Відичне Православ’я, як і кожне явище, має свою зовнішню та внутрішню суть. Зовнішньо воно проявляється в різноманітних родових обрядах та священнодійствах. Внутрішню його суть складає горіння Відвогню в душах Відаючих людей, хранителів Православної Віри – Віди. Ці вогники складають єдине полум’я Родового вогнища рідної Православної Віри. Вогонь Віри-Віди невгамовно підтримується тисячами поколінь через усну передачу від отця до сина, від учителя до учня.
Прагнучи пізнати сутність буття та в досконалості поєднатися з Богом, людина може впродовж усього свого життя шукати Істину та так її і не знайти. Для того, щоб зрозуміти, що знаходиться глибше очевидних речей, необхідно, щоб допоміг хтось, чиї знання набагато вище наших (подібно тому, що маленька дитина ніколи не вирішить складну математичну задачу без допомоги та пояснень дорослих).
Рід Всевишній, виступаючи досконалим учителем всього живого, представив свою волю через Отця Сварога та Матінку Ладу, передав Слов’янам Віди – божественні знання Прави про сутність Всесвіту. З того часу Волхви-Рахмани, хранителі Відичних знань, передають потомкам Божественну мудрість, через Посвяти налаштовуючи своїх учнів на потік Світла Роду Всевишнього.
Відповідно, істинний духовний розвиток – це не просто пошук духовних істин у різноманітних окультних книжках, це навчання у досвідченого учителя, носія прямої духовної традиції, приклад якого надихає до досягнення вершин вдосконалення. У Відичній традиції Слов’ян учителя називають горою – це значить що він високий у пізнанні, або близький до Вишнього Світу.
Кожен рідновір, який зайшов у глухий кут самоусвідомлення та тілесного життя, має можливість обрядово отримати знання та допомогу під час священнодійства Ладування. Найкращий шлях - це пізнання Істини за допомогою духовного учителя.
Як вода тече звищого рівня на нижчий, так божественна мудрість Рідних Богів сходить у кожному роді по варнам. Вищі варни вчать нижчі, та незалежно від варн всі в роді є братами та сестрами, тому що отримують внутрішні знання про Богів та увесь світ свого роду – Родосвіт – від учителя до учня.
За допомогою посвяти учитель налаштовує учня на випромінювання Світла Роду Всевишнього та таким чиномвідкриває в ньому духовнуякість – Дар Відання. Тобто, відкривається здатність осягати Божі знання (Покон Роду Всевишнього) безпосередньо із самого його джерела – від Богів. Завдяки ланцюгу учнівської спадкоємності, збереженої в знахарських родах, Русини (Слов’яни) поєднані з рідними Богами не тільки духовно (через світло Роду), але і тілесно.
Таким чином,кожен учень пов'язаний не тільки зі своїм учителем, але і з духовним учителем свого учителя і так далі (через пряму передачу Віди) аж до Сварога та Лади. У Відичному Православ’ї вважається, що завдяки тому, що цей процес цілісний, через настанови Волхвів (Духовних учителів) говорять усі попередні Волхви, Рідні Боги та сам Рід Всевишній.
Такий спосіб гарантує точність передачі знання за рахунок особливих вимог, які висуваються до людей, які беруть участь у передачі Покону. Духовний учитель повинен учити праведності власним прикладом, бути людиною високих особистих якостей, не прив’язаною до егоїстичної насолоди або корисних інтересів. Учитель повинен бути господарем своїх почуттів, а не їх невільником. Навчання духовного учителя повинно завжди співпадати з тим, чому вчать попередні учителі.
Віра в учителя – найбільш важлива умова для того, щоб людина могла отримати посвяту в учні. Учень повинен з повагою слухати та виконувати всі вказівки учителя, навчаючись у нього. Учень, який став на шлях духовного служіння Роду Всевишньому та намагається стати Духовним Провідником, повинен повністю віддати себе служінню учителю, зробити його настанови справою свого життя, підкоривши цьому свої розум та тіло. Лише за таких умов можливо досягти успіху у волхвівській науці.
В свою чергу, і Волхв повинен,з покірністювиконувати своїобов’язки служителя Роду Всевишнього та свого учителя в ланцюгу спадкоємності. Той, хто приносить радість своєму учителю самовідданою працею над власною душею та тілом, щиро Радіє та дійсно розуміє суть Покону-Звичаю, отримує посвяту у варну ВІдаючих, може стати Жрецем, Відуном, а в подальшому і Волхвом. Відаючим називають освідчену людину, яка достойна навчати інших. Незалежно від свого соціального походження, кожна людина завдяки праці над своєю Душею, Духом та Тілом може стати Волхвом.
За Поконом Роду Всевишнього, кожен може піднестися, якщо отримає відповідне навчання та виховання. Найважливіші якості учня - це віра, потяг до знань, бажання вчитися та виконувати розпорядження учителя. Якщо учень виконує настанови, отримані ним від Духовного учителя, він обов’язково досягне вищого ступеню вдосконалення.
У Відичному Православ’ї поняття Духовного провідника та Духовного учителя хоч і близькі, але не тотожні. Духовний провідник – це власне, природжене покликання, дар людини, який вона отримала в результаті вдосконалення, осягнення Любові та Справедливості.
Бути Духовним провідником значить бачити Світло Роду та йти до нього, постійно знаходитись в його променях, нести в собі та дарувати іншим любов та справедливість відання вишнього. Духовним провідником є Волхв, Відун або Жрець, який пройшов відповідні посвяти від духовного учителя та сам став на шлях учителювання.
Учителюванняпочинається у кожної людини в свій час, але головний принцип один: Духовний учитель завжди сам є учнем. Кожен, хто стає на шлях духовного учнівства, що приведе до учителя, повинен розуміти: учитель – це лише Ворота до духовного розвитку людини, але рідко кому вдається досягти вершин духовності, минаючи ці ворота.
Духовне учнівство починається з того, що людина ладує та врівноважує себе, вчиться благочинності та слухняності, даруванню любові. Поза як людина непідготовлена, роздратована та неладна може використовувати більші знання на шкоду собі та іншим (що найгірше).
Духовний учитель – це людина, яка проходячи шлях духовного навчання, побачила свої світлі та темні сторони, пізнала їх та внутрішньо цілісною, почала нести Світло Роду Всевишнього в собі, даруючи його іншим. У Ведичному Православ’ї учитель – це «гора», людина, яка осягнувши відповідні знання, через духовні Посвяти з’єдналася зі Світлом Роду Всевишнього, досягла значних висот пізнання Бога. Досконалий Учитель є цілісним не тільки внутрішньо, але й зовнішньо, тобто він має свою духовно-тілесну половину, одружений. Лише наша протилежність якою є дружина або чоловік, творить повноту та цілісність.
