Указ Верховного Волхва Родового Огнища №001/аа
об упорядочивании системы духовных посвящений и должностей
в Родовом Огнище Родной Православной Веры.
от 04.06.2015
Родовое Огнище Родной Православной Веры, как централизованная духовная организация сочетает в своей структуре два понятия – посвящение и должность. Посвящение – это огнищанские и духовные чины. Огнищанские чины – родновер, радарь (родновер с тайным именем), огнищанин. Духовные чины ведающих РО РПВ – благословлённый обрядодей (проповедник), обрядодей (окончил духовное училище), кудесник (окончил ПРАВ),жрец, ведун и волхв.
В соответствии с уставом, должности РО РПВ – глава общины, старейшина (глава волости из 5-7 общин), владыка края (глава 5-7 волостей), представители Кола Ведающих и Кола Волхвов, главы направлений и представители Управы РО РПВ, Хранитель РО РПВ и Верховный Волхв РО РПВ.
В результате деятельности Православной Родноверческой Академии Вероведания (ПРАВ) как высшего духовного учебного заведения, за период с 2007 по 2015 год, успешно сдали экзамен и получили духовное образование «духовный проводник, духовный целитель, ведический психолог» более 40 человек.
Многие из них получили духовные посвящения «Кудесник РО РПВ» и выше. В тоже время, некоторые из них не вступили или вышли из под каноничного духовного управления своей деятельностью Верховным Волхвом и Колом Волхвов и не занимают никаких должностей в РО РПВ. С целью упорядочивания обрядовой и просветительской деятельности РО РПВ
Постановляю:
1. Считать действующими духовными проводниками РО РПВ только тех ведающих, которые занимают выше перечисленные должности в РО РПВ и находятся в каноничном управлении и взаимодействии с Управой РВ РПВ, Колом Волхвов, Колом Ведающих и непосредственно с Верховным Волхвом.
2. Только действующие духовные проводники РО РПВ имеют право на проведение обрядов, просветительскую или проповедническую деятельность в структурах Родового Огнища (общинах, клубах, академиях).
3. Право на деятельность должно быть подтверждено соответствующим юридическим договором на право представления интересов РО РПВ между духовным проводником и Верховным Волхвом, который действует от лица РВ РПВ в соответствии с уставом РО РПВ (пункт 39).
4. Право на духовную деятельность подтверждается «свидетельством священослужителя» со вкладышем, в котором перечислены обряды, духовные науки и практики которые он может проводить и преподавать. Свидетельство и вкладыш выдается на период до 1 года.
5. На данный момент действующими проводниками РО РПВ считать:
Верховного волхва РО РПВ о.Владимира (Куровского), волхва РО РПВ – о. Ладомира (Аникеенко), волхва РО РПВ – о. Богумира (Миколаїва), ведуна РО РПВ – о. Богумира (Потатуева), ведунью РО РПВ -о.Светомиру (Олиференко), жреца РО РПВ – о.Велимира (Бабича), жрицу РО РПВ-м. Светоладу (Бабич), ведунья РО РПВ - м. Боговиду (Рохову), жрицу РО РПВ -м. Мечеславу (Черсак), кудесницу РО РПВ м. Ясну (Селиванову), кудесницу РО РПВ - м. Православу (Петренко), кудесника РО РПВ - о.Даромира (Матяша), кудесницу РО РПВ -м. Ясну (Сердечную), ведуна РО РПВ - о. Зореслава (Белокрылова), жрицу РО РПВ - м. Любаву (Белокрылову), жрицу РО РПВ - м. Мирославу (Хоботову), кудесника РО РПВ - о. Белояра (Неживых), кудесника - РО РПВ о. Ярогора (Ламсардиса), кудесницу РО РПВ - м. Зоряну (Здзебу), кудесника РО РПВ - о. Святозара (Сушкова), кудесника РО РПВ - о. Осмомысла (Бережанского), кудесника РО РПВ - о. Святогора (Корольчука).
6. Все иные неперечисленные в списке духовые проводники считаются не действующими. Для продления своих полномочий и права на проведения обрядов и духовных таинств РО РПВ – следует обратится к Колу Волхвов, воглаве с Хранителем РО РПВ о. Ладомиром и юридически согласовать взаимодействие.
Родовое Огнище Родной Православной Веры
От 20.06.7520/2012 № 2
Распоряжение
За личное праведное духовное служение в общинах, благую проповедь Света и Добра Святой Веры-Веды и организационное укрепление РО РПВ
Решением Верховного Волхва РО РПВ о.Владимира (Куровского) присваиваются духовные чины:
Ладомиру Аникеенко - Волхва ,
Орияна Магур - Ведунки,
Зореславу Белокрылову - Ведуна,
Славолюбу Богачу - Жреца,
Дамиру Соколу - Жреца,
Огняне Рудюк -Жрицы.
Все вышеперечисленные духовные проводники РО РПВ имеют высшее духовное образование (академия ПРАВь) и являются праведными светочами Божьего Духа.
Верховный Волхв РО РПВ о. Владимир (Куровский)
I. Общие положения
1. Координатор Народного управления Родового Огнища Славянской Родной Веры в Российской Федерации относится варне ведающих.
2. На должность Координатора Народного управления назначается лицо, имеющее высшее образование, опыт работы в общинах Славянской Родной Веры.
3. Координатор Народного управления должен знать:
- Карбы ведания Покона Рода Всевышнего.
- Внутренний Устав Родового Огнища СРВ.
- Принципы планирования развития организации.
- Основные инструменты финансового оздоровления организации.
- Современные системы управления организацией.
- Методы обработки информации с использованием современных технических средств коммуникации и связи, компьютера.
- Основы администрирования.
- Информационные технологии.
- Основы социологии, психологии.
- Законодательство о религии и свободе совести.
4. Назначение на должность Координатора Народного управления и освобождение от должности производится приказом Верховного Волхва.
5. Координатор Народного управления подчиняется Хранителю Родового Огнища и непосредственно Верховному Волхву.
6. В границах Народного управления является духовным и должностным лицом наивысшего уровня.
II. Должностные обязанности
Координатор Народного управления обязан:
1. Определяет общую концепцию политики развития Народного управления.
2. Обосновывает цели развития Народного управления.
