Все існуюче створене надрозумним Богом і є осмисленим і потрібним, а тому може бути пояснено. Але Рід зла не творив, зло - це умовне позначення природної сили саморуйнування. Не будучи сотворенним, зло, власне, і не існує. Зло - це ухил Буття у напрямку до Небуття. Зло - це «зело», пересичення яке веде до руйнування. На думку Православних Волхвів, Бог дозволяє Буттю ухилятися до Небуття, щоб воно вільно стверджувалося в своєму існуванні, оскільки справжнє Буття завжди вільне і прагне саме бути.
У природі немає зла, воно існує тільки у світі людей, проявляючись як несправедливість - зело. Несправедливість (Кривда) - це рух до несправжньої і непотрібної мети, до перекручення, це брехня, хвороба людського суспільства. Несправедливість - це зайняття не свого місця і невиконання своїх обов'язків. Тобто, це невірно усвідомлена свобода і невірно спрямована воля, інакше кажучи - зла воля. Вона може проявитися лише тому, що є особистості, які володіють нею. Цими особистостями, перш за все, є більш низькі сутності - «злі духи». Звичайно, і вони були народжені для блага, для підтримки Справедливості в Творінні і руйнувань. Темні Боги під проводом Морока спрямовують свої дії на руйнування всього недосконалого. Прямуючи цим шляхом, створюючи зело, вони допомагають Всевишньому підтримувати у Всесвіті рівновагу. Вони проявляються і роблять видимою духовну чорноту і недоліки в людях. Не пізнавши, що таке добро, а що таке зло, людина не може оволодіти буттям, лише після цього досвіду він здатний свідомо стати Творцем.
Бог у своїй всеосяжної любові до людини дав нам можливість вибирати, як жити: по Правді (праведно, чесно, світло), або по Кривді (неправедно, нечесно, темно). Кривда і зло часто викликають подив, а то й пряме сумнів у Божій доброті й любові, і навіть в існуванні Всевишнього. Нерідко можна почути: «якщо Бог добрий, то Він не може допустити зла, а якщо Він його допускає, то Бог або не добрий, або не всемогутній (а тому і не Бог), або ж Його просто немає». При цьому людина не замислюється, що часто саме так зване «зло» змушує його змінюватися і підніматися на вищий рівень. Не розуміє, що воно є необхідним чинником людського розвитку. Тому, так чи інакше, зло завжди переходить в добро і навпаки.
Крім любові, будучи втіленням вищої справедливості, Всевишній завжди діє в інтересах більшості: більшості родів, народів і життя як такого. Тому, коли людина вибирає недосконалий шлях і виступає руйнівником, цей шлях направляє до нього Богів, які повертають всі руйнівні вчинки до тієї ж людині, таким чином, направляючи його до більш глибокого пізнання дійсності. Воля Всевишнього в тому, щоб людина піднялась над подвійність світу (добро-зло, чоловік-жінка, одиничність-множинність) і почав сприймати світ цілісно, залагоджено, отримуючи підтримку і підтримуючи інших на шляху до світла. Лише перебуваючи над протилежностями буття можна відчути всю мудрість, доброту і любов Бога й досконало з'єднатися з ним.
Перебуваючи в Бозі, ми самі обираємо свій шлях, а Всевишній лише приймає наш вибір. Даючи можливість жити в світі протилежностей і тимчасово позбавляючи безсмертя, Род Всевишній вчить людей бути Богами. Але, навіть творячи цей акт найбільшої своєї любові, Бог зберігає за людиною свободу - прийняти чи не прийняти знання Прави, стати частиною Світу чи ні. Так чи інакше, людина повинна знати про свою відповідальність і про те, що вона сама може заподіяти собі лихо.
Ведична мудрість стверджує:
1) якщо людина бува би створена невільною, вона не була би богоподібної особистістю, але людина сама вирішує, дотримуватися законів Прави чи ні;
2) давши людині свободу вибору між життям по Правді або по Кривді, Бог дав нам можливість удосконалюватися, отримуючи щастя чи покарання за зроблений вибір.