Значення. Збираючись на недільні Православлення та свята, вогнищани віддають шану Роду Вседержителю, Творцю усього сущого і несущого та долучаються до священного літопису свого роду. Цим вони засвідчують свою повагу і єдність з Предками та Рідними Богами, готовність виконувати своє Призначення й творити лад на своїй землі. Під час Православлення відбувається більш сильна та якісна взаємодія світу Яви (людей) і світу Прави (Богів), Вищі Духовні Сили, просочуючи тіла і душі рідновірів, роблять їх більш світлими, чистими і досконалими. Знаходячись під час Обряду у відкритому духовному потоці Світла Рода, рідновіри краще розуміють суть свого буття, як їм жити і діяти. Вони мають можливість внутрішньо поспілкуватися з Рідними Богами, отримати підтримку і допомогу Всевишнього. Під час Православлення, за допомогою славнів, пісень та молитов, закликаючи та спрямовуючи Божі Сили, православні рідновіри отримують здатність впливати на оточуючий світ, вирішувати свої труднощі та негаразди.

Умови. Недільне Православлення – це один з найсвятіших Обрядів, і сила його тим більша, чим більше щирих та добрих (праведних) людей приймають у ньому участь, як у певній громаді, так у всьому Родовому Вогнищі Рідної Православної Віри. Під час Православлення відбувається об’єднання у єдине ціле земного тіла Рода, відновлюється єдність Роду Православного у всіх трьох світах – Праві, Яві та Наві. Саме тому обряд має відбуватися, незалежно від будь-яких умов (відсутності людей, вогню, необхідного утвару, війни і т.ін.). Право проводити цей Обряд мають духовні чини, починаючи від Жреця. У випадку відсутності такого, громада обирає з-поміж своїх вогнищан Обрядодія, який з благословення будь-якого духовного чину Рідної Православної Віри (або хоча б при наявності цього Требника ) може тимчасово (до Посвяти у духовний чин) виконувати обов’язки Обрядодія. Храм та Недільне Православлення, які у ньому проводяться, покликані підтримувати у духовній благості, мирі та достатку усі прилеглі землі, тому громада має бути сама зацікавлена у створенні Вогнищ (храмів, капищ, святилищ) та вірному виконанні Обрядів.

Місце проведення. Недільне Православлення потрібно (можна) проводити на Капищах, як природних (Боголісся, Святилища, місця поблизу Священних Дубів), у літню пору, так і штучних, у вигляді приміщень (Храми), взимку. Вся земля Макоша-Матінка свята, тому у випадку непередбачених обставин, Обряд можна проводити у будь-якому чистому й природному місці.

Час проведення. Розпочинається Недільне Православлення о 10.00 ранку, незалежно від того, який час в інших Краях Родового Вогнища, у духовному вимірі Обряд почнеться одночасно для усіх. Неділя – це день Сонця-Дажбога, час, коли ми маємо дослухатися до поклику Вічності і покращувати своє земне та небесне життя славнями, молитвами, станами Священної Тиші – Дивлення, Явлення та Ладування.

Стан, у якому слід приходити. На Православлення бажано приходити, не ївши, щоб їжа не заважала розуму та проникненню у Тіло й Душу рідновіра Духа Світлого – Світла Рода Всевишнього. По закінченню Обряду споживається Свята Вода, замовлена вода, спожита на порожній шлунок, має ще більш цілющу та очисну дію.

Зовнішній вигляд. Недільне Православлення – це щотижневе родинне свято, час єднання родини, громади, народу та усього Роду Православного з Богами і Предками. Тому, приходити на нього слід у чистих святкових звичаєвих строях (щонайменше у вишитих сорочках та блузах).

Пожертва. Все у Всевишньому Роді (Всесвіті) пов’язано, ніщо нізвідки не береться і нікуди не зникає. Для того, аби у світі панував лад, те, що отримується від світу, має дорівнювати тому, що віддається. Вдосконалюючи свою Душу, отримуючи під час Православлення знання Прави та Благодать Божу, священним обов’язком кожного вогнищанина є підтримати свій Рід та його служителів. Жертвуючи на Храм, потрібно віддавати стільки, скільки підказує совість людини (десятину) для розвитку своєї ж громади і Роду. Не можна віддавати більше, ніж хочеться віддати, і менше, ніж треба.