Духовне учителювання та учнівство поступово проходить наступні рубежі:
ПОСЛУХАННЯ – для людей, які знаходяться на початковому рівні самопізнання та духовного розвитку. Лише такі відносини дозволяють Душі піднятися на вищі ступені та позбутися більш низьких потягів. Послушником був кожен з нас, і всі форми життя в Яві є послушниками більш складних форм. В першу чергу, ми були послушниками наших батьків, над батьками є суспільство, а над суспільством - природа. Цей етап є невід’ємною складовою розвитку Душі. Примушування дозволяє поглибити послухання, благодійність, любов та ствердитися на шляху справедливості.
Щоб пізнати себе глибше, Боги розділили індроганів (первинних нестатевих істот) на дві частини та дали їм можливість все життя шукати свою половинку. Знайшовши її, ми виходимо на наступний рубіж нашого учнівства. Як написано у Карбі відання Родового Укладу: «Піднімися на гору та твори, виконуй свій обов’язок. Так подолаєш іншу, станеш на ній. Будь з Богами і бийся захищаючи рід свій. Вони виведуть тебе на третю, з неї лети у Сваргу».
Не пройшовши етапу послухання, людина ніколи не зможе осягнути більш високих форм пізнання, навіть тілесно людина до цього не готова. Таких людей завжди буде тягнути до усілякого безпричинного обурення, протидії, неврівноваженості, свою думку вони будуть шанувати понад усе, а свій мізерний досвід вони будуть ставити понад знання Відаючих людей. Для них кожен новий урок - начебто осягнення найвищої істини, так як вони не володіють цілісністю сприйняття. Тому, ці люди часто змінюють учителів, змінюють свої уподобання, від фанатизму одного вчення переходять до фанатизму іншого, вони не здатні осягнути що істина багатогранна. Тому в Карбі Відання триглаву Старотці-Святари мовили: «В Триглаві знаходячись, пізнаєш силу і слабкість, здобудеш Віду наскільки будеш мати Віру, лети над ними Соколом та тільки так ти згадаєш себе».
ДІЯННЯ – для тих, хто пройшов послухання та став самодостатнім творцем тілесних та духовних благ. На цьому етапі не вчать, що робити, на відміну від послухання. Тут людина живе у звичаї, зовнішньому прояві Покону, він відає, що робити, його потяг - навчитися виконувати своє призначення як можна краще. «Діячі» - це люди, які шукають можливості, а не причини. Учнівство проходить через власні здійснення. У взаємовідносинах діяння виникає питання «як зробити краще», а не «скажіть же, що мені робити». Девізом Життя є Карб відання Тіла, Душі та Духа: «Тримайте в чистоті тіла та душі свої, Світлом Сварожим наповнюючи, Богів славте, і будете вічно жити з Богами у Триглаві, зливаючись в єдину Правду та Силу».
НАВЧАННЯ – для тих, хто оволодів діянням та навчається через навчання інших. Це сфера взаємовідносин коли ми знаходимося з учителем у відносинах повної рівності та поваги особистості один одного. Навчання дозволяє нам стати на один щабель з нашим учителем та осягнути сутність Єдиного Учителя – Рода Всевишнього. На цьому щаблі ми повністю занурюємося у Світло Роду Всевишнього, тобто стаємо Досконалими Вчителями. Карбом цього рубіжу є Карб відання Чорнобога та Білобога: «Чорнобог з Білобогом перуняться, у Сварзі поєднуючись, тим світ утримується. Вони суть одне одного, та немає одного без іншого». Лише досконалий Духовний Учитель може бути досконалим Духовним Провідником.
Слов’янин наділений праведними якостями, ознаками, за якими нас можна впізнати. Праведні якості передані нам, як заповіти Предків, яких ми дотримуємося, щоб жив Звичай Слов’янський.
1. Слов’янин свято дотримується Покону Рода Всевишнього, викладеного у Карбах відання.
Карби відання Покону Рода Всевишнього вивчаються лише у стані душевного спокоюта чистоти тілесної. Інакше, знання перетворяться в невідання. Хто живе за Поконом, нарікається Вогнищанином, оскільки стоїть в священній Родоварті, як вірний хранитель Вогнища Родового.
2. Слов’янин відає рід свій земний до самих давніх колін.
Цезначить, що ми вже відаємо про Отців Небесних, які народились Славунею та Богумиром і дали початок Слов’янським родам. Відповідно, знаємо, що началом всього є Рід Всевишній. Старшими в роді божому є Сварог і Лада, які мають свої втілення та дітей. Хранителями Нави є Велес. Рід земний - це наші прямі кровні предки, імена та звичаї яких ми повинні пам’ятати, як власних Матір та Батька. У Сколотів (Скифів) той, хто не знав Предків до сьомого коліна, вважався недоумкуватим.
3. Слов’янин є родолюбом.
Свій рід та Вітчизну православний Слов’янинзахищає понад усі щедроти світу. Тільки так, рідновір може досягти луків Сварожих, а звідти полетіти у Вирій, що веде до Прави. Хто забув рід та охолов до Вітчизни, той втратив можливість піднятися у Вишні Світи.
4. Слов’янин п’ять разівна день підносить славу Рідним Богам: на світанку, перед сном та перед кожним вживанням їжі.
Таким чином, мивиконуємо денне коло, якеє частиною Кола Річногота Вікового. Слов’янинтакож в самих скрутних обставинах намагається двічі на деньздійснювати обмивання тіла: зранку та перед сном.
5. Слов’янин не менш ніжраз нарікздійснюєвогняне пожертвування хліба та квасу на горі Хорива у граді Кия.
Гора Хорива – це серце Родового Вогнища у граді Богоявлення Ярія-Ярила Києві. ГоловнеКапище Ярила стоїть на Хоривиці, у домі князя–жреця Хорива. Тут вже будується Богами величний храм Хорса, небесного Бога-жреця, який розпалює Відвогонь Віри на Алатирі-камені. Хоривиця стоїть у точці Ока Рода на лику Ярила. Хто здійснює це святодіяння – очищає та прославляє свою душу, стає ближче до Богів.
6. Слов’янин не обрізує своє волоссята не їсть яловичини.
Волосся на голові є оберегом мудрості та знань, воно захищає людину від впливу злих сил та є ознакою самодостатності. Обрізування волосся можливе лише у воєнний час (як ознака вірності своєму обов’язку, коли козак готовий вмерти за Батьківщину), а також під час посвяти (переходу від одного стану світорозуміння до іншого). Якщо життєві умови вимагають від Слов’янина постриження, він може тимчасово постригти волосся, щоб в майбутньому їх відростити. З давніх давен, волосся повністю обрізували лише рабам та жінкам розпусницям, тому що першим розум не потрібен, а останні його втратили. Корова є матір’ю годувальницею Родів Слов’янських, Матінкою волохатого Бога мудрості Велеса та всього живого на Землі-Макоші. Убивці корів стають відступниками нашого роду, а споживачі такого м’яса – прирівнюються до людоїдів.
