По Праві живучи,
Даємо десятину Отцям нашим,
Від якої соте на Велесове,
І так Рід кріпне, у достатку множачись.
Тлумачення
Відайте Русичі-вкраїнці! Життя людське у собі два лики має, перший лик – то життя тілесне, а другий лик – життя духовне. Людина в Яву приходить, щоб у житті тілесному душу свою вдосконалити, бо досконалість душі – то життя вічне у Роді Всевишньому, Триглаві предвічному. Досконалість душі від відання Прави твориться, тож відайте, що все у світі двоподільне, є біле і чорне, чоловік і жінка, однина і множина.
Щоб з Богами у злагоді жити, жоден лик відкидати не можна, бо інакше кожна річ у протилежність переходить, як до кінця свого дійде. Коли є на небі Сонце пекуче, воно спочатку рослинку підіймає, а опісля сушить і палить, а як ніч настає, то вона вологу дає і живить, а далі холодом морить. Так і в житті людському – кожний русич знати має, що прийшов він у світ вдосконалитися духовно і тілесно, та коли він, про духовне забувши, лише про тіло дбати починає, така людина собі шкоду тим робить велику, бо душу занапащає, вік свій тілесний вкорочує. Помираючи статки свої у Праву забрати не можна, бо те, що світі Яви є, із світу Яви вийти не може, а сили Душі не надбавши, законів Прави не відаючи, людина в Наву відходить і мучиться від темноти своєї душевної.
І навпаки буває, коли людина, про Тіло забувши, про Душу лише дбає, вона від того світлою і легкою стає. Та занапастивши тіло, теж довго жити не може. Передчасно померши, її Душа у Праву йде, а там Боги Рідні її питають, чому жила так мало, чому про тіло не дбала, рівноваги між Білобою і Чорнобою не тримала? Від того Душа знову в Яву повернутись мусить, часто Господарем ставши, тілесне вдосконалює, щоб стати Творцем справжнім. Відайте: люди у Роді земнім є різні і в кожного призначення своє є, хто Господар, хто Воїн, а хто Відаючий. Та усім нам Рідними Богами завіщано, що всякий до Вогнища Родового требу має дати на Боже та Роду земного зміцнення.
Треба – то десята частина від статків наших, Священна Пожертва, яку люди до Храмів приносити мають, Рідних Богів славлячи. І може вона бути всякою від праці рук наших, та ніколи не людська, бо Боги наші як жертви крові людської не приймають, а ще й карають за те.
Бо життя в людини тільки під час суду Божого або у Борні Святій відібрати можна. Коли людина требу на Рід свій дає, вона суть поєднаності Білоби і Чорноби відає, у тілеснім про духовне дбає, бо, жертвуючи найдорожче в ім'я Рода, вона знати мусить, що не віддавши нічого, отримати щось неможливо. Добровільно віддаючи частину статку свого, людина віру свою проявляє, а віру маючи, вона твердо знати має, що все у світі пов'язано. ЇЇ пожертва до неї ще більшими статками обов'язково повертається. Пожертвою ми перед Богами свідчимо, що шляхом Прави йдемо і на землі нашій достаток є, бо живемо ми праведно.
Сотенну Богам почистивши, від них допомогу отримуємо і впевненість, що поля наші вродять і від справи прибуде. Та не тільки у тім правда є, десятина тая скарбницю Рода складає, яка на потреби Рода земного витрачається, на будівництво Храмів, утримання війська духовного, молоді навчання, з неї ж потребуючим допомога у скруті є. Треба десятиною Рід Православний у єдності і силі тримає. У житті теперішнім людина Господарем будучи, може требу на Боже не давати, та знати вона повинна, що, по Триглаву ідучи, вона потім Воїном зродиться і вояків своїх одягти і зброю їм дати не зможе.
Від того чи сама голодувати буде, чи призначення своє занедбає, на шлях кривди ступивши. Може, людина і Відаючим народиться, та шматка хліба не маючи, справою своєю займатись не буде, знань нових не приносячи, про майбутнє дбати перестане, тим Родовий устрій руйнуючи. Від вчинків таких кривда шириться і Рід земний руйнується, єдність з Богами втрачається, бо хто мале для справи праведної жалує, той більшого мати ніколи не буде. Відайте: тілесне – то лише засіб для вдосконалення Душі, від того статки накопичуючи, ми лише цей засіб збільшуємо, та мета православного бути має вічність Душі і розвиток її. Тому засіб з метою не плутайте і вірним шляхом до Прави ідіть.