Братчина. Після проведення Недільного Православлення у Боголіссі (на природних Капищах), часто проводяться братчини, спільні обіди братання. Братчина покликана зримо об’єднати світ Богів та громаду, дати громаді відчуття єдиного цілого, здоров’я і достатку. Для проведення Братчини, рідновіри приносять з собою на Обряд жертовну їжу (кожен по можливості), яка Освячується під час дійства і споживається громадою. Про проведення Братчини, Духовний провідник попереджає заздалегідь.

Підготовка місця. Староста (і громада) має подбати, щоб усе було готово для проведення Обряду, якщо дійство відбувається на природі, то повинні бути заготовлені і складені дрова для Священного Вогнища, у приміщенні – достатня кількість свічок, місце прибране і т.ін.

Обрядовий утвор: Алатир на підставці, коробочка з травами для пожертви, Ріг (для освячення води), кача (для Святої Води), ложечка (для розливання води), Дідух (між Великоднем і Обжинками використовується зелень, квіти). Священні Книги, Требник. У разі потреби – збанок з водою, кропило.

Послiдовнiсть i суть. Якщо Православлення на вибраному місці проводиться у перший раз, то перед його початком необхідно провести обряд Благосвяти – очищення і освячення місця (приміщення).

Прославлення. Перед початком Обряду, на Капище або у Храмі протягом 1 години (до 1 години) здійснюється Прославлення, встановлення духовного зв’язку з Рідними Богами, своєрідна очистка і замовляння Святого Місця і насичення його Силою Рідних Богів та Святим Духом Світла Рода Всевишнього.

Відкриття Брами Ирію. Звертаючись до Вищих Сил і визначаючи своє розуміння Всесвіту, православні вогнищани на чолі зі своїм Духовним Провідником витворюють духовний канал зв’язку та єдності зі світом Прави і найвищим місцем перебування Предків.

Пожертва Богам. Весь Всесвіт пов’язаний взаємозв’язками і переходами з одного стану в інший (з матерії у дух і з духу в матерію). Пожертва, яка спалюється на Священному Вогні, означає, що вогнищани відають про цей закон Прави, шанують і люблять Рідних Богів. Кожна людська дія спрямована на виконання законів Прави та утвердження ладу у світі, це підтримка Всесвітнього Родового Вогнища (життя Всесвіту). Жити по Праві, деколи буває не просто, тому зусилля, які для цього докладаються, є своєрідною пожертвою (требою), тілесним вкладом у своє духовне майбутнє. Віддаючи щось матеріальне заради Рода і Рідних Богів, ми даємо їм можливість духовно допомагати вогнищанам для матеріалізації того, що нам необхідно.

Стан Священної Тиші. Людина, знаходячись у повсякденності життя, часто не має можливості зупинитись, заспокоїтись і оцінити свій життєвий шлях. Зробити це, дозволяє Стан Священної Тиші. Самозаглиблюючись, згадуючи минулі події свого життя (добрі і погані вчинки), рідновір повинен щиро визнати помилки і щиро розкаятися перед Родом Всевишнім та Рідними Богами. Після чого, він має уявити і побачити великі праведні досягнення в ім’я Роду Всевишнього, які він прагне досягнути у своєму майбутньому житті і утвердитись у прагненні їх здійснити. Наступний крок – відкинути усі думки. Таким чином, рідновір відкриває свою душу і показує Богам той шлях, яким він збирається йти та вступає з ним у зв’язок, співдію і співпрацю, аби виконати своє Вище Призначення.

