Единый и Многопроявный Бог наладил бытие всего сущего так, чтобы каждое существо имело над собой высшее создание, призванное опекать и учить его. Каждый Бог выполняет в Роде Всевышнем свое предназначение, заботясь об определенном проявлении бытия, части Вселенной и душах, которые в ней живут. Предвечный Бог, раскрывая свою суть, приходит к каждому роду в разном своем Проявлении и Силе, под другим именем. Все народы разные по уровню своего духовного развития. Оттого об одних родах заботятся Высшие Сущности, а о других – низшие. Славяне, будучи живым воплощением Сварога и Лады на земле, осознали наивысшее счастье, оттого общаются и славят наивысшие проявления Вседержителя и непосредственно Рода Всевышнего. Принять чужое богопонимание означает отбросить Высшее Призвание своего рода и свою собственную суть и опуститься к более примитивному бытию.

1. Родове Вогнище паланням душі своєї підтримувати в неділю і день святковий, аби Світло Праві у Яві ширилось.
2. Чотири сонячні Свята святкувати як святість найвищу. Перед цим говіння утримуючи, для зміцнення тіла і духа свого.
3. Щоденно, відповідно до рівня посвяти своєї – радення творити, праведно і животворно рдіти колословом і молитвою своєю. Дні говіння тримати як у Вогнищі Родовому уложено.
4. На кожне свято сонцекресне – причастися Святою Стравою, через яку Рід Всебог, Боги та Предки рід земний благословляють.
5. Пам’ятати, що внутрішне – зовнішне сотворяє, тому Світло Рода (Родосвіт) в собі і навколо себе примножувати.
6. Вірно допомогати у потребах Громаді свої, аби полум’я Родового Вогнища шлях життєвій освітлювало.

1. Істина
2. Любов
3. Справедливість
4. Праведність
5. Мир
6. Ненасильство
7. Служіння
8. Чистота
9. Відповідальність
10. Вірність
11. Воля
12. Самоутримання
13. Совість
14. Саморазвиток
15. Благочестя
16. Набожність

РОДОВОЕ ОГНИЩЕ – это Духовная Вселенная и Духовная Держава Русинов, которая восстала, чтобы создать на основе Украинского, Русского, Белорусского и других Славянских Народов (которые плоть от плоти и дух от духа потомки Русинов) великий и могучий Род Руси. Мы пришли, чтобы вернуть Роду его забытое имя, а, следовательно, возродить могучую Славу, Честь и Державу! И мы отправляемся в путь с Родными Богами, они наша опора и надежда, они наша кровь. Русины же – суть проявление Богов Родных в Яви. Сегодня каждый делает самостоятельный выбор: остаться потомками разорванного государства в злобе к кровным братьям на востоке или на западе Руси, иль в безразличии к бедам Родов Славянских, либо возродиться Внуком Дажбожьим, Русином гордым с чувством величия Родной Земли.

Дана стаття є логічним продовженням теми «Призначення». Інформація, яка лягла в основу цієї статті, викладалася батьком Володимиром і Духовними Провідниками РВ РПВ Радення Свароже. Тому більшою мірою ця замітка є переказом або тим, що  сучасною  мовою називається бусурманським словом "Копірайтинг" (а може і "рерайтинг", я не дуже великий фахівець в бусурманських словесах). У школі у нас це називалося «Переказ», суть якого полягала в тому, що спочатку читаєш вихідну інформацію, усвідомлюєш її, осмислюєш і потім своїми словами переповідаєш по-своєму, тобто як сам зрозумів.

Однак, повернемося до суті питання. У попередніх двох статтях ми усвідомили, що, виконання призначення це не примха, а умова виживання нас на планеті, а за одно з нами і виживання всього іншого людства, тому що біла раса є «головою» єдиного організму, під назвою «людство». А без голови організм існувати не може. Вимремо ми - загине і людство.

Далі ми усвідомили, що бути Чадом Божим, бути гідними синами Богів Рідних є одна з найголовніших  складових (але не єдина) призначення слов'ян. Так само з'ясували, що входить в «обов'язки» Синів Богів Рідних і як ними бути.

Однак, наші предки, крім того, що звалися Синами Божими, були ще й онуками Дажбожими! А ось що це означає, якраз і постараємося розібратися в цій замітці.

Зазначу відразу, що бути внуком Дажбожим - це ще одна з найважливіших складових призначення слов'ян. Чому - стане ясно далі.

А поки з'ясуємо, що ж означає бути внуком Дажбожим, які обов'язки на нас накладає це Високе Звання та наскільки ми (сучасні рідновіри) відповідаємо Йому (і чи відповідаємо взагалі).

Для більш доступного розуміння цього питання почнемо із загального погляду та декількох прикладів.

Ось, наприклад, хто такі мусульмани? Мусульманин це та людина, яка є сповідником і послідовником (що йде по сліду) пророка Магомета. Мусульманин слідує Його заповідям: 5 раз на добу здійснює Намаз, хоча б раз у житті здійснює паломництво в Мекку, регулярно святкує священні свята мусульманські, живе згідно з Кораном і т.д і т.п.

