Родове Вогнище
ДАЖБОГ
Дажбог (Дажбо, Дайбог, Богдаждь) – син Сварога, Сварожич, Бог Сонця, світла, добра, благоденства, різних благ, природи, багатства, дару, допомоги. Проявляється він у світі явному у вигляді чотирьох лиць своїх: Ярила (Бог весняного сонця), Купали-Семиярила (Бог літнього сонцестояння), Мира-Сивого яра (Бог осіннього сонця) та Божича (Бог зимового сонця). Кожний з ликів цих своє значення має, свою силу і вплив, через те вони різні є.
Так само людина має вікові та варнові прояві різні, які переходити в посвятах потрібно. І не можна посвяти чи варни минути якоїсь, бо як Божич – дитя, так і людина непосвяченою є, як Ярило – господар за лани дбає, так і людина господарем бути має, як Семиярило-Купало воїн є, так і людина воїном стати має, а потім Сивий Яр, що для людини станом Волхва є.
Разом вони одне, а одне без іншого не буває, так і з людиною бути має.
Дажбог є від Рода Всевишнього через Сварога удіяний і з Даною поєднаний. Тому він і на доші вплив великий має та на погоду всяку, не раз до людей невідаючих посухою страшною або громом і блискавками як Перун приходить.
Дажбог є великий вой, що пітьму розганяє, стрілами своїми вогняними та ликом чистим і славним своїм. Світло і вогонь у душах русичів підтримує, бо як їде він у краї дальні, то Темна Доба та Яр Сивий настає, тоді лише Ведогонь душ наших нам шлях вказує і зло відганяє. Русичі є онуками Дажбожими:
"Дажбожі внуки ми – улюбленці Богів, і Боги свої десниці тримають на ралах наших," бо ми "славимо Дажбога, і буде він наш по крові тіла заступник від Коляди до Коляди" ("Велесова Книга", дошки 3-А, 31). Тому світло душі своєї навколо ширити треба щоб у світі любов, доброта і благость були.
З кожним Колом своїм Дажбог оновлений на Різдво народжується, літо за літом кола вертячи, тож мусимо вчитися і Прави прагнути, щоб Сонце-Дажбог нам довго світило.
Молитва «Дажбожа вранішня»
Встає сонечко Красне, Дажбоже наш, світ світлом осявається, радістю повниться! Душа моя благодаті прагне, бо єсть я Онук(а) Дажбог(а)ий. Дивлюся на небо і несказанною втіхою тріпоче серце, адже то сам Дідо наш в оселю мою входить. Вітаю тебе Сонечко! Благослови дух, душу і тіло моє, щоб в здоров’ї та благодаті перебували. Без Тебе бо немає й подиху, немає й поруху на Землі-Макоші! Благослови мене Боже на день ясний, щоб звершились усі благі починання мої, а Кривда щоб канула до Ями! Слава Дажбогу!
Молитва Дажбогу
Дажбоже наш Світлий! Утримуєш у безодні Землю нашу, творячи життя та красу велику, даючи тепло та поживу дітям своїм. Лине до нас любов Твоя, святістю і мудрістю Віри нашої. Ласку твою чуючи, славу Тобі творимо від землі аж до Ирію. Хай летить вона птицею ясною, сповіщаючи усім Предкам Руським, що шануємо та поклоняємось Сонцю Всевишньому, Отцю кревному - Дажбогу нашому. Слава Дажбогу!
СТРИБОГ
СТРИБОГ – Володар простору, вітрів, руху і крутіння, грози, бурі і ураганів. Се прямий прояв Рода Всевишнього, Дух Руху Життя, за допомогою якого він вдмухує дух життя у все живе і скеровує рух небесних тіл, від того він Позвізд. Се Стрибог є Стрижень і Основа поєднання і переходу Білобога в Чорнобога. Стрибог, у русі позначаючись, зі Сваргою поєднаний, і може він бути дуже стрімким, а може повільним, розуміючи се, русичі відати мають, що будь-яка сила то ду,є то перестає, від того все змінне є, і зміни тії однаково сприймати треба.
Стрибог є перетворення і через те може як страждання проявлятись, бо без внутрішнього самообмеження та стримування годі досягнути суттєвих зрушень. Коли вітер не дує, це означає, що він набирає сили для стрибка, так само людина стримуватись може і устрою певного дотримуватись, щоб на вищий щабель піднятись. У Стрибога шість синів і шість дочок і безліч онучат.
Вони допомагають йому підтримувати все в русі, направляючи погоду і рух у просторі. По волі батька борються з нечистю швидким рухом, стрілами вогняними розвіюючи його.
Стрибог є всюдисущий і бачить усе, що відбувається в світі, від того він має чотири найголовніші лики: Сівер-Бог холодних вітрів, Літник-Бог теплих вітрів, Стрига-Бог східних вітрів, Вітрило – південний вітер, крім них, є Моряк (Морян) – вітер, який дує з моря, і Легіт – легкий вітерець.
Серед Стрибожих вітрів є й підступніший та найхитріший повітряний дух – Перелесник. День Стрибога – неділя, бо він великий батько, який з Родом Всевишнім суть одно.
У людській подобі він уявляється як літун з великою бородою, з луком, стрілами і батогом. Стрибог, виступаючи як простір і його підтримувач, пов'язаний із сузір'ям Перуна (Стрільця), бо Перун виступає вічним захисником – часом. Тому Стрибог ще й старий бог і від того праведний.
Молитва Стрибогу
Всюдисущий Отче наш Стрибоже! Став я до сповнення задуму свого, справи світлої, що рід мій в силі приумножить. Силою своєю нестримною наділи мене, аби шлях до перемоги очистити міг, аби простори землі рідної підкорились мені, аби розметав перешкоди лихі та ворожі. Хай сила моя вражає як стріли Твої і знатиму я лише перемоги. Слава Тобі, Боже Півночі, Півдня, Сходу та Заходу, слава синам Твоїм – вітрам Стрибожичам! Слава могуті Твоїй, що Всесвіт насичує! Пребудь, Боже, зі мною у небі й на землі, в чужині і на Рідній Землі, бо і я єсьм з Тобою у сповненні заповітів Вишнього! Слава Стрибогу!
Слава Стрибогу
Вітре могутній, Боже Стрибоже!
Ти по світу блукаєш, хмари з дощами по небу ганяєш.
Дай моїй землиці теплої водиці,
дай моїй пашниці вітра-Ласкавиці,
аби не сушило, врожай не палило.
Хай онуки Дажбожі мають завжди врожаї гожі.
Слава Рідним Богам!