Буває й інше: людина у Храм приходячи, без пошани належної жертву дати може, відчуваючи себе при цьому дуже багатою та впливовою і думаючи, що ще більше розбагатіє. Відайте: не праведна та пожертва є і не люба вона Богам, тому повернеться вона карою, щоб людина більш людяною стала і життя людське в усіх ликах сприймала. В той же час того, хто відаючи важливість треби та мало маючи, щиро віддає останнє, про Рід дбаючи, то прийде до нього ще більше, ніж у тисячу раз те, його потребував він, бо того, хто Вірою і Ведою сильний, Рідні Боги завжди чують і на допомогу приходять. Часто через Відаючих людей новим знанням навчаючи, Боги новий засіб для достатку православним дають або причину вказують, від чого добро не водиться. Відайте, що Рід наш так побудований, що Господарів є найбільше, вони за добробут родини своєї дбають, маєтність примножуючи.
Та відати вони мають, що ця маєтність їм Родом дана і то призначення їхнє, вони нею за інших опікуватися мають, які, виконуючи призначення своє, за статки дбати не можуть. Щоб маєтність господарська збережена була, її Воїни захищати мають. Коли ж Господарі кривду чинять, десятину на громаду не даючи, Вої замість того, щоб захищати та лад підтримувати, самі на себе заробляти підуть.
Від того лишаться Господарські маєтки незахищені. Тому вої чужі приходять і маєтність тую забирають. Не маючи пожертви на життя людське, Відаючі замість того, щоб мудрість Віри і Веди Роду своєму нести, про життя буденне і про родину дбати починають. Від того Світло рівноваги та взаємопідтримки у Роді не шириться, праведна звичаєвість та добрі якості людські занепадають і навіть вої Роду нашого своїх же людей можуть почати грабувати.
Добробут людині Богами для щастя дається, та коли його забагато стає, або людина за нього занадто тримається, втрати боячись, він Душу людську у жорсткі лабети неспокою і напруги бере. Від того людина щастя втрачає і добробут їй не в радість, бо щастя – то врівноваженість між Тілом і Душею, матеріальними статками та духовним розвитком. Не можна достаток неправедним шляхом здобувати, він на добро не піде і зникне швидко, частину душі мертвою роблячи. Русичі-вкраїнці, статки усі розуміти слід лише як шлях до більшої свободи самовдосконалення, розвитку нових можливостей собі на радість і людям на добро.
Загалом багатство – це здатність свідомості виділяти з простору Дива речі матеріальні, дістаючи які, ми вчимося творити світ. Господарі його творять, Вої захищають, а Волхви навчають як творити і у злагоді зі світом жити. Пожертви не даючи, людина показує тим, що вона не вірить у Рід свій земний, а від того опіку і єдність з Родом Всевишнім втрачає. Відайте, що бути багатим – то випробування велике, яке не кожному дається. Православний має силу і право від Богів Рідних статки свої збільшувати і достатком приростати, лиш пам'ятати мусить, що частка на Рід має бути дана! Хто того не відає і не по Праву чинить – від жадоби згорить.
Як таке відбуватись починає, людина до себе добро і щастя притягувати перестає, а лише тих до себе притягує, хто добро її забрати хоче і тим душі її домогти – щоб не згоріла. Тому і злодії-крадії не зразу кару несуть, бо, самі того не відаючи, вони людям деколи помагають. Нічого у світ не віддаючи, людина від світу закривається і вогонь душі своєї у навколишній світ не випромінює, тому Ведогонь згасати починає і пітьма душу охоплює.
Бо жадоба, заздрість, підлість – то частини кривого шляху, який кривдою стелиться, людину у Наву ведучи. Якщо багато таких людей, що безладдя навколо себе творять, то порушується зв'язок Роду земного з Родом Небесним, бо Рід земний не по Праві жити починає.