7. Слов’янин вітає добрих гостей у своєму домі хлібом-сіллю, місцем для відпочинку та ласкавим словом.
Гість – це той, кто в скрутну годину потребує допомоги та притулку, але не той, хто в скрутну для господаря годину увійшов у його будинок, щоб залишитися там. Гість є посланцем Богів у домі, його щиро вітають та надають все необхідне. Хто зачиняє двері гостю, той не відає Радогошів та не любий Предкам стає.
8. Слов’янин їстьїжупо праці рук своїх, так як відає, що інакше в наступному житті народиться худобою, щоб годуватися у стойлі господаря.
Найсмачнішою є їжа, отримана своєюпрацею, найдорожчими благами для серця – блага, отриманірозумом. Хто живе чужим розумом та працею при здоровому тіліта ясному розумі, тойгіршетварини. Такі Слов’янистають в наступному житті домашніми тваринами, отримують, те до чого прагнули – харчування за рахунок інших.
9. Слов’янин ставитьу своєму будинку Покуття, де знаходяться кумири Роду, Сварога, Ладита чури родові; стяг народний (державний) та знак Триглаву.
Покуття – божниця домашня – це проявЛуків Сварожих у ріднійхаті. Там ми ставимо кумириНебесних Богів, чури родові, стяг Ясунів (народний стяг) та знак родів Арійських – Триглав. Всіціобереги нашівід Богів та Предків. На Покуттізапалюються свічки на свята та у інший важливийдля життя родини час.
Як і Род Всевишній, кожна людина має свій Дух, Душу та Тіло. Дух – це іскра Сварожа,найдорожчий дар Роду Всевишнього, промінь Світлого Алатиря, наше справжнє «Я». Дух, як і Душа, - це те, чим є людина в дійсності, надсвідомість, вільне начало в ньому. Він є прямим втіленням Вищої Сили,яка веде все живе до досконалості та розвитку Душі. Саме Дух здійснює зв’язок зі світом Прави. Він керує в людині бажанням пізнавати та потягом до творчості. Дух проявляється також потягом до саморозвитку та самовдосконалення. Як частина Всевишнього, він постійно прагне повернутися до свого божественного стану.
Все живе отримує свій дух як частку єдиного Духу-свідомості Роду Всевишнього. Цей вселенський Дух, втілений в образі Сокола–Роду, знаходиться в найвищій точці Всесвіту, на верхівці Дерева Роду. Дерево Роду - це і є втілений Всесвіт, тіло Всевишнього. Тому Дух людини складається з Божественної Віди, світла знань та мудрості Всевишнього, який наповнюється Світлом творення. Не випадковий потяг людини до пошуку та пізнання Бога, тому що шлях до Бога є основним сенсом її життя. Пізнати Бога – це пізнати свою власну суть. Тому одним з найголовніших завдань духовного шляху Рідної Православної Віри – допомогти людям пізнати свій Дух та знайти себе.
Щоб зрозуміти, глибоко усвідомити, що таке Дух, ми повинні пізнати та зрозуміти Бога, тому що людський дух – це крапля в безмежному Океані Духа Роду Всевишнього. Так як, ми не можемо до кінця пізнати суть Всевишнього, не поєднавшись з ним до кінця, таким самим чином, ми не можемо пізнати сутність свого Духа, залишаючись у Тілі. Розуміючи, що все розвивається за подобою, ми пізнаємо Вседержителя в його проявах (Рідних Богах), таким же чином, ми можемо пізнати і Дух через його прояви в людині.
Самим першимпроявом Духа в людині є совість. Вона – голос Духу, який тихо, але вірно говорить нам, вірно чи невірно ми діємо в самих складних ситуаціях або в момент прийняття відповідного рішення. Як прояв Духу, совість виступає тягарем для нечестивих людей, від якого вони намагаються позбутися. Від свого народження людина через совість пізнає добро чи зло вона зробила. Це відбувається тому, що Дух у вигляді совісті постійно нагадує про руйнацію внутрішнього ладу та сходження на темний шлях. Дух через совість завжди підказує найкращий варіант рішення, варіант, який веде до загального блага, а не до миттєвої вигоди.Тому православний рідновір завжди повинен дослухатися совісті – голосу свого Духа, творити добрі та праведні вчинки. Підтримуючи лад та справедливість у Всесвіті, ми підтримуємо лад та справедливість у власній Душі. Стаючи на шлях Відичного Православ’я, людина стає на істинний шлях духовного розвитку, перевірений сотнями та тисячами поколінь Предків.
Коли Дух не розвивається, свідомість спрямовується лише на пошук тілесних благ, в результаті чого Душа черствіє та каменіє Дух. Тоді людина може стати холодним та жорстоким руйнівником світу. Розум, який розмірковує без серця – це справжня перешкода на шляху до свободи життя. Тому, Рідні Боги заповідали нам пізнавати світ серцем через Віру та розумом через Віду.
Лише в життєвих злетах та падіннях ми відчуваємо в собі присутність Духу. Коли такі моменти проходять, наш світ змінюється, та відчуття Духу ніколи не полишає нас. У момент духовного просвітлення ми ясно відчуваємо присутність Духу та спорідненість з Джерелом Духу. Оповитий багатьма тілесними оболонками, Дух впродовж багатьох віків проростає, поки не проникне у свідомість людини, і тоді людина стає світлою – просвітленою. Саме за допомогою Духу людина може отримувати інтуїтивне прозріння, піднятися над тілесним буттям та отримати знання та щастя світу Прави. Людина, яка володіє достатньо світлим та сильним духом, після навчання та проходження відповідної кількості Посвят отримує Дар Відання – можливість постійно отримувати знання зі світу Богів.
Коли Дух людини розкритий, тоді між нею та Богами встановлюється постійний канал Божественного Пізнання. Тоді людина знаходиться у потоці відання, глибинному розумінні суті речей, які приходять до неї зі Світу Роду. При цьому вона здатна пророкувати майбутнє, зцілювати та творити чудеса. Людині потрібно пройти багато самих жорстких випробувань та удосконалювати себе, поки Дух не проявиться в Світлі та Радості. Тому, найголовніше чому ми повинні навчитися, живучи в Яві – це постійний, спокійний, радісний стан буття та пізнання любих його проявів. Дух православного рідновіра повинен бути вище буденних проявів тілесного світу, по суті самого творіння (події, ситуації, світу), тоді він стає його володарем.