А хто такі, наприклад, буддисти? Буддисти це послідовники Будди - вони всіх люблять, сидять під деревом, медитують і прагнуть досягти просвітлення, тобто слідують заповітам Будди.

Послідовники Христа - християни - люблять ближніх своїх, люблять ворогів своїх (правда, іноді, на шкоду братам своїм, але це, так би мовити, витрати), ходять по воді, зцілюють недужих, воскрешають з мертвих, повертають зір сліпим, рухають гори, перетворюють воду на вино (правда, найчастіше, за допомогою дріжджів і цукру, але це теж, так би мовити, витрати) - словом роблять все, чого навчав і що заповідав робити Ісус.

Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що Онуки Дажбожі це ті, хто є послідовником Діда нашого, Дажбога. У чому ж полягає суть наслідування діянь Діда Дажбога?

Щоб краще зрозуміти цей момент, давайте з'ясуємо, чим же займається Дід Дажбог і що нам потрібно взяти собі в приклад для наслідування. Для цього найкраще проаналізувати текст гімну-славлення Дажбога:

Дажбоже наш Світлий!

Ти утримуєш у безодні Землю нашу,

творячи на ній життя і красу велику,

обдаровуючи теплом і їжею дітей своїх!

Лине до нас любов Твоя,

святістю і мудрістю Віри нашої.

Ласку твою чуючи, славу Тобі творимо

від землі аж до Ирію.

Хай летить вона птицею ясною,

сповіщаючи усім Предкам Руським,

що шануємо і поклоняємось

Сонцю Всевишньому,

Батькові кревному - Дажбогу нашому.

Слава Дажбогу!

 У гімні говориться, що Він «... утримує в безодні Землю нашу ...». Тобто Сонце є центром сонячної системи, навколо якого по визначених орбітах рухаються всі планети й об'єкти сонячної системи. Майже всі небесні тіла, що потрапляють в сонячну систему, починають обертатися навколо Сонця.

Місія Сонця в даному випадку - утримувати планети від того, щоб вони не розліталися в навколишній космос.

Аналогічна місія і слов'янських народів на планеті - утримувати в орбіті свого впливу інші народи. Подібно до того, як старший брат у сім'ї утримує від негідних вчинків молодших, є прикладом для них і несе відповідальність за них.

Звертаю увагу на те, що не бути паном і повелителем своїм молодшим братам, а бути вчителем їм, бути захисником їх, бути наставником, другом, помічником і прикладом для них. А ще нести відповідальність за них. При цьому не пригнічуючи їх і не нав'язуючи їм шляхи їх розвитку! Ось що значить бути онуком Дажбожим.

Так чинить Дажбог і на це мають орієнтуватися Онуки Дажбожі ...

Читаємо далі: «... творячи на ній (на Землі) життя і красу велику ...». Дажбог творить життя і красу (лад) велику на Землі. Все життя на нашій планеті зобов'язане своїм існуванням Сонцю, його енергії. Вся екосистема Землі, завдяки Сонцю, живе і знаходиться в ладу (по бусурманську - «в гармонії»). Вона врівноважена і згармонізована так, що для свого існування ззовні потребує тільки  Сонячного світла і тепла. Все інше робить для себе сама в собі.

Онуки Дажбожі так само повинні «творити» життя. У Діда Дажбога он скільки Онуків - багато сотень тисяч. Значить і у Внуков Дажбожих має бути багато онуків! А для цього потрібно багато дітей мати, а не одного-двох.

Онуки Дажбожі (так само як і Дід Дажбог) повинні творити лад в житті, в його повсякденній організації. Предки наші жили в родових громадах, де повсякденна організація відбувалася на основі Копного (вічового) права, яке в свою чергу в основі мало кони Прави. І орієнтована вона була на виховання високих духовно-моральних якостей у кожній людині.

Така форма організації управління життям найбільш практична і гармонійна! Це і є справжнє Само-Державство, тобто коли народ себе сам удержує. Бо в самоврядуванні (Само-Держанні, самодержавстві) беруть участь усі (!!!) члени громади і тих, хто самоусунувся, немає! Всі беруть участь, всі несуть відповідальність! В результаті такого правління створюються умови, що виключають виникнення ситуацій, коли людина може залишитися один на один зі своєю бідою або нещастям. Бо громада не може кинути нужденного і завжди прийде на допомогу!

Крім цього, при такому світогляді та способі життя діти перестають бути тягарем і перешкодою в кар'єрі. Бо вони стають опорою батьків, їх надійною гарантією безбідної і спокійної старості, оточеної турботою, увагою, теплом і любов'ю рідних і близьких людей. А це зовсім не одне і теж, що старість на державну жебрацьку пенсію і будинок престарілих! І чим більше дітей в родині, тим вище гарантія спокійної старості батьків. При такому розкладі батьки зацікавлені народжувати якомога більше дітей. І «піднімати» їх набагато легше в громаді, ніж в «самотній» сім'ї!