ЛАДА
Лада (Леда, Рада, Рода) – Мати Богів, старша Рожаниця, Богиня світового Ладу, покровителька пологів, жінок, дітей, шлюбу, любові, жіночих справ, врожаю, родючості. Жіноче втілення Рода, дружина Сварога. Всі Богині – це її уособлення та прояви.
Лада – Богиня життя, весни, родючості, народження, жита-зерна, яка витворює і воскрешає відмерлу на зиму природу, робить землю плодючою. Отже, кожен зародок, кожне зерно для неї – то частинка Алатиря, крихта Сварога, через те вона всім живим і підростаючим опікується, сили дає і до світла направляє. Лада є світовою Любов'ю, що є основою творення й існування.
Мати Лада після смерті збирає душі праведників, які стали іскрами Ведогню Сварожого і йде у людський світ, вкладаючи їх у лоно жінкам, які прагнуть дитини. Велика Матінка Лада проявляє себе як поєднання протилежностей, чарівність і любов. Людина (Ладина) – се явна частка Великої Матері. Відайте, русичі, ви з Великою Матінкою повсякчас поєднані і, Праву славлячи знати маєте, що людина з Богами одне, через те вона свій менший світ творити мусить, як і Боги – більші світи. У тому одне одному допомагати треба духовно і тілесно, Рід творячи, ладувати життя своє, родини, а відтак держави. І як Боги нам в земних справах допомагають так і ми справі Божеські славленнями щоденними, обрядами та співами допомагати маємо, взимку – колядки і щедрівки співаючи, навесні – веснянки, літом піснями купальськими, обжинковими. Щоб завжди Дух Лади-ладоньки у цей світ прилітав на чарівній колісниці, запряженій парою голубів і парою лебедів, вогонь небесних гроз розпалював, проганяючи злі сили занепаду. Для того, щоб із-за холодних хмар виходило світлосяйне сонечко наше.
Велика Матінка Лада приносить світові Живу Воду Вирію, приходячи до людей по веселці з немовлям (Божичем) на голові. У руці вона тримає червоне яблуко з виноградною лозою. Немовля – то є світ Явлений, Сонце-Дажбог наш ріднесенький, з голови світу Прави удіяний, Світоч і радість нам вічна, а яблуко – то яйце-райце початок усього сущого – Око Рода, камінь Алатир, Сварга, Сонячний хрест. Прекрасні дні травня і початку червня присвячені Ладі і загальними ігрищами знаменуються. Тим, хто приносить Ладі пожертви, пророкує вона через жінок-відаючих. Проходячи обряди Очисні, що Ладині Роси звуться, жінки, які не могли мати
дітей, їй треби приносять, аби сприяла вона зачаттю. Щорічно, коли зустрічаються перші 
зорі в сузір'ї Перуна (Стрільця), Богиня Лада народжує нове Сонце (Божича-Коляду – Сонце зимового сонцестояння), після чого вона разом зі Сварогом протягом 12 ночей творить Всесвіт. Свято Великої Лади відзначається піснями цілий місяць – від 25 травня до 25 червня.
СВАРОГ
Сварог (Сварод, Лад)- чоловіче втілення Рода, Бог-Творець, Бог Неба і Зірок, основа мудрості і святості. Вогонь і Світло Рода, заступник шлюбу і ковальської справи, людських ремесел і умінь всяких. Бог, який з волі Всевишнього Рода явив людям триєдність буття і встановив закон Прави. Сварог є Батько Богів, чоловік Лади і її зворотня сторона.
З початку творення Всесвіту Сварог зладував – викував за 12 космічних ночей (12 000 років) Сонце, Місяць, Вечірню та Вранішню Зорю та інші Небесні світила, які Рідним Богам за тіла є. Усі Вищі Боги чоловічої статі – це Сварожичі, які є його уособленнями та проявами. Він волею своєю то вивищує, то скидає синів своїх, тим самим Колообіг життя підтримуючи. Кожновому новому Богу він право передає впливати і творити лад по-своєму. Сварог є Світло-Вогонь Рода, вісь світу Алатир, який в основі Дерева Рода лежить і все навколо нього обертається, тому він бог світла і бог Прави, Яви і Нави. У душі кожного русича горить частинка Сварога – Ведогонь, який людину до світла Прави тягне, знання даючи. Се Владика світу навчив людей користуватись вогнем, обробляти мідь та залізо.
З того часу всі праведні русичі вогнищани є, і на свята на подвір'ях своїх родові вогні палять, щоб Рід Всевишній бачив і про дітей своїх пам'ятав. Сварог викував перший плуг та першу шлюбну обручку і се ним заповідано, що кожен має найти пару свою яка лише йому призначена і Всевишнім Родом дана. Бо в родині кожен сильним бути має, щоб силою і мудрістю тією Рід зростав. Такій парі разом плуг праці і світотворення тягти легше.Як знак Сварожий звечора проти Різдва плуг вносили до хати і клали під святковий стіл. Будучи Вогнем, се Сварог через Мати Славу людям вогонь дав. Тому Сварог вважається Богом ковальства, шлюбу і хліборобства. Він наділяє людину мудрістю вічного, спокоєм і рівновагою, допомагає оволодіти будь-яким ремеслом, прозрінням і потягом до нового приходячи.
Свято Сварога – це Різдво Сонця-Світу, що і свято Рода є (22 грудня). Сварог являє себе для людства у вигляді зоряного неба, яким Луки Сварожі є, се там наші Предки перебувають, від зірок силу нам посилаючи, опікуються родичами повсякчас.
Сварог має в собі 12 сузір'їв Зодіаку, які є Богами-Сварожичами і світами їхніми. Кожний з них панує на небі близько 2-х тисяч років. Через Сварожичів Владика керує небесним вогнем, життям та врожаями на землі. Сварог постійно спостерігає за світом через Око Лада, яке є частинкою Всюдисущого Ока Рода-Алатиря, що вдень проявляється Сонцем-Дажбогом, а вночі – Місяцем. "Се мовив Сварог наш: "Як мої творіння створив вас од перст моїх. І хай буде сказано, що ви – сини Творця, і поводьтесь як сини Творця. І будете як діти мої, і Дажбог буде Отець ваш." ("Велесова книга").
У пожертву Сварогу приносились: вівсяна каша, пиво, пироги, зерно, сало, хліб, риба (щука), локшина, кропива, тканина, молоко, сир, яйця, ягідне вино, вівсяний хліб.
РОЖАНИЦІ
Рожаниці є Богинями, від яких пішов світ увесь, і складають вони його Явну (матеріальну основу) Найстаршою Рожаницею, Золотою Бабою, Берегинею одвічною є Велика Матір Богів Лада, яка щорічно народжує Сонце-Дажбога і Дану. Леля є проявом Дани, який втілений у Вселенській воді, і є та Вода Святою, бо се вона до життя пробуджує і відродитися сили дає.
