Тлумачення

Відайте Вкраїнці-русичі! Рід Всевишній подарував дітям своїм велику Святість Знань Віри і Веди Право-Славної, у Покон уложеної і у Вічному Камені викарбуваної на віки вічні. Той камінь усім каменям камінь, бо той камінь – Алатир. Знають його люди під іменами різними, рекучи його по-різному, бо він єдиний і багатоіменний. Алатир – це престол Роду Великого і сам Рід Трисвітлий, початок та кінець сущого і не сущого, вістря і виток Прави, найвища вершина її. Ціле складається з двох протилежностей, кожна протилежність має у собі два стани, два кінці. Тому з одного стає два, з двох – чотири, з чотирьох – вісім і так до безкінечності.

З двох хрестів рівнораменних складаючись, він зірку восьмикутню формує. Хрест твориться від поєднання чоловічого і жіночого, вертикалі та горизонталі і має чотири кінці. Все живе має чотири періоди розвитку – народження, юність, зрілість, старість. Сонце-Дажбог з чотирьох сутей складається, як і Місяць Ясний. Рік Божий чотири пори має. У людей чотири групи крові є. Зрештою, чотири прояви Рода Всевишнього – вогонь, вода, повітря, земля – в основі Всесвіту лежать. Отже, Хрест є знаком триєдності і четвертинності, парного і непарного, чоловічого і жіночого, білого і чорного, які суть одне.

Алатир складається з двох Хрестів – Сварг, косого та прямого, які, поєднуючись, восьмипроменеву зірку творять. Подвійні восьмикутні хрести-зірки (дві четвірки) – то суть образ Зародка Творення усього сущого, першокристал, точка, з якої розпочалося творення світу і сам світ загалом. У той же час це і стани, які проходить душа під час розвитку свого, будучи прахом камінним, рослиною, твариною і людиною.

Людиною будучи, вона теж чотири випробування має: бути темним і непосвяченим, далі бути господарем, Воїном і Волхвом. Загалом, вісімка – це священне число, символ вічності, нескінченості руху, восьми сторін світу, навіть октава має вісім нот. У Колі Сварожому є вісім головних свят, у житті православного рідновіра є вісім головних вікових посвят, від якісного проходження яких залежить висота розвитку духу його у житті теперішнім.

Поєднання восьми точок творять дев'яту в середині, а дев'ять – це число Рода Всевишнього, який суть Див і скупа Богів Рідних. Саме дев'ять місяців носить жінка дитину, бо Дев'ять – це три трійки – Триглав Небес (Три Абсолюти), які є першопочатки, що, знаходячись один у одному, творять все Існуюче. Найсильніші капища мають вісім вогнів жертовних з дев'ятим посередині. Дев'ята, головна точка є перетином усіх інших – це і є Алатир – священний "живий" камінь-зірка, прадавній знак присутності Бога. Він є суттю творіння, символом Всесвіту, який суть яйце, яке народив Першобог Сокіл-Рід; через нього душі праведні з Богами Рідними єднаються.

Священний камінь Алатир (латир, олтар, вівтар) – це Око Рода, жертовник, який суть Родове Вогнище Всесвіту, він у Вирії світу Прави лежить, на всі боки світить, основу Дерева Роду складаючи. На нього Боги і люди треби приносять як вдячність і славу Роду Всевишньому за життя, яке він постійно народжує Вогнем свідомості, Морок просочуючи. Алатир – тілам і душам опіка вічна, бо він Око і серце Рода Трисвітлого. Вдячністю право-славного рідновіра Богу за свої народження і можливість самовдосконалення є життя по Праву, а відтак життя праведне: відано Роду служіння, прагнення єдності, ладу і добра, що у Роді земнім чеснотами і шляхетністю проявляється. Алатир є центр Всесвіту і сам Всесвіт, з нього виходять і у ньому сходяться всі шляхи духовні й матеріальні. Він проявляється у будь-якому місці Всесвіту або у всіх місцях одночасно. Алатир уособлює могутність і невмирущість плодючої творчої сили життя.

Сила і міць криється у незліченній і безкінечній кількості живих зародків-бруньок, що лежать під Каменем священним, і якими щовесни Дажбог засіває землю і людство. Смерть вражає лише листя (тіло) Дерева Роду, а стовбур і гілки (душа) залишаються вічно живими. Для того і Смерть потрібна, щоб знищити старе і нежиттєздатне, простір для розвитку даючи новим зародкам життя. Знаком Дажбожої Писанки (системи планетної) є Алатир-Зоря (серце галактики) – Сонечко Красне, тому славити Богів маємо до Сонця ликом обернувшись, або на північ звернувши до Зірок-Алатирів дальніх. Алатир-камінь, будучи джерелом Творення, є місцем відпочинку Рідних Богів, у ньому вони набираються його сили.

Алатирем клянучись чи у замовляннях вживаючи, ми усю небесну святість у свідки беремо. Бо як у замовляннях мовиться: "Під тим каменем схована сила могутня, і тій силі кінця-краю немає"; "Хто камінь-Алатир зітре, той мій заговір пересилить". Зрозуміло, що Алатир перетерти неможливо, бо він і є сам Всевишній Рід, тобто весь Всесвіт загалом. В Алатирі закарбовані закони Прави, які складають Покон Рода, тому він є найвищою святістю і джерелом Веди. Це від Алатир-каменя бере сили Бог-громовик Перун. Крешучи з нього блискавиці, він розпалює грозове полум'я і заварює чудодійний напій – Живу Водицю, напій Богів, який несе у собі Живильну силу жіночого початку Всесвіту (для планети це дощ і роса); в той же час він добуває з нього і Вогонь який є силою чоловічою – ними він світ запліднює. Жива вода дощів воскрешає природу і дарує землі врожаї.

Будучи глибинно вкраїнським витоковим знаком і символом, Алатир як ніщо інше єднає нас із Всемогутнім родом, своєю присутністю сприяючи духовному і фізичному розвитку і матеріальному добробуту Роду Вкраїнського. У зображенні своїм Алатир поєднує усі найсвятіші символи всіх релігій. Він є витоком інших Святих Знаків Вкраїнців-русичів – кола, хреста і триглава (тризуба).

Головне, що повинен знати кожен православний рідновір, це те, що Алатир є вічний і незнищенний ланцюг, який єднає усе суще і несуще – Богів і людей, Предків і нащадків, оріїв, скіфів, антів, русичів, українців, усіх "мертвих, живих і ненароджених", як би ми не називалися у різні періоди творення у єдиний Рід. Сила Алатира безкінечна, як Всесвіта, всі релігії, енергії, сутності, світи є лише мізерною частинкою його.

Тлумачення

Весь світ складається з двох протилежностей, які проявляють себе як однина і множина, біле і чорне, чоловік і жінка, верх – низ, любов – ненависть, правда – кривда, і так до безконечності. Білобог і Чорнобог – то є дві половини одного цілого, протилежні першопочатки, які підтримують одне одного і водночас борються між собою. Від того вони один з одного світ будують, на протилежне опираючись, основою Всесвіту виступають. Вони нерозривно поєднані, тому ніхто з них не може перемогти, бо вони один без одного не існують. Білобог і Чорнобог білобою і чорнобою проявляються, які є своєрідними станами буття людини, роду, Всесвіту, що є у кожному явищі, предметі чи істоті.

Всевишній Рід – єдиний і багатопроявний Бог, який існує завдяки тому, що має у собі єдність, яка проявляється і як любов і життя та прагнення єднатися, і як багатоманітність – прагнення бути окремим, самодостатнім, займати своє місце і час.

Рід між цим рівновагу творить, щоб світ збережений був. Білоба – це прагнення до Прави, світла, народження, творення, а Чорноба – це сталість, руйнація і темнота. Всевишній Рід є єдиним і багатопроявним, узагальнюючим все початком, який не має в собі поділу на добре і зле, біле і чорне, верх чи низ.

Коли людина, поєднуючи у своїй свідомості дві протилежності буття, усвідомить їх як єдине ціле, тоді вона піднімається над своїм буденним розумінням дійсності і стає свідомо з’єднаною з Родом, почавши жити за Всесвітніми законами Прави. Відайте Вкраїнці-русичі, не завжди те, що ви бачите, насправді є, тільки глибинно мудра людина може побачити причини удаваного зла і небезпеку так званого добра. Бо те, що сьогодні зле завтра може видатись добрим і єдино можливим.

Сприйняття світу залежить від зрілості душі людської і в кожного воно своє. Так, темні люди Тьму вважають добром, а для світлих людей вона зло найбільше, та роз’єднаність завжди програє – від того темне знизу, а світле завжди зверху стає. Вкраїнці-русичі від сотворення світу православні, тому, світлі душі маючи, Бога і мудрість у Праві шукають. Незріла душа в усьому бачить відмінність, від того істини не відає, а мудра людина в усьому бачить єдність і подібність.

Людина, до досконалості через перенародження йдучи, мудрішає. Часто буває так, що піднявшись на певний щабель розвитку душі і відчувши себе на ньому добре, людина перестає прагнути рухатися, а отже, перестає бути Творцем. Не ступивши на інше місце, вона починає не своє місце займати. Внаслідок цього Ведогонь її, Дух – світла душі частина притягує до тіла певне явище, яке з її позиції затишку і щастя тілесного може здаватися злом. Та шляху іншого немає, щоб заставити Душу до вищого знову йти. У той же час, займаючи місце чуже, людина постійно відчуває на собі тиск, тому вона може вирішити, що світ – злий. То неправда велика, бо ноша кожного по силі йому дана, а хто ношу свою нести відмовляється або за чужу береться, той Долею карається.

Урок цей не жорстокістю вважати слід, а добром, бо Рідні Боги шлях кожного ліпше знають і дорогою найкоротшою ведуть. Кожен має право на розуміння своє і помилку невільну, та чим більше він шкоди людям завдасть, тим більше з нього спитається. А ще буває так, що Боги випробувати прагнуть, від того людині у житті все важче і важче стає, та коли вона, завзято працюючи, обов'язок свій не полишає та причину випробування відшукує, вона швидко до блага і добра піднімається. Розглядаючи Добро і Зло, які випливають із Білоби і Чорноби можна помітити, що те, що для одних людей, народів є найбільшим добром, те для інших є найгіршим злом і навпаки.

Тут усе залежить від точки зору і рівня усвідомлення дійсності. Не завжди те, що добре для Господаря, буде добрим для Воїна, не завжди те, що добре для Воїна, буде добрим для Відаючого, і навпаки. Тому завжди слід зважувати явище з усіх боків, з точки зору Вищого. Взаємодія і взаємоперетворення Білоби і Чорноби проходить на всіх рівнях і в усіх формах. Слід добре пам'ятати, що ці дві сили у світі знаходяться в однаковій кількості, жодної з них ні більше, ні менше, просто одна з них може бути більше проявлена, а інша прихована. Кожна з цих сил має свій період панування на Землі та у Всесвіті. Ці періоди проявляються у Добі і Ночі Сварога; таким чином за рахунок періоду руху і спокою вони врівноважуються. Пам'ятайте, те, що сьогодні зле, завтра може бути добре, а що сьогодні добре – завтра може бути зле.

Від того завжди готові будьте світ сприйняти по новому. Відайте: щоб зрушити світ Явний, потрібна Сила не явна – Сила Духу, Сила Віри, бо одне без іншого не може. Як хочемо мати державу могутню, мусимо мати Віру так само могутню, бо як немає духу у народу, то позбудеться він і тіла. Віра істинна має в собі Веду Святу, Віра без Веди – ніщо. Віра – непідтверджена довіра, а Веда – то знання, які постійно доводять своє існування.

Рідна Православна Віра єдина і багатопроявна, а від того містить у собі усвідомлення Віри і Веди. Під Білобою прийнято розуміти добре, чисте, активне, а під Чорнобою – зле, нечисте і пасивне. Білоба і Чорноба виступають примітивною формою оцінки дійсності, тому виникають такі поняття як добре і зле. Завдяки їм людина вибудовує собі вісь координат, яка допомагає їй порозумітися з іншими й орієнтуватися у просторі.

Об'єднуючись чи ототожнюючись лише з одним проявом буття, ми творимо в собі несприйняття і відкидаємо частину себе, стаючи недосконалими. Під злом нам уявляються сили спокою і лінощів, які стримують активний рух вперед, та глупством є на це сердитись, бо завдяки цьому все відбувається тоді, коли Всевишнім призначено. Якщо бажане з'явилося у Яві, це свідчить, що сили Пітьми подолані і відбулось зростання якісне, а, отже, Світло переважає.

Будучи частиною Рода Всевишнього, людина від народження (так само як і великий Батько) має в собі Світле і Темне. Світле – це всі задатки, таланти, схильності і можливості, а темне – це невігластво, хвороби, басури, недосконалості. Як світле, так і темне лежить глибоко на дні душі нашої, обплутане безладом і мороком.

Усе це є наш скарб, лише потрібно це розуміти правильно. Кожен православний вкраїнець-русич незалежно від варни є Воїном Світла, тому він має бути завжди готовим до будь-яких змін і певного роду боротьби з ворогами. Ворогами його є лінь, неуцтво, жорстокість, підлість та інші низькі якості.

Не потрібно викидати внутрішній бруд із себе чи втікати від нього, твердячи, що його немає, потрібно його досліджувати, виявляти причини виникнення і, полюбивши, прийняти його як частину себе. Відтоді творяться дива дивні, хвороби і недоліки самі по собі у душі розчиняються і з пітьми народжується світло. Якщо ми, напружуючи усі сили своєї душі, відкидаємо Чорнобу, починаємо її ненавидіти і боятися, від того вона, за законом єдності Білоби і Чорноби, ще більше переповнює нас і оточуючий світ, внаслідок чого виникають страждання.

Тільки коли людина піднімається над своїм буденним рівнем розуміння й оцінки дійсності, відаючи, що Білоба і Чорноба – невід'ємні складові одного цілого, вона починає пізнавати закони Прави. До того часу, доки люди будуть негативно оцінювати один одного, у світі постійно буде існувати ненависть, страждання і боротьба.

Внаслідок цього людина буде боятися, а лякаючись чогось, ми знову будемо притягувати те, чого найбільше боїмося. Бо що ми продукуємо і творимо назовні, те до нас і повертається. Сіючи навколо Добро і Світло, ми щедрий врожай щастя і любові зберемо!

Значення. Збираючись на недільні Православлення та свята, вогнищани віддають шану Роду Вседержителю, Творцю усього сущого і несущого та долучаються до священного літопису свого роду. Цим вони засвідчують свою повагу і єдність з Предками та Рідними Богами, готовність виконувати своє Призначення й творити лад на своїй землі. Під час Православлення відбувається більш сильна та якісна взаємодія світу Яви (людей) і світу Прави (Богів), Вищі Духовні Сили, просочуючи тіла і душі рідновірів, роблять їх більш світлими, чистими і досконалими. Знаходячись під час Обряду у відкритому духовному потоці Світла Рода, рідновіри краще розуміють суть свого буття, як їм жити і діяти. Вони мають можливість внутрішньо поспілкуватися з Рідними Богами, отримати підтримку і допомогу Всевишнього. Під час Православлення, за допомогою славнів, пісень та молитов, закликаючи та спрямовуючи Божі Сили, православні рідновіри отримують здатність впливати на оточуючий світ, вирішувати свої труднощі та негаразди.

Умови. Недільне Православлення – це один з найсвятіших Обрядів, і сила його тим більша, чим більше щирих та добрих (праведних) людей приймають у ньому участь, як у певній громаді, так у всьому Родовому Вогнищі Рідної Православної Віри. Під час Православлення відбувається об’єднання у єдине ціле земного тіла Рода, відновлюється єдність Роду Православного у всіх трьох світах – Праві, Яві та Наві. Саме тому обряд має відбуватися, незалежно від будь-яких умов (відсутності людей, вогню, необхідного утвару, війни і т.ін.). Право проводити цей Обряд мають духовні чини, починаючи від Жреця. У випадку відсутності такого, громада обирає з-поміж своїх вогнищан Обрядодія, який з благословення будь-якого духовного чину Рідної Православної Віри (або хоча б при наявності цього Требника ) може тимчасово (до Посвяти у духовний чин) виконувати обов’язки Обрядодія. Храм та Недільне Православлення, які у ньому проводяться, покликані підтримувати у духовній благості, мирі та достатку усі прилеглі землі, тому громада має бути сама зацікавлена у створенні Вогнищ (храмів, капищ, святилищ) та вірному виконанні Обрядів.

Місце проведення. Недільне Православлення потрібно (можна) проводити на Капищах, як природних (Боголісся, Святилища, місця поблизу Священних Дубів), у літню пору, так і штучних, у вигляді приміщень (Храми), взимку. Вся земля Макоша-Матінка свята, тому у випадку непередбачених обставин, Обряд можна проводити у будь-якому чистому й природному місці.

Час проведення. Розпочинається Недільне Православлення о 10.00 ранку, незалежно від того, який час в інших Краях Родового Вогнища, у духовному вимірі Обряд почнеться одночасно для усіх. Неділя – це день Сонця-Дажбога, час, коли ми маємо дослухатися до поклику Вічності і покращувати своє земне та небесне життя славнями, молитвами, станами Священної Тиші – Дивлення, Явлення та Ладування.

Стан, у якому слід приходити. На Православлення бажано приходити, не ївши, щоб їжа не заважала розуму та проникненню у Тіло й Душу рідновіра Духа Світлого – Світла Рода Всевишнього. По закінченню Обряду споживається Свята Вода, замовлена вода, спожита на порожній шлунок, має ще більш цілющу та очисну дію.

Зовнішній вигляд. Недільне Православлення – це щотижневе родинне свято, час єднання родини, громади, народу та усього Роду Православного з Богами і Предками. Тому, приходити на нього слід у чистих святкових звичаєвих строях (щонайменше у вишитих сорочках та блузах).

Пожертва. Все у Всевишньому Роді (Всесвіті) пов’язано, ніщо нізвідки не береться і нікуди не зникає. Для того, аби у світі панував лад, те, що отримується від світу, має дорівнювати тому, що віддається. Вдосконалюючи свою Душу, отримуючи під час Православлення знання Прави та Благодать Божу, священним обов’язком кожного вогнищанина є підтримати свій Рід та його служителів. Жертвуючи на Храм, потрібно віддавати стільки, скільки підказує совість людини (десятину) для розвитку своєї ж громади і Роду. Не можна віддавати більше, ніж хочеться віддати, і менше, ніж треба.

Братчина. Після проведення Недільного Православлення у Боголіссі (на природних Капищах), часто проводяться братчини, спільні обіди братання. Братчина покликана зримо об’єднати світ Богів та громаду, дати громаді відчуття єдиного цілого, здоров’я і достатку. Для проведення Братчини, рідновіри приносять з собою на Обряд жертовну їжу (кожен по можливості), яка Освячується під час дійства і споживається громадою. Про проведення Братчини, Духовний провідник попереджає заздалегідь.

Підготовка місця. Староста (і громада) має подбати, щоб усе було готово для проведення Обряду, якщо дійство відбувається на природі, то повинні бути заготовлені і складені дрова для Священного Вогнища, у приміщенні – достатня кількість свічок, місце прибране і т.ін.

Обрядовий утвор: Алатир на підставці, коробочка з травами для пожертви, Ріг (для освячення води), кача (для Святої Води), ложечка (для розливання води), Дідух (між Великоднем і Обжинками використовується зелень, квіти). Священні Книги, Требник. У разі потреби – збанок з водою, кропило.

Послiдовнiсть i суть. Якщо Православлення на вибраному місці проводиться у перший раз, то перед його початком необхідно провести обряд Благосвяти – очищення і освячення місця (приміщення).

Прославлення. Перед початком Обряду, на Капище або у Храмі протягом 1 години (до 1 години) здійснюється Прославлення, встановлення духовного зв’язку з Рідними Богами, своєрідна очистка і замовляння Святого Місця і насичення його Силою Рідних Богів та Святим Духом Світла Рода Всевишнього.