Дух – це зерно Душі. Душа людини – це «Жива» - частинка самого Життя, втілення творчої Сили Всевишнього. Це своєрідна брунька Дерева Життя, жолудь, який падає вниз, щоб прорости у новій вищій якості. Душа безпосередньо пов’язана з особистістю людини та несе у собі два начала: Світле – Відвогонь Сварожий, та Темне - морок Нави. Для того, щоб жити вічно, Душа повинна постійно розвиватися за рахунок добрих справ, жертовного служіння роду Земному та Небесному, збільшувати частку Світла та Вогню у собі. Коли людина живе не по правді, творить кривду та руйнує світ навколо себе, це робить її Душу темною та важкою. Тому після смерті такої людини її Душа може провалитися у Темну Наву. Коли Душа потрапляє у Наву, вона сама приносить собі страждання: кривда та зело, які вона здійснила лягають на неї найважчим тягарем та приносять нестерпні душевні страждання.
Постійне народження нових живих істот у світі Явискладає основу Колорода (переродження Душ). Приходячи в тілесний (матеріальний) світ, Душірозвиваються (еволюціонують), даючикожному Тілудосконалішу свідомість. Вершиною процесу втілення Душі є її народження у тілі людини. В залежності від рівня свого розвитку, втілені Душі творять в людському суспільстві ступені-варни: непосвячених – трудівників, вісей-господарів, витязей та відаючих. Закінчуючи своє перебування в людських тілах, Душі починають народжуватися у вищому світі Прави.
Тільки визнання людиною єдності земного роду, Роду Небесного та РодуВсевишньогопоступово приводить Душу до втілення у духовному світі Прави. Якщо живе єство, перебуваючи у тілі людини, не звертається до служіння Богу та не прагне до вищого буття, воно поступово опускається в нижні світи темної Нави. Найвищою метою життя православного рідновіра повинна бути безмежна любов до Бога та свого роду. В цьому стані наша Душа настільки поєднана з Богом, що отримує щастя та радість незалежно від випробувань, які призначить їй Вседержитель.
Говорячипро Тіло, миповинні розуміти, що Тіло несе у собі знання про розвиток Явного світу. Головне його завдання полягає у тому, щоб людина вижила, пристосувалася до життя в суспільстві на основі бажань, інстинктів та можливостей Володіючи розумом, воно прямує до досягнення матеріального благополуччя та самозбереження. Тіло має постійний зв’язок з Душею, тому знаходиться під впливом як світлого начала, так і темного. Світле начало веде людину до самовдосконалення та взяття тіла під контроль заради найвищої цілі, темне ж начало прагне зруйнувати тілесну суть через шкідливі звички.
Тіло – це досконала зброя Душі та Духа, тому православний рідновір постійно повинен підтримувати його в гарному стані, вдосконалюючи та пізнаючи його через головні тілесні прояви стихій – вогонь, воду, землю та повітря. Здорове та сильне Тіло – це основа спокою Душі та радості Духа. Вища мета Слов’янської Рідної Віри, Відичного Православ’я полягає в досягненні триєдності Духа, Душі та Тіла. Істина полягає в тому, щоб зробити їх більш досконалими та цілісними.
В основному, можливості фізичного тіла дуже обмежені. І коли ми в простому буденному житті більше довіряємо Тілу, ми закриваємося для Духа. Деякі релігійні об’єднання, напроти, ведуть своїх послідовників в область Духа та Душі, придушують Тілесне їство. Вони пропонують через аскетизм та жорсткі обмеження фактично відмовитися від реального життя. І тому, людина, ідучи одним з цих шляхів, не виконує свого Вищого Призначення. Тобто, Душі після смерті тіла доводиться повторно народжуватися, щоб виконати те, заради чого вона прийшла у цей світ.
Для православних рідновірів доля – це те, що мивибираємо або змінюємо, взаємодіючи з Рідними Богами та безпосередньо з Богинею Карною. Завдання Рідної Православної Віри – привести Дух, Душу та Тілесне їство людини до єдності, тобто встановити між ними таку рівновагу, щоб жодне з трьох начал не пригнічувалося. Для цього ми використовуємо певні духовні практики в обрядах Рідної Православної Віри. Вони з самого народження дитини допомагають православному рідновіру утримувати та розвивати цей зв’язок та єдність.
Священний обряд ім’янаречення у Рідній Православній Вірі є обов’язковою складовою духовного розвитку та самовдосконалення Слов’ян, це своєрідна відправна точка, з якої починається життя людини в своєму роді. Головною метою проведення ім’янаречення є залучення людини до великого Роду Слов’янського. Душа потрапляючи до Яви, після переходу з одного стану в інший ще залишається зв’язаною з іншим світом Нави. Лише після ім’янаречення вона дійсно відновлює свій духовний і тілесний зв'язок з Рідними Богами, сотнями поколінь Предків та земним родом.
Таким чином, приймається Вище Призначення Роду та остаточно стверджується єдність Тіла, Духа та Душі людини. Дух - сутність якості людини, душа - його сутність, яка і є сама людина. Дух людини забезпечує розвиток людини, її підняття на вищі ступені розвитку, дух – варнова ознака. Не осягнувши свій Дух, діючи не у відповідності зі своєю якістю, можна зіпсувати долю, уповільнити духовний розвиток, тому ім’янаречення повинно з витоку людського життя направити Дух та Душу на праведний розвиток - виконання життєвого призначення.
Тому вважається, що лише та людина, яка пройшла священний обряд ім’янаречення, є дійсно повноцінною та має право зайняти відповідне місце в роді. Право проводити це священнодійство мають лише духовні чини Відунів, Волхвів та, в окремих випадках, Жреців Слов’янської Віри (Відичного Православ’я). Ім’янаречення проводять до сорокового дня народження дитини. Обряд ім’янаречення, який проводиться після виповнення повноліття (для родичів, які повертаються до Віри Предків) ще називають Раденням.
Волхв (Відун) повинен знати,коли зачиналося дитя, яку душу Предка закликали Батьки. Він визначає, під яким Небесним сузір’ям народжена дитина, враховує, Темний або Світлий час Річного Кола, співвідносить з іншими календарними датами. Визначене, таким чином, ім’я і буде родовим ім’ям Слов’янина на відміну від громадського (сьогодні – суспільного), яке може вибиратися батьками, але бути близьким по значенню до родового.
Родове ім’я варто зберігати та нікому не відкривати, воно повідомляється дитині лише під час четвертої вікової посвяти у хлопчиків та третьої у дівчаток, але не раніше 14–ти років. Це потрібно для того, щоб перешкодити наведенню зурочень лихих людей.