Тече тая вода з-під Алатир-каменя що в корінні Дерева Рода лежить, а ще з гілля стікає Живою Росою-Молоком безсмертя. Хто роси тієї нап’ється, той буде жити вічно. П'ють її Рідні Боги і сила їх від того прибуває. Відайте! Є вода Прави, є вода Яви, а є вода Нави, є джерела святі, через які у Яву вода Праві прибуває, а є чорні з Навською водою. Знати мусите, що Велика Лада є жіночим проявленням Всевишнього, єдиного і багатопроявного Бога Рода. Саме Лада народила, а Сварог викував (організував) увесь Всесвіт. Вона виступає Берегинею й опікункою всього живого. Бо сама вона є Дерево Роду, яке крізь усі світи росте, собою ж світи і творячи. Дана весною як Леля постає – Богинею краси, дівочої любові та щастя будучи. Вона молодша Рожаниця є, покровителька й оберіг для всіх закоханих. Лада з Лелею, Богині дітонародження, жіночої долі. Відайте: вони силами своїми, духом своїм животворним незримо присутні, вдень і вночі оберігають кожну матір і її немовля від злих сил. Від Великодня (Ярила-Дажбога) до Купала всі рідновіри святкують воскресіння природи, добра, злагоди, миру і щастя. 23 квітня святкуємо Ладовиці – дівоче свято Лади і Лелі. Під час обряду водяться хороводи-сварги, які впорядковують Всесвіт, відновлюють рівновагу у природі та душах людських. По закінченні танцю найкраща дівчина, яка Лелею виступить, обдарувати всіх дівчат віночками й молочними стравами мусить. Ці віночки-обереги є і зберігатися до наступної весни повинні. До Рожаниць славу несучи, русичі відати мають, що тим вони матерів своїх шанують, тим про Рід дбаючи.
У пожертву Рожаницям приносили: оладки, кашу, хліб, сир, мед, олію, крупу, пироги, нитки, візерунчате печиво, шкурки куниць, ласок і соболів, зерно, яйця, пиво, хустки, вовну, молоко.
РОД
Род (Рід, Рожай). Всевишній і Предвічний Бог, Початок і Кінець, Батько і Мати – джерело усьому сущому і несущому. Прабог, який народжує себе із Дива – первородного моря-хаосу, щоб стати Родом і родоначальником усього живого. Прабог, який розчиняється як Рід, щоб стати Дивом і основою всього неіснуючого. Вбираючи в себе море, він творить Всесвіт (організований світ). Род – володар світів Прави, Яви і Нави, основа Дерева Роду і Вирію, батько двох протилежностей буття – Білобога і Чорнобога.
Творячи Всесвіт, Всевишній проявляється жіночим проявом – Великою Матінкою Ладою та чоловічим – Батьком Сварогом. Разом вони формують Великий Триглав Всевишній, у якому перебуває все. Відайте: Рід є Всесвітня Душа і Безкінечний, Бесмертний Дух Творення, Збереження і Руйнації. Множачи у собі світи, він поєднує їх законами Прави.
Дух його у вигляді Сокола сидить на верхівці Дерева Рода і через Око Рода, Алатир-Предвічний спостерігає за Світами, підтримуючи Справедливість і Правду. Будучи повсюдно і ніде, Рід поєднує у собі однину і множину. Пишайтеся, вкраїнці-русичі! Це наші предки були першими людьми, які пізнали його як Великого Триглава і, вклонившись йому, отримали право стати Світлими Богами.
Від того почали вони прагнути Прави, через Славу – віддане служіння Предвічному Богу, з того часу він постійно приходить до нас через прояви свої, Богів наших рідних і Провідників мудрих. Рід, даючи русичам Віру і Веду, веде до життя вічного з Богами у Триглаві воєдино.
Бо кожна людина мусить навчитися бути Родом, єдиним і багатопроявним. Бо хто через недомисел своїй частку себе відкидає або бачити і визнати її відмовляється, то так він частку Світу відкидає, отже, неладним є. Щоб у Праву попасти треба пізнати себе в усіх проявах своїх, душу Світлом Рода наситити і тим себе у Роді Небесному віднайти.
Як Рід Всевишній у собі Рідних Богів бачить і пізнає, так і людина, Родом себе відчуваючи, прояви Рідних Богів в радощах і прикрощах у собі взнати має, Бо Рід Небесний Божий і Рід земний людський суть одне, лише у світах різних, хто на землі ладу від невідання не знає, тому у Праву зась. Рід завжди був Всевишнім Богом Богів Православних аріїв-русичів-українців, бо є єдиний і багатоназивний. Будь-які Боги – це лише множинні прояви Рода, кожен з яких виконує певне призначення у Всевишньому.
Свято Рода відзначається в перший день Різдва (22-23 грудня). У пошану йому приносити потрібно жертву святую Хліб-Коровай, дар земних плодів найбільший.
Це знак вдячності Богові за явні і неявні блага, які дає він нам, та зобов'язання перед ним жити по Праві, поєднуючи протилежності світу, здобувати Славу від Бога і продовжувати творення Кола Сварожого. Бо життя є вічна праця і праця йде від того свята, а хто працювати для добра свого лінується, той пропащий є. До зустрічі з Родом на Свят-вечір люди готувалися за 12 днів. Вшанування Всевишнього Рода відбувається в особі кожного Бога та особливо літом, у тріаді свят Бога врожаю Спаса, бо будь-який врожай чи приплід , – є то втілення і прояв Роду. Число дев'ять освячене Родом.
Саме тому жінка носить дитину дев'ять місяців. Могутній Род у сиву давнину не зображувався взагалі і уявлявся як усе суще, а пізніше почав зображуватися карбовано як Око Рода – Алатир та як чотириликий фалічний ідол, що є знаком творчої чоловічої сили Всесвіту. Відайте! Всевишній Рід настільки глибоко пов'язаний з українським народом, що всі головні слова (природа, вродливий, рідний, народити, народ, родич, народження, родина) мають один спільний корінь, який означає суть Бога.
Отже, істинна Рідна Віра – це віра-веда в Єдиного і Багатопроявного Бога Рода, який є початком творення світу цього і Батьком та Сутністю усього живого.
У пожертву Роду приносились: вівсяна каша, вівсяний хліб, сир, мед, просо, борщ, пироги, локшина, яйця, олія, пиво, кисіль, ягідне вино.