Відкриття Брами Ирію. Звертаючись до Вищих Сил і визначаючи своє розуміння Всесвіту, православні вогнищани на чолі зі своїм Духовним Провідником витворюють духовний канал зв’язку та єдності зі світом Прави і найвищим місцем перебування Предків.

Пожертва Богам. Весь Всесвіт пов’язаний взаємозв’язками і переходами з одного стану в інший (з матерії у дух і з духу в матерію). Пожертва, яка спалюється на Священному Вогні, означає, що вогнищани відають про цей закон Прави, шанують і люблять Рідних Богів. Кожна людська дія спрямована на виконання законів Прави та утвердження ладу у світі, це підтримка Всесвітнього Родового Вогнища (життя Всесвіту). Жити по Праві, деколи буває не просто, тому зусилля, які для цього докладаються, є своєрідною пожертвою (требою), тілесним вкладом у своє духовне майбутнє. Віддаючи щось матеріальне заради Рода і Рідних Богів, ми даємо їм можливість духовно допомагати вогнищанам для матеріалізації того, що нам необхідно.

Стан Священної Тиші. Людина, знаходячись у повсякденності життя, часто не має можливості зупинитись, заспокоїтись і оцінити свій життєвий шлях. Зробити це, дозволяє Стан Священної Тиші. Самозаглиблюючись, згадуючи минулі події свого життя (добрі і погані вчинки), рідновір повинен щиро визнати помилки і щиро розкаятися перед Родом Всевишнім та Рідними Богами. Після чого, він має уявити і побачити великі праведні досягнення в ім’я Роду Всевишнього, які він прагне досягнути у своєму майбутньому житті і утвердитись у прагненні їх здійснити. Наступний крок – відкинути усі думки. Таким чином, рідновір відкриває свою душу і показує Богам той шлях, яким він збирається йти та вступає з ним у зв’язок, співдію і співпрацю, аби виконати своє Вище Призначення.

Вшанування світу Прав (Божественного). Суть його у славленні Бога-Богів – Рода Всевишнього, як Творця-Родителя, який дав життя усьому сущому. Слави і молитви, які спрямовуються у Праву, є свідченням вдячності людей. Вищий Світ, отримуючи духовну силу, яка лине до нього від православних, у відповідь налаштовує бриніння нашого Духу та Душі і сповнює їх Світлом Рода, яке утверджує у них вічність та ще більшу силу й знання, щастя, здоров’я та радість.

Вшанування світу Яв (Земного). Суть його у славленні Бога-Богів – Рода Всевишнього, як основи життя і розвитку. Всесвіт є багатовимірним, навіть у буденному житті нас оточують вищі і нижчі духовні сили. Людину, яку живе у невіданні (не навчаючись законам Прави), починає оточувати страждання і нижчі сили, які можуть живитися нашими духовними силами. Звертаючись до Всевишнього та Рідних Богів і постійно підтримуючи з ними зв’язок, ми даємо можливість Вищим силам опікуватися нами, наповнювати нас Світлом, Любов’ю, Злагодою та спрямовувати до найвищого блага.

Вшанування світу Нав (Потойбічного). Суть його у славленні Бога-Богів, як охоронця світу першопочатків, мертвих і ще неусвідомленого буття. Це вшанування Рода Вседержителя як милосердного Батька і Нені, що дає можливість розпочати нове життя тим, хто його потребує. Рідні Боги опікуються душами православних рідновірів (дають силу і знання), незалежно від того, у якому світі вони перебувають – у Наві, Яві чи Праві. Згадуючи душі померлих Предків, ми спрямовуємо до них нашу духовну живильну силу, підтримуючи єдність роду у трьох світах, очищуючи та допомагаючи їм. Вони чують і з вдячністю приймають кожне наше духовне слово. Поминаючи Предків, рідновіри славлять і рівняються на тих, що жили праведно та пішли зі славою у Праву. Звідти вони дивляться на нас і допомагають гідним нащадкам. Згадуючи про тих, що робили у житті помилки (жили не праведно), своєю духовною силою рідновіри – очищують їх, наповнюють додатковою силою та снагою і просять Рідних Богів допомогти їм.

Ладування Яви – Живоявлення. Православні рідновіри – це прямий прояв у Яві своїх високих предків – Рідних Богів. У душах вогнищан, після освячення в Рідну Православну Віру, горить Відогонь – Вогонь Сварожий (людина більш якісно наповнюється Світлом Рода Всевишнього), тому православний рідновір силою свого прагнення може змінювати оточуючий світ. Громади Родового Вогнища, поєднуючись під час Православлення у єдиний Православний Рід, збільшують цю силу у тисячі разів. Таким чином, за допомогою славослів’я та молитов Роду Всевишньому, наповнених священною живильною силою, благодаттю, рідновіри звертають увагу (спрямовують) свою духовну силу та сили Рідних Богів на ладування свого життя й світу загалом. Мовив отцю Ору Сварог: «Як Мої творіння створив вас од перст Моїх. І хай буде сказано, що ви – діти Творця, і поводьтесь як діти Творця. І Дажбог буде Отець ваш. Того мусите слухатись, і той вам скаже, що маєте діяти; і як мовить, так і творіть». По суті, Ладування відбувається під час вшанування світу Прав, Яв та Нав. Окрім того, як окрема, додаткова дія проводиться, коли є необхідність у додатковому Ладуванні Яви, вирішенні якогось важливого питання для Родового Вогнища, громади чи окремого рідновіра. Проводиться під проводом і за вказівкою Духовного Провідника, або на прохання потребуючих.

Проповідь. Вона має на меті навчання громади. Духовний наставник, за допомогою звернення до минулого (Покону, Священних Книг, Родових Переказів), повчання Вчителів  Радення Сварожого або особистого досвіду, роз’яснює суть якогось свята, явища чи події, та навчає громаду розуміти, чи вірним чином відноситись до нього.

Освячення Води і Хліба. З середини Всесвіту, з-під святого каменя Алатиря – до нас лине Світло Рода Всевишнього – вселенська сила життя – Богиня Жива (Жива Вода). Споживаючи цю силу, існує все суще. Жива направляє до Прави і підтримує творіння Рода на усіх рівнях буття. Під час Освячення Води відбувається її замовляння та просочення Живою й Духом Рідних Богів, тому вода стає Живою (Святою). Споживаючи Святу Воду, рідновіри оздоровлюються, очищуються та єднаються з Родом Всевишнім і Рідним Богами. Освячений хліб (та інша праведна їжа) є означення приходу тілесного блага, яким Всевишній обдаровує своїх дітей під час духовного єднання з ними в обряді.

Єднання з Родом. Вогнищани, споживаючи Святу Воду, освячуються і єднаються з Родом Всевишнім. Під час цієї дії вогнищани визнають себе частинкою Всевишнього Рода і зобов’язуються перед Рідними Богами та громадою йти шляхом Віри-Віди Православної, і жити праведно, виконуючи Заповіти Богів і Предків. Освячення та передача Божої Сили, може відбуватись і шляхом загального окроплення рідновірів Живою Водою.

У випадку присутності на обряді не освячених у Рідну Православну Віру людей, їм необхідно обов’язково пояснити значення цієї частини Обряду.

Закриття Брами Ирію. В душі кожного ім’янареченого рідновіра, горить святий Відогонь Рода Всевишнього – Животворящий Відогонь, який з волі Вседержителя нам принесли Небесні Батьки – Сварог і Лада. Під час православних обрядів, ці Іскри поєднуються найбільш сильно, витворюючи Святість і Єдність Родового Вогнища. Це загальне палання, покращує зв’язок з Всевишнім та Рідними Богами, збільшуючи духовну силу наших душ у сотні й тисячі разів, як для усіх разом, так і для кожної особисто.

По завершенню кожного обряда, за допомогою проголошення Шляху Віри і Віди Православної, православні рідновіри, на чолі зі своїм Духовним Провідником, прощаються з Родом Всевишнім, Богами і Предками. Таким чином, закриття Брами Ирію відбувається через прощальну молитву-подяку, уклін та ствердження своєї доброї волі повсякдень жити і діяти відповідно до Покону Рода Всевишнього та повчань Вчителів і Наставників Роду Православного. Повертаючись до свого буденного стану, рідновіри, кожен особисто, підтримує загальний духовний ланцюг зв’язку з світом Прави, звертаючись до Вищих Сил за допомогою своїх особистих духовних вправ Радення Сварожого.

Таке розуміння Кола Живоявлення властиве усім народам орійської (індоєвропейської) мовної родини, а витоково воно було властиве всім народам Білої Раси. Первинним у нашому роді є вчення про перевтілення душ. Вважається, що Предки не лише перевтілються, але і постійно допомагають перебуваючим у світі Яві, саме тому є Слав’янський звичай закликання померлих родичів на весілля та початок весілля з поминального обряду. Таким чином молодята закликали душі предків до втілення у своїх нащадках. Ирій Світлий – це «Той Світ», місце перебування душ Предків на шляху до Світу Прави, це своєрідне сито, крізь яке душі підіймаються у Божеські Світи чи повертаються у Світ Яви крізь Наву.

Правильне проведення поховального обряду забезпечує спокійний лет душ померлих в інші світи та захищає живих від лихого впливу душ мертвих. Порушивши обряд, ми призводимо до того, що дух померлого, поєднавшись з духом-волею, замість поєднатися з Духом Світла Роду, блудить світом Яви, несучи шкоду та нещастя живим.

Поховальний обряд Русинів, Слав’ян загалом, пройшов довгий шлях співіснування та періодичної зміни тілопокладення тілоспаленням і навпаки. Зазвичай посполиті люди спалювались, аби вогонь в останній раз очистив їхні душі, а святі люди, звитяжні правителі, праведні відаючі покладались з метою переходу їх святости на ту землю, в якій вони пребувають. В Ирій найшвидше та найкраще потрапляти з димом вогнища, який здіймається у Небеса. Звідси й назва поховального вогнища – крада. Утворилась внаслідок переходу звуку «л» у «р» в другому складі, характерного для Слав’ян (порівняйте: «коровай» – круглий калач, хоровод – водіння танцю по колу тощо). Себто, первісно слово звучало як «клад», звідси і «кладовище» – місце проведення поховального обряду. Староруський прийменник «к», «ко» означає належність до чогось, в сучасній руській (українській) мові йому відповідає прийменник «до». Він залишився в нашій мові виключно у формі закінчення прізвищ –
Коваленко (той, хто належить до ковалів), Чумаченко (той, хто належить до чумаків), Козаченко тощо. Своє ж значення він не втратив у мові російській і більше затримався у наших східних родичів. «Лада» – Всевишня Богиня-Матір, «Лад» – інше наймення Сварога, відповідно, померлий відправлявся у Світ Богів, які суть Предки Рідні.

Отже, Крада – обряд, що покликаний поєднати душу померлого з Предками, тим самим підтримуючи Лад у Колі Живоявлення.

І при тілоспаленні, і при тілопокладанні православні рідновіри кладуть померлого головою на Захід, тобто таким чином, аби він був обернений лицем на Схід, дивився на Схід – місце, де народжується Сонце, що знаменує його наступне відродження у Триглаві Світів.

Таким чином і тілоспалення, і тілопокладення є цілком звичаєвими обрядами поховання, вони відповідають Покону Рода Всевишнього – неписаним законам Життя. Переважання того чи іншого виду обряду залежало від різних обставин – рівня пізнання, природної необхідности, зовнішнього тиску тощо. Слово «могила» означає – «могуть», «могутність», «могти». В могилах предків – Сила Духу нашого Роду. Згадаймо як Сколотський цар Дантур (Ідантирс) говорив Персам, що прийшли на нашу землю війною: «...в нас є могили наших предків. Нумо, знайдіть їх і спробуйте завдати їм шкоди. Тоді ви побачите, чи будемо ми з вами воювати заради наших могил чи ні». Ховаючи померлих у могилах, предки намагались утримати Силу Їхнього духу, що було пов’язано з наступом чужовір’я.

Сьогодні ми йдемо до того, аби відновити і повернутися до Обряду Кради, бо ж земля наша переповнена тілами предків, похованих не за Поконом, дух яких млоїться і прагне до єднання в Роді Всевишньому.

Час проведення: третій день по смерті, бо саме стільки душа перебуває біля тіла, у виключних обставинах раніше або пізніше.

Утвор. Для проведення обряду Волхв повинен мати: ріг для узвару, обрядовий Алатир на підставці, мішечок із пшеницею.

Родичі покійного повинні приготувати: поховальні рушники (на яких померлого будуть опускати в могилу чи класти на Краду), сурицю (для пролиття на могилі), достатньо води (для того, аби родичі могли вмитись після обряду), глечик із зерном, свічки.

Після смерти людини, біля її тіла ставлять дзбан з водою, усі дзеркала завішуються, вікна зачиняються. Біля покійного постійно повинна перебувати старша жінка (яка вже не буде родити) та читати молитви. В перший день смерти кревника обмивають. Цей обряд здійснюють старші жінки, бо то їм властиво – бути наближеними до світу Нави, а через воду (що є суть Дана) вони допомагають душі з’єднатись із Предками. Не можна омивати померлого жінкам, у яких малі чи неодруженні діти. Сю воду слід опісля вилити в місці, де не ходить ні людина, ні животина й городина не росте, бо вода тая – то шлях на Той Світ, а живим вона ні до чого. Горщик, з якого омивали покійного, слід розбити, а черепки втопити у ріці, аби душа могла відродитись до нового життя.

Одягають небіжчика також старші жінки, але без родичів, бо для родичів вмирало лише тіло, душа ж із часом мала повернутись. За поховальним звичаєм, з небіжчиком вітаються своєрідним чином, увійшовши до хати, проказували: «Здорові будьте», чоловіки стають на праве коліно (жінки на ліве), проказують молитву Віданности і «Шлях Віри-Віди Православної». Що означає відання нового відродження, інакше немає сенсу бажати здоров’я тому, хто покинув назавжди наш світ. Якщо вмирає молода дівчина чи юнак, їх наряджають у весільне вбрання, вдягають обручку, бо необхідно завершити повне коло вікових посвят. У таких випадках печуть також весільний коровай, який роздають родичам на кладовищі.

Покійного кладуть на лаві ногами до дверей, в голові ставлять горщик із зерном, в ньому запалюють свічку. Зерно символізує віду про нескінченність життя та перевтілення, бо ж і зерно вмирає, щоб народити колосся. Свіча є образом Вогню-Сварожича, який вказує душі напрям до Ирію.

Духовний провідник приходить ввечері до покійного і проводить посмертну тризну першого дня.

 Дівчата підготували потрійні свічки, сплетені в косу (свічка-громница), а чоловіки співали пісні на честь Додоли-Перуниці. І як співається про Перуницю "Дійшла до Перуна, низько вклонила, Оружжя й збрую йому ложила"- так і жіноча частина громади, обрядово передала колись звалені на себе чоловічі обов'язки в меч та сокиру, а потім чоловіки взяли цю зброю, прийнявши в себе цю чоловічу силу і відповідальність. Жінки відчули полегшення і силу Лади-Матінки, а чоловіки набули ще більше серйозності, витримки і сили Перуна.

Слава Рідним Богам!

Молитва Відданости

Роде Всевышний! Великий Боже наш! Ты – единый и многопроявный, Ты – наш Свет и Справедливость, Ты есть крыница Жизни Вечной, источник Любви безграничной, той, что исцеляет Душу и Тело. Славим Тебя, Боже Прави, Яви и Нави. И ежедневно работаем над собой, чтобы быть Мудрыми и Сильными, крепкой опорой Земли-Матушки и защитниками Рода своего древнего, ибо Ты даешь нам Воодушевление и Радость, даруешь Отвагу и Стойкость, нам Веду даешь и учишь Терпению, чтобы с честью прошли мы путь жизни нашей, вдохновенно выполняя Священную волю Твою. Слава Тебе, Род Всевышний! И всем Родным Богам в тебе сущим! 

Молитва Єднання

 Роде Всевишній, Ти, який народив життя Яви і Нави, Ти є Богом Богів Наших і усьому Роду Божеському начало, Ти є Батько-Небо, Сварог, Дідо Божий, Ти є велика матінка Лада, любов і народження Всесвіття. Яко Перуна бачимо Тебе у битвах многих,  що веде нас до перемог ратних і утвердження життя праведного. Ти є суть святий витязь віри нашої – Святовит, Бог Прави і Яви, усі ж Ви є Великий Триглав Віри-Віди нашої. Слава Рідним Богам!

Молитва Натхнення

 Роде Всебоже! Ти Святість святіша за всі святості! Породитель найвищий і Дух Світла Предвічний, рухом думки своєї, у Диві, ти світи многі породжуєш, тому, Ти є в усьому і все  є в Тобі, Світлом Безмежним, Ти душі усі  наповнюєш, Поконом Святим, на життя вічне благословляєш, щасливі ті які мудрість Твою найвищу відають! Батьків Небесних, Богів Рідних та Предків світлих тримаються, Святість Прави на Землі утверджуючи, до Сварги Пречистої йдуть! Силами Твоїми наповнені, святістю Твоєю захищенні, живемо для Тебе, призначення своє вірно виконуючи. Бо ти є радість  найвища і щастя безмежне! Лине до нас любов Твоя,  дарами духовними і тілесними та благодаттю всякою, бо в єдності Вогнища Родового перебуваємо, діяннями чистими душі свої освячуємо, світ Добра і Любові  творимо! Слава Роду Вседержителю! 

Славовслів'я Всебожжю Родовому

Батьку-Божиче, Ти стоїш на початках усього сущого в Яві, Ти є народження і радість пізнання світу, прийди і будь з нами, бо ми є першими з роду свого і зібралися тут в ім’я Твоє. Слава Божичу! 

Матінко-Дана, життя у тобі зродилось, ти силою своєю усе наповнюєш, до буяння життя надихаєш. Ти єднаєш нас водою живою з серцем Рода Всевишнього, Алатирем святим, прийди і будь з нами, бо ми спраглі світла божого  зібралися тут в ім’я Твоє. Слава Дані! 

Батьку-Яриле, Ти є Богом вічного цвітіння, бурхливого ярення весни роду нашого, прийди і будь з нами, бо ми з полум’яними душами і жаданням дії зібралися тут в ім’я Твоє. Слава Ярилі! 

Леле-Ненечко, Ти єднаєш нас любов’ю в родинах земних і піклуєшся про єдність роду, твориш добро і злагоду, прийди і будь з нами, бо ми, осяяні благодаттю Твоєю, зібралися тут в ім’я Твоє. Слава Лелі! 

Батьку-Семияриле, Ти є Богом палання найбільшого, Ти очищуєш душі і тіла наші, єднаєш роди і даруєш радість шлюбу, прийди і будь з нами, бо ми діти щирої любові батьків наших  і зібралися тут в ім’я Твоє. Слава Семиярилу! 

Доле–Ненечко, володарко життів наших, Ти годуєш і оберігаєш рід, твориш з доньками нитку буття, прийди і будь з нами, бо ми, усвідомивши покликання своє, зібралися тут в ім’я Твоє.  Слава Долі! 

Батьку-Сивояре, Боже світу білого, Ти страж неусипний Землі Рідної, податель благ і захисник від злиднів, прийди і будь з нами, бо ми прагнемо стати  духовно  і тілесно багатими та зібралися тут в ім’я Твоє. Слава Сивояру! 

Макоша-Ненечко, Ти матір годувальниця роду земного, Ти породила нас від Сонця життєдайного, Ти душі Предків в світ Яви приводиш, одаруй нас багатствами Духа та тіла, бо бережемо чистоту роду нашого і зібралися тут в ім’я Твоє! Слава Макоші! 

Слава велика Сварогу, Перуну і Світовиту, Матінці Ладі, Живі та Долі, Велесу і Стрибогу, Слава усім Богам Рідним, названим і неназваним У Всевишньому Триглаві сущим, Що єднаються з нами в ім’я Правди і Добра Роду Небесного і роду земного!  Відчиніть Браму Небесну для нас, Онуків Дажбожих, хай ми нап’ємося Світла Рода Всевишнього, води Живої Небесної і станемо гідними слави Богів Рідних. Слава Рідним Богам!