3. Разрабатывает эффективную стратегию развития и основные разделы плана развития Народного управления.
4. Проводит «диагностику» всех процессов в Народном управлении.
5. Подготавливает конкретные программы развития и реструктуризации Народного управления, анализирует возможность финансового обеспечения программ.
6. Устанавливает приоритеты бюджетирования и проводит мониторинг расходов для обеспечения гарантий финансовой стабильности реализуемых программ.
7. Организует расчеты эффективности от реализации проектов развития Народного управления.
8. Готовит предложения по освоению новых направлений деятельности; разрабатывает проекты технической и административной модернизации Народного управления.
9. Организует презентацию проектов и графиков их реализации руководству Духовного центра, защищает и обосновывает их, отвечает на вопросы Духовных проводников.
10. Доводит утвержденные графики проведения работ по реализации проектов до Глав общин Народного управления.
11. Назначает работников, ответственных за реализацию проектов, дает общие указания, осуществляет непосредственное руководство ими и координацию их деятельности.
12. Организует взаимодействие всех структур Народного управления по реализации проектов развития Народного управления.
13. Координирует работы по реализации проектов на всех этапах, контролирует соответствие принимаемых решений и совершаемых действий основной концепции развития Народного управления.
14. Анализирует экономические, финансовые показатели на каждом этапе реализации проектов развития Народного управления.
15. Разрабатывает методики по оперативному реагированию на кризисные и нестандартные ситуации, которые могут привести к срыву плана развития Народного управления, принесут вред авторитету Родового Огнища иным неблагоприятным для Народного управления последствиям.
III. Права
Координатор Народного управления имеет право:
1. На информацию о всех видах работы Родового Огнища Родной Православной Веры.
2. Запрашивать и получать от Глав Общин Народного управления необходимые информацию и документы.
3. В пределах своей компетенции подписывать и визировать документы, издавать за своей подписью распоряжения по вопросам реализации планов развития Народного управления.
4. Знакомиться с документами, определяющими его права и обязанности по занимаемой должности, критерии оценки качества исполнения должностных обязанностей.
5. Вносить на рассмотрение руководства предложения по совершенствованию работы, связанной с предусмотренными настоящей инструкцией обязанностями.
6. Требовать от Глав общин и Краевых Владык обеспечения организационно-технических условий и оформления установленных документов, необходимых для исполнения должностных обязанностей.
7. Отменять или налаживать вето на решения Владык Краевых Огнищ и Глав Общин Народного управления.
IV. Ответственность
Координатор Народного управления несет ответственность:
1. За ненадлежащее исполнение или неисполнение своих должностных обязанностей, предусмотренных настоящей должностной инструкцией — в пределах, установленных Внутренним Уставом Родового Огнища РПВ.
2. За правонарушения, совершенные в процессе своей деятельности — в пределах, установленных Внутренним Уставом Родового Огнища РПВ, уголовным и гражданским законодательством.
3. За причинение материального ущерба Родовому Огнищу РПВ — в пределах, установленных Внутренним Уставом Родового Огнища РПВ.
I. Загальні положення
1. Хранитель Родового Вогнища належить до відаючих і має Духовний чин Волхва.
2. Призначення на посаду Хранителя Родового Вогнища та звільнення з неї здійснюється наказом Голови Духовного центру РВ РПВ відповідно до вимог Внутрішнього Статуту Родового Вогнища Рідної Православної Віри.
3. Хранитель Родового Вогнища підпорядковується Голові Духовного центру РВ РПВ.
4. Хранитель Родового Вогнища повинен знати:
- Закони, постанови, укази, розпорядження, рішення та інші нормативно-правові акти органів державної влади і місцевого самоврядування, які регулюють порядок діяльності релігійних організацій.
- особливості структури РВ РПВ.
- Перспективи, вітчизняні і світові тенденції розвитку Відичного руху.
- Можливості якісного використання організаційних потужностей.
- Порядок розроблення і затвердження планів та програм організаційної діяльності.
- Сучасні та традиційні засоби управління.
- Порядок укладання і виконання господарських договорів.
- Відмінності Внутрішнього та цивільного Статутів РВ РПВ.
- Організацію управління Родовим Вогнищем.
- Напрями та кони (принципи) розвитку об’єднання.
- Правила ділового спілкування та ведення переговорів.
5. Особа Хранителя Родового Вогнища проходить схвалення Віча Православних Вогнищан.
II. Завдання та обов'язки
1. Представляє Голові Духовного центру РВ РПВ плани організаційної діяльності, несе персональну відповідальність за їх виконання.
2. Здійснює господарське управління майном Духовного центру РВ РПВ, без права його відчуження будь-яким способом.
3. Готує та подає Голові Духовного центру РВ РПВ на затвердження Положення про внутрішні підрозділи РВ РПВ, правила та інші кони внутрішнього упорядкування діяльності Духовного центру РВ РПВ.
4. Видає розпорядження, обов'язкові для усіх працівників Духовного центру РВ РПВ, з усіх питань, що віднесені цим наказом до його відання.
5. Вносить Голові Духовного центру РВ РПВ пропозиції про наймання на роботу і звільнення з роботи працівників Духовного центру РВ РПВ переведення їх на іншу роботу, застосування стягнень та заохочень.
6. Готує та подає на затвердження Голові Духовного центру РВ РПВ графіки проповідницьких поїздок, відпусток та інші документи організаційно-розпорядчого та управлінського характеру.
7. Контролює виконання працівниками службових обов'язків.
8. Розробляє та подає Голові Духовного центру РВ РПВ на затвердження правила, процедури та інші внутрішні документи Духовного центру РВ РПВ.
9. Готує та подає Голові Духовного центру РВ РПВ на затвердження пропозиції про використання фондів розвитку організації, соціального розвитку та резервного фонду.
10. Готує та подає Голові Духовного центру РВ РПВ на затвердження пропозиції щодо цін на продукцію Духовного центру РВ РПВ.
11. Виконує інші функції, які не суперечать Внутрішньому Статуту Духовного центру РВ РПВ, наказу “Про Хранителя Родового Вогнища” та випливають з статутних цілей та завдань Духовного центру РВ РПВ.
12. Збирає і зберігає надходження по десятині від Крайових вогнищ РПВ.