СВІТОВИД
Світовид (Світовит, Святовит) – Чотириликий Бог сучасного і майбутнього, якому доручено пильнувати, щоб на землі, у небі та в підземному царстві священно здійснювались закони Права. Він Бог Світла Рода і сам видиме світло Сварога, яке проникає в усі шпаринки, несучи Правду і Лад. Сила Світовида Вселенська є світлом мудрості, яка буття впорядковує. Тому він являє себе в родючості, врожаях і пов'язаний сонцем осіннім, зерном та битвами великими.
Він бог осіннього сонцевороту (23 вересня). Воїни вважали його своїм покровителем як у мирні будні, так і в бою. Знали, що Світовид є Сонце, що на білому коні приносить на землю світанок, воює з ворогами дня. У храмі тримали білого коня, а біля статуї – сідло і вудила. Їздити на Світовидовому коні суворо заборонялось. Тільки Волхв мав право виводити і годувати його. Вважали, що вночі Світовид сідає на коня і воює з ворогами, тому один з його знаків є здоровенний меч, який знаходився біля статуї. Будучи військовим божеством Світовид потребує, щоб йому служили жерці-воїни. Для цього при кожному Храмі Свитовида проходили навчання і перебували постійно жерці які закони Прави у мистецтві воїнському пізнавали, три світи, три глави в собі пізнаючи. Широко відома статуя Збруцького Світовида-Рода, знайдена в 1848 р. на Тернопільщині поблизу священної гори Богит. Огнищани подільських Медоборів зберегли культ Рода-Світовида у недоторканності і святкували свята аж до 19 ст.
Священним птахом Світовида є півень – кур. Від того волхви Святовита, стаючи шляхтичами, мали у свої гербах кура.
Молитва Світовиту
Світло Біле, Світло Боже, Світовите Переможець! Славу Тобі проголошуємо, бо ти єсть Бог Прави і Яви. Пісні тобі співаємо і треби палимо, боо ти є Святість Велика. Ти є Світ видимий і буття Яви, бережи нас в світі Нави, бо світ через Тебе ми бачимо, Правою збагачуємося. Від того Хвалу тобі Велику співаємо і слави складаємо, біля ватр танцюючи тебе закликаємо. Прийди-прийди, Світлий, прийди-прийди, Ясний, Боже наш Великий Світовите
Красний. Ти нам Сонце, Землю, і Звізди держиш, Праву утверджуючи. І від того світ 
міцний, ми тобі утім поможемо силою вогнів наших! Слава Світовиту!
СЕМИЯРИЛО
Семиярило (Купало) – Бог найвищого буяння сонця – літнього сонцевороту, вершина і поєднання протилежностей. Найвищий прояв любові, опікун і захисник шлюбних пар, він пов'язаний з водою і вогнем. Купайло – ладівник і поєднувач, сила якого у зрілій несамовитості й усвідомленні єдності всього живого. У переддень Купала проводяться чи не найсвятіші обряди і дійства, які потребують опіки Вищих Сил для їхнього здійснення.
На Купальську ніч, коли все буяє зеленню, Бог Купало благословляє зрілість усього сущого, а серця молодих і юних скріплює любов'ю. Пара, яка береться за руки і перестрибує через священне Купальське вогнище, вважається зарученою (одруженою). На цьому святі Земля-Мати має найбільшу чарівну силу, яку віддає всім, а вогонь і вода – велику життєдайну всеохоплюючу цілющість.
На Купала відкриваються Небесні брами і всі славлення легко й вільно летять у Вирій до Богів. Це найкращий час для того, щоб розпочинати нові й серйозні справи. Бо у людському житті Купало є проявом досягнення зрілості і здатності до самостійного вирішення важливих справ. Купальська Роса вважається цілющою і життєдайною, а трави, зірвані в цю ніч, мають незбагненно велику чародійну силу. У Купальську ніч Бог Дажбог в особі Перуна запалює квітку папороті і щаслива та пара, яка побачить її. Та запалюється та квітка не стільки у світі явному, скільки в душі людини, що призначення своє знайшла, твердо на шлях стала і до мети йде, не обертаючись. Від того вона незбагненно велике щастя має і що їй у світі робити знає. Пари які один шлях на двох знаходять, душами єднаються і здатність Праву відати отримують, а се є найбільше багатство в усіх світах.
ЯРИЛО
Ярило (Ярун, Яровит) – Бог буяння і розквіту, війни та любові, пристрасті і шаленості, чоловічої сили, зростання, хоробрості і плодючості. Один із проявів Дажбога. Ярило – Бог весняного сонця, дітонародження, родючості, худоби, пивоварства, землеробства, люті (ярості), війни, звірів. Весною вночі, і вдень Ярило в білій полотняній одежі, з босим ногами (щоб землю не пом'яти) на білому коні їздить.
На голові великий вінок весняних польових квітів, а в руках серп та жмут дозрілого колосся, на поясі меч двосічний. Та є він, шалом молодецьким буяючи, лиш за красу і право розвиватися та рости всьому живому. Ярило роз'їжджає полями, садками і лісами Русі-Вкраїни великої, куди не зайде – там жито горою, куди не погляне – там враз колос цвіте і множиться. А як гляне на дівчину, її серце коханням спалахує, на хлопця – кров у жилах закипає, шабля сама до рук стрибає.
На честь Ярила святкували початок посівів (у кінці квітня), для чого збирались по селах хлопці і дівчата, вибравши з-поміж себе найгарнішого (чи то дівчину), щоб коси довгі мав, одягали його так, як уявляли собі Бога Ярила, і садовили на білого коня.
Кругом нього довго водили вихилясом -"плетеницею" хороводи-сварги; на всіх, хто брав участь в ігрищі, мали бути вінки зі свіжих квітів. Якщо тепло і сонячно, обряд проводили в чистому полі на засіяних нивах (за участю літніх людей).
Хоровод виконував пісню, у якій славились діяння Бога Ярила, як він ходить по світу, вирощує жито на нивах і дарує людям родючість. Воїни змаги проводили і силу та завзятя в ігрищах військових показували.
Коли жагуча пристрасть молодого Сонця Ярила на купальські дні йде на спад, люди з почестями проводжають свого Сонячного Бога до наступної весни. У таку пору предки зображали Ярила старим дідом або лялькою з соломи. Та не тільки весною, а й протягом року всього, коли у завзятті потреба була, до Ярила звертались, незримий Дух його в собі будячи.
Молитва Ярилу
Боже Ярило, Сонце наше яре, ти по небу на коневі білому скачеш, весну на землю роду Православного приносиш. Немає просвітлення ні в небі, ні в душі моїй без життєтворного проміння твого. Яви лик свій в Небі Синьому, а дух твій хай в душі моїй забринить. Ти бо, Боже наш, Отець хоробрим та звитяжним, ти є витязь могутній, що з юнака мужа робить. Молю тебе Отче, віджени басурів від родини моєї, освіти дім та благослови родичів! Хай в єдності перебуваю, Яриле, з Предками та Богами, Тобою натхненний по шляхові своєму ступаю, сміло та переможно! Слава Ярилі!