Вшанування світу Прав (Божественного). Суть його у славленні Бога-Богів – Рода Всевишнього, як Творця-Родителя, який дав життя усьому сущому. Слави і молитви, які спрямовуються у Праву, є свідченням вдячності людей. Вищий Світ, отримуючи духовну силу, яка лине до нього від православних, у відповідь налаштовує бриніння нашого Духу та Душі і сповнює їх Світлом Рода, яке утверджує у них вічність та ще більшу силу й знання, щастя, здоров’я та радість.

Вшанування світу Яв (Земного). Суть його у славленні Бога-Богів – Рода Всевишнього, як основи життя і розвитку. Всесвіт є багатовимірним, навіть у буденному житті нас оточують вищі і нижчі духовні сили. Людину, яку живе у невіданні (не навчаючись законам Прави), починає оточувати страждання і нижчі сили, які можуть живитися нашими духовними силами. Звертаючись до Всевишнього та Рідних Богів і постійно підтримуючи з ними зв’язок, ми даємо можливість Вищим силам опікуватися нами, наповнювати нас Світлом, Любов’ю, Злагодою та спрямовувати до найвищого блага.

Вшанування світу Нав (Потойбічного). Суть його у славленні Бога-Богів, як охоронця світу першопочатків, мертвих і ще неусвідомленого буття. Це вшанування Рода Вседержителя як милосердного Батька і Нені, що дає можливість розпочати нове життя тим, хто його потребує. Рідні Боги опікуються душами православних рідновірів (дають силу і знання), незалежно від того, у якому світі вони перебувають – у Наві, Яві чи Праві. Згадуючи душі померлих Предків, ми спрямовуємо до них нашу духовну живильну силу, підтримуючи єдність роду у трьох світах, очищуючи та допомагаючи їм. Вони чують і з вдячністю приймають кожне наше духовне слово. Поминаючи Предків, рідновіри славлять і рівняються на тих, що жили праведно та пішли зі славою у Праву. Звідти вони дивляться на нас і допомагають гідним нащадкам. Згадуючи про тих, що робили у житті помилки (жили не праведно), своєю духовною силою рідновіри – очищують їх, наповнюють додатковою силою та снагою і просять Рідних Богів допомогти їм.

Ладування Яви – Живоявлення. Православні рідновіри – це прямий прояв у Яві своїх високих предків – Рідних Богів. У душах вогнищан, після освячення в Рідну Православну Віру, горить Відогонь – Вогонь Сварожий (людина більш якісно наповнюється Світлом Рода Всевишнього), тому православний рідновір силою свого прагнення може змінювати оточуючий світ. Громади Родового Вогнища, поєднуючись під час Православлення у єдиний Православний Рід, збільшують цю силу у тисячі разів. Таким чином, за допомогою славослів’я та молитов Роду Всевишньому, наповнених священною живильною силою, благодаттю, рідновіри звертають увагу (спрямовують) свою духовну силу та сили Рідних Богів на ладування свого життя й світу загалом. Мовив отцю Ору Сварог: «Як Мої творіння створив вас од перст Моїх. І хай буде сказано, що ви – діти Творця, і поводьтесь як діти Творця. І Дажбог буде Отець ваш. Того мусите слухатись, і той вам скаже, що маєте діяти; і як мовить, так і творіть». По суті, Ладування відбувається під час вшанування світу Прав, Яв та Нав. Окрім того, як окрема, додаткова дія проводиться, коли є необхідність у додатковому Ладуванні Яви, вирішенні якогось важливого питання для Родового Вогнища, громади чи окремого рідновіра. Проводиться під проводом і за вказівкою Духовного Провідника, або на прохання потребуючих.

Проповідь. Вона має на меті навчання громади. Духовний наставник, за допомогою звернення до минулого (Покону, Священних Книг, Родових Переказів), повчання Вчителів  Радення Сварожого або особистого досвіду, роз’яснює суть якогось свята, явища чи події, та навчає громаду розуміти, чи вірним чином відноситись до нього.