III. Права
Хранитель Родового Вогнища має право:
1. На підставі довіреності, виданої Головою Духовного центру РВ РПВ, діє від імені Духовного центру РВ РПВ, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, а також у загальних судах та спеціалізованих судах (господарських, адміністративних та інших судах, визнаних як спеціалізовані).
2. Приймати рішення за поданням:
- про притягнення працівників, що порушили виробничу та трудову дисципліну, винних в завданні тілесної шкоди підприємству, до грошової та поведінкової відповідальності;
- про нравственне та явне заохочення працівників, що відзначилися.
3. Перевіряти діяльність усіх підрозділів РВ РПВ в той час коли вважатиме це за потрібне, з попередженням чи без попередження керманича підрозділу.
IV. Відповідальність
Хранитель Родового Вогнища несе відповідальність:
1. Перед Головою Духовного центру РВ РПВ за виконання статутних цілей та завдань, облік і звітність Духовного центру РВ РПВ.
2. За неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов'язків, що передбачені цим посадовим правильником, - в межах, визначених чинним Статутом Духовного центру РВ РПВ.
3. За правопорушення, скоєні по ходу здійснення своєї діяльності, - в межах, визначених Колом Волхвів.
4. За завдання явної (матеріальної) шкоди - в межах, визначених Колом Волхвів.
5. Хранитель Родового Вогнища несе персональну відповідальність за наслідки прийнятих ним рішень, що виходять за межі його повноважень, які визначені Статутом Духовного центру РВ РПВ, іншими нормативними правовими актами. Виконавчий директор не звільняється від відповідальності, якщо дії, що тягнуть відповідальність, були здійснені особами, яким він передав свої права.
6. Хранитель Родового Вогнища, який недобросовісно використовує майно та кошти Духовног центру РВ РПВ у власних інтересах, або в інтересах, протилежних статутним цілям, несе відповідальність в межах, визначених Колом Волхвів.
I. Загальні положення
1. Старійшина Вісі є відаючим в Духовному чині не нижче Жерця.
2. Старійшина Вісі призначається на посаду і звільняється з посади у встановленому Внутрішнім Статутом Духовного центру РВ РПВ порядку, Указом Голови Духовного центру РВ РПВ.
3. Старійшина Вісі підкоряється безпосередньо Крайовому Владиці.
4. На посаду Старійшини Вісі призначається особа, що має вищу освіту, та очолювала Громаду РВ РПВ не менше 2 років.
5. Старійшина Вісі повинен знати:
- ухвали, розпорядження, накази, інші керівні і правильники Крайового та Родового Вогнищ;
- структуру управління Віссю, права і обов'язку православних вогнищан;
- Обрядодіяння, Віровідання та зцілення Живою;
- основи організації діяльності і управління.
6. В період тимчасової відсутності Старійшини його обов'язку покладаються на призначеного ним заступника.
II. Посадові обов'язки і права
Посадові обов'язки Старійшини можуть бути доповнені, уточнені при підготовці посадового правильника виходячи з конкретних обставин.
Старійшина:
• піклується про поширення Слав’янської Віри, звичаєвості і обрядовості;
• несе відповідальність за здійснення положень цього Статуту, ухвал Віче і Кола Владик;
• скликає Вісьові збори і Вісьову раду і головує на них;
• застосовує право "вето" на рішення Вісьових зборів з подальшою передачею відповідного питання на розгляд Кола Владик;
• затверджує Статути громад, скитів, подворів і інших підрозділів, що входять в склад Вісі, подає їх на реєстрацію в Духовний центр;
• згідно кону, відвідує громади своєї Вісі і здійснює контроль за їх діяльністю безпосередньо або через своїх повноважних представників;
• має вище начальницьке спостереження за вісьовими установами і скитами, що знаходяться на території Вісі;
• спостерігає за діяльністю Духовних провідників Вісі;
• представляє на затвердження Кола Владик ректорів Духовних навчальних закладів, керманичів скитів Вісьового підпорядкування;
• затверджує склад Старостату громад;
• частково або повністю змінює склад Старостату громад якщо відбувається відступ членів Старостату чи Загальних Зборів від Покону Рода Всевишнього і віровчення Рідної Православної Віри;
• ухвалює рішення про скликання Загальних зборів громади;
• затверджує кандидатури голів Старостатів громад і Ревізійних комісій громад;
• виводить зі складу Старостатів громад тих членів, що порушують Статут та настанови Духовних провідників;
• затверджує фінансові та інші звіти Старостатів і доповіді Ревізійних комісій громад;
• затверджує вибраних Загальними зборами Старост і усуває їх з посади у разі порушення ними статуту і настанов Духовних провідників;
• піклується про підвищення духовного і освітнього рівня рідновірів Вісі;
• піклується про підготовку відаючих, у зв'язку з чим направляє гідних кандидатів для навчання в Духовні навчальні заклади;
• спостерігає за станом проповіді Рідної Православної Віри в межах Вісі;
• дає благословення на створення нових громад і подворів;
• дає благословення на споруду і відновлення капищ, святилищ, храмів, священних гаїв і піклується, щоб їх зовнішній вигляд і внутрішнє начиння відповідали слов’янському звичаю;
• освячує капища, святилища, священні гаї та храми;
• піклується про стан живоспіву, творення кумирів та чурів, ужиткових народних мистецтв;
• здійснюючи спостереження за організаційним порядком і ладом, Старійшина має право батьківської дії і стягнення по відношенню до Духовних провідників, включаючи покарання доганою, усуненням з посади і тимчасовою забороною на обрядодіяння.
IІІ. Відповідальність
Старійшина несе відповідальність за:
1. Невиконання своїх посадових обов'язків.
2. Недостовірні відомості про стан розвитку громад його Вісі, проповіді Рідної Православної Віри.
3. Невиконання наказів, розпоряджень Керманичів Духовного центру.
4. Нанесення шкоди авторитету Родового Вогнища Рідної Православної Віри.
I. Загальні положення
1. Крайовий Владика відноситься до відаючих і є Духовним провідником в чині не нижче Жреця.
2. На посаду Крайового Владики призначається особа, що має вищу освіту і була Головою Громади РВ РПВ не менше 2 років, має досвід роботи по організації Громади.