16 ЗЕРЕН ПРАВДИ
Істина - це вічна суть первісного буття, властивість якої лежить в основі всього створіння, це першостворена природа Бога і людини. Осягнення Істини виступає умовою і передумовою перебування у вічному блаженстві Прави, основою уміння творити світи і повною мірою проявляти божественну суть кожної душі.
Істина не обмежена часом і існує в трьох його проявах - минулому, сьогоденні і майбутньому. Тому вона не піддається змінам у всіх трьох світах - матеріальному, нематеріальному і духовному. Найвища Істина - це незмінні всесвітні закони Прави - закони буття і сам Всевишній.
Тому вона єдина і багатопроявна, багатогранна, завдяки цьому вона об'єднує все в собі і дає відповіді на всі питання. Оскільки людина - частинка Бога, це означає, що вона також несе в собі частку Істини, а через частку можна осягнути Ціле. Душа може зробити це сама, а може і за допомогою духовного вчителя, душі, яка вже зробила це. Коли вона буде робити це тільки лише сама, її шлях буде дуже довгим. Наприклад, уявімо, що новонароджена дитина без сторонньої допомоги батьків, вчителів, навколишнього світу повинна створити і осягнути усе сама.
Так чи інакше, які б дії вона не робила, що б не створювала - це все буде лише одним із проявів загальної закономірності - Істини. Але для кращого її розуміння потрібен досвід, досвід тисячоліть, і тільки тоді можна уникнути помилок і швидше досягти Прави, або бажаного в даному прояві. Крім того, завжди є найкращий, прямий шлях до усвідомлення Істини - Покон, тримаючись якого можна впевнено і вірно зробити це, як вже зробили мільйони і мільйони душ.
Духовно розвиваючись, слідуючи настановам учителя і наставників, ладуючи своє життя, православний осягає і відновлює Істину в собі - в минулому, сьогоднішньому і майбутньому, завдяки цьому вертається в Праву. Так народжується Любов.
Любов - це об'єднання протилежностей, усвідомлення єдності всього сущого у Всевишньому. Людська любов - це материнська любов, ніжна прихильність між рідними і близькими, а також жагучий потяг між закоханими. Така любов живиться спорідненою близькістю, симпатією, закоханістю і навіть пристрасним прагненням. Пізнаючи людську любов, душа вчиться Божественної любові.
Божественна любов - це чиста безумовна і необмежена любов, цілковита відданість добру, вона виступає вираженням єдності зі Всевишнім і всім сущим. Вона нескінченно віддає і прощає, просочена духом єдності. Відчуваючи себе частиною Всебога, єдиної з усім Всесвіттям, ми повертаємо все віддане нам.
Всевишній нічого не береже для себе, він все віддає своїм дітям - душам, тому й має все. Кожна жива істота в світі має потребу в любові і прийнятті, коли ми любимо і приймаємо свій рід, народ, людство і Всесвіття в цілому, в нас проявляється Всевишній, тоді ми єдині з усіма його проявами - Рідними Богами - ми маємо їх силу в собі . Будь-яке вчення без любові – це, в кінцевому рахунку, обман і руйнування. Матінка Лада в прадавні часи прорекла, що Бог - це любов, і любов - це Бог. Любов - це порядок, рівновага між отриманням і даруванням. Так народжується Справедливість.
Справедливість - це основа створення світу, що визначає його закон, який так чи інакше діє в усіх світах. Матінка Карна - це його втілення як особистості. Справедливість - дії, які відбуваються у відповідності з божественним задумом світу Прави. Врівноваженість протилежних сил дає можливість розвинутися і піднятися над ними, і вільно направлятися до осягнення найвищої Істини.
Справедливість - це дія, виконана своєчасно у відповідному місці, з потрібною силою, у вірному напрямку по відношенню до цілого, Вищого. Це те, чому вчить душа у всіх своїх втіленнях. Справедливість - це дія заради більшості людей, людства, Бога, навіть коли твої інтереси з ними не збігаються. Душа завжди єдина з цілим - чесно слухайте свою душу. Так народжується Праведність.
Праведність - це внутрішня чесність, добросерда вірність обов'язкам, і мета її - як процвітання всіх оточуючих, так і власний добробут. Служіння роду земному, роду Небесному, Роду Всевишньому, де немає місця надмірному слідування особистим інтересам і сподіванням на похвали і вигоди. Істинна, не «показна» праведність відкриває людині шлях до джерела внутрішнього спокою і радості. Саме вона засіває насіння безкорисливого служіння, яке виступає надійною запорукою в отриманні щедрого врожаю дарів Всевишнього.
Праведність - це пра-відати, тобто знати закони божественного світу Прави і створювати відповідно до них своє життя. Праведність - основа процвітання людства і Всесвіття, це світло життя, яка розсіює темряву внутрішню і зовнішню, дарує вічне блаженство і щастя. Праведність - це непорушний закон для всіх душ у всі часи. Це заповіді, настанови і приклади праведного життя, засновані на безкорисливому служінні, вони життєво необхідні людині, як частинці суспільства, народу, людства і світу. Зберігати праведність і здійснювати її на ділі - це священний обов'язок кожної душі в ім'я свого і загального блага. Саме праведність спонукає всі Божественні Сили діяти відповідно вищому закону Прави і свого обов'язку. Слідування праведності полягає в тому, щоб робити іншим те, що сам просиш Бога зробити тобі. Так народжується Мир.
Мир - це міра, урівноваженість і благість. Мир - це спокій і рівновага, всі душі, незалежно від їх рівня, прояву, втілення, варни, досягнень, рівні перед Всебогом. Весь світ - це божественна гра, тому нерозумно ображатися на труднощі, коли ти сам їх собі створив, не дотримуючись Покону і не розуміючи законів Прави.
Мир у свідомості людини - це ще і врівноважений стан розуму, що не піддається впливу тимчасових радостей і негараздів, удач або розчарувань. На більш високому рівні - це внутрішнє відчуття блаженства, тобто богопроявлення себе. Це і є ті божественні плоди життя, які повинна вирощувати душа на полі слідування духовним повчанням Відичного Православ'я. Нехай ваше внутрішнє знаходиться в рівновазі із зовнішнім, високе з низьким, значуще з непотрібним, далеке із близьким. І коли ви при цьому без напруги будете перебувати в мирі з самим собою, тоді весь світ навколо вас буде знаходитися в мирі, даруючи вам щастя. Так народжується Ненасильство.