Ім’янаречення – це лише один з низки родильних обрядів. Йому передують: пологи, вибір громадського ім’я дитини; наречення рожаниці Богородицею; вибір кумів;обряд залучення дитини до Родового Вогнища (рідного дому); обряд закриття Воріт Нави («зливки»). Після ім’янаречення проводяться пострижини (через рік після народження) - вони й завершують родильні обряди. Ім’янаречення хлопчиків бажано проводити у четвер (Перунів день), дівчат – у п’ятницю (день Макоши) або неділю (день Дажбога, який підходить для любого священнодійства), а також, щоб це не було раніше дев’ятого та не пізніше сорокового дня від народження.
Cвіт Яви – це серединний світ між світами Нави (безлад, пустота, невідомість) та світами Прави (Сварги Пречистої). Світ Яви багатогранний в проявах своїх. Існує велика кількість планет, населених подібними до нашої формами життя, які знаходяться приблизно на тому ж рівні розвитку, що і ми.
Серединний світ більш примітивний та більш жорстокий, ніж світи Вишні, але він здасться «раєм» у порівнянні зі світами Нави. Людина приходить у світ, щоб пізнати себе та удосконалитися, піднятися на вищі рівні самоусвідомлення та розвитку. Цим людина виконує своє призначення як частина Роду Всевишнього, тому що саме через свої поразки Вона пізнає себе. П’янство, паління, різного роду злочини – це кривда не тільки проти себе, але і проти Роду Всевишнього, тому що цим самим ми спрощуємо та спотворюємо певну Його частинку. Руйнуючи себе, ми зазіхаємо на Божий лад та якщо становище стає критичним, Мара виводить нас з Життя. Така душа стає, умовно кажучи, будівельним матеріалом для інших сутностей.
Закон Колорода (перевтілення) дозволяє людині стільки перевтілень, скільки необхідно для її духовного зростання. Іноді трапляється, що душа, щоб пізнати певні стани (до яких вона прямує, але які не потрібні їй), народжується в дещо примітивному образі. Наприклад, ті, хто невгамовно намагається задовольнити потяг до жіночої статі, можуть народитися племінними бугаями, щоб вволю насолодитися бажаним.
У кожного з нас є своєособисте призначення, яке відповідає варновій належності та спрямовується Карною роду, тобто, залежить від призначення та долі роду окремо взятої людини. Кожен з нас народжується вже належним до певної варни. У період Світанку Сварожого більшість родів належать до певної варни, тому діти народжуються з якостями варни саме цього роду. Але в період Сутінок та Ночі Сварожої роди змішуються, тому в родинах воїна може народитися віся, а у родинах вісей – волхв. Усвідомивши своє варнове призначення, кожен повинен розуміти та завжди пам’ятати, що родинний шлюб між двома варнами не є бажаним, тому що діти від таких родинних шлюбів можуть бути наділеними розладнаною духовністю та тілесними недоліками.
Єдине та саме головне, що заповідано людям Матінкою Ладою нести та розповсюджувати у світах, – це ЛЮБОВ. Лише через наповнені Любов’ю відношення з Природою, Людьми та Богами ми створимо світ Ладний, досягнемо верхів’я духовності. Через Любов проявляються найкращі людські якості – щирість, братство, доброта, щедрість, лагідність та інші світлі риси. Встановлення полюбовних відносин з Природою призводить до відбудови прекрасного світу, де врівноважені Чорноба та Білоба. Встановлення Любові з Родом Всевишнім є запорукою зростання та поглиблення самопізнання кожної конкретної людини.
Душа отримує тіло людини тоді, коли досягне вершин в попередніх формах втілення. Людське буття – це найвище божественне благословення, яке дарується Родом Всевишнім для того, щоб ми могли досягти своє неявне надтілесне походження та могли поєднатися з Ним. Карби відання вчать: «Тримайте в чистоті тіла та душі свої, світом Сварожим наповнюючи, Богів славте – і будете вічно жити з Богами у Триглаві, зливаючись в єдину Правду та Силу».
Людина має лише два життєвих вибори: шлях Світлих та Темних Богів. Шлях Світлих Богів - це сповідь Світлої Віри, яка вчить людину творити Любов та Справедливість ім’ям Бога Рода (в різних його проявах). Шлях Темних богів – це сповідування темної віри, яка затьмарює свідомість людини різноманітними «замінниками» Любові: тілесною насолодою, «науковим атеїзмом», матеріальним багатством світу цього, розкішним вбранням чорноризців та іншим. Гра Блуду полягає не в тому, щоб відкрито розповсюджувати кривду та біду, його гра (Майа) значно витонченіша: під виглядом «єдиноістиних знань» він виводить людські душі на кружний шлях. Однобожжя, багатобожжя, атеїзм, сатанізм, глобалізм та інші – це все жарти Блуду. Але кожен, хто стає на цей шлях повинен розуміти, що Чорноба – така ж частина Роду Всевишнього, шляхом якої він виявляє сутності, непридатні до духовного зростання. Тому після смерті, такі люди не отримують ніякої благодаті від темних богів. Душі цих людей потрапляють в нижні світи Нави.
Слов’янин (православний рідновір) в теперішньому суспільствіє носіємодвічного звичаю, родового самопізнання та любові до роду. Це значить, що в своєму житті ми втілюємо найкращі приклади родових звичаїв: створюємо багатодітні родини; захищаємо та вдосконалюємо рідну мову, розмовляючи нею; боронимо Батьківщину та примножуємо її багатства; бережемо чистоту крові родів наших; у всіх життєвих справах керуємося принципом: «СВІЙ ДО СВОГО ПО СВОЄ».
Таким чином, людина може пізнатитаповніше розкрити своє призначення, виконати його та піднятися до вищого світу Прави. Там, єднаючись з Родом Всевишнім, породити нові прояви життя, світи, галактики та виміри, стати Твастирем-Сварогом нового тілесного світу.
Молитва Трояну
Від Праотця Орія походимо, Духом і тілом єдині ми з ним! Від гір Карпатських і до Дніпра-ріки, від Дніпра до Суренжа водив нас, від Суренжа в край Инський і назад. Він бо з самим Сварогом раду мав і від Нього веління отримав: слухати слова Діда Дажбога, який ще речеться Красне Сонце. Від Того й звемося Онуками Дажбожими! Нині мовимо до Сварги Синьої: Боже-Свароже, Дідо Дажбоже, Отче Велесе, Бачимо як сили ваші єдині, у Трояні сущі, і поки Ви з нами доти вікам Трояновим бути! Славимо Рід Божеський, якому джерелом є Род-Породитель! Славимо Світ Білий, Сварогом сотворений і Ладом наповнений! Славимо Світ Інший, де душі Предків сущі! Відаємо, що життя є радість велика і поки в душах наших благодать, бути Кривді поверженою, а Желі сліз не лити! Хай же повниться Небо славами Троянові нашому, Він бо вмістилище сили і богатирства! Слава Трояну!