Освячення Води і Хліба. З середини Всесвіту, з-під святого каменя Алатиря – до нас лине Світло Рода Всевишнього – вселенська сила життя – Богиня Жива (Жива Вода). Споживаючи цю силу, існує все суще. Жива направляє до Прави і підтримує творіння Рода на усіх рівнях буття. Під час Освячення Води відбувається її замовляння та просочення Живою й Духом Рідних Богів, тому вода стає Живою (Святою). Споживаючи Святу Воду, рідновіри оздоровлюються, очищуються та єднаються з Родом Всевишнім і Рідним Богами. Освячений хліб (та інша праведна їжа) є означення приходу тілесного блага, яким Всевишній обдаровує своїх дітей під час духовного єднання з ними в обряді.

Єднання з Родом. Вогнищани, споживаючи Святу Воду, освячуються і єднаються з Родом Всевишнім. Під час цієї дії вогнищани визнають себе частинкою Всевишнього Рода і зобов’язуються перед Рідними Богами та громадою йти шляхом Віри-Віди Православної, і жити праведно, виконуючи Заповіти Богів і Предків. Освячення та передача Божої Сили, може відбуватись і шляхом загального окроплення рідновірів Живою Водою.

У випадку присутності на обряді не освячених у Рідну Православну Віру людей, їм необхідно обов’язково пояснити значення цієї частини Обряду.

Закриття Брами Ирію. В душі кожного ім’янареченого рідновіра, горить святий Відогонь Рода Всевишнього – Животворящий Відогонь, який з волі Вседержителя нам принесли Небесні Батьки – Сварог і Лада. Під час православних обрядів, ці Іскри поєднуються найбільш сильно, витворюючи Святість і Єдність Родового Вогнища. Це загальне палання, покращує зв’язок з Всевишнім та Рідними Богами, збільшуючи духовну силу наших душ у сотні й тисячі разів, як для усіх разом, так і для кожної особисто.

По завершенню кожного обряда, за допомогою проголошення Шляху Віри і Віди Православної, православні рідновіри, на чолі зі своїм Духовним Провідником, прощаються з Родом Всевишнім, Богами і Предками. Таким чином, закриття Брами Ирію відбувається через прощальну молитву-подяку, уклін та ствердження своєї доброї волі повсякдень жити і діяти відповідно до Покону Рода Всевишнього та повчань Вчителів і Наставників Роду Православного. Повертаючись до свого буденного стану, рідновіри, кожен особисто, підтримує загальний духовний ланцюг зв’язку з світом Прави, звертаючись до Вищих Сил за допомогою своїх особистих духовних вправ Радення Сварожого.

Під час цього обряду здійснюються славлення і моління до Рідних Богів, які перебувають у Праві, Яві та Наві, возвеличується їх велич, справедливість і милосердність та вихваляються подвиги і богоугодні діяння славетних Богатирів та померлих Предків нашого Роду. Під час Тризни демонструється глибинне усвідомлення дійсности, праведність, гідність, звитяга та щирість нащадків. За допомогою цього поминального обряду православні рідновіри звертаються до Богів з проханням оберігати і захищати померлих кревників, дати їм можливість виправити усі заподіяні кривди (якщо такі були) і отримати гідне життя у тому світі, де вони перебувають до народження в Яві. Славлення Богів під час Тризни проходить у вигляді читання молитов, співів, обрядових танців, ігор і змагань.

Значення. Обряд Тризни підкреслює те, що взаємовідносини померлих рідновірів із живими родичами після смерти не припиняються. Смерть зупиняє лише явне (видиме, тілесне) спілкування. У Роді Всевишньому людина як сутність, що має вічну душу, ніколи не вмирає, а переходить в Триглаві (Прав, Нав, Яв) лише від одного рівня буття до іншого. Після тілесної «смерти» у Яві вона живе у тілі свого Духа у Праві або Наві, залежно від того, праведно вона провела своє життя чи ні. Незважаючи на те, що ми їх не бачимо, Душі померлих під керівництвом Рідних Богів продовжують свій шлях духовного розвитку у «Тих Світах». Водночас вони взаємодіють і з «живими», допомагаючи або заважаючи їм здійснювати свої задуми і будувати своє життя у Яві. Наш Православний Рід єдиний у трьох світах Прави, Яви і Нави. Отож, в ім’я творення Божого Ладу і вічности Буття, перебуваючи у різних світах, ми постійно підтримуємо духовно-тілесний зв’язок і співпрацюємо. Тому, як ми славимо і молимось до Богів за живих, так ми маємо молитися і за померлих. Під час щирої молитви за померлих у душах тих, які моляться, завжди з’являється глибоке відчуття єдности з Предками, що безпосередньо свідчить про нашу єдність.