Ненасильство - відповідно Покону це одна з головних чеснот душі, що самоусвідомила свою суть. Дотримуючись якості ненасильства, ми висловлюємо повну довіру Всебогу і світові, як його прояву. Кожна істота, з якою би ми не зустрілися, так само, як і ми, перебуває у Всевишньому і є певне Його прояв. На рівні Духа Всевишнього ми єдині, на рівні душ - брати і сестри. Лише на рівні тіл ми різні прояви буття, які можуть протидіяти один іншому, коли не розуміють своєї єдності. Тому насильство - це надмірне, непотрібне зусилля, спрямоване на те, щоб змусити таку ж душу, як ви, слідувати вашому розумінню світу, воно народжується як наслідок невідання і пристрасті.
Божественний Дух, випромінюючись через нашу душу, постійно проявляє тілесне буття. Таким чином, ми самі силою своїх мислеобразів, бажань і дій створюємо своє коло творіння - світ навколо себе. Будучи дітьми Всебога, так ми вчимося бути співтворцями. Якщо ви вступили в неприємну взаємодію зі світом, це означає, що саме ви створили цю подію, чи привернули її своїми внутрішніми вібраціями.
Починаючи «комусь», «чогось» жорстко протистояти, ви створюєте насильство і потрапляєте в Майю, уявну боротьбу, якої насправді не існує, бо вона створена вами. Коли ви досягнете стану внутрішнього ладу (гармонії) і благості, змиритесь з тим, що будь-який прояв життя має право на буття і своє місце для цього, ви зможете змінити своє погане ставлення або засудження на розуміння і прийняття. Тоді світ змінюється вам у відповідь - ваші труднощі або «вороги», що «несподівано виникли», відразу зникнуть, і ви станете вільними.
Якщо людина дійсно чиста і світла - на неї ніколи не нападуть. У той же час, втративши лад в собі, ми втрачаємо його в своєму оточенні - сім'ї, народі, людстві. Вирощуючи в собі чесноти, спалюючи і переплавляючи самоусвідомленням свою схильність до несправедливості, насильства і безладу (зла), православні рідновіри підтримують вогонь створення Всесвіття. Це є прямий шлях до Прави. Так народжується Служіння Всевишньому.
Служіння. Кожна душа, будучи частинкою Рода Вседержителя, на своєму рівні володіє всіма його божественними якостями. У тому числі вона об'єднує в собі волю вибору напряму власної дії з необхідністю слідувати своєму вищому призначенню. Це можна порівняти з дитиною, яка вільна у своїх рухах і діях, але, щоб не нашкодити собі і досягти вищого блага (якого вона, може, поки що й не розуміє) вона повинна слухатися батька. Саме так душа повинна слухатися свого найвищого батька - Всебога, кровних батьків і духовних (учителів і наставників).
Будь-яка дія людини має значення і повинна служити певній Вищій меті. Маючи певну Карну і проявляючи бажання досягти цієї мети, кожна душа бере на себе певні зобов'язання, які виступають її Призначенням, як в загальному своєму розвитку, так і безпосередньо в цьому житті. Тому наше Призначення завжди з нами і в нас, воно виявляє себе нашими високими глибинними намірами і бажаннями душі.
Виконуючи своє справжнє Призначення, людина служить Всебогу і одночасно вона служить сама собі. Коли людина дійсно знайшла «себе», вона відчуває себе повністю врівноваженою, вона може робити «свою» роботу нескінченно довго і отримувати від цього величезне щастя і задоволення. Призначення є не тільки у однієї людини, але і в кожного народу, людства, і Всесвіття зокрема.
Призначення кожного народу проявляється в його самоусвідомленні - Рідній Вірі. Саме в ній закладена його загальнолюдська роль і значення. Це самоусвідомлення з часом може змінюватися. Відповідно змінюється і роль, і значення народу в світі - тілі людства. Для того, щоб певний народ вірно розумів своє Призначення, Всебог посилає на землю свої прояви - Спасів, Вчителів, які підтверджують попередні Призначення (місії), або стверджують нові.
Таким чином, служіння (людини, народу, людства) - це чесне і праведне виконання своїх обов'язків і завдань по відношенню до Всебога. Коли людина дійсно знайшла своє призначення і чесно здійснює служіння, виконуючи його, вона отримує найвище духовне задоволення, тоді його робота і нагорода за неї зливаються воєдино. На місце та роль такої душі ніхто не зазіхає, вона отримує «Славу», найвище чисте, духовне визнання від Рода земного (людей), Рода Небесного (Богів) і самого Рода Всевишнього. Чисте служіння - це найбільший прояв любові до Бога, народу, рідним, вчителям. Так народжується Чистота.
Чистота - це одна з найважливіших якостей душі і Всесвіття взагалі. На рівні людини вона буває двох видів: внутрішня (чистота помислів) і зовнішня (чистота тіла). Щоб бути чистим внутрішньо, рідновір повинен жити згідно з Поконом, духовними настановами предків і вчителів, плекаючи в собі 16 зерен Правди. При цьому дуже важлива правильна взаємодія з іншими людьми - ставлення до них, як до прояву Всевишнього. Щоб бути чистим у розумі, людина повинна думати про вічні, світлі і праведні речі. Ми об'єднуємося з тим, про що думаємо, прагнемо і заради чого діємо, це стає нашою суттю і визначає подальший шлях розвитку душі. Те, про що ми думаємо, ми і стверджуємо в повсякденному житті.
Православний рідновір у всьому повинен бачити Бога і діяти, як для Бога і в ім'я Його. Зовнішня чистота проявляється у турботі про тілесне, потрібно купатися кожен день, прибирати свій будинок, підтримувати порядок, а також вступати в статеві стосунки, не виходячи за межі шлюбу. Чистота - одна з найважливіших якостей, яка повинна проявлятися під час будь-якої дії, в істинному, найбільш якісному виконанні цієї дії. Будь то молитва, суспільний обов'язок чи робота по дому.
Чистота дії вимагає від душі повного зосередження на тому, що відбувається, «бути тут і зараз», що з часом проявиться священним станом Ясни. Тоді все наповнюється глибинним змістом, тому навіть повсякденне діяння може стати найвеличнішим дійством вселенського значення, і навпаки. Саме так осягається Істина. Щоб досягти цього, необхідно усвідомлювати свою відповідальність за створення світу. Так народжується Відповідальність.
Відповідальність. Ми вже говорили про те, що будучи частинкою Бога, людина володіє всіма тими ж силами, які є у Всевишнього, просто в меншій мірі - на людському рівні. Божий Дух, життєтворчою силою проливаючись через душу, створює навколишній світ.