3. Призначення на посаду Крайового Владики і звільнення з неї проводиться наказом Голови Духовного центру РВ РПВ за поданням Хранителя РВ РПВ з відома Помісного Владики (для Народних управлінь).
4. Крайовий Владика повинен знати:
- Внутрішній та цивільний Статути Духовного центру РВ РПВ.
- Методи і порядок розробки перспективних і поточних планів розвитку організації.
- Методи вивчення громадської думки.
- Обрядодіяння, Віровідання та зцілення Живою
- Законодавство в сфері свободи совісті та релігійних організацій.
5. Крайовий Владика безпосередньо підкоряється Помісному Владиці (Хранителю РВ РПВ в Україні).
6. На час відсутності Крайового Владики (хвороба, відпустка, відрядження, ін.) його обов'язку виконує його заступник, який несе відповідальність за належне їх виконання.
II. Посадові обов'язки
Крайовий Владика:
1. Забезпечує діяльність Крайового вогнища Рідної Православної Віри таким чином аби кількість православних рідновірів, об’єднаних в громади РВ РПВ, щороку збільшувалась.
2. Організує проповідь Рідної Православної Віри в Крайовому вогнищі РПВ.
3. Здійснює розподіл обов'язків між працівниками Кайового вогнища, розділення функцій, завдань, дій, стежить за виконанням доручень і наказів, підтримує необхідний рівень дисципліни.
4. Керує роботою Духовного управління, організує духовну освіту та просвіту православних рідновірів та Слав’ян свого Краю.
5. Очолює проповідницьку роботу та поширення світогляду Рідної Православної Віри в Краю.
6. У разі потреби спільно з Духовним центром РВ РПВ вживає заходи по покращенню ходу виконання планів організаційної діяльності.
7. Контролює правильність обрядодіяння та навчання Слав’янському Віровіданню в Громадах РВ РПВ його Краю.
8. Забезпечує умови для створення Громадами РВ РПВ капищ, святилищ, храмів та священних гаїв у Краї.
9. Проводить постійну роботу по зміцненню духовної єдності усіх громад РВ РПВ з Духовним центром.
10. Діє на добро і благо Духовного центру РВ РПВ, відстоюючи їх у всіх установах і організаціях.
11. Щоквартально подає письмовий звіт про стан Крайового вогнища РПВ на ім’я Хранителя РВ РПВ.
12. Щомісячно відраховує десятину з пожертв громад РВ РПВ Краю на рахунок чи адресу Духовного центру РВ РПВ.
III. Права
Крайовий Владика має право:
1. Вносити на розгляд Духовного центру РВ РПВ пропозиції по поліпшенню діяльності Крайового вогнища РПВ і РВ РПВ в цілому.
2. Запрошувати відомості і папери, необхідні для виконання своїх посадових обов'язків.
3. Підписувати і засвідчувати печаткою документи в межах своїх повноважень.
4. Здійснювати взаємодію з керівниками всіх структурних підрозділів Духовного центру РВ РПВ.
IV. Відповідальність
Крайовий Владика несе відповідальність:
1. За неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов'язків, передбачених цим посадовим правильником.
2. За нанесення шкоди Духовній єдності РВ РПВ та його цілісності.
I. Загальні положення
1. Для духовної опіки православними рідновірами на чолі кожної Громади стоїть Духовний провідник (Голова), який призначається Старійшиною, після обрання на Загальних зборах Громади. У своїй діяльності Голова Громади підзвітний Старійшині.
2. Головою Громади може бути тільки православний рідновір, що отримав вірознавчу освіту в Духовному навчальному закладі Родового Вогнища РПВ.
3. Голова Громади покликаний нести відповідальність за здійснення обрядодіяння відповідно до Требника Рідної Православної Віри, за духовну проповідь, релігійно-звичаєвий стан і відповідне виховання членів Громади. Він повинен сумлінно виконувати всі обрядові, радетельські та батьківські обов'язки, визначувані його посадою, згідно звичаям і цьому Статуту.
II. Обов'язки і права
4. В обов'язку Голови Громади, зокрема, входить:
• проведення що недільних Православлень та обрядів Річного Кола;
• керівництво відаючими Громади у виконанні ними обрядових і провідницьких обов'язків;
• спостереження за належним станом капища, святилища, священного гаю чи храму;
• турбота про правильне виконання обрядів та дотримання звичаїв;
• турбота про точне виконання вказівок Старійшини;
• організація освітньої і просвітницької діяльності Громади;
• скликання і головування на засіданнях Загальних зборів;
• за наявності підстав, припинення виконання рішень Загальних зборів і Старостату з питань вірознавчого, священного, обрядового або адміністративно-господарського характеру, з подальшою передачею цього питання на розгляд Старійшини;
• спостереження за здійсненням рішень Загальних зборів і роботою Старостату;
• представлення інтересів Громади в органах державної влади і місцевого самоврядування;
• подача безпосередньо Старійшині та Хранителю звітів про стан Громади, про діяльність, що проводиться в Громаді, і про її роботу;
• здійснення офіційного вогнищанського листування;
• ведення книги родів і літопису Громади.
5. Голова Громади може одержати відпустку і на якийсь час залишити свою Громаду виключно з дозволу Старійшини.
IІІ. Відповідальність
Голова Громади несе відповідальність за:
1. Невиконання своїх посадових обов'язків.
2. Недостовірні відомості про стан розвитку Громади, проповіді Рідної Православної Віри.
3. Невиконання наказів, розпоряджень Керманичів Духовного центру.
4. Нанесення шкоди авторитету Родового Вогнища Рідної Православної Віри.
Суть. Обряд Радення – це свідоме духовне й тілесне поєднання з ланцюгом учнівської наступности, що береже Віру-Віду Прави, з прийняттям на себе духовних зобов’язань щодо життя відповідно до Покону Рода Всевишнього. Це обітниця дотримуватись Заповідей Богів та Предків і діяти відповідно до настанов свого Духовного Вчителя й Настаників Родового Вогнища. Під час обряду Радення православний приймає свого Духовного Вчителя, як найвищу духовну поважність і духовного Батька (Матір), що є особисто для нього проявом Бога на землі. Він зобов’язується слухати його настанов та нести Боже Світло Віри й Віди Прави людям.