Не завжди людина проходить свій шлях у Яві праведно, буває, що вона розриває зв’язок з Рідними Богами, не дотримується законів Прави, замість Правди творить Кривду, сіє безлад і пітьму. Внаслідок цього така Душа не набуває відповідної якости і духовної сили, щоб досягнути Прави, тому вона після «смерти» провалюється у Наву і сама собі завдає величезних страждань. У зв’язку з цим Душі, перебуваючи у потойбіччі, завжди потребують духовної сили, щоб піднятися на вищий щабель. Молитва і славлення Богів за померлих – це найбільша і головніша допомога, яку ми їм можемо дати. Вони додають їм снаги і свідчать перед Богами, що ми пам’ятаємо і потребуємо своїх Предків, отже, вони виростили гідних нащадків, а тому мають право перебувати у Яві та Праві. Молитви і славлення живих очищують і обогосвітлюють душі померлих, незалежно від того світу, де вони перебувають. При цьому слід пам’ятати, що все у Роді Всевишньому взаємопов’язано, якщо ми щось віддаємо іншим, воно, збільшене у сотні разів, до нас же і повертається. Лише засіваючи Правду, Добро, Любов і Справедливість, можна сподіватися на добрий врожай славного буття у вічности Прави Святої.

Умови: Тризни можуть проводитись на прохання рідновірів після Православлень і Славби у храмах, та найкраще, коли вони проводяться на могилі. Усі ми єдині у Роді Всевишньому, тому Тризна по померлих кревниках здійснюється незалежно від їх віросповідання і причини смерти.

Місце проведення: Храми, природні Святилища, могили померлих.

Час проведення: Особливо важливо проводити Обряд Тризни протягом перших днів після смерти, зазвичай, це роблять на третій, дев’ятий і сороковий день по смерти, рік і три роки. Обов’язково здійснюється тризнування по покійному у день його народження, смерти і у день Бога-Опікуна померлого. У випадку, коли душі померлих приходять у Яву і турбують своїх родичів, також необхідно провести поминальний обряд Тризни. Обряд може проводитись як у присутності родичів померлих, так і без них.

Утвор для обряду. Для проведення обряду Волхв повинен мати: дзбан з коливом, Алатир – дев’ятисвічник, обрядовий Алатир на підставці.

Родичі покійного повинні приготувати: записку для Волхва, вказуючи у ній: ім’я померлого, час народження і Бога-Опікуна, дари для громади, 12 свічок на пожертву, коливо – різновид куті, обрядову страву для Тризни. Це своєрідний знак єдности кревників у Триглаві та свідчення безперервности поколінь.

Таке розуміння Кола Живоявлення властиве усім народам орійської (індоєвропейської) мовної родини, а витоково воно було властиве всім народам Білої Раси. Первинним у нашому роді є вчення про перевтілення душ. Вважається, що Предки не лише перевтілються, але і постійно допомагають перебуваючим у світі Яві, саме тому є Слав’янський звичай закликання померлих родичів на весілля та початок весілля з поминального обряду. Таким чином молодята закликали душі предків до втілення у своїх нащадках. Ирій Світлий – це «Той Світ», місце перебування душ Предків на шляху до Світу Прави, це своєрідне сито, крізь яке душі підіймаються у Божеські Світи чи повертаються у Світ Яви крізь Наву.

Правильне проведення поховального обряду забезпечує спокійний лет душ померлих в інші світи та захищає живих від лихого впливу душ мертвих. Порушивши обряд, ми призводимо до того, що дух померлого, поєднавшись з духом-волею, замість поєднатися з Духом Світла Роду, блудить світом Яви, несучи шкоду та нещастя живим.