Покон говорить, що кожен з нас має своє коло творіння, тобто ми постійно проявляємо, світотворимо навколо себе певну частину буття. Таким чином, Всебог, будучи присутнім в духовному серці кожної істоти, через образи нашої душі створює всі світи. Оскільки образи душі - це наше творіння і те, що буде створено безпосередньо, залежить від нас, ми відповідальні за це в минулому, сьогоденні і майбутньому.
Коли це творіння дурне, неправильне, тобто не відповідає законам Прави, до нас приходить Карна, направляючи до виправлення скоєного. Всебог, як найвищий вчитель, таким чином вчить своїх дітей бути богами, при цьому ми виступаємо співтворцями Всевишнього, саме через нас він створює світ.
Коли дитина накоїла дурниць, вона прагне позбутися від відповідальності, звинувативши в цьому інших людей, істот, а то й цілий світ. Саме так і чинять люди. Православний рідновір має чітко усвідомлювати, що його коло творіння - справа саме його рук, тому слід чесно брати на себе відповідальність і виправляти неправедно створене, тобто створювати в руслі Прави.
Щоб дійсно правильно створювати, потрібно володіти істинним знанням світу - Відою, яка отримується у процесі навчання у відповідального, чистого духовного вчителя і перевіряється власним досвідом. Усвідомивши та діючи згідно з цим Божественним Знанням, душа стає більш самопроявленною і самоусвідомленною. Саме для цього ми і народжуємося в тілесному світі Яви - щоб жити в щасті і радості повного самопроявлення, ми повинні бути завжди вірні цій істині - Віде Прави, закладеної в Поконі, і не перекладати свою відповідальність на інших.
Вірність - це божественна якість характеризує чисту, високорозвинену душу. Суть вірності в дієвому, неухильному виконанні свого обов'язку перед Родом Всевишнім, Рідними Богами, духовними вчителями і предками. Воно означає наступність і послідовність у проходженні духовним шляхом, так і в повсякденних взаєминах між людьми.
Це дійсна переконаність в існуванні Бога; сталість в переконаннях, поглядах, довіра у відносинах; нездатність до зради; відданість. У слові «вірність» той самий корінь, що і в слові «віра», тому їх вміст подібний. Весь світ перебуває в постійній зміні, тому часто є необхідність прийняти рішення, не спираючись на якісь докази, а лише через загальне розуміння законів Прави. Так проявляється вірність Істині, тому вірність - це ще й уміння приймати речі такими, які вони є.
Бути задоволеним і приймати світ у всьому його різноманітті - це вищий ступінь чесноти рідновіра. Однак це не означає, що потрібно стати бездіяльним, беззахисним або ледачим, просто, вірно слідуючи ведичним шляхом, потрібно шукати причину оточуючих труднощів у собі. Вірність зміцнює волю і дарує відчуття величезної сили і повної впевненості. Так народжується Воля.
Воля - це певна спрямованість дії, дух, який неухильно веде до втілення задуманого. Наші душі - окремі частинки Всевишнього, тому наша воля цілком і повністю вільна і ніким, крім Нього, не обмежена. Він постійно дарує нам свою духовну силу і волю, яка дає нам можливість досягти будь-якої мети.
Наша воля проявляється в цілеспрямованості. Але при цьому треба пам'ятати, що ми несемо повну відповідальність за свій вибір. Ми можемо ставити перед собою будь-яку мету і знаходити в собі силу цього досягти. Таким чином, кожна душа виступає дієвою частиною в створенні світобудови.
Воля - це божественний дарунок, який дає можливість душі розвиватися і пізнавати свою суть. Вона проявляється у праві вибору - віровчення, світоглядних і тілесно проявлених умов життя, ми вільні позбутися непотрібного і підніматися ще вище або, навпаки, спускатися вниз. Вибираючи свій шлях, ми повинні пам'ятати, що завжди можемо змінити своє життя на краще, головне - усвідомити своє призначення.
Православний рідновір повинен постійно проявляти волю в наслідуванні духу праведності Покону, Заповідям Богів і Предків, повчань вчителів та наставників роду Православного. Як би життя не складалося, воля не повинна переростати в одержимість і сліпе, руйнівне наслідування будь-якої ідеї. Вольовим зусиллям, проявляючи здоровий глузд і стриманість в життєвих прагненнях, йдучи до світла, ми облагороджуємо душу і прискорюємо сходження по своєму духовному шляху до Прави.
Стриманість. Це вміння опановувати і керувати будь-якими своїми проявами на шляху до Вищого. Через стриманість людина проявляє самоусвідомлення, верховенство свого вищого початку над низькими емоціями і бажаннями. Це панування над усім тим, що веде до непотрібної зупинки, незібраності і недбалості на шляху духовного зростання. Ми не можемо жити без праці, ми повинні постійно розвиватися і вдосконалюватися, поступово позбавляючись від усього низького, зайвого і непотрібного. При цьому треба розуміти, що для православного рідновіра праведна стриманість у думці, бажанні та дії є прямим проявом правильного розуміння суті духовного життя.
Стримана людина - та, у якої досягнута рівновага між протилежностями, немає різких перепадів, коли людина може сама панувати над собою, сказати собі «досить» - і спокійно слідувати тому, що вона сама для себе вирішила. Така людина не має необхідності в одурманюючих речовинах (алкоголь, куріння, наркотики і т.п.). Вона не занурюється в безперервну хіть або незаймане самобичування, нестримне накопичення тілесного або безглузду показну «духовну святість».
Стриманість - це здатність чесно обмежувати себе у пристрастях і прагненнях, вміння їх усвідомити і переродити. Тільки людина, яка повно панує над собою, має право на шанобливе звертання до себе - пан, пані. Православний рідновір відає, що кожна душа спочатку має в собі або навколо себе все, що їй потрібно, але вона навмисно створює обмеженість, брак чогось в собі, оскільки саме це змушує її рухатися до мети.
Якщо ж людина постійно одурманює або обманює себе, це значить, що у неї немає ні Віри, ні Віди - ні в розумінні віросповідання, як суті духовного світогляду, тобто ясного розуміння шляху своєї душі. Призначення Віри-Віди Праві саме в тому, щоб дати це розуміння і вказати людині шлях до її вищого буття й істинного блага. Слідуйте своїй совісті, і ви ніколи не помилитеся. Так осягається значення Совісті.