Значення. Усякий вірознавчий кладоряд тримається на високій пошані (авторитеті) духовних знань, охоронцем яких він є. У Відичному звичаї, у відичних народів знання визнавались вартими цього тільки тоді, коли були отримані від Духовного вчителя чи наставника.
До прикладу, ще й сьогодні в слов’янських селах, цілительські, відунсько-знахарські знання передаються від вчителя до учня, часто це відбувається лише в межах однієї родини. Наша культура не знає випадків, коли б знахар чи відун відбувся як носій знань без переймання свого ремесла від Учителя, а тільки за допомогою книг чи власних напрацювань. До таких «самоуків», як правило, ніхто не звертається по допомогу. Це природно, адже невідомо, чим та допомога може обернутись у майбутньому, за цієї людиною немає вивіреного тисячоліттями досвіду. Але, найголовніше, цей досвід та ці знання не були отримані від Богів, від Предків. Тобто, відсутнє Радення.
Сьогодні тлумачні словники визначають поняття Радення як «сприяння, піклування про кого-небудь, що-небудь, виявлення старанности стосовно чого-небудь». В православних рідновірів збереглось прадавнє, предковічне значення цього слова – «жити по сонцю», «берегти світло знань», «берегти сонячні знання». Одночасно і сам обряд прийняття сонячних знань від Духовного Вчителя також називається Радення.
Та лінія духовного передання, яка бережеться в Родовому Вогнищі Рідної Православної Віри, зветься Радення Свароже, бо була відроджена на землі самим Батьком Сварогом 25 тис. років тому. З того часу й до сьогодні учнівське передання ніколи не переривалось. Ланцюг Спасів Відичного Православ’я має такий вигляд: Отець Богумир – 25 000 років тому, по нім Отець Дажбо – 10 000 років тому, Отець Рама – 7 500 літ, Отець Орій – 5 000 років тому, Отець Колодій (Масляна) – 2 500 та Отець Мамай – 1 000 літ тому. Далі ланцюг учнівського передання ведеться по основоположних Учителях, волхвах-радетелях, які були Першоволхвами Кола Радетелів та Верховними Волхвами Вогнища Родового. Це Праотці наші: Вольга-Волх, Магур, Рамадар, Ярослав, Кришень, Сава-Тур, Осмомисл, Миробож, Всеволод, Богодар, Яснозор, Радогост, Велемудр, Святослав, Данимир, Савр, В’ячеслав. Від отця В’ячеслава Віду отримав отець Володимир, а від нього волхви зовнішнього кола. Від волхвів зовнішнього кола Радення Свароже приймають усі православні рідновіри.
Окрім прийняття духовного вчення Відичного Православ’я, обряд Радення включає в себе якісне налаштування на сприйняття Світла Рода Всевишнього, Святого Живильного Духа Всебога, Слов’янського імені та присягання на вірність Духовному вчителю.
Радення – це не лише кладоряд обрядових дій, це глибинна зміна світогляду та душевного й тілесного стану людини. Сьогодні кожен, хто насправді цього забажає, може увійти в Радення Свароже, стати Арієм, тобто сонячною, сильною, шляхетною душею, незалежно від віку, статі, етнічного походження, соціального чи майнового стану. Для цього треба здійснити вольовий перехід до нового способу життя. Цей спосіб проявляється ознаками відичної людини: відмовою від споживання коров’ячого м’яса, хмільних напоїв, тютюну, позашлюбних і дошлюбних статевих стосунків, лихослів’я та всякої кривди.
Православний рідновір починає сам творити життєвий простір довкола себе – благими думками (зміною світогляду) та благими діями (втіленим світоглядом). Він усвідомлює себе осердям подій свого кола творення. Причини своїх перемог і своїх поразок православний шукає не у підступах ворогів, а в собі. За свої успіхи він дякує Роду Всевишньому, бо й сам є частинкою Породителя. Натомість свої невдачі православний рідновір сприймає як підказку від Богів і привід до самовдосконалення. Бо людина – це втілена божественна сутність, що розвивається шляхом багаторазового втілення – Колороду.
Радення – це крок на шляху до Боголюдства, адже Колород врешті-решт веде нас саме до сходження на рівень Боголюдини. Відичний світогляд знаходить свої відображення у відповідній символіці, адже символіка – це сконцентрований світогляд. Символом відичного мислення є Алатир – всеохопний символ Всесвіття. Алатир нагадує Аріям, що: осердям Всесвіття є його Породитель, якого наші Предки називали Родом Всевишнім; осердям сонячної системи і нашим Дідом (Небесним Предком) є Сонце, яке ми звемо Дажбог; осердям Відичної культури є Арата-Русь, тому Алатир є сакральним символом цієї святої землі, що присутній на більшості вишивок.
Тут, у Північному Надчорномор’ї, відбулась біла людина та Арійська раса, тому Алатир – це її символ. Матеріальним підтвердженням цьому є дивовижно багатюща різноманітність зображення Алатиря у вишивці, на кераміці, писанках, в архітектурі тощо. Тому, приймаючи Радення Свароже, православний рідновір приймає світлий символ Алатиря, як свій сутнісний, повсякденний оберіг.
Після того, як людина здійснила перехід від світогляду жертви до світогляду господаря-творця своєю долі, після набуття нею ознак ві-
дичної людини, Арія, відбувається сама посвята – Радення.
Практично Посвята здійснюється через 40-денне очищення за допомогою сповнення Колослова. Число 40 символізує звільнення від кайданів застарілого, вмираючого світу – й відкриття себе до нового, молодого, ярого життя.
Протягом 40 днів людина не їсть м’яса й не вживає наркотичних речовин (хмільні напої, кава, тютюн), уникає інформаційного бруду та негідних вчинків, різко обмежує перегляд телепрограм, утримується від лихослів’я та інших шкідливих звичок. Вона контролює свої почуття й намагається не піддаватися страху, тривозі, ненависті, заздрощам та іншим негативним емоціям.
Вона двічі на день – зранку і ввечері – читає молитву трьох кіл, Колослово. В процесі читання вона відкривається для світлоносного потоку («потоку Світла Рода Всевишнього»). Він проходить крізь усі чари і входить в землю, поєднуючись із серцем Матері-Землі.