Онуки Дажбожі це ті, хто описаним вище чином, спільно з Дідом своїм, творить життя і красу велику на землі!

Однак, читаємо далі: «... обдаровуючи теплом і їжею дітей своїх ...».

Для Діда Дажбога всі живі істоти на землі - Його діти. Він УСІХ їх любить і ВСІХ обдаровує своєю Любов'ю і своїм Теплом! Всіх, без винятку! Незважаючи ні на які розбіжності! На всіх, в рівній мірі, ллється Любов Його, Світло і Тепло Його!

От і Онуки Дажбожі це ті, хто розуміє «просту» річ: перед Богом УСІ РІВНІ і однаково цінні! Всі люди - Діти Дажбожі, а значить Брати і Сестри між собою !!! Не важливо, якого кольору у них шкіра, до якого народу вони належать, яким Богам моляться ... Адже все Боги це прояви Рода Всевишнього, а значить гідні поваги і шани. Тому предки і заповідали поважати святині інших народів!

Багатьом сучасним «рідновірам» (особливо з числа неоязичників) такі поняття дуже важко прийняти. З їх точки зору, факт того, що Сонце світить однаково і на них (особливих), і на «презренних» хрістосіан, а тим більше (О ЖАХ ВСЕЛЕНСЬКИЙ !!!) на євреїв, є найбільшою «несправедливістю» і «зрадою» ( і хтось із них зараз вже готовий впасти в переднепритомний стан і засукати ніжками в істериці). Але ми і повинні (якщо, звичайно, вважаємо себе Онуками Дажбожими) пояснювати мудро, терпляче і дохідливо всім людям суть світогляду Відичного Православ'я, цієї священної мудрості, яка є проявленою в Яві Любов'ю Діда нашого, Дажбога. Він є провідником Світла Рода Всевишнього в Яву. І ми повинні «світити» всім без винятку і проводити в Яву Велику Мудрість Відичених Знань!

Однак, не можна забувати при цьому, що «світити» не означає нав'язувати! Нав'язувати силоміць - значить порушувати свободу вибору, а цього навіть Боги собі не дозволяють робити! Наша справа «світити»: проповідями, способом життя, прикладом високої моральності, відповідальності, красивими відносинами з навколишнім світом. Тоді ми зможемо претендувати на відповідність високому званню Онуків Дажбожих.

Справа ця не проста, але потрібна. І завдання це за нас НІХТО не виконає. І починати потрібно з приведення себе у відповідність Конам Прави на рівні найвищого пріоритету - на світоглядному.

Слава Рідним Богам і Світлим Предкам Нашим!

Предки слов'ян розуміли, що кожна людина, яка хоче жити духовно і матеріально гармонійно, у здоров'ї та щасті, має вибудувати, організувати свій дух. У цьому допомагала система родових, громадських і вікових посвят. Посвята, або ініціація (лат. Initio «починати, присвячувати, вводити в культові таїнства»), - обряд, що знаменує перехід на новий щабель розвитку. Саме тому посвяти часто називають «ритуалами переходу». У першу чергу ритуали переходу представлені віковими посвятами, суть яких - перехід з однієї вікової категорії в іншу. Для чого ж потрібні вікові посвяти?

ЛАДУВАННЯ ДИТЯЧОЇ ПСИХІКИ

Починаючи з народження і до старості, ми проходимо різні етапи духовного і фізичного розвитку, які відповідають певному віку. Видатний психолог Л.С.Виготський назвав вікові етапи «епохами в побудові особистості». Вчений дійшов висновку, що «кожен вік має специфічну для нього, єдину і неповторну структуру». Таким чином, кожна вікова епоха має свої особливості і «будує» в психіці свої новоутворення, тобто вносить деякі психічні і соціальні зміни, які визначають свідомість людини, її поведінку на даний період. Тому кожен етап важливий і необхідний, він виступає підставою для подальшого вдосконалення і затвердження, а, значить, повинен бути прожитий яскраво і якісно. Крім того, розвиток психіки людини має відбуватися послідовно, як у будівництві: спочатку фундамент, потім стіни, потім дах. Порушення послідовності побудови або неякісна побудова - і вся споруда може завалитися.

Наші предки тонко відчували людську душу, всі зміни, що відбуваються з нею на різних вікових етапах. І мудрість прадавніх обрядів підтверджується в нинішній час дослідженнями сучасних психологів. Так можна простежити відповідність між кризами перехідного віку, виділеними Л.С. Виготським, і віковими посвятами наших предків.

Таким чином, критичні періоди вікового розвитку є переломними, поворотними пунктами в розвитку, вони відокремлюють один вік від іншого. Дитина ніби знаходиться на межі між двома станами. Немає ні минулого, ні майбутнього, а сьогодення незрозуміле. Відбувається народження нової особистості з новими якостями, вміннями і навичками. Наприклад, дитина 7-ми років вже не дошкільня, але ще й не юнак. Семирічка відрізняється як від дошкільняти, так і від отрока, тому він представляє труднощі у виховному відношенні.