Поховальний обряд Русинів, Слав’ян загалом, пройшов довгий шлях співіснування та періодичної зміни тілопокладення тілоспаленням і навпаки. Зазвичай посполиті люди спалювались, аби вогонь в останній раз очистив їхні душі, а святі люди, звитяжні правителі, праведні відаючі покладались з метою переходу їх святости на ту землю, в якій вони пребувають. В Ирій найшвидше та найкраще потрапляти з димом вогнища, який здіймається у Небеса. Звідси й назва поховального вогнища – крада. Утворилась внаслідок переходу звуку «л» у «р» в другому складі, характерного для Слав’ян (порівняйте: «коровай» – круглий калач, хоровод – водіння танцю по колу тощо). Себто, первісно слово звучало як «клад», звідси і «кладовище» – місце проведення поховального обряду. Староруський прийменник «к», «ко» означає належність до чогось, в сучасній руській (українській) мові йому відповідає прийменник «до». Він залишився в нашій мові виключно у формі закінчення прізвищ –
Коваленко (той, хто належить до ковалів), Чумаченко (той, хто належить до чумаків), Козаченко тощо. Своє ж значення він не втратив у мові російській і більше затримався у наших східних родичів. «Лада» – Всевишня Богиня-Матір, «Лад» – інше наймення Сварога, відповідно, померлий відправлявся у Світ Богів, які суть Предки Рідні.

Отже, Крада – обряд, що покликаний поєднати душу померлого з Предками, тим самим підтримуючи Лад у Колі Живоявлення.

І при тілоспаленні, і при тілопокладанні православні рідновіри кладуть померлого головою на Захід, тобто таким чином, аби він був обернений лицем на Схід, дивився на Схід – місце, де народжується Сонце, що знаменує його наступне відродження у Триглаві Світів.

Таким чином і тілоспалення, і тілопокладення є цілком звичаєвими обрядами поховання, вони відповідають Покону Рода Всевишнього – неписаним законам Життя. Переважання того чи іншого виду обряду залежало від різних обставин – рівня пізнання, природної необхідности, зовнішнього тиску тощо. Слово «могила» означає – «могуть», «могутність», «могти». В могилах предків – Сила Духу нашого Роду. Згадаймо як Сколотський цар Дантур (Ідантирс) говорив Персам, що прийшли на нашу землю війною: «...в нас є могили наших предків. Нумо, знайдіть їх і спробуйте завдати їм шкоди. Тоді ви побачите, чи будемо ми з вами воювати заради наших могил чи ні». Ховаючи померлих у могилах, предки намагались утримати Силу Їхнього духу, що було пов’язано з наступом чужовір’я.

Сьогодні ми йдемо до того, аби відновити і повернутися до Обряду Кради, бо ж земля наша переповнена тілами предків, похованих не за Поконом, дух яких млоїться і прагне до єднання в Роді Всевишньому.

Час проведення: третій день по смерті, бо саме стільки душа перебуває біля тіла, у виключних обставинах раніше або пізніше.

Утвор. Для проведення обряду Волхв повинен мати: ріг для узвару, обрядовий Алатир на підставці, мішечок із пшеницею.

Родичі покійного повинні приготувати: поховальні рушники (на яких померлого будуть опускати в могилу чи класти на Краду), сурицю (для пролиття на могилі), достатньо води (для того, аби родичі могли вмитись після обряду), глечик із зерном, свічки.

Після смерти людини, біля її тіла ставлять дзбан з водою, усі дзеркала завішуються, вікна зачиняються. Біля покійного постійно повинна перебувати старша жінка (яка вже не буде родити) та читати молитви. В перший день смерти кревника обмивають. Цей обряд здійснюють старші жінки, бо то їм властиво – бути наближеними до світу Нави, а через воду (що є суть Дана) вони допомагають душі з’єднатись із Предками. Не можна омивати померлого жінкам, у яких малі чи неодруженні діти. Сю воду слід опісля вилити в місці, де не ходить ні людина, ні животина й городина не росте, бо вода тая – то шлях на Той Світ, а живим вона ні до чого. Горщик, з якого омивали покійного, слід розбити, а черепки втопити у ріці, аби душа могла відродитись до нового життя.