Протягом 40 днів людина перетворюється. Відбувається очищення душі у Всеправедному Духові Всевишнього, з’являється благосний і праведний погляд на життя та впевненість у собі. З’являється більше життєвої снаги, до людини починають притягуватися добрі люди й добрі події та обставини – згідно з законом «подібне притягує подібне». У людини покращується доля, вона опиняється під захистом вишніх світлих сил Прави. В неї посилюється розум, прояснюється свідомість, вона починає значно краще розрізняти Правду і Кривду. Молоді люди швидше йдуть до саморозкриття і розвитку, старші – омолоджуються. Свідченням того, що посвята відбулася, є відчуття оздоровлення і спокійної внутрішньої Сили.
Нова людина, що народилась після проходження Радення, потребує нового поіменування в Мирі та Всесвіті. Їй потрібне нове ім’я. Людина за допомогою Духовного провідника проводить практику «Дерево роду», переглядає знаки на своїй душі й визначає нове ім’я – громадське та родове. Родове ім’я – ім’я новонародженої відичної людини – вона розкриває тільки перед Богами. У повсякденному житті вона використовує ім’я громадське.
Другим важливим зовнішнім проявом внутрішнього духовного вивищення і переродження є зміни в одязі. Це ще один спосіб самоозначення нового роду Славних, який допомагає знаходити своїх.
По-перше, православний рідновір уникає того, щоб носити на собі рекламу якихось фірм чи просто безглузді написи. Він визнає лише рідні, сонячні знакові образи, передусім різноманітні форми алатирів і сварг, адже вони є символами Рода Всевишнього та Сварога.
По-друге, православний звичай погано ставиться до татуювань, проколювання тіла металевими предметами (окрім сережок у вухах), обрізання волосся та інших «вдосконалень» людського тіла (за винятком обрізання нігтів). Застосування татуювань і, особливо проколювань, з відичної точки зору, вважається ознакою темноти або духовного й тілесного виродження.
Кожен православний рідновір після долучення до Радення Сварожого має природне бажання поділитися цим даром з іншими людьми. Він навчає своїх родичів, друзів і знайомих, допомагає їм піднятись над невіданням та пристрастю. Пропагує здоровий спосіб життя, самозцілення та самозарадність за допомогою живильного духу Світла Рода Всевишнього. Виховує, впорядковує, підтримує й захищає душі, що не осягнули ще своєї суті в Яві. Де би він не працював, чим би не займався, він повсюдно несе – Істину, Любов, Справедливість, Праведність, Мир та Ненасильство. Поступово навколо нього твориться громада прихильників, а він сам стає Духовним провідником цієї громади, незалежно від того, скільки йому років – 18 чи 80.
Ознакою народження громади є її здатність досягати відчутних позитивних результатів у певному напрямку діяльності (наука, мистецтво, цілительство, книговидання, виробництво, торгівля тощо), тоді проводиться офіційна державна реєстрація.
Формою організації православних рідновірів є мережа відичних громад. Логічним організаційним завершенням цієї мережі буде всесвітня духовна єдність, символічна духовна держава – Родове Вогнище Рідної Православної Віри.
Час проведення. Для чоловіків четвер, субота, неділя, для жінок – середа, п’ятниця та неділя. За віком, зазвичай, це відбувається після повноліття.
Утвор для обряду: Алатир на підставці, ріг (для пожертви суриці), кача (для Святої Води), ложечка (для розливання води), рушники, Требник. У разі потреби – дзбанок з водою, кропило.
Прихожанин, який проходить посвяту повинен мати: нагрудний оберіг-Алатир, нову родову (вишивану) одежу, мед, мак, молоко, зерно пшениці, стару одежу для спалення. Окрім того, прихожани, які не дають десятину, повинні скласти пожертву в сумі, яку вкаже Духовний провідник. Ті, хто дає десятину, жертвують скільки вважають за потрібне.
Суть. Ім’янаречення – це долучення і визнання окремішної душі, частиною Великого Роду Православного, роду Слав’янського, роду Орійського. Під час посвяти ім’янаречення, душа духовно і тілесно єднається з Родом Всевишнім, Рідними Богами та Предками Світлими. Вона просочується найвищим бринінням Світла Рода Всевишнього, і в душі починає горіти Відогонь Сварожий, надаючи її більш якісної здатности до миротворення та сили нести людям закони Прави, як найсвятішу основу найправеднішого, Богоугодного життя.
Значення. Обряд ім’янаречення є обов’язковою складовою духов-
ного розвитку кожного нащадка Арійського, Слав’янського роду. У Роді Всевишньому все відбувається узгоджено, у відповідний час та у відповідному місці. Тобто душа, ще до народження знає те, що вона має пережити і чого досягнути. Саме тому душі народжуються там, де вони зразу, або згодом зможуть долучитись до найвищого джерела Божого Духу, яке її досягне у цьому втіленні.
Православне ім’янаречення – це налаштування душі на Шлях Віри-Віди Прави, укріплення у ній духу праведности. Воля до певної дії, відповідний дух – це духовна суть і природа душі людини. Дух праведності, всмоктаний з молоком матері, забезпечує найвищий розвиток душі, сприяє її підняттю до висоти Прави. Наявність певного духу і постійного прагнення до відповідної діяльности – варнова ознака. Не осягнувши свою суть, діючи не у відповідності до своєї духовної якості, можна спотворити долю, затримати духовний розвиток.
У сім’ях рідновірів ім’янаречення проводять з 3 по 9 день, не пізніше сорокового дня від народження дитя. При ім’янареченні у дитячому віці, православному дається подвійне ім’я. Перша його частина – громадська, друга – таємна. Таємна частина дається для додаткового налаштування душі на єдність з Родом Всевишнім та Рідними Богами, його знають лише Духовний провідник та Родителі, у 12-14 літ воно повідомляється отроку (або за потребою).
Духовний провідник повинен знати, коли зачиналось дитя, душу якого Предка кликали Родителі1. Він визначає, під яким сузір’ям народжене дитя, враховує – Темна чи Світла доба Річного Кола, співвідносить з іншими календарними датами. При цьому Духовний провідник обов’язково радиться з Родителями, він пояснює, яке найкраще громадське ім’я потрібно дати їхній дитині, але остаточне рішення можуть прийняти лише вони. Зі свого боку, Родителі неухильно дослухаються до порад Духовного провідника, щодо таємного ім’я, адже Духовний провідник діє за Поконом.
