Суть. Обряд Радення – це свідоме духовне й тілесне поєднання з ланцюгом учнівської наступности, що береже Віру-Віду Прави, з прийняттям на себе духовних зобов’язань щодо життя відповідно до Покону Рода Всевишнього. Це обітниця дотримуватись Заповідей Богів та Предків і діяти відповідно до настанов свого Духовного Вчителя й Настаників Родового Вогнища. Під час обряду Радення православний приймає свого Духовного Вчителя, як найвищу духовну поважність і духовного Батька (Матір), що є особисто для нього проявом Бога на землі. Він зобов’язується слухати його настанов та нести Боже Світло Віри й Віди Прави людям.
Значення. Усякий вірознавчий кладоряд тримається на високій пошані (авторитеті) духовних знань, охоронцем яких він є. У Відичному звичаї, у відичних народів знання визнавались вартими цього тільки тоді, коли були отримані від Духовного вчителя чи наставника.
До прикладу, ще й сьогодні в слов’янських селах, цілительські, відунсько-знахарські знання передаються від вчителя до учня, часто це відбувається лише в межах однієї родини. Наша культура не знає випадків, коли б знахар чи відун відбувся як носій знань без переймання свого ремесла від Учителя, а тільки за допомогою книг чи власних напрацювань. До таких «самоуків», як правило, ніхто не звертається по допомогу. Це природно, адже невідомо, чим та допомога може обернутись у майбутньому, за цієї людиною немає вивіреного тисячоліттями досвіду. Але, найголовніше, цей досвід та ці знання не були отримані від Богів, від Предків. Тобто, відсутнє Радення.
Сьогодні тлумачні словники визначають поняття Радення як «сприяння, піклування про кого-небудь, що-небудь, виявлення старанности стосовно чого-небудь». В православних рідновірів збереглось прадавнє, предковічне значення цього слова – «жити по сонцю», «берегти світло знань», «берегти сонячні знання». Одночасно і сам обряд прийняття сонячних знань від Духовного Вчителя також називається Радення.
Та лінія духовного передання, яка бережеться в Родовому Вогнищі Рідної Православної Віри, зветься Радення Свароже, бо була відроджена на землі самим Батьком Сварогом 25 тис. років тому. З того часу й до сьогодні учнівське передання ніколи не переривалось. Ланцюг Спасів Відичного Православ’я має такий вигляд: Отець Богумир – 25 000 років тому, по нім Отець Дажбо – 10 000 років тому, Отець Рама – 7 500 літ, Отець Орій – 5 000 років тому, Отець Колодій (Масляна) – 2 500 та Отець Мамай – 1 000 літ тому. Далі ланцюг учнівського передання ведеться по основоположних Учителях, волхвах-радетелях, які були Першоволхвами Кола Радетелів та Верховними Волхвами Вогнища Родового. Це Праотці наші: Вольга-Волх, Магур, Рамадар, Ярослав, Кришень, Сава-Тур, Осмомисл