Л.С.Виготський зазначав: «Як всяке життя є в той же час вмирання ..., так і дитячий розвиток - ця одна зі складних форм життя - з необхідністю включає в себе процеси згортання і відмирання. Виникнення нового в розвитку неодмінно означає відмирання старого. Перехід до нового вікового етапу завжди ознаменований заходом колишнього . Процеси зворотного розвитку, відмирання старого і сконцентровані, переважно, в критичних вікових етапах ». Ця архетипова схема смерті і відродження відображена в обрядах вікових посвят. Перехід у новий статус символізує смерть у своїх старих якостях. Багато слов'янських чарівних казок містять схему смерті і відродження, що, по суті, відображає різні обряди вікових посвят (мотив перебування героя у владі демонічної істоти (Баби Яги, Оха), чарівні перевтілення, купання героя в киплячому казані і т.д.).

Слов'янська система вікових посвят і призначена для того, щоб гармонійно перевести дитину з одного вікового етапу до іншого, щоб кризи перехідного віку пройшли безболісно. Посвяти також структурують, ладують дитячу психіку, допомагаючи закріпити набутий на попередньому етапі досвід і дати потужний енергетичний поштовх для наступних новоутворень.

Ось дитина прожила один рік свого життя. Вона багато чому навчилася, трохи освоїлася в новому для неї світі. І щоб зміцнити її у світі Яви, наші предки проводили обряд ПОСТРИЖИНИ. Дитина після пострижин вже не вважалася немовлям, члени роду повинні були ставитися до неї як до більш старшої. Ця посвята дає можливість дитині зібрати силу свого роду, явно і чітко проявити себе в ньому.

У 3 роки для хлопчиків проводиться обряд ПОСАДЖЕННЯ НА КОНЯ. Сім'я приймає хлопчика як майбутнього чоловіка і благословляє новими силами, відбувається відділення його від материнської енергії. До трьох років батько своїм прикладом і навчанням вклав у хлопчика підсвідоме розуміння чоловіка, його найважливіших рис, зачатки чоловічого мислення і поведінки, мати ж навчила його приймати любов і віддавати її. Хлопчик підійшов до усвідомлення себе як чоловіка. Саджання трирічного хлопчика на коня активізує його військові якості, які реалізуються у чоловіка, коли він досягає відповідного віку. Кінь - дуже чуйне тварина, яка відчуває внутрішній стан свого вершника, і якщо вершник боїться, то обов'язково спробує скинути його. Таким чином, у ході обряду вже можна визначити майбутній шлях дитини та її характер. Це велике випробування для хлопчика, адже він повинен подолати страх перед великою твариною, в його психіці відбуваються зміни. Почуття, які переживає хлопчик, знаходячись зверху на більшій від нього істоті, народжують у нього прагнення бути сильним, відстоювати своє право. Якщо ж хлопчик не витримує цього випробування, батькові потрібно переглянути, що було упущено у вихованні. Таким чином, це випробування і для батька.

Для дівчаток 3-й рік життя підсумовується обрядом, званим ЗІРНИЦЯ-ПРОВІСНИЦЯ (Введення у Храм). Це посвята в майбутню берегиню свого роду. В цей час приходить до людей Богиня Ушас - Ранкова Зоря, і під час обряду своїм світлом торкається вона дівочих душ, пробуджуючи жіночу мудрість, здатність творити лад і красу в навколишньому світі.

Для хлопчиків у віці від 7 до 13 років проводиться обряд ПІДПЕРЕЗУВАННЯ, а для дівчаток у віці від 6 до 12 років - ЗАКОСИЧЕННЯ. Ці вікові посвяти утверджують на шляху самостійного розвитку, переводять з рівня дитини на рівень хлопчика або дівчинки відповідно. Обряди символізують перехід хлопчика (дівчинки) від навчання в роду до навчання в громаді, групі однолітків. Зміцнюється сила дитини в оволодінні своїми емоціями.

 Обряд ЯРИЛА (ЯРЕННЯ) проводиться у віці від 12 до 17 років і символізує перехід хлопчика в стан юнака. Посвячення покликане допомогти більш глибокому усвідомленню своєї чоловічої суті, наповненню ярою енергією діяльності, достатку, активності, відповідальності, мужності, витривалості.

 Обряд ЛЕЛІ (ЛЕЛЬНИК) проводиться у віці від 13 до 16 років. Це перший громадський обряд дівчинки-підлітка, дівчинка стає дівчиною. Посвята покликана розширити сприйняття і усвідомлення дівчинкою її ролі в суспільстві як майбутньої жінки. Якщо на Закосиченні дівчинці плели дві косички - одну батько, наповнюючи дочку силою чоловічої любові, а іншу - мати, наповнюючи жіночою енергією, то на Лельник дівчині заплітається одна коса, як символ з'єднання чоловічої і жіночої енергії. Це означає, що тепер дівчина готова шукати собі пару.

 Обряд ПЕРУНОВІ МЕЧІ (від 17 до 20 років) символізує перехід юнака в стан чоловіка-воїна. Це обряд-змагання. Посвята покликана допомогти більш глибокому утвердженню чоловічої суті, сили і могутності.

 Обряд ВІСТУНКИ (від 16 до 20 років) допомагає дівчині в прийнятті себе як майбутньої дружини і матері, проявляє зрілі божественні якості стихій, наповнює душу, тіло і розум ще більшою силою любові, ніжності і жіночності. Посвята також допомагає усвідомити, хто такий чоловік, і прийняти його у свій світ.

Хлопчику, який не пройшов цих присвят, в житті буде важко даватися можливість проявити себе як чоловік. Так само і дівчинці, яка не має потрібних якостей і умінь, а головне - розуміння своєї місії в житті, важко буде знайти ту людину, яка їй потрібна для щасливого спільного життя і реалізації себе в суспільстві

ЗАКЛАДАННЯ ПРАВИЛЬНИХ ОБРАЗІВ І МОДЕЛЕЙ ПОВЕДІНКИ

Кожен віковий етап - це новий рівень усвідомлення себе. Усвідомлення себе як хлопчика (дівчинки), як юнака (дівчини), як чоловіка (жінки), як мудрого продовжувача роду (берегині роду). Кожному віковому етапу відповідає прояв певного Бога або Богині. У зв'язку з цим, наші предки мали перед собою досконалі образи і моделі поведінки на кожному віковому етапі, і кожен член суспільства прагнув відповідати їм, тобто уподібнитися Богу (Богині). Наші предки розуміли, що прояв Божества - це енергія, закликання і спілкування з якою змінює людину під свій образ.

Так образу ідеальної дівчинки відповідає Богиня Леля - ніжна, любляча, працьовита, слухняна, терпляча. Досконалий образ жінки - це Матір Лада, Макоша - це праобраз літньої жінки, мудрої берегині роду. Ярило - образ юнака, Сварог - образ ідеального чоловіка, Велес - мудрий старець. Образи Богів ніби формують модель поведінки людини на кожному віковому етапі. І жінка-мати ніколи не дозволить собі вередувати, як грайлива Леля, відчуваючи в собі божественну енергію Матінки Лади. А літній чоловік, «увійшовши в роль» Велеса, навряд чи стане «лізти на рожен», як наповнений силою Ярила юнак.

Дослідження сучасних вчених показують, що вікові посвяти являли собою свого роду інститут соціалізації, оскільки плавно вводили особистість у нові соціальні умови, які диктуються певною віковою групою. Завдяки посвятам запобігали численним комплексам, неадекватній поведінці у критичний період. Таким чином гармонізовувалися відносини в суспільстві. Із занепадом Відичної традиції ми можемо спостерігати перемішування моделей поведінки різних вікових груп, а то і моделей поведінки протилежних статей; часто говоримо про тяжкі наслідки криз перехідного віку; маємо безліч психологічних проблем, які пов'язані найчастіше з негармонійними переходами від одного вікового етапу до іншого або з неякісним проживанням кожного вікового етапу, а також проблеми із соціалізацією; маємо нещасливих емансипованих жінок і жінкоподібних нереалізованих чоловіків. І ці недосконалі образи ми несемо своїм дітям, передаємо у спадок свої невирішені проблеми. Тому вікові посвяти покликані «переписати» негативні батьківські програми і закласти в душу правильні образи і моделі поведінки, а також розвинути важливі якості своєї статі, зрозуміти і прийняти якості протилежної статі. Все це допомагає особистості якнайповніше усвідомити себе на кожному віковому етапі, а значить, якісно його прожити. І ніколи жінка, що пройшла вікові посвяти і живе за законами Прави, не шкодуватиме, що вона не 18-річна дівчина, оскільки вона вбирає всю повноту життя з кожного вікового етапу, і в кожному є щасливою і самодостатньою. Адже у кожного віку свої переваги...

ПОТУЖНА ЕНЕРГЕТИЧНА ПІДТРИМКА РОДУ, СУСПІЛЬСТВА

 Посвята - це «свято» (рос. "праздник") для всього роду, яке освячує, наповнює світлом особистість. Під час обряду родичі і запрошені говорять багато хороших слів, побажань, вимовляють молитви, програмуючи долю дитини на щасливе і успішне життя. Предки світлі приходять і благословляють своїх нащадків. У цей момент дитина перебуває ніби в центрі Всесвіту, відчуває потужну підтримку і любов, і це вселяє в неї впевненість у своїх силах і в тому, що все станеться саме так, як побажали їй присутні. Таким чином, вікові посвяти вирішують надзвичайно важливе завдання: створення образу щасливого майбутнього дитини, який буде відповідати його покликанню. 