За Православним Відичним Звичаєм – ім’янаречення – це лиш одна з Посвят, тому під час Вікових Посвят також можуть відбутись додаткові ім’янаречення (друге, третє), які проводяться за іншим коном.
Ім’янаречення дитини це лише один з череди родильних обрядів, йому передують: пологи; вибір імени дитини; наречення породіллі Богородицею; вибір кумів; обряд прилучення дитини до Родового Вогнища (рідного дому); обряд закриття Брами Нави («зливки»). Після ім’янаречення проводяться ще пострижини (через рік), вони завершують родильні обряди. На обряд ім’янаречення запрошуються тільки близькі родичі.
Час проведення. Ім’янаречення хлопчиків бажано проводити у четвер (Перунів день), дівчаток у п’ятницю (Макошин день), або у неділю. Немовлят нарікають не пізніше сорокового дня від народження. Бажано нарікати зранку або у світлову пору. У разі серйозної необхідности – незалежно від часу та місця.
Утвор для обряду. Для проведення обряду ім’янаречення Духовний провідник повинен мати: ріг для узвару, Требник, обрядовий Алатир на підставці, сніп трав, землю.
Родителі дитя повинні підготувати: крижмо, образи Богів, срібний Алатир з викарбуваним ім’ям дитя, вишивану оберегами сорочку, калач.
Родина завчасно готує стіл для проведення обряду. На ньому мусять бути кожух навиворіт, зерно, вода, хліб, земля, трисвічник, кумири чи образи Сварога і Лади.
Окрім того, Родителі повинні вибрати божата та божатку (кумів), опікунів дитя, перших помічників у вихованні. Куми повинні розуміти, що на них лягає обов’язок за першим проханням Родителів допомогти дитині усім можливим. Кумів недарма звуть божат та божатка, бо ж вони стають провісниками Богів, обранцями самого Рода Всевишнього, який покликав їх для опіки над дитям. Народження дитя – це величне священнодійство, а жінка, яка народжує дитя, чинить Велике Чудо Живоявлення, вона приводить у світ Бога, бо ж з дітьми на землю сходять наші Боги-Предки, тому слов’яни усіх породіль звали до 40 днів Богородицями.
Сьогодні ми живемо в часи, коли людина народившись на слов'янській землі, довгі роки шукає своє місце і приходить до Рідної Традиції вже, будучи дорослим.
Відновлюючи зв'язок з Рідними Богами, ми отримуємо нові можливості і відповідно відповідальність. Можливості проявляється як відкриття каналу життєвої сили - ЖИВИ. Тобто можливість з'єднуватися з енергією (живи) Рідних Богів, тієї якості якої нам необхідно в конкретний момент життя. Отримуючи посвячення в Рідну Слов'янську Віру, ми беремо на себе відповідальність будувати своє життя згідно з 16 зернами Правди, Поконом, і повчанням духовних провідників.
Починаючи усвідомлено працювати з потоком Живі і Рідними Богами, люди оздоровлюються, позбавляються від різного роду страхів і хвилювань, отримують позитивний душевний заряд і тверду впевненість в завтрашньому дні. Все це проявляється в поліпшенні їхнього життя, вони стають спокійніші, впевненіше, здоровіше, багатшими. Внутрішнє відчуття потоку життя «Живи» і дотримання законів Прави об'єднує людини із Всесвітом, Божественна Сила стає суттю його буття і дає йому право виступати Творцем навколишнього світу і своєї долі.
Людині слід знати основоположні молитви.
1 Для проведення обряди необхідно звернутися до духовного провідника і підготувати:
1. Нагрудний Алатир.
2. Нова вишиванка (біла, бажано куплена
у дива протилежної статі, до обіду не торгуючись).https://krasna.moda
3. Стара одяг (для спалення).
4. Молоко 0.5л.
5. Зерно пшениці 0.5 кг.
6. Мед 50 гр.
7. Мак 50 гр.
8. Пожертвування духовному провіднику за проведення обряду.
Як вибирається ім'я.
Ім'я людини допомагає йому розкрити свій творчий хист, реалізувати свої завдання і виконати своє призначення. Часто слов'янське ім'я складається з декількох коренів і прославляє різні лики Рода Всевишнього і Його якості.
Зазвичай ім'я приходить під час медитації, яку проводить духовний провідник перед обрядом або під час обряду.
духовна перебудова
Після обряду починається перебудова тонких тіл людини, яка триватиме 40 днів. Під час перебудови рідновір щодня читає колослово.https://rodosvit.org.ua/izdaniya/knigi
Повторюючи молитви першого, другого, третього кола по 64 рази. Протягом цього періоду рідновір не вживає м'яса, хмільних напоїв, тютюнових виробів, уникає інформаційного бруду і негідних вчинків, різко скорочує перегляд телепередач і блукання по інтернету, утримується від лайки та інших шкідливих звичок. Сумлінно виконуючи ці настанови, рідновір може перейти до світогляду Миру Любові і Справедливості найбільш короткою дорогою.
Ім'янаречення є першим посвяченням у Слов'янську Традицію, після якого йдуть обряди Радення і Родоварта. Після проходження обряду Родоварті слідують варнові посвяти.
Суть. Цей обряд покликаний поєднати два люблячі серця, благословити їх на створення життя та наділити відповідною силою й снагою. Починаючи розгляд Обряду Вінчання, ми повинні зупинитись та ще раз наголосити на значенні Покону й Звичаю в розумінні православних рідновірів. Покон – незмінний хід, сутність Життя-Буття. Звичай – конкретний часовий, крайовий та родовий прояв Покону, відповідно до періоду Доби Сварога (Ранок, День, Сутінки, Ніч). Так ось, за Поконом Рода Всевишнього обряд вінчання може здійснюватись над повнолітніми чоловіком та жінкою, які не мають спільних кровних родичів до сьомого коліна та належать до родів із білим кольором шкіри. Будь-який відхід від Покону є збоченням.
