, засівати цілини і жати снопи колосисті" (Велесова книга). Велес передає Ярилі свою бороду („велесову борідку", останній сніп, скошений на жнива, дідуха), аби із нього було засіяно першу борозну. В цьому закладено глибинний зміст спадкоємності поколінь, старезний Велес передає сніп молодому Ярилі який, засіє поле із старого зерна, аби народилось нове життя. Це символіка нерозривності поколінь та життя, старість змінюється молодістю, старе зерно вмирає, аби народити нове.
Досить цікаво, що всі три календарні образи Ярила по частинах збереглись у трьох східнослов'янських народів. У народознавстві з цього приводу навіть виділилось три Ярила: руський - піший юнак, білоруський - молодик на коні, російський - піший старець. Усі три Ярила чітко вкладаються в єдиний образ Бога весняного сонця та плодючості, який народжується, буяє та вмирає.
Не можна оминути й вояцької якості Ярила, яка одночасно переплітається з образом Бога-захисника та опікуна худоби. Але ці якості ми ширше розкриємо у Великому Требнику, де торкнемося окремо Свят Ярила Буйного (Урай-Рай) та Ярила Ясного (Кострубонько).
Отже, Великдень Дажбожий є вшануванням народження Ярого весняного сонця - Ярила, яке проводиться у час весняного рівнодення. Святкуючи Великдень, ми вшановуємо силу плодючості та буяння, силу життя, яка у різних іпостасях Рода Всевишнього - Ярилі, Лелі, Урай-Раї, Ладі, Живі та Кострубонці приходить до Русинів.
Час проведення. День весняного рівнодення.
Утвор для обряду. Для проведення Свята Волхв повинен мати: ріг для узвару, обрядовий Алатир на підставці, бубна чи дзвоник, калач, серп, сніп із жита-пшениці.
1. Волхв бере бубон (дзвоник), вдаряючи в нього, йде посолонь, створює Коло Алатир, священне місце для обряду. При цьому обрядово тричі замовляє:
Кличу Силу Рода Всевишнього,
Богів Рідних собі у допомогу, на поміч добру!
Прийдіть, Предки Святі, душі захистіть від нечисті всякої,
як Сонце встає - ніч відступає, так зле, недобре
нас не бачить і не чує, стороною минає!
2. Розпалюючи ватру, Волхв славослів'я проказує:
Славимо Огнебога-Семаргла,
Який гризе дерево і солому
І вогнехурделицю розвіває
Вранці, вдень і ввечері.
А вогонь роздмухаємо,
Щоб горіло!
3. До вогнища виходить перший обрядодій, яким має бути молодий, неодружений юнак, і промовляє:
Гой-єси, ти сонце ясне,
Яре-яре, младе, красне!
Ти ся ходиш-походжаєш
Яву з Правою єднаєш!
Яр-Ярило, Батьку й брате,
Русь прийшла Тебе вітати,
Коловодами, піснями,
Ще й багатими полями!
Гой Ярило! Буйний, сильний!
Білий кінь твій - бистрий, вільний.
Жито в шуйці тримаєш,
Серп в десниці підіймаєш!
Ти іди-іди Ярило,
Красне весняне світило!
Ти іди-іди Ярило,
Подаруй нам буйну силу!
Ти іди-іди Ярило, аби жито в нас родило!
Слава Ярилу!
Проказуючи останні слова, обрядодій виконує вітання „Слави" (стиснуту в кулак долоню правої руки прикладає до серця і підіймаючи руку, розкриває долоню, вітаючи Сонце).
Першим проказується слава Ярилі, яко символ шани і вітання молодого, ярого Сонця. Славлення повинен промовляти неодружений юнак з тієї причини, що Ярило несе в собі молоду, яру силу, яка лише з часом, набравшись знань і мудрості, породить нове життя.
4. До вогнища виходить перша обрядодійка (визначена волхвом ім'янаречена рідновірка), якою має бути молода, неодружена дівчина і промовляє:
Ой Леле-Ясна, Діва красна!