ГАРМОНІЗАЦІЯ РОДУ, СУСПІЛЬСТВА

Посвяти чітко структурували суспільство, визначаючи для кожного його члена своє місце і призначення, виховуючи необхідні для даного суспільства праведні якості, закладаючи правильні моделі поведінки. Ініціації допомагали людині усвідомити себе, перейти на більш високий рівень розвитку, перевірити свою дієздатність і необхідність, значущість для суспільства. Для цього існувала система випробувань, які й перевіряли ступінь готовності зайняти певний щабель у суспільстві. Той, хто не пройшов випробування, не допускався до посвяти, зате отримував ясне бачення того, над чим йому ще необхідно працювати, щоб відповідати тому високому ідеалу, образу, прописаному в традиції. Поза сумнівом, це величезний стимул для кожного члена роду в роботі над собою. Адже ніхто не хотів зганьбити свій рід, тому й готувалися до посвяти відповідально.

Таким чином, вікові посвяти допомагали досягти головної мети виховання - створення гармонійної людини, успішної в суспільстві особистості, яка може легко і невимушено знайти вихід з будь-якої важкої життєвої ситуації.

Відроджуючи традиції вікових посвят, ми створюємо гармонійне суспільство людей, які будують світ Любові та Справедливості

«Все Родом об'єднане і в Роді перебуває, Боги прийшли з Роду і Родом утримані, а люди - суть рід Божий у Яві. Тому живіть родами, славлячи Праотців », - говорить Карб відання Світотворення. Джерело життя єдине, а річок життя багато! Споглядаючи нашу землю, ми бачимо її в множинності і багатобарвності. Будучи наділеним цілісним світоглядом, рідновір усвідомлює і завжди розуміє, що ця барвистість має єдине джерело. Річок багато, але Мати Дана єдина! Річки та озера - це прояви Богині нашої. Такий Покон властивості буття в Яви: «Все Родом об'єднане і в Роді перебуває».

Сучасному людству відомо три лики прояву віри (зв'язку з Богами): природна Віра-Віда одкровення, штучна віра одкровення (історична) і сектантство (розкольництво).

Природна Віра-Віда одкровення своє коріння веде від Богів, які передали її людям через багатьох Спасів, Старотців і Вчителів, вона існує поза книг і одкровень, її носієм є певний народ чи народи (Арійці) в цілому. Її духовні провідники мають здатність досягати Священних Станів і читати Карби Духа Рода (вчитися у Рідних Богів). Цю здатність (Дар відання), вони передають у спадок і учням. Природна Віра-Віда одкровення, розвиваючись безкінечно довго, несе вчення про колообіг (циклічність) буття; природне походження життя; кровно-духовну єдність Людей і Богів; єдність і множинність Бога; нерозривність минулого, сучасного, майбутнього; Людину як частину Природи; перевтілення людських душ; сходовершу (ієрархію) варн, якісно інший рівень розвитку Душі і усвідомлення відповідальності в явному і потойбічному світах; Карну як непорушний принцип відплати, а не про кару Божу. Природна Віра-Віда, як віросповідання одкровення, збережена, в тому числі в писаннях, які вважаються сховищем родових Знань, які ніколи не піддаються реформуванню. З Рідної Віри ніколи ніщо не вилучається, вона лише поповнюється новими знаннями і Відами, які приносять Боги, Спаси і Духовні Провідники роду, тому вона постійно розвивається.

Штучна віра одкровення грунтується на таких складових: наголошенні (апеляції) на виключній істинності своїх знань, володінні «словом Божим», що передано одній конкретній людині; вченні про гріховність людства; лінійності розвитку людства (народження і смерть людського роду); відчуження Людини від Божественного (покарання від Бога за гріх); роздвоєності світу (Бог-Диявол, Добро-Зло); останньому суді; нетерпимому єдинобожжі; сходоверші (ієрархії) як різних рівнях привілеїв і владних повноважень. Такі релігії мають одну або кілька «святих книг», які вважаються писаннями самого Бога, їх заборонено скорочувати або доповнювати (хоча, як правило, вони і доповнювалися, і коротшали). Такий підхід може бути корисним лише протягом певного часу, а далі, як показує досвід, настає час, коли така віра застаріває і зникає, або зливається з елементами природної віри. Штучні віри одкровення, на відміну від природних одкровень, заперечують будь-які навчання, писання і словеса, які хоч у чомусь суперечать догмі їх учення. Ці віросповідання виняткові (ексклюзивні), тоді як природна Віра-Віда є віросповіданням включаючим (інклюзивним). Тому, христосіянство неможливо було поширити на Русі проповіддю, але лише силою меча і вогню.

Сектантство, крім зазначеного вище, має свої притаманні йому особливості вчення: про гріховність основної віри; про спотворення нею «Слова Божого»; про нове тлумачення «Слова Божого»; нового «останнього пророка»; подекуди про нову «святу книгу» або Новознайдені розділи; про близьке наближення «кінця світу». Йому ж властива тоталітарність (спроба контролювати всі без винятку сфери життя віруючого).