Шлюбний звичай в Русі мав різний вигляд. Нашим предкам були відомі шлюби шляхом викрадення нареченої, купівлі нареченої, укладання угоди та небесний шлюб. Усі вони були притаманні тому чи іншому часу Доби Сварожої. Небесні шлюби властиві часу Ранку Сварожого, укладання угоди – Дню Сварожому, купівля – Сутінкам Сварожим, викрадення – Ночі Сварожій.
Ми з вами живемо в час Світанку Сварожого, часу переходу до Ранку Сварожого, повернення до Світлих Звичаїв. Отже, для нас є важливим відродити Небесний шлюб та обряд вінчання, відповідний до нього. Небесні шлюби створювались з Віди про те, що так відбувається у Сварзі Синій, так діють Боги Трисвітлі. Ось як співається про це в наших родових піснях:
Зійшла зоря, зійшла зоря, місяць опізнився.
Вийшла дівка на вулицю, козак опізнився.
Уособлюючи Трисвітлих Богів як небесні світила, ми оспівуємо їхні шлюби та єднання. Шлюб земний асоціювався з відповідним дійством у небі. Основними учасниками небесних шлюбів у Русинів є Місяць та Зоря, Місяць і Сонце, Грім та Хмара (облачко).
Вінчання – це лише частина цілої низки весільних обрядів Русинів. Загалом вони складаються з трьох частин: передвесільних, весільних та післявесільних. Передвесільний звичай включає такі обряди: сватання, умовини, оглядини, заручини, бгання короваю і дівич-вечір. Весільний: запросини, вінчання, обдарування, посад молодих, розплітання коси, розподіл короваю, перевезення посагу, перезву, рядження. Післявесільні: хлібини (білі калачі), свашини та гостини.
Не торкаючись повного обрядового Кола, ми наголосимо на тому, що на його проведення має право лише та дівчина, яка зберегла свою цноту до весілля. Лише незаймана дівчина має право на проведення усіх шлюбних обрядів.
Саме слово «шлюб» походить із староруської мови та означає «злюб», себто створення сім’ї з любові. В Русинів не приневолюють молодих братися, цей звичай здавна виділяє нас навіть посеред близьких слов’янських народів. Із настанням Ночі Сварожої в нас з’явилася така форма шлюбу за кривдою, як викрадання, тому що церква перешкоджала здійсненню шлюбів без її освячення, а роди втрачали вплив на молодь, бо попи вінчали таємно. Та не дивлячись на усе те, включно до 19 ст., в Україні-Русі церковний шлюб не вважався дійсним, коли його не визнає громада через обряд весілля (свайби, свадьби).
Сім’ї творились «з любові», бо тому сприяв Родовий Покон, який передбачав так звані «пробні шлюби», коли молодята проживали разом без вступу в статеві стосунки, так би мовити, призвичаювались. Коли молодята з’ясовували, що підходять одне одному і зможуть створити міцну сім’ю, волхви давали їм право на весілля. Таким чином не творився примус, та зберігалась чистота дівчини.
По весіллю обов’язково чинили «гарний» або «поганий» понеділок. Себто, коли вивішували весільну сорочку молодої з «калиною», «вінком», або, як ще кажуть, «честю», «дівочим». Потім сваха підперізувала молоду червоним поясом та вдягала в багату хустку. Коли сорочку не вивішували, або ж вона була без «калини», доля дівчини могла скластись досить трагічно. В Звичаї вважалось, що коли сваха підпереже нечесну молоду, то у неї можуть померти діти та скотина в господарстві, а коли те зробить молода, то усі біди перейдуть на неї. Навіть якщо до зняття «вінка» мав відношення сам молодий – червоним поясом молоду не підперезували. Отже, дошлюбні статеві стосунки в Звичаї не заохочувались, а порушники цього права ставали у суспільстві об’єктом громадського осуду й зневаги.
Вінчання – освячення шлюбу Родом (всією Громадою, народом). Саме слово походить від слова «вінок», адже саме вінками прикрашають навзаєм свої голови молодята. Дуже довгий час ортодоксальна церква намагалась перебрати на себе функцію вінчання, та навіть у XVIII ст. Русини не визнавали церковного вінчання. А тим же відступникам, які в порушення Покону приймали церковне вінчання, забороняли спільне проживання до весілля. Лише у 1744 Синод примусово наказав молодятам спільно проживати до весілля, якщо вони прийняли церковне вінчання.
Якщо Родителі благословляли шлюб іменем свого Роду та наділяли силою безпосередніх предків, то волхв благословляв і наділяв Силою Духу всього Роду Руського, всієї скупи Богів Слав’янських. В давні часи вінчання здійснювалось у храмах Сварога та Лади як охоронців шлюбу. У добу панування чужовір’я жреці здійснювали шлюби у священних гаях біля зелених верб. Так і нині ми здійснюємо вінчання у священних гаях та на святилищах Предків Рідних.
Час проведення: найкращим часом для здійснення шлюбів є серпень-вересень, від Спасівки до Покрови. В ці дні завершуються жнива, робота у садибах, на городі. Та мусимо розуміти, що у варнах волхвів та воїв весілля справлялись, як правило, від Великодня до Купайла. Така відмінність виходила з того, що у господарів навесні розпочинаються польові роботи та немає достатніх статків для весілля (великого свята). Натомість волхви та вої мають достатньо статків, аби справити весілля навесні, а восени волхви діятимуть обряди в родах господарів, а вої стерегтимуть кордони від хижих кочівників. Днем весілля є неділя, коли «не діло», день Дажбога.
Утвор. Для проведення обряду Волхв повинен мати: ріг для узвару, обрядовий Алатир на підставці, мішечок з пшеницею.
Родичі молодят повинні приготувати: весільні рушники, калач, червоний пояс, дві воскові свічі, два глиняні горнятка (для розбиття), горщик меду.
Молодята повинні мати обручки, боярин принести вільце. На обряд Вінчання повинні прийти всі запрошені на весілля діти віком до 13 літ. Перед входженням на священне місце наречені повинні перескочити через обрядове вогнище, тим самим очистивши себе.
Позаду молодят повинні стояти старший боярин та старша дружка з вінками в руках. Дружка повинна тримати вінок із барвінку та троянд позаду княгині, а боярин – вінок із рути позаду князя. За старшою дружкою стоять інші дружки, позаду боярина – світилки з боярами.
Для його проведення необхідно мати з собою наступне: