К концу года принято подводить итоги: что достигнуто за прошедший период?
Наше самое главное достижение: нас становится всё больше! Всё больше людей тянется к Вере Предков, смотрит наш телеканал "Русичи", приходят на воскресные славления, познают Ведическую мудрость. В этом году появились новые общины, значительно разрослись старые, много людей прошли обряд Имянаречения.
Обращаемся ко всем, кто уже понял, что хочет жить по-иному, не так, как живет большинство; к тем, кто только тянется к "Родовому Огнищу".

Це свято приурочене до дня зимового сонцестояння і відзначається на його третій день, тобто, цього року, святкування починається ввечері 23 грудня, а саме свято випадає на 24 грудня. Божич в Слов’янській Рідній Вір це зимовий прояв бога Сонця – Дажбога. Вечір напередодні народження Божича має назви Щедрий Вечір (зараз перейшов на вечір 31 грудня), Багата кутя, Вілія.

Щойно на небосхилі з'являється перша зірка, всією родиною сідають за стіл, який звуть багатим, бо на ньому має бути дванадцять різноманітних пісних страв (подекуди запікають порося). Звідси й назва "Багата кутя" чи "Щедрий Вечір". На столі обов'язково має бути кутя – це основна обрядова їжа. Її готують з пшеничних або ячмінних зерен. До звареного зерна додають солоду. Особливої уваги заслуговує обряд внесення куті, яку зазвичай несе господиня:

Кутю на покутю, узвар - на базар, а пироги – на торги.

Горщик із кутею ставлять на покуті в кублище, яке роблять з найзапашнішого сіна. Горщик прикривають хлібом та дрібком солі. Після свят частину сіна віддають худобі, а решту тримають для кубел, де мають нестися кури чи висиджуватися курчата. За святковий стіл першим, як і годиться, сідає господар, а за ним інші члени родини. Під час святкової вечері намагаються не виходити з-за столу, розмовляють тихцем. Вставши, глава роду пропонує пом'янути предків і запросити їх до вечері. Вважається, що саме в цей час усі предки мають прийти до оселі, а відтак для них звільняють місця на лавах, ліжках, стільчиках, ставлять на ніч страви й кладуть ложки. Слідом за господарем усі присутні виголошують славлення, яке звернене до тих, хто заблукав у лісі, втопився у морі чи не повернувся з далекої дороги або війни (тобто запрошуються душі усього роду). Господар називає імена небіжчиків, приказує:

Хто вмер – той навій, а хто живий – той з нами. Хай їм легко ведеться, а нам легко живеться!

Наступне славлення виголошують усім нині сущим членам родини. Їм зичать здоров'я і щастя, бажають, щоб гуртом і в злагоді дочекались наступного Різдва. Після цього господар бере свічку та миску з кутею і, поклонившись до чотирьох кутів, передає страву дружині. Кожен з присутніх має з'їсти по три ложки куті. Після вечері діти повинні однести обрядову їжу своїм бажатим (зараз кажуть хрещеним батькам), бабусям-дідусям. Матері кладуть дітям до куті ще книш та калачі, іноді цукерки. Діти, зайшовши до хати, кажуть:

Добрий вечір! Мамо й тато прислали вам хліб, сіль і вечерю.

На свято Божича обов'язковим символом є Дідух (Дідній Дух), який виготовляють з обжинкового снопа. Дідуха урочисто вносять у світлицю і ставлять на Бабу – оберемок соломи, якою застеляють долівку.
Дідух символізує культ роду, культ предків. Добрі душі пращурів оберігають посіви та врожай від всіляких бід: повені, граду, бурі, вогню тощо.
Оскільки на час народин Сонця (з зимового сонцестояння світловий день збільшується), душі пращурів з настанням сутінків оселяються в помешканнях, то на їхню честь і ставлять на почесне місце (покуті) Дідуха, біля якого ставлять кутю та узвар, які є поминальними стравами.
Через 9 днів, на свято Велеса (нині Василя, 01 січня) Дідуха виносять з оселі. В одних випадках його спалюють, в інших - обмолочують і насіння змішують з тим, яким засівають оселі посівачі або тримають до Благовісника і змішують з посівним зерном.

 Влх. Богумир

Феодосийская община «Крыница Живы» 2 декабря приняла участие в празднике Святогора, организованном Феодосийским казачьим полком МСК. На Привокзальной площади в этот теплый день собралось более ста человек. «Праздник Святогора проходит в Феодосии уже второй раз, - рассказывает атаман феодосийского полка Юрий Миних. – Святогор – былинный богатырь, настоящий воин-русич. В его честь и названо мероприятие».

В этом году феодосийские казаки пригласили на праздник наших общинников. «Вы так же, как и мы, уважаете и интересуетесь нашим прошлым, историей казачества, традициями. Вот мы и решили, что нам есть чем поделиться друг с другом».

Конечно же, мы не могли прийти на праздник для витязей, не показав приемы «Триглава». Ведь это древнее боевое искусство – уникально. И почему бы в такой праздник не объединить витязей из разных организаций, Международного союза качества и Родового Огнища? Поэтому общинники пригласили двух казаков-родноверов из Днепропетровска и Днепродзержинска, Родомира и Владимира, которые продемонстрировали приемы боевого искусства «Триглав».

На улице в тот день было пасмурно. Но как только на площади появились наши казаки, тучи словно растворились и вышло солнце! Зрителям выступление очень понравилось. Бабушки, случайно подошедшие посмотреть, что происходит, охали и хватались за сердце, увидев блеск сабель в руках у казаков. Подростки, кадеты полка, смотрели с восхищением. Мы же удивились еще больше, когда узнали, что оружие Родомир выковал своими руками!

После выступления казаков наш боян Беловит порадовал всех проникновенным пением. Зрители с удовольствием слушали красивые, мудрые песни о нашем славном прошлом, Богах, смелых витязях.

Этот праздник очень важен для нашей общины. «Впервые в самом центре города звучали песни о Руси, Прави и казаки в вышиванках демонстрировали традиционное боевое искусство, - рассказывает Жрица Светомира. – Это значит, что светлые образы, которые мы ставим каждое воскресенье, начали проявляться! Сердца людей открываются, они начинают все больше и больше интересоваться славянскими традициями».

Глава общины жрец Богумир отметил: «Мы очень рады, что приняли участие в празднике. Люди стали относиться к родноверию более позитивно, с симпатией. Они начинают осознавать, что мы не «агрессивные язычники», а просто любим свою Родину, ее историю, ее исконную веру и стараемся жить по правде. С каждым годом в Феодосии все больше и больше людей приходят на наши праздники, занятия, ладование, принимают Имянаречение. Боги с нами!»

Казакам феодосийского полка выступления родноверов тоже понравились. Атаман Юрий Миних сказал, что они намерены и дальше сотрудничать с нашей общиной, ведь вместе мы способны сделать больше, чем поодиночке. И цель у нас одна – заинтересовать как можно больше славян родными традициями. Мы верим, что Боги помогут нам в этом! Слава Прави!

 Община «Крыница Живы», Феодосия

 

Праздник Доли занимает важное место среди колодарных праздников. Именно Доля определяет назначение человека в этом воплощении, ткет нить жизни каждого человека, складывая ее в жизненные узоры.

Ідучи шляхом Відичної традиції, кожна людина має можливість більш глибше заглянути у свою душу, аби ясно усвідомити власну суть та досягнути вищої самореалізації.

24 ноября православные родноверы всех земель славянских отмечали праздник Матушки Доли – Богини Судьбы, Небесной Пряхи, которая выпрядает нити человеческих жизней.

У минулі вихідні в Києві Верховний Волхв Родового Вогнища Слов'янської Рідної Віри отець Володимир Куровський благословив чоловіків-витязів на нову справу - створення «Білої Сотні», провів зустріч з рідновірами та недільне славлення, присвячене Богу Перуну.

 Наш Духовний вчитель відвідав Київ після того, як на Старокиївській горі відбулася сумна подія - знищення невідомими особами кумира Перуна. Чоловіки громади давно піднімали питання про те, що треба об'єднуватися і регулярно проводити заняття бойовими мистецтвами, після того, що сталося усвідомили, що відкладати це не можна. Ми повинні бути організованою силою, здатною захищати свої святині, свої родини, свій рід. На 10 листопада був призначений перший збір чоловіків-витязів на Лисій горі на капище Перуна. Київські витязі попросили отця Володимира благословити їх на цю добру справу. 

Верховний Волхв, учитель і засновник федерації «Триглав» провів обряд благословення на Лисій горі і звернувся до чоловіків з невеликою проповіддю. 

- Чоловіки, самоорганізовуємося, займаємося бойовими мистецтвами, а в духовному плані - через молитву тримаємо позитивний образ світу! Так ми будемо матеріалізувати реальність, творити свій гармонійний світ. І ми повинні цей світ вміти захистити. Якщо ми хочемо захистити свій будинок, ми можемо це зробити це тільки самі. Витязі - це не солдати, які служать за гроші. А самі вивчають рукопашний бій, тренуються, тому що до цього їх кличе дух.

Батько Володимир запропонував самоорганізованим козакам протягом року брати участь в чотирьох десятиденних табірних зборах (літньому, осінньому, зимовому, весняному), випробувати в справі ситуації виживання у важких умовах.

Після благословення Верховного Волхва чоловіки з великим натхненням стали займатися бойовими мистецтвами. Вів заняття майстер бойового гопака та інших слов'янських бойових мистецтв Світовид Бургунь. Група тут же прийняла рішення назватися «Білої сотнею», оскільки в планах козаків довести число учасників до сотні, розвиваючи окремі десятки. А потім продовжувати нарощувати свої сили як якісно, так і кількісно. У підсумку розбиватися на сотні (під керівництвом сотників). Таким чином, відродиться традиція козацтва в Київській Русі.

Наступного дня батько Володимир Куровський і батько Святогор Магур провели Недільний славлення, присвячене Богу Перуну. На обряд приїхав воєвода Краю Святогор Корольчук і князь Перунового свята, переможець фестивалю «Слов'янська Доблесть» Ілля Коленчук. Під час обряду благословлялася зброя членів громади «Покон Рода». 

Також кожен з учасників обряду міг доторкнутися до рукоятці меча князя, і таким чином отримати благословення на захист і ріст сили духу.

Отець Володимир закликав всіх - і чоловіків і жінок - подбати про можливі засоби захисту себе і своїх сімей. Він нагадав, що в давнину кожен вільний слов'янин мав зброю. Не мали зброю тільки кріпаки.

- На початку Незалежності України нас було 52 мільйони сьогодні - 38. Це очевидно, що нашу територію зачищають. Вже сьогодні багато землі викуплено іноземцями. Незабаром вони приїдуть сюди на наші землі і захочуть, щоб ми ці землі їм поступилися, - попередив волхв.

Протягом всього Славлення від обрядового вогнища постійно йшов чорний дим. Так Бог Перун давав нам знак, що він перебуває в чорній печалі. Тільки наші світлі помисли і діяння на захист своїх святинь, і найбільшої святині - нашої землі, зможуть наповнити Бога Справедливості силою і натхненням.

Пресс-центр общины «Покон Рода»

Каждый человек за период своего земного существования время от времени задумывается о смысле жизни и начинает заново «искать» себя. Зачастую это случается именно тогда, когда мы попадаем в трудные ситуации. Но именно эти «трудности и проблемы» помогают заново увидеть и осознать свое Высшее Предназначение, по-настоящему понять себя.

Славянская Ведическая традиция учит, что все живые существа находятся в постоянном единстве со Всевышним Богом. Знаем мы об этом или не знаем, у каждого из нас есть свои личные взаимоотношения со Вседержителем. Мы постоянно общаемся с ним благодаря голосу своей совести, видениям, прозрениям и знакам окружающего мира. В этом нет ничего удивительного, потому что каждый из нас – частичка и проявление Вседержителя.

У каждой души, являющейся Его частью, есть свои вечные обязанности перед Ним – это и есть наше Высшее Предназначение (дхарма). Кто-то из нас сегодня может верить в один Путь, придерживаясь той или иной веры (религии), а завтра может начать верить во что-то другое (сменить религию), но Высшее Предназначение души при этом останется неизменным. Например, нельзя отделить свет и тепло от огня, текучесть и жидкое состояние отнять у воды. Точно также у души – вечного живого существа – нельзя отнять его вечное действие (служение) во имя Всевышнего. У всех людей в мире есть свои обязанности, а точнее, у всех душ во всех вселенных.

Священное писание – основа Славянской Ведической традиции «Покон Рода Всевышнего» учит: душа никогда не рождается и не умирает, она существует вечно и неразрушимо, она продолжает существовать и после гибели материального тела. Подобно этому, мы должны выявить и понять в себе свою суть, изначальное качество, присущее душе, оно-то и составляет наше вечное мировоззрение (веру), которое нельзя поменять и отбросить. Огонь будет продолжать греть и светить, как бы его не называли, в каких бы сложных ситуациях он ни был, ибо это его изначальная суть, его Предназначение.

Поскольку все мы пребываем в Боге и являемся его частью, изначальное наше предназначение и суть любой веры – Служение Всевышнему Богу. Осознайте: каждое живое существо постоянно кому-нибудь служит. Одно живое существо всегда служит другим – по-разному, в разных качествах, получая от этого удовольствие. Животные служат людям, как слуги хозяевам, мы видим, как служат друг другу друзья, как мать служит сыну, жена – мужу, муж – жене, ученик – учителю, учитель – ученику и так без конца. Все без исключения живые существа кому-нибудь служат, благодаря этому духовно и телесно растут и развиваются.

Например, политические партии предлагают избирателям свои программы, стремясь доказать свое желание и умение служить, а избиратели отдают им свои голоса в надежде на то, что политики будут хорошо служить обществу. Труженик служит своему нанимателю (хозяину), наниматель (капиталист) служит своей семье, а его семья, так или иначе, служит государству. Таким образом, нет ни одного живого существа, которое бы не служило другим, и можно с уверенностью заключить, что Служение является вечным атрибутом и вечным Предназначением всех живых существ.

Тем не менее, люди заявляют о своей принадлежности к той или иной вере, в зависимости от времени, места и обстоятельств, и потому объявляют себя христианами, мусульманами, буддистами или членами каких-нибудь других духовных организаций. Все эти названия не имеют отношения к Предназначению. Славянин, сменив веру, может стать мусульманином, мусульманин – буддистом, а буддист – кем-то ещё. Но при любых обстоятельствах смена веры никак не сказывается на вечной деятельности живого существа в служении другим.

Кем бы мы ни были: родноверами, христианами, мусульманами или буддистами – мы всегда кому-нибудь служим. Таким образом, объявляя себя последователем той или иной веры, человек говорит не о Предназначении, ибо истинным Предназначением каждого является Служение, а его вера (какая бы она не была) должна лишь помочь ему лучше его (предназначение) осознать.

Все мы в любой момент своей жизни, в горе или в радости связаны со Всевышним Богом отношениями Служения. Всевышний – основа всего, а мы, живые существа, лишь малые его частички. В тоже время на каждого из нас положена определенная обязанность, которая является нашей сутью и приносит нам счастье. Другого способа стать счастливыми, кроме как исполнять свое Предназначение не существует. Мы не можем быть счастливы сами по себе, точно так же как ни одна часть (клеточка) нашего тела не может быть счастливой, не сотрудничая со всем организмом. Живое существо не способно испытывать счастье, если не служит Всевышнему Богу, исполняя свое Предназначение.

Сегодня мы живем в преддверии Утра Сварожьего (новой эпохи добра и счастья). Но перед утром ночь самая темная, это время, когда разрушительных предпосылок и «низких» душ очень много. Они полны жестокости и агрессии, они творят зло, разрушая себя и других. Это ведет их во мрак ещё большей боли и страдания. Чтобы избежать этого, нужно встать на Путь Служения. Только через искреннее служение разрушители могут перейти в разряд хороших и светлых душ, поэтому Всевышний Бог рассматривает Предназначение каждого человека, как служение всему человечеству, которое в свою очередь являет своё служение Богу.

Помните! Только бескорыстное, искреннее Служение без ожидания вознаграждения делает вас счастливыми и ясными (просветленными) и дарует вечное состояние блаженства. Когда вы будете служить людям, понимая, что это для Бога и не ожидая за это ни признания, ни похвалы, только тогда люди оценят Ваше бескорыстное служение. Видя поддержку и признание Бога, которое приходит к вам через людей, вы наполнитесь новой энергией и могучей силой целостности и обретете покой ума, то есть станете действительно счастливыми и радостными.

 ВЛАДИМИР (КУРОВСКИЙ)

Шановні співгромадяни, співвітчизники! Як стало відомо від наших київських одновірців в ніч з 31-го та 1-ше листопада невстановленими особами було зрізано та вкрадено кумир Перуна, законно встановлений там усіма рідновірськими об’єднаннями України та за участі рідновірів інших слов’янських країн.

Ця акція ще раз і ще раз говорить усім нам: допоки ми будемо розділені, з’ясовуватимемо хто є «найправдивіший», наші святині будуть безкарно плюндрувати. Кумир Перуна, що встановлений на своєму історичному місці перебування, Старокиївскій горі, був для багатьох з нас символом єднання, стягом під який зібрались усі ми, не дивлячись на непорозуміння і перепони.

Щиро сподіваємось, що ця подія підштовхне нас до взаємного зближення і налагодження добрих стосунків заради спільних святощів. Родове Вогнище СРВ пропонує негайно створити фонд для відродження Місця Паломництва та дуже виважено підійти до відновлення кумира на його доленосному місці.

Маючи достатній досвід, ми впевнені, у бездіяльності влади та повній відсутності адекватної реакції на цей безсоромний акт людиноненависництва, духовного тероризму та безкарного зухвальства. Тому, пропонуємо і вважаємо за потрібне зосередитись на відновлені образу та вирішенні питання його захисту, охорони. Адже, попередні дії виявились малоефективними і ми не спромоглись впильнувати знахабнілих злочинців.

Подумаймо над тим, що спільний «удар» буде більш результативний, ніж поодиноке штрикання «товстошкірого слона». Слава Роду Слов’янському!

Could not load widget with the id 19.

Коло Волхвів,

Родового Вогнища

Словянської Рідної Віри.