Традиційні духовні знання, або Відичне Православ'я наших Предків проявлено в різних тлумаченнях Покону (напрямках Рідної Віри), тому воно буває більш повним або спрощеним. Так чи інакше, всі віросповідання і вчення індоєвропейських народів є різними проявами першоджерела - Відичного Православ'я, родової віри Русинів, яка була поширена арійської родами на просторах Євразії. Маючи періоди розквіту і сну, Віра-Віда Православна завжди проявляється в прагненні людини до Світла і Вишнього Вогню.

Двадцять п'ять тисяч років тому Батько Сварог та матінка Лада зійшли з Вишньої планети - Лук Сварожих і ступали краями Землі-Макоші. У краях нинішньої Русі вони знайшли своїх правдивих послідовників, які жили за Відами божими. І окреслив (украял) Батько Сварог землі Русі трьома обереговимі Колами: валами навколо Києва, горами навколо Русі і океанами навколо прострів Арійських. І заповів Сварог людям Русі берегти аж на віки віків Покон Рода Всевишнього - Відичне Православ'я. З того часу рід наш зветься Русинами - мудрецями.

Отже, всі світлі духовні вчення беруть свій початок в Поконі Рода Всевишнього і не виходять за межі Відичного розуміння дійсності. Індійські Віди, буддійська «Трипітака», перська «Авеста», іудейська «Тора», скандинавські «Саги», арабський «Коран», христосіанскі «Євангелія» - всі ці писання побудовані на Відичному Православ'ї з додаванням місцевих культів або особистих роздумів пророків. Це стає очевидним, якщо правдиво розглянути історію людського роду і поширення Небесних Знань.

Індійська віданта втрачає свій зміст без богатирського Арійського епосу чотирьох Від і Руського навколишнього середовища, прекрасно зображеної в Ріг Веді. Буддійська «Трипітака» побудована на Відичному вченні про подолання сили Колороду (перевтілення, карми). Перська «Авеста» написана в країні кочівників, але побудована на вшануванні праці хлібороба, яка оголошується Зороастром найблагороднішою працею. Іудейська Біблія списана з шумерських літописів і вавілонського законодавства, які тягнуть свої коріння з Кам'яної Могили під Мелітополем. Скандинавські саги своїм найбільшим героєм оголошують князя скитського племені Ясів - Одіна. Арабський «Коран» - це та ж Біблія з наголошенням на шануванні істинного Бога. Хрістосіанскі «Євангелія» побудовані на основі Відичного вчення про всеосяжну Любов Бога Богів (Рода Всевишнього).

Покон Рода Всевишнього, передаючись із покоління в покоління знахарями, нині дбайливо зберігається Православними Волхвами і Вчителями. Кожен носій Звичаю Слов'янського прагне зберегти і примножити одвічні знання Предків, захистити їх від чужорідних нанесень і зміцнити у свідомості родичів справжню Віру-Віду Православну.

Відичне Православ'я, як багате джерело, породило багато річок, і сьогодні вони зливаються в одне море Слов'янського Духа. Сьогодні «православні християни», рунвірівці, язичники приєднуються до свого духовного Всесвіту і Духовної Держави- Родове Вогнище. Це природний процес накопичення сили перед швидким розквітом Віри і Віди славлення Прави.

Кожен з нас є проявом Рода Всевишнього, в нас якнайкраще проявлена ​​сила того чи іншого Рідного Бога, але цілісність приходить лише в священному Відичному Православ'ї.  Отже, Відичне Православ'я, яке виявлялося дотепер різними своїми ликами, йде до єдності і кличе найкращих Синів і Дочок разом стати в обороні Покону Рода Всевишнього, кличе в єдиному пориві створювати Родове Вогнище, яке в черговий раз освітить Шлях роду земному в століттях.

Покон Рода Всевишнього вчить: «Все Родом об'єднане і в Роді перебуває». Творячи в собі Сваргу (організований світ), Всевишній виділяє з себе клітинки своєї Душі, які стають самостійними істотами всередині Нього. Всі видимі і невидимі світи - це прояви Бога, отже, все є частинами Божими, в тому числі і люди. Всевишній Рід кожній своїй частинці дає певне призначення, тому всі ми покликані виконувати волю Цілого, як ноги, руки, пальці і очі служать всьому тілу. Вірно виконуючи свій обов'язок, кожна частина-душа має можливість удосконалюватися і піднятися на вищий щабель життєвого розвитку. Проходячи шлях від пороху земного (каменю, мінералу), будучи рослиною, твариною, а згодом - людиною, Душа, удосконалюючи свій Дух, через певний період часу стає Богом. Так долається шлях через Наву, Яву до Прави. Боги, як духовні сутності, наділені здатністю підтримувати своє життя самостійно, наповнюючи духовну і тілесну суть. Вони живуть в Прави - світі найвищого щастя і блага в єдності з Родом Всевишнім.

Віруючи в Єдиного і Багатопроявного Бога Рода, Слов'яни вчаться бачити справжню суть творіння Всесвіту, виступати творцями свого життя і життя тієї частини світу, дбати про яку нам заповів Всевишній. Для того щоб створити досконале життя в світі явному, ми повинні з'єднувати знання, які приходять через серце (Віру), і знання, які приходить через розум (Віду).

