Духовний Шлях

03-12-2012
Опубліковано в Духовний Шлях Людини

ЖИТТЯ ЯК СЛУЖІННЯ РОДУ

Все суще існує в родах своїх, ніщо не існує поза родом і без роду свого є ніщо. Каміння, рослини, тварини, люди та Боги єднаються в родах, це Всевишнім Родом обумовлений уклад Всесвіття [1]. Інакше не було і не буде. Тих, хто відходив від роду, з давніх давен називають в народі безродними песиголовцями (ізгоями), а в традиційному суспільстві таких не приймала жодна громада. Залишити рід, значить заперечувати божественний задум, тобто, перестати пізнавати себе та відмовитися від свого Вищого Призначення. 

Праведні Старотці учать нас берегти та примножувати рід, тому що в ньому  наша сила, радість та любов. «Піднімися на гору та твори, виконуючи свій обов’язок. Так подолаєш другу, станеш на ній. Будь з Богами і бійся, захищаючи Рід свій. Вони виведуть тебе на третю, з неї лети у Сваргу» - говорить Карб відання Родового Укладу. Життя  у роді  - це великий дар від Богів, але це в той же час і священна праця, світле дійство в ім’я вдосконалення сущого, самого Роду Всевишнього.

Род людський знаходиться між двома началами – батьківським (Небо, Сварог) та материнським (Земля, Лада). Призначення роду – поєднати силу Отця та Матінки, підтримуючи тим самим життя, її розквіт та примноження любові. Роди, які відвертаються від Неба та Землі, поступово згасають, даруючи свою духовну силу тим народам, чиїх богів прийняли.

Рід, знаходячись між Небом та Землею, має в собі їх прояви (чоловіка та жінки). Земля є потужним «виробником» сили, яка живить свій народ силою жіночності. Жінка є носієм наших родових звичаїв та духовності – ось чому відірвана від Рідної Землі діаспора розчиняється в чужорідному суспільстві. Разом з тим, «материкові Слов’яни», навіть зі зруйнованою родовою свідомістю, зберігають ознаки роду Слов’янського (в духовності, мові, характері та іншому). Згадайте: коли наші воїни йшли в похід, вони завжди брали з собою грудочку рідної землі.

Небо є таким же «виробником», але Сварожої (космічної) чоловічої сили. Саме тому, втративши рідне богорозуміння, ми втратили нашу державність, наша військова міць якщо і не ослабла, то була позбавлена ладу. Втративши Рідну Віру, народ втрачає зв'язок з Рідним Небом та стає частиною живлення Духу інших родів. 

Таким чином, через триєдність Неба, Землі та Роду твориться одне з основних положень Відичного Православ’я – відроджується жива Віра. Усвідомлення суті Відичного Православ’я, його родового характеру стає тою третьою Горою, з якої душа летить до Сварги, щоб стати Богом.

Живучи в серединному світі, ми як можна краще пізнаємо та втілюємо  свої потяги виключно через служіння роду. У роді є все те, що повинно бути осягненим. Те, що кожен з нас народився Слов’янином, є підказкою, що в цих родах є те, що потребує наша Душа.  І саме цей рід ми повинні посилити своєю працею та силою, так як ніколи не буває так, що тільки беремо, нічого не віддаючи. Рід – це наші батьки та матері, брати та сестри, діди та баби, щури та пращури -  це ті, від кого ми перейняли любов та навчилися першим словам, від кого отримали Тіло та Дух, захист та знання. Поза родом людина перестає бути людиною, опускається на більш низькі рівні розвитку Душі. Згадайте, що жодна дитина, яка виросла серед звірів, ще не повернулася до людського стану: вона не отримала любові роду, а відповідно, Дух набув іншої  якості.

Щоб ми не робили, як би в нас не склалася доля, пам’ятайте: рід – це наша кров, наш дух, це любов земна, без якої щастя неможливе. Від того люба дія Русина йде на збагачення, вдосконалення та оборону роду свого, його землі та держави. Тому будьте гідними великої слави наших Предків – і Боги не полишать нас довічно.

 

72 Останнє редагування Середа, 06 грудня 2017