У Відичному Православ’ї поняття Духовного провідника та Духовного учителя хоч і близькі, але не тотожні. Духовний провідник – це власне, природжене покликання, дар людини, який вона отримала в результаті вдосконалення, осягнення Любові та Справедливості.
Бути Духовним провідником значить бачити Світло Роду та йти до нього, постійно знаходитись в його променях, нести в собі та дарувати іншим любов та справедливість відання вишнього. Духовним провідником є Волхв, Відун або Жрець, який пройшов відповідні посвяти від духовного учителя та сам став на шлях учителювання.
Учителюванняпочинається у кожної людини в свій час, але головний принцип один: Духовний учитель завжди сам є учнем. Кожен, хто стає на шлях духовного учнівства, що приведе до учителя, повинен розуміти: учитель – це лише Ворота до духовного розвитку людини, але рідко кому вдається досягти вершин духовності, минаючи ці ворота.
Духовне учнівство починається з того, що людина ладує та врівноважує себе, вчиться благочинності та слухняності, даруванню любові. Поза як людина непідготовлена, роздратована та неладна може використовувати більші знання на шкоду собі та іншим (що найгірше).
Духовний учитель – це людина, яка проходячи шлях духовного навчання, побачила свої світлі та темні сторони, пізнала їх та внутрішньо цілісною, почала нести Світло Роду Всевишнього в собі, даруючи його іншим. У Ведичному Православ’ї учитель – це «гора», людина, яка осягнувши відповідні знання, через духовні Посвяти з’єдналася зі Світлом Роду Всевишнього, досягла значних висот пізнання Бога. Досконалий Учитель є цілісним не тільки внутрішньо, але й зовнішньо, тобто він має свою духовно-тілесну половину, одружений. Лише наша протилежність якою є дружина або чоловік, творить повноту та цілісність.
Духовне учителювання та учнівство поступово проходить наступні рубежі:
ПОСЛУХАННЯ – для людей, які знаходяться на початковому рівні самопізнання та духовного розвитку. Лише такі відносини дозволяють Душі піднятися на вищі ступені та позбутися більш низьких потягів. Послушником був кожен з нас, і всі форми життя в Яві є послушниками більш складних форм. В першу чергу, ми були послушниками наших батьків, над батьками є суспільство, а над суспільством - природа. Цей етап є невід’ємною складовою розвитку Душі. Примушування дозволяє поглибити послухання, благодійність, любов та ствердитися на шляху справедливості.
Щоб пізнати себе глибше, Боги розділили індроганів (первинних нестатевих істот) на дві частини та дали їм можливість все життя шукати свою половинку. Знайшовши її, ми виходимо на наступний рубіж нашого учнівства. Як написано у Карбі відання Родового Укладу: «Піднімися на гору та твори, виконуй свій обов’язок. Так подолаєш іншу, станеш на ній. Будь з Богами і бийся захищаючи рід свій. Вони виведуть тебе на третю, з неї лети у Сваргу».
Не пройшовши етапу послухання, людина ніколи не зможе осягнути більш високих форм пізнання, навіть тілесно людина до цього не готова. Таких людей завжди буде тягнути до усілякого безпричинного обурення, протидії, неврівноваженості, свою думку вони будуть шанувати понад усе, а свій мізерний досвід вони будуть ставити понад знання Відаючих людей. Для них кожен новий урок - начебто осягнення найвищої істини, так як вони не володіють цілісністю сприйняття. Тому, ці люди часто змінюють учителів, змінюють свої уподобання, від фанатизму одного вчення переходять до фанатизму іншого, вони не здатні осягнути що істина багатогранна. Тому в Карбі Відання триглаву Старотці-Святари мовили: «В Триглаві знаходячись, пізнаєш силу і слабкість, здобудеш Віду наскільки будеш мати Віру, лети над ними Соколом та тільки так ти згадаєш себе».
ДІЯННЯ – для тих, хто пройшов послухання та став самодостатнім творцем тілесних та духовних благ. На цьому етапі не вчать, що робити, на відміну від послухання. Тут людина живе у звичаї, зовнішньому прояві Покону, він відає, що робити, його потяг - навчитися виконувати своє призначення як можна краще. «Діячі» - це люди, які шукають можливості, а не причини. Учнівство проходить через власні здійснення. У взаємовідносинах діяння виникає питання «як зробити краще», а не «скажіть же, що мені робити». Девізом Життя є Карб відання Тіла, Душі та Духа: «Тримайте в чистоті тіла та душі свої, Світлом Сварожим наповнюючи, Богів славте, і будете вічно жити з Богами у Триглаві, зливаючись в єдину Правду та Силу».
НАВЧАННЯ – для тих, хто оволодів діянням та навчається через навчання інших. Це сфера взаємовідносин коли ми знаходимося з учителем у відносинах повної рівності та поваги особистості один одного. Навчання дозволяє нам стати на один щабель з нашим учителем та осягнути сутність Єдиного Учителя – Рода Всевишнього. На цьому щаблі ми повністю занурюємося у Світло Роду Всевишнього, тобто стаємо Досконалими Вчителями. Карбом цього рубіжу є Карб відання Чорнобога та Білобога: «Чорнобог з Білобогом перуняться, у Сварзі поєднуючись, тим світ утримується. Вони суть одне одного, та немає одного без іншого». Лише досконалий Духовний Учитель може бути досконалим Духовним Провідником.