Сповідуючи Православну Віру і Віду, ми свідчимо перед Всевишнім, що Слов'яно-Орійські роди є носіями найглибшої мудрості. Мудрості, яка говорить, що все у світі перебуває в єдності. Маючи досконалу Віру, ми можемо отримати досконалу Віду - знання про свій обов'язок перед сім'єю, родом, народом і Всесвітом. Це дозволяє нам приносити всім велике благо, а це і є найвища святість. Все життя людини - це навчання законам Прави через працю, ведення господарства, керівництво або духовне провідництво. Істинно відаючи закони Прави, можна налагодити життя в Яві таким чином, щоб жити відповідно до свого Покликання в єдності з Всевишнім.

Православні рідновіри живуть в Бозі і в ім'я Бога *. Удосконалюючи свою суть, ми вдосконалюємо світ, отже, підтримуємо божий дух в собі. Відаючи, що все знаходиться в Бозі, потрібно дбати про те, щоб будь-яка праця здійснювалася досконало, з відчуттям святості і внутрішнього щастя. Живучи за законом Любові і Справедливості, Слов'яни бачать у людях найкращі якості і допомагають родичам їх розвивати. Постійно здійснюючи добрі справи і працюючи в ім'я Рода Всевишнього, ми здобуваємо Славу і Честь від Богів. Тобто, отримуємо духовне верховодство і Боже благословення. Ця Слава і Честь, що від Богів, є найвищою благодаттю і єдиним шляхом, який дає можливість людям (родам) перейти до життя в Прави - світі найвищої Божої досконалості, радості і щастя. Бути православним рідновіром означає бути з'єднаним з Рідними Богами і вміти бути мудрим, щасливим, радісним, сильним і достатньо незалежним від обставин і світу, в якому ми знаходимося. Це означає бути Слов'янином, Русином.

Щоб потрапити в Праву, необхідно вдосконалити свої Душу, Дух і Тіло. Щоденна жертовна праця у творенні Добра, Любові і Справедливості удосконалює Душу і робить її Божественною. Добрі справи повертаються до нас Божою силою і могутністю. Вони насичують душі Світлом Рода Всевишнього, і тому наша Душа стає світлішою і чистішою. Це дає їй силу і можливість піднятися в Праву до вищого буття. Оспівуючи Богів, душа щиро і самовіддано направляє свою силу до Всевишнього, а Рідні Боги відкриваються їй у відповідь. Душа повинна прагнути до божественного світу і свідомо з'єднуватися з законами Прави, лише тоді вона може перейти до життя в ній.

Пізнати Бога по-справжньому, проникнути до кінця в таємницю Великого Триглава в звичайному стані складно. Якщо серце людини і спалахує час від часу чистою любов'ю, то йому не вмістити в повній мірі полум'я Божественної Любові, Сили і Знань, які палають вічно і неослабно. Бог відчувається і пізнається серцем, бо серцем пізнається Любов. Але якщо серце не може до кінця вмістити і пізнати Божественну Любов, то чи зможе це зробити розум, який розбирається лише в тому, в чому вже переконалося серце? Якщо, все ж, ми знаємо що-небудь про Бога, то тільки тому, що Бог Сам відкривається нам через свої прояви - Рідних Богів. Пізнаючи його частини і йдучи шляхом одного з Богів, ми з часом можемо пізнати Ціле. Всі народи різні, тому Род Всевишній приходить до кожного з них під іншим ім'ям, в іншому прояві і назві, проявляючись в його Рідній Вірі. Це пов'язано з тим, що рівень духовного розвитку, усвідомлення і єднання з Богом у народів різний. Але, незважаючи на це, всі разом, взаємодоповнюючи і протидіючи, народи творять єдине ціле - рід земний.

Справжнім шляхом до Бога для кожного народу є його Рідна Віра, саме в ній Родом Всевишнім роз'яснені закони існування Всесвіту, найглибша (потаємна) суть і призначення окремо взятого роду. Різні народи мають різні Віри, відповідно, неоднакова Віда (знання про Бога і Всесвіт), яка в них міститься. Тому є народи, які потребують духовного просвітительства і навчання. Нам, Аріям-Оріям-Слов'янам-Русинам за походженням, від Богів призначене своїм прикладом вчити інші роди, нести їм закони Прави і вчити розуміти сутність буття в Любові і Справедливості. Володіння Відою (вищими знаннями) і застосування її в життя згодом дозволить цим народам перейти на вищий щабель духовного розвитку в роді земному і Роді Небесному.

ПАМ'ЯТАЙ! Відичне Православ'я - це Орійський шлях духовного вдосконалення, йдучи яким Душа людини здобуває Славу і Честь від Богів, опановує законами Прави, щоб стати Богом для своїх нащадків.

Несучи Рідну Православну Віру, Відичне Православ'я, навчаючись самі і навчаючи інших Миру і злагоди, ми як рід досягаємо найвищої святості і виконуємо своє Божественне Покликання. Воно ж для Русинів полягає в духовному провідництві людства.