"Поруйнуйте жертовники їхні...", сказано в Біблії (Повторення Закону 12:3) щодо язичників. Чи допустимі такі стосунки поміж релігійними людьми у 21 столітті? Одною з підвалин європейського демократичного суспільства, яке вже майже двадцять літ намагаються побудувати в Україні, є релігійна толерантність. Це означає, що певна особа може вільно сповідувати свою релігію в межах нашої держави, а також бути впевненою у безпеці свого життя та предметів культу.

До 2008 року українські рідновіри вважали, що наша країна у цьому питанні дійсно наблизилася до Європи. На тлі суперечок між християнськими конфесіями, котрі часто закінчувалися побойовиськами, українські рідновіри поводили себе виважено і мирно. Відроджена Слав’янська Віра існує поряд з усіма іншими релігійними напрямками нашої країни, і має ті ж самі правами, що й вони.

В 1998 році християни України відзначили тисячоліття хрещення Русі. Не будемо обговорювати моральний аспект цього свята насильницького зламання народнього духу та народньої моралі. Зрештою для когось є святом і 7 листопада 1917 року. Відзначимо лише, що святкування тисячоліття хрещення Руси відбулося десять років тому мирно і без ексцесів, в межах християнських конфесій в Україні. Як, зрештою, і має бути в демократичній країні, де церкву відділено від держави.

Минуло десять років, і держава в особі Президента, запропонувала святкування хрещення Русі на державному рівні. Запрошено духовних провідників християнства з інших країн, ухвалено програму концертів та інших заходів, і навіть запропоновано зробити цей день державним святом.

Відомо, що грекоортодоксальна християнська церква на відміну від її католицької посестри, дуже чуйно реагує на ставлення до себе тих, хто має владу. Ми навмисне не визначаємо тих грекоортодоксів, які на подібні обставини реагують найчуйніше, а навчилися вони цьому трохи не з часів Батия, коли закликали народ молитися за своїх поневолювачів. Але протягом 2008 року спостерігається раптовий сплеск агресивності певних осіб щодо рідновірських конфесій.

До того ці певні особи старанно робили вигляд, що Слав’янської віри в Україні не існує. Однак, в серпні минулого року в Києві група людей, котрі називали себе християнами, нанесла фізичні пошкодження київським рідновірам, котрі проводили свій обряд біля Історичного музею. Особи ці були озброєні кастетами і пістолетом з гумовими кулями. ЗМІ відбулися невиразним повідомленням, з якого неможливо було навіть зрозуміти, хто є винуватцем. В серпні 2008 року, тобто якраз під отой широкий розголос про святкування ювілейної дати хрещення Руси, неподалік м. Нікополя невідомі звалили до яру образ Перуна, встановлений місцевою громадою на своєму капищі. Образ цей був добре укріплений і зацементований, тобто при його руйнуванні діяв не один чоловік, а організована група. Тим більше, на місці образу поставили хреста.... Рік перед тим, в Хмельницькому на те ж саме «свято», образ Стрибога, який стоїть на офіційно і законно відкритому капищі було облито бензином та підпалено. На своє лихо «хрестителі» не відають, що вимочений дуб важко спалити, тому кумир залишився неушкодженим. Тричі руйнували протягом 2007 року вівтар на горі Хоривиці в Києві.

Про ці акти вандалізму було повідомлено органи правопорядку. Однак, вандали не вгамувалися. На початку серпня 2008 р. невідомими було знищено образ Перуна в балці Музичній на о. Хортиця. На цьому місці місцеві громади рідновірів щороку відзначають свято Перуна. Присутній на святі молоді дається змога показати свою силу і відвагу во ім’я рідної землі. За повної відсутности офіційного патріотичного виховання, подібні заходи є корисними для морального і фізичного здоров’я підлітків та юнаків. При огляді місця події рідновіри побачили, що образ було спалено за допомогою якоїсь запалювальної речовини, з ознаками певного обряду, тобто діяла знов-таки не випадкова зграя хуліганів, а організована група, котра підготувалася до цього акту. Подібні акції сталися і в інших областях України.

Таке враження, ніби ми живемо не у 21 столітті, в часи, коли провідники майже всіх релігій світу говорять про мирне співіснування та екуменізм. Схоже, що в Україну повертається середньовічне дикунство, коли людей навертали «вогнем та мечем», а починали цей процес зі зруйнування жертовників та образів Богів. З історії християнства відомо, що діяльність багатьох його напрямків часто носила провокативний характер, після яких язичники, розгнівані оскверненням святинь та знищенням капищ, були змушені до агресивних дій. Церква не втрачала при цьому нічого - навіть, якщо при «ударі у відповідь» постраждає хтось із християн, його завжди можна оголосити мучеником за віру, а згодом і канонізувати.

Запорізькі, Київські та Хмельницькі рідновіри є законослухняними громадянами, і, звісна річ, не робитимуть у відповідь ніяких подібних дій. Тим більше, якщо варвари з Нікополя та Хмельницького «підписалися» під своїм злочином, то запорізькі злочинці побоялися залишити свою «чорну мітку». Але немає ніякої гарантії, що при повторенні подібних чинів, не стануться якісь сутички поміж представниками релігійних напрямків. Особливо, коли хтось з нищителів капищ і образів попадеться на гарячому... Відомо, що релігійні конфлікти розпалити легко, а от загасити дуже важко.

Громади рідновірів міста Запоріжжя, Хмельницького, Києва закликають віронетерпимих представників деяких релігійних конфесій нашого міста до поміркованости. В вік Інтернету та високих технологій дикун, котрий рубає сокирою, малює на Слав’янських вівтарях символи смерти, або палить образ Бога, якому молиться його сусід, має дуже і дуже огидний вигляд. Особливо, коли той дикун має, згідно догматів своєї віри, любити навіть явного ворога, не говорячи вже про цілком доброзичливих співгромадян, котрі шанують Бога чи Богів на свій лад.



Поруйноване Капище Перуна на Хортиці


Підпалений кумир Стрибога у Хмельницькому

Інтерв'ю з Волхвинею Ладою
     

Календар на 7516 рік

Залишіть свої контакти в базі даних рідновірів і прихильників