Одягають небіжчика також старші жінки, але без родичів, бо для родичів вмирало лише тіло, душа ж із часом мала повернутись. За поховальним звичаєм, з небіжчиком вітаються своєрідним чином, увійшовши до хати, проказували: «Здорові будьте», чоловіки стають на праве коліно (жінки на ліве), проказують молитву Віданности і «Шлях Віри-Віди Православної». Що означає відання нового відродження, інакше немає сенсу бажати здоров’я тому, хто покинув назавжди наш світ. Якщо вмирає молода дівчина чи юнак, їх наряджають у весільне вбрання, вдягають обручку, бо необхідно завершити повне коло вікових посвят. У таких випадках печуть також весільний коровай, який роздають родичам на кладовищі.

Покійного кладуть на лаві ногами до дверей, в голові ставлять горщик із зерном, в ньому запалюють свічку. Зерно символізує віду про нескінченність життя та перевтілення, бо ж і зерно вмирає, щоб народити колосся. Свіча є образом Вогню-Сварожича, який вказує душі напрям до Ирію.

Духовний провідник приходить ввечері до покійного і проводить посмертну тризну першого дня.

Сьогодні ми живемо в часи, коли людина народившись на слов'янській землі, довгі роки шукає своє місце і приходить до Рідної Традиції вже, будучи дорослою.

Відновлюючи зв'язок з Рідними Богами, ми отримуємо нові можливості і відповідальність. Можливості проявляється, як відкриття каналу життєвої сили - Живи. Тобто можливість з'єднуватися з енергією (живою) Рідних Богів, тієї якості, яка нам необхідна в конкретний момент життя. Отримуючи посвяту в Рідну Слов'янську Віру, ми беремо на себе відповідальність будувати своє життя згідно з 16 зернами Правди, Поконом, і повчанням духовних провідників.

Починаючи усвідомлено працювати з потоком Живи і Рідними Богами, люди оздоровлюються, позбавляються від різного роду страхів і хвилювань, отримують позитивний душевний заряд і тверду впевненість в завтрашньому дні. Все це проявляється в поліпшенні їхнього життя, вони стають спокійніші, впевненіші, здоровіші, багатшими. Внутрішнє відчуття потоку життя «Живи» та дотримання законів Прави об'єднує людину з Всесвітом, Божественна Сила стає суттю її буття і дає їй право виступати Творцем навколишнього світу і своєї долі.

Людині слід знати основоположні молитви.

Слов'янський відичний обряд (церемонія) для кохання та гармонізації подружніх відносин

Цей обряд спрямований на привернення партнера та енергії кохання у життя. Завдяки йому, Божественна Мати переробляє злокарну (негативний досвід) людини, щоб її життя наповнилося Живою любові, а душа почала йти назустріч зі своєю істинною парою.

 Як це працює?

Духовні проводники, відаючі роду, в багаточасовій молитві, прославляють Ладу, Богородицю всього живого, Богиню вселенського ладу, любові й кохання. Також закликаються усі Світлі прояви Божественної Матері (Богині), щоб прийшли і проявилися в людині, очистили її та благословили на новий шлях. При цьому приносяться вогняні пожертви за очищення карни самотності та залучення карни кохання і становлення людини на шлях любові та сімейного ладу.

 Хто проводить Відичний Обряд?

Проводять обряди відаючі Родового Вогнища - жреці, відуни та волхви, які мають на це спеціальну Посвяту, і довели на практиці своє вміння спілкуватися з Божественним Світом. Боги чують їх і приходять, щоб допомогти своїм дітям. Славба проводиться згідно з обрядами Слов'янської Відичної Традиції, відповідно світогляду любові та справедливості, Покону Віди Прави. Тому ми впевнені, що Ви відчуєте потужний ефект від проведеного обряду (церемонії).