Дружина Ярила, Ти любов породила!
Прийди до нас, Мати, Весну закликати,
Весну закликати, Мороз проводжати!
Ой Леле-Світла, Діва привітна!
Ти весну ся несеш, щастя й радість даєш!
Прийди до нас, Нене, ми зиму проженем,
Прийди до нас, Мати, Весну зустрічати!
Ой Леле красива, Діва вродлива!
Виряджай свого мужа, в нього сила є дужа!
Ти виходь із Ярилом, Богом нашим Джурилом,
Хай земля воскресає, хай життя проростає!
Слава Лелі!
Проказуючи останні слова, обрядодійка виконує вітання „Слави".
Проказується славослів'я Лелі як дружині Ярила, Ярилиці, яка приходить на землю разом зі своїм мужем, аби дарувати людям кохання. Славлення має казати дівчина, бо кохання, яке несуть Ярило і Леля, - це кохання молодих, юних сердець, які лише готуються породити життя.
5. До вогнища виходить другий обрядодій, яким має бути старший, одружений муж, і промовляє:
Чую-чую волохатого,
Бачу Велеса рогатого.
Він лісами походжає,
Наву з Явою єднає!
Бог наш сивий, Віди має,
Предків душі він стрічає.
Велес мудрий - корінь древа,
Ми йому складаєм Треби!
Ти пусти-пусти Влесе,
Весну радість нам принести!
Ти пусти-пусти Велесе,
Аби життя розходилося!
Ти пусти-пусти Волосе,
Аби славити Богів голосно!
Слава Велесу!
Проказуючи останні слова, обрядодій виконує вітання „Слави".
Проказується слава Велесу, оскільки саме від нього Ярило отримує свою силу, з його благословення йде у світ Яви. Славлення має промовляти одружений муж з тієї причини, що Велес несе в собі мудрість, знання і досвід, які лише з часом і віком приходять до чоловіка.
6. До вогнища виходить друга обрядодійка, якою має бути одружена жінка, що має власних дітей, і промовляє:
Ой просинайся земле Багата,
Вернися до нас, Замунь Рогата!
Велес Батько йде в діброви,
Ладувать свої корови!
Ти проснися-прокинься Нене,
Вже зима до нас не поверне!
Ти прокинься життя родити,
Роди Руські благословити!
Ми засіємо землю житом,
Щоб вона розродилась літом!
Богам жертви будемо приносить,
Щоб врожай зібрати на Овсень!
Слава Замуні!
Проказуючи останні слова, обрядодійка виконує вітання „Слави".
Проказується славослів'я Корові Замунь, дружині Велеса, Матері Землі, яка воскресає після зимового відпочинку. Славити має одружена жінка, яка народила хоча б одне дитя бо сила Замуні - це сила Нені, досвідченої, відаючої жінки.
7. Волхв, взявши в руки ріг із сурицею, підходить до вогнища й промовляє славослів'я:
Гой-Ярило, Сонце Яре,
Сонце Красне, Сонце Ясне,
Боже наш світлий і трисвітлий!
Прийди до нас, Батечку, у силі своїй молодечій,
Прийди у силі буйній!
Розбуди Землю-Ненечку,
Аби зродила вона нам жита й хліба многі,
Аби обдарувала здоров'ям і силою!
Ти ідеш до нас, Ярило, в білій свиті,
Аби землю збудити!
Ти їдеш до нас на білому коневі,
Аби браму небесну відкрити!
Ти приходиш до нас старцем сивим,
Аби світло вкоротити!
Прийми, Батьку, жертву сю суру-сурицю,
Не гнівайся на Онуків Дажбожих,
Але будь нам заступником небесним
Од Великодня й до Купала!
Слава Ярилі!
Проказуючи останні слова, Волхв виливає сурицю у вогнище посолонь та після того виконує вітання „Слави".
Опісля Волхв бере в десницю серп, в шуйцю - сніп жита-пшениці, обходить вогнище посолонь, обмолочує колоски і примовляє:
Прийми, рідна землице,
Нене-годівнице!
Прийми жито-пшеницю,
Зроди нам пашницю!
Хай в полях буде колосся,
Хай багатий буде Овсень!
Обійшовши коло, Волхв жертвує жменю зерна у Вогонь промовляючи:
Прийми і Ти, Яриле!
Прийміть, Рідні Боги!
Слава Роду!
Проказуючи останні слова, Волхв виливає сурицю у вогнище посолонь та після того виконує вітання „Слави".
8. Волхв починає готувати Бабку (калач) та сурицю для жертви та братчини. У цей час Громада починає славоспіви:
Ой Сонічко на Великдень
Ой Сонічко, Сонічко на Великдень
Приспів:
Прийшли до нас Ладовиці.
Наші братки і сестриці,
Ой Дід-Ладо та й сестриці.
Ой полічко, полічко на Великдень.
Приспів:
Ой полічко, Ладовиці
Наші братки і сестриці,
Ой Дід-Ладо та й сестриці.
Ой ріконько, ріконько на Великдень.
Приспів:
Ой ріконько, Ладовиці
Наші братки і сестриці,
Ой Дід-Ладо та й сестриці.
Ой листячко, листячко на Великдень
Приспів:
Ой листячко, Ладовиці
Наші братки і сестриці,
Ой Дід-Ладо та й сестриці.
Джурило
Ой їхав Джурило ярами,
Ой їхав Джурило, серденько моє,
Ланами, ланами, ланами.
Ой, а за Джурилом - громада,
Ой, а за Джурилом, серденько моє,
Громада, громада, громада.
Ой, там же Джурилу злапали,
Ой, там же Джурилу, серденько моє,
Злапали, злапали, злапали.
Ой, там же Джурилу зв'язали.
Ой,, там же Джурилу, серденько моє,
Зв'язали, зв'язали, зв'язали.
А тепер, Джуриле, признайся,
Ой, тепер, Джуриле, серденько моє,
Признайся, признайся, признайся.
Ой скілько ти дівчат та й зрадив.
Ой, скільки Джуриле, серденько моє,
Та й зрадив, та й зрадив, та й зрадив.
Ой, зрадив же я їх дванадцять.
Ой, зрадив Джурило, серденько моє,
Дванадцять, дванадцять, дванадцять.
Ой, чим їм, Джуриле, заплатиш?
Ой, чим їм Джуриле, серденько моє,
Заплатиш, заплатиш, заплатиш?
Ой, дам я їм злото-серебро.
Ой, дам я Джурило, серденько моє.
Золото, золото, золото.
Ой щоб не тримали на мене зло.
Ой, щоб на Джурила, серденько моє.
Серденько, серденько, серденько.
Старші обрядодій та обрядодійка обносять калач по колу, аби уся громада могла, поклавши руки на калач, передати Ярилі свої славлення і прохання. Попереду них іде Волхв, який освячує дари, принесені рідновірами та вогнищанами. Потім вони підходять до вогнища та, промовляючи: „Прийми, Яриле, Прийміть, Рідні Боги!", жертвують калач у вогнище.
Волхв підіймає приготовану ним чашу з медовим узваром і, проказуючи: „Най здійсниться усе сказане Онуками Дажбожими", розливає посолонь у кухлі, аби кожен рідновір міг проказати Славослів'я Рідним Богам і причаститися. По завершенню кола Волхв причащається сам та промовляє: „Хай буде так! Слава Роду!"
Проказуючи останні слова, Волхв виконує вітання „Слави".
9. Обряд завершується особистими жертвами рідновірів. Кожен з вогнищан та рідновірів має право підійти до Обрядового Вогнища та пожертвувати Богами від душі і серця.
Волхв завершує обряд славослів'ям:
То Ярило Весну кличе!
Кличе весну, примовляє,
Браму Иру одчиняє!
Слава Ярилі!
Проказуючи останні слова, Волхв виконує вітання „Слави".
Обряд завершено. Громада покидає Капище та йде на велику братчину.
До змісту