Совість. Все знаходиться в Роді Всевишньому, він початок і кінець, основа всього сущого і несущого. Кожна істота пов'язана з ним завдяки своєму духу, адже дух нашої душі це одночасно і Дух Всевишнього. Ми маленька частинка його загальної Особистості, тому спочатку маємо в собі всі знання і праведні якості, які душа поступово проявляє в собі протягом своїх численних перероджень, завдяки самоусвідомленню. Для того, щоб пізнати себе, ми повинні час від часу підніматися над буденним життям завдяки духовному раденню (практиці) в Священних станах. Завдяки цьому, ми можемо почути голос Вседержителя, який постійно тихо звучить в нашому серці.
Тому, прислухаючись до своєї душі, праведна людина чує голос совісті - божественну звістку і судження про її думки, бажання і дії Таким чином, рідновір відає, що Всевишній є визначальною причиною початку шляху нашої душі, самим шляхом і його щасливим закінченням. Совість проявляється в людині силою і постійної здатністю усвідомлювати і оцінювати свої вчинки. Слухаючи свою совість і прагнучи зробити її чистою і світлою, ми духовно розвиваємося, адже виконуємо волю Всебога. Так народжується Саморозвиток.
Саморозвиток - це цілеспрямований розвиток і прояв найвищих якостей своєї душі і тіла. Він полягає в розумінні того, що все життя православного рідновіра - безперервне навчання законам Прави, які він осягає, будучи Робітником, Господарем, Вітязем або Відаючим. Лише після того, як вони будуть повністю усвідомлені і проявлені в його душі, він може повністю повернутися до найвищого життя у Праві.
Цей шлях розвитку він проходить через невідання, пристрасть, благість і далі в божественний світ. Народившись, кожна душа має певний запас сил і знань, завдяки яким вона може більш-менш добре прожити в Яві, ніяк не розвиваючись. Якщо вона зробить так, то наступне втілення вже буде набагато гірше і ближче до поганого. Це означає, що ми повинні постійно виявляти і примножувати свої найвищі якості, і, завдяки цьому зростати в Колороді втілень.
Тут діє закон: те, про що ми думаємо і чого прагнемо, з тим ми більш всього об'єднуємося і тим володіємо. Це означає, що рідновір повинен постійно мислити про високе і вчитися у Всебога його створювати. Таким чином, він спрямовує свої духовні сили до богоугодних, праведних речей і пізнає їх суть.
Душа постійно ставить себе в такі життєві умови, щоб вона могла розвиватися і отримувати більш глибинне розуміння світу. Разом з тим розвиток неможливий поза порівняння з попереднім досвідом, адже хтось вже проходив цей шлях, хтось краще, хтось гірше. Щоб швидше йти, потрібно використовувати найкращі зразки вже набутого. Тому саморозвиток можливий лише завдяки пізнанню істинного знання, викладеного в Поконі та інших відичних писаннях і переказах.
Покон для рідновіра - це нитка, ланцюг, образне послання Всебога, яке підтримує Свароже Радення, щоб всі душі, спираючись на нього, могли найкоротшим шляхом прямувати до Прави. Розвиток неможливий без навчання у більш досвідчених людей, тих, що йдуть попереду. Це закон. Все в світі є навчання, ми вчимося один в одного, кожен для когось вчитель, а для когось учень, а разом - ми всі учні Всебога. Тому для православного рідновіра проходження повчання вчителя і наставника, які є прикладом вишеозначених праведних якостей, є ще один з головних способів осягнення Істини. Душа вільна, тому ніхто і ніщо не буде щось робити за вас. Ви самі повинні робити висновки через власний досвід, спостереження за навколишнім світом і природою, йти вгору. Розвиток усвідомлення істиної побудови Всесвіття - це одне з головних завдань душі, без цього постійне перебування в Прави неможливе. Істиний саморозвиток призводить до внутрішнього духовного порядку та згоди. Так народжується Благочестя.
Благочестя - благородна, високоморальна, бездоганна, праведна поведінка, визнання рідновірських праведних якостей і дотримання їх на ділі, прагнення дотримуватися їх в особистому житті та в спілкуванні з іншими. Благочестя проявляється внутрішнією гідністю людини і благородством душі. Воно проявляється в тому, що, навіть, коли людина робить недобре, благочестива людина дивиться на це з точки зору благості, даючи йому зберегти обличчя і самому виправити скоєне.
Благочестива людина відмовляється бачити в людях низькі якості і тлумачить їх прояв лише з точки зору добра і допомоги їх в осягненні істини і праведності. Життя в благочесті - це коли людина не підлаштовується під людей, а йде до світла, зберігаючи свою честь бездоганною - перш за все, перед Богом.
Коли хтось робить неправедні речі, благочестива людина не опускається до того, щоб зробити так само. Початок будь-яких труднощів вона бачить в собі і відразу починає працювати над її виправленням. Розвиток душ в Яві різне, внаслідок цього благочестя Робітника, Господаря, Витязя і Відаючого дещо різняться. Відповідаючи на прояв зовнішнього безладу, вони діють відповідно шляхетності своєї варни. Благочестива людина орієнтована не на накопичення тілесних благ, а на досягнення якомога більш високих відносин з Божественним світом і людьми. Усвідомлюючи суть світу, ми розуміємо його взаємозв'язки і те, що все пов'язано з усім. Так народжується Набожність.
Набожність - це вміння бачити в усіх явищах, істотах і предметах Всевишнього і його Лики (Богів). Коли ми ставимося до всього, як до Бога, вдивляємося у світ, вчимося у нього, слухаємо й розуміємо його знаки і підказки, ми дуже швидко духовно ростемо. Перебуваючи в плинності світу, рідновір повинен прагнути усвідомити вічне Божество всередині себе та інших, а зрозумівши цю єдність, ставитися до інших так, як би хотів, щоб інші ставилися до нього. Це теж одне з першочергових завдань людського життя.
Щира набожність означає перетворення і знищення всіх низьких схильностей, що є найважливішою умовою сходження по духовному шляху у Праву. Якщо набожність постійна і дійсно сильна, то завдяки їй можна досягти цієї мети навіть без якихось додаткових духовних вправ. Істинна віра в Бога звільняє розум від неспокою і забезпечує його радістю і задоволенням, вона заспокоює нерви і допомагає тримати в ладі душу і тіло. З бездоганною набожністю ми потрапляємо в стан божественного блаженства і досягаємо святості.
Ці шістнадцять зерен Правди передані нам Всебогом, проявлені Богами, заповідані Предками і Вчителями. Постійно і невсипно вирощуйте їх в собі, в своїх дітях і оточенні, дотримуйтеся їх, міркуйте про них, застосовуйте в кожній дії, бажанні і помислі, тоді ви дійсно зможете триматися Покону і осягнути закони Прави. Це і є віхи і рушійні сили на Шляху Віри-Віди Православної, слов'янського шляху до Всебога.