Молитва за примирення
Слава Отцю Світовиту, Богу Світу Білого! Нині Ти перебуваєш з нами Боже, в душах, духові та тілах наших. Проявляєшся ясною думкою, світлими помислами та благими намірами. Відчуваю Отче, що звитяга наша примножується і стаємо ми родом всеперемагаючим, як Отці роду Слов’янського – Арії Прабатьки. Сила духу потрібна нам для утвердження Правди, гострота розуму - для утвердження Справедливости, сила тіла – для утвердження миру в Світі. Проявись в нас дарами своїми - Силою Переконання та впевненістю в призначенні своєму. Будь же Боже повсякчас з нами, в усі дні і ночі, вранці і ввечері, в дорозі та в спочинку, в радості та у смутку, яко єсть Ти миротворець та витязь водночас. Ми ж будемо славити тебе Отче Світовите, треби багаті приносити, та в праведності жити, за заповітом Твоїм, щоб Мир на землю нашу прийшов! Слава Світовиту!
Молитва бранного витязя
Слава Перуну-Огнекудрому, який стріли кидає на ворогів наших і вірно вперед веде по стежці. Тому що єсть Той воїнам суд і честь, і яко Златорун - Милостив, Всеправеден єсть! Стоїмо, як леви один за одного і тримаємось керманичів своїх. І Перун єсть коло нас і перемоги дає нам!
Молитва Перуну “Переможна”
Слава Богу нашому, Перуну Світлосяйному! Се Він громами землю пробуджує, тим дух укріплює та душу радує. Кличемо вояцтво Його небесне, що суть Полк Перунів, стати на межі Прави та Яви, Закон Сварожий стерегти. Ото бачимо Сварга небесна вогнями многими виблискує, се отцове наші кують мечі крицеві, у похід збираючись на Тьму ворожу. То ж візьмемо оружжя своє і станемо в лави воєдино, аби з Предками вирушити у битву Вселенську. Хай зростає міць у тілах наших, а світло у душах чистих, бо то йдемо проти безладу, Лад несучи, світи сотворяючи з Богами нашими разом! Слава Перуну!
Молитва Матері Славі
Ти небонько синє, звідки Предки прийшли, поглянь на рід земний, взором своїм охопи нас, бо тут нині стоять хоробрі Онуки Дажбожі! Бачимо як дивна птиця летить до нас і віщує вістку добру, що родився наново рід Слав’янський, бо прийшов слушний час і здійснилось проречене! Розгорни крила Матінко Славо, Покровом своїм огорни рід наш, щоб сила усіх Рідних Богів наповняла люд, а життя творили своїми руками, о Тобі уповаючи Нене! Хай стежкою твоєю ступаємо до Неба, бо там є справжнє життя, а тут радість і пізнання світу Явного! Серце повниться любов’ю, а дух кріпне, тебе славлячи Нене! Тебе чествуємо мати родів Слав’янських, Тобі дари наші сьогодні! Слава Матері Сва!
Молитва за Вітчизну
Роде Вседержителю, Боже наш єдиний і багатопроявний, Україна-Мати (Росія, Польща, Чехія, Білорусь тощо), славить Тебе у ділах своїх, прибудь же Боже з нами повсякчас, як Родитель, Світлий предок, що суть нам Отець і Мати. Ми бо є Рід сильний, багатий і вільний! Держава наша то заповіт Праотців, який бережемо і примножуємо пильніше від зіниці ока нашого. Осяй мудрістю Прави та світлим розумом Духовних провідників наших, наповни силою і звитягою керманичів наших, рідних нам по крові і духу, благослови чесних і відданих правителів та праведне воїнство православне, благослови дарами духовними і тілесними господарів та працівників, та усіх рідновірів православних, возвелич і збагати Мужів Многомудрих, що діють на добро і статок Держави нашої, життя своє кладуть на жертовник Вітчизни та Віри-Віди Православної, хай буде так, нині і повсякчас, від Коляди й до Коляди! Слава Рідним Богам!
Молитва Злагоди
Летів Сокіл, на дубові сів, на дубові сів – сльозу пустив. І родилися зі сльози два рідніх брати, день ясненький - Білобог, Ніч темненька - Чорнобог. І з тих пір буя життя, славлю Бога Рода я. Крила Сокола ясного - то могуть Рода живого, Дух, що соколом літає, нас у Сваргу проводжає. Славен Батьку Роде будь! Хай Боги нас бережуть! Славлю матінку я Славу, і весь Рід наш православний. Дай Перуне блискавицю, Рода славим й Рожаницю. Сонце Яре хай встає, Рода-Батька вшанує! Гей, Купало, чуєш Ти? Рода славимо в світи. Закликаю всіх Богів, щоб вогонь святий горів. Славим Родову могуть! Хай всі в злагоді живуть!
Молитва за рід людський
Роде Могутній! Ти є Творець Яви, Нави і Прави, Ти сотворив з Рожаницями Рід Небесний і Рід Земний. Славу тобі складаю, як син (донька) Твій кревний. Славлю Сонце-Дажбога, який сходить над Землею-Мокошею кожного ранку, промінням золотим живить і зігріває Землю Святую, і життя дає роду земному – дітям Богів Православних. Хай слава стоголоса Дажбогу Пресвітлому летить до Ирію і повниться там любов’ю дітей земних. Хай проросте зерно Твоє в душах людських силою Праведною, силою святою Сварожою, щастям, здоров’ям і літами довгими!
Молитва зцілююча
Милосердна Матінка Жива, ти є саме Світло Рода Всевишнього, що від хвороб усяких зцілює. Поглянь на Онука Дажбожого, що в хворобі перебуває. Хай пізнаю я причину недугу свого, хай почую голос Богів, що крізь хворобу говорять та на стезю Прави спрямовують. Побач Богине, що осягаю я істину, а відтак здоров’я та бадьорість до мене вертаються, довголіття в тілі утверджується, а хвороби відступають! Хай буде так! Слава Живі!
Молитва Велесу про добрий сон
Ніч на землю ступає, Велес по зорях походжає! Боже наш, він Віди має й дорогу до Нави знає. Молю Батька Велеса, душу мою берегти у вісні, басурів відганяти та лихі думки не пускати. Хай бачу я сни добрі та пророчі, щоб у ладу та спокої серце моє перебувало. Хай сон мій буде солодким як у дитяти здорового і бадьорого, бо у сні здоров’я життєве заховане. Хай буде так! Слава Велесу!
Молитва Живі-Матінці
Славна і Триславна будь Живо-Живана, Богиня життя і носителька Світла Родового! Бачимо як сходиш у променях Діда Дажбога, Входиш у джерела тілес наших і наповнюєш здоров’ям, силою і снагою. Без тебе немає життя в людині, а є лише Матір Мара, що вістує про кінець життя Явного. Нині молимо та славимо Світло Рода Всевишнього, яке з Тобою приходить і через долоні наші випромінюється. В тому Світлі все життя існує і поза ним є ніщо, то сам Род-Породитель у ликові Твоєму сходить. Лунає слава Тобі стоголоса, Породителько життя, Матінко Живо! Слава Живі-Живиці!
Молитва за здоров’я родича
Світлая матінко Живо, славлю Тя за силу твою життєдайну, Ти бо єсть джерело води чистої, промінь Світла Рода Всевишнього, який життя дає і здоров’я примножує. Зійди матінко зі Сварги Синьої та увійди у тіло Онука Дажбожого (ім’я), аби напився він сили Божеської. Очисти усі жилки і піджилки, хай у голові, грудях, череві, зароді, руках та ногах Дух Божий перебуває. Хай душа його у Ладі живе, а дух міцним буде. Бачу я як у промені твоєму гинуть хвороби та зурочення всякі, бо єсть Ти Вселюбляча та Всеблага, Великая і всезцілююча Матінка Жива, Слава Живі!
Молитва Огеню «Очисна»
В серці своєму бережу віру в Огеня і в Сварога, і в Перуна, і в Світовита, в усіх Богів у Всевишньому Триглаві сущих! Бо се вони є ті, хто шляхом Прави Сварги досяг, їм рід наш славу стоголосу співає. І до скону віків мовитимемо до Неба та Землі, щоб ти, Огень, був посеред нас. І бачу як летить Бог силою своєю, Він бо єдине зі мною, і поки горить Відогонь в душі – життя є в тілі. Спопели ж, Огеню, басурів душі моєї, перетвори в попіл задуми ворогів роду, сяй на землі Любов’ю та Справедливістю! Слава Огню!
Молитва дівчини (вісти) про заміжжя
Встаю рано вранці, вмиюсь благословившись, звернуся до кумирів Богів та Богинь Слов'янських. Лада-Матінка почуй мене! Немає у Всесвітті жони без мужа, яко немає в Сварзі Лади без Сварога, бо великий Покон життя удіяний так! Присвітла Богородиця наша бачу як очі духу мого прозріли, чую в собі потребу велику, для спокою душі моєї! Хай з'явиться мені лице милого мого, бо усвідомила я шлях свій в Яві! Я готова прийняти його і по шляху життя йти, бачу як щастя в будинок мій приходить, діти усміхаються і Сонечко радісно світить! Благо Дарую Тобі Ладонька! Слава Роду Небесному!
Молитва про лад родинний
Слава Роду Всевишньому, Породителю небесному! Кличу Бога нашого у ликові Лади Богородиці, аби лад утвердився в сім’ї моїй! Кличу Бога нашого у ликові Сва-Слави, аби усі труднощі та перешкоди подолати і перемогу над лихом мати! Кличу Бога нашого у ликові Отця Велеса, аби мудрість та багатство мати, ніколи їх не втрачати та дітей навчити здобувати! Прийдіть Боги світлі і трисвітлі, Душу Онука Дажбожого захистіть. Хай йду я, дитя роду Православного, шляхом світа та правди, хай розум мій освітиться мудрістю і благодаттю, і щастя істинне знайду в житті! Слава Рідним Богам!
Молитва про кохання між мужем та жоною
Рідная мати Леле, красна і прекрасна Богиня Слав’янська, Ти сердець наших оберіг і душам вічна розрада. Огорни покровом своїм серце моєї любої лади (мого любого лада) (ім’я), аби тішились ми скарбом небесним повсякчас. В усякій дорозі, в усякій справі світлій, укріпи її (його) дух, наповни коханням і силою любови. Зорі ясні та сонце красне хай принесуть ладі моїй (ладу моему) спокій в душу і певність духу, бо кохання наше довіку сяятиме. Шана Тобі, матінко Леле, ми ніжністю Твоєю наповнені, даруємо щастя одне одному. Слава Лелі!
Молитва за здоров’я родителів
Шану родителям складаємо і славлячи Богів, звертаємося до Них, щоб берегли старість родителів наших. Бо привели вони нас у світ Явний, навчили життю лад давати, Богів Рідних славити, Землю святу шанувати та берегти її від роду чужого, ока лихого. Звемо Рода нашого, Батька Богів Православних: візьми під опіку Свою родителів наших. Хай старість спокійно доживають, яку Мати Доля наткала, і легко до Богів відходять у час свій. А кому є потреба, хай на Землю повертаються і щасливо знову шлях намічений долають.
Молитва мужа та жони за сім'ю
Роде Всевишній, ти, що тримаєш у собі все суще й несуще, все видиме й невидиме, дай нам долучитися до криниці життя вічного, до джерела любові безмежної! Дай, Боже, щоб наш шлюб був добрим і міцним, пошли нам діточок гарних, здорових і щасливих на добро й шастя родові Православному! Батьку Свароже, сотвори життя наше праведне у силі твоїй та славі, аби домівку добру мали й Богів величали, в єдність духа і тіла Рода Всевишнього зливаючись! Велика Матінко Ладо, хранителько Роду Небесного й роду земного, будь з нами поруч все наше життя, хай твоя сила материнська й ласка огорне нашу родину й захистить її від зла всякого! Слава Роду Всебогу, Сварогу і Ладі, й усім Богам і Предкам!
Молитва жони за мужа
Роде Всебоже! Ти є Породителем Всесвіту, Джерелом Роду Небесного та роду земного. Славлю Тебе і прошу дати чоловікові моєму здоров’я міцного, як скеля предвічна, чистого і світлого розуму як джерело гірське, сили дужої, вдачі мужньої, щоби твердо у житті на ногах стояв, сім’ю нашу беріг, дітей своїх любив, мене шанував, Богів славив. Слава Рідним Богам!
Молитва мужа за жону
Матінко Ладо, славимо Твою любов Всеосяжну. Твориш Ти лад у Всесвіті, у Родинах Небесних та Земних, наповнюєш жінок наших добротою та материнством. Прошу Тебе, дай моїй дружині здоров’я міцного, життя довгого, вдачі ніжної, серця доброго. Аби сім’ю нашу любов’ю наповнювала, дітей гарно доглядала, мене віддано любила, моїх матір і батька шанувала, господарство наше доглядала. Нехай у душі її лише злагода панує, а слова із вуст тільки піснею ллються і в очах чарівних вічне кохання панує. Слава Рідним Богам!
Молитва родителів за своїх дітей
Роде Всевишній, через Батька Сварога і Ладу Матінку, Ти буття всесвіття народжуєш, у Богах Рідних проявляєшся та у творенні всякому. Нині найсвятішим Духом Твоїм наповнюємося, і усі сили Твої праведні закликаємо! Хай прийдуть Боги Рідні і через прояви свої тілесні освятять душі дітей роду нашого, що до Радення Сварожого стають з Відаючими, Спасами та Богами Рідними єднаючись!
Молитва жінки за народження дитини
Матінко моя Світла, Мокоша-Ненька! Молю Тя о силі життєнароджуючій, о силі святій і світлій, тій, що робить жон роду земного Богородицями, душі Предків рідних у світ наш приводить. Благослови мене, Нене, й осіни плодючістю великою, аби привела я у Яву предків роду мужа мого, душі світлі та праведні, що у Наві суть. Ти ж бо єсть любляча і привітна родителька наша, славна і триславна, у роді земному пребудь! Одаруй мене здоров’ям кріпким, щоби дітки мої народжувались легко та у радості, аби тяжкість моя приплодом розродилась, на славу народу Православному. Хай оселяться в душі моїй благодать Божеська, світлі думи та мудрість Твоя. Мені ж жити по Правді та Честі, із мужем моїм у любові великій. Слава Мокоші!
Молитва за рід та дітей
Роде Всевишній! Кличу Світло твое живильне! Силу Отця Сварога і Лада Матінки, і усіх Богів Світлих, прийдіть і благословіть воду сю! Дано-Водице, живая криниця, я тебе із рога ляю, Батька Рода прославляю! Принеси нам здоров’я і очисти тіла, освітли нам помисли, як ранковий промінь луки і ліси рідні освітлює. Життя у тобі зродилось, тож онови і збагати життя у тілах і душах наших. Хай сила буде в роді нашому, Хай діти наші стануть десятеро сильнішими, у двадцятеро багатшими, та в сотні раз мудрішими од нас! Хай буде так! Слава Рідним Богам!
Молитва за очищення роду та за дітей
Свароже, Батьку наш, Світловогнем ясним очисти тіла і душі людей Православних, які потребують того. Хай згорять у вогні святому хвороби всі і зіллються до вогню земного, а до нас прийде сила чиста і праведна. Просимо Отця Небесного, наповнити Сонцем цілющим і силою Трисвітлою душі рідновірів православних. Хай розум їх буде світлим і чистим, як сонячне проміння Твоє. А тіла сильними і здоровими, як Земля-Матінка. Хай діти ростуть на радість батькам своїм, наслідуючи подвиги богатирів Роду Православного! Слава Рідним Богам!
Молитва Дажбогу про захист дитини
Дажбоже Трисвітлий, Дідо роду Православного, щодня бачимо безмежну любов твою до нас, вона у промінні животворному проявлена, а без нього згинемо як пил. Нині молю тебе Боже, щоб заопікувався душею сина (доньки) мого (моєї). Благослови його (її) в усякій дорозі, в чужій стороні, вдень і вночі, у праці та на відпочинку! Відведи задуми лихих людей та басурів темних, захисти від хвороб та напастей, щоб у Світла Божому дитя моє перебувало, Бога чуло та для роду свого і Вітчизни жило. Хай буде так! Слава Дажбогу!
Молитва вагітної жінки до Богині Макоші
Мітінка моя, Богородиця небесна, Макоша наша! Благослови плід в утробі моїй, щоб мала я пологи легкі, щоб дитя моє росло в мені здоровим, сильним, а народилося в радості. В усі дні мамо перебувай біля мене, як захисниця та оборонниця породіль роду Православного. Я ж буду молитви і слави тобі творити, яко єсть ти вселюбляча і всеблага опікунка жонам роду земного. Слава Макоші!
Молитва за неспокійне дитя
Лада-Матінка, Небесная мати, поглянь зі Сварги на дитя моє, що у неспокої та тревозі перебуває. Даруй йому лад душевний, дух заспокой та оздорови тіло. Хай спить він міцно та ніщо його не турбує, хай поводиться лагідно і не дратується! Ти бо Ладо є Любов вишня, яка в кожній дитині проявлена, проявись же силою цією і в дитяті моєму, щоб зросло воно на славу Богам та для честі роду Православного! Слава Ладі!
Молитва за померлу дитину
Роде Вевишній, Отче Свароже, Лада Матінка у світах Потойбічнім, бережіть і захищайте душу дитя мого (ім’я), святістю своєю наповняйте, усі кривди прощайте, бо є він (вона) дитина ваша, по крові і духу. Він (вона) Відогонь Святий у душі своїй беріг, Праву у Яві прославляв, Богів славив за покликання своє дбав, як міг рід Православний утверджував, благословіть душу його у найвищих світах Божих перебувати, щастя і радість Прави Святої пізнати, Предків чистих зустрічати! А коли він чистоти найвищої не досяг і висоту Прави у душі не утвердив, хай знову у Яву до нас повертається, знову силами Божими наповнюється, аби Роду Всевишньому у світі Білому служити, у роді земному, Любов і Справедливість у душі свої крипіти! Хай прийде до роду нашого як дитя світле! За душу дитини моєї(ім’я) молюся, світло душі своєї йому (її) посилаю, за єдність і чистоту роду Православного у вічности Триглаву світів Божих дбаю! На все воля Твоя, Всемилостливий і Всеправедний Всеродителю наш! Слава Роду Всевишньому, всім Богам і Предкам!
Молитва за убієнне в утробі дитя
Ой Вітре-Стрибоже, ти ясний і гожий, по степах гуляєш, дуби нахиляєш. Рознеси по полю, біль мою, неволю, Лада Матінка прийшла, і дитинку принесла, у моєму лоні, синові чи доні, я плекала щастя, а не біль й напастя, дитя нерожденне, не благословенне, мою кривду прости, і сили мої віднови. Божа Мати Ладо, Ти даєш всім раду, жінок захищаєш, і у роді все ладнаєш і мене прости, од лиха захисти, що ніченька прийшла, мене з розуму ізвела. Плаче серце моє, за дитятком своїм, не маю спокою, в душі з темнотою, серце з болю плаче, тільки горе скаче. Прожени Стрибоже, все лихе негоже, куди Дажбо не заходить, і місяць ясний там не сходить, де птиці не літають, і добрі люди не ступають. А, що Дажбо встане, Перун громом гряне, гряне Перун громом, я упаду долом, прости мене землице, і матінко водице, що лихо творила, дитятко в утробі згубила, до Рода молюся, за свій рід боюся, пробач Всевишній Роде, що мій рід ся зводе, не дай му загинуть, серед біди кинуть, а дай в роді дитятка, здорового хлопчатка (дівчатка), хай до роду мого йде, коли час новий прийде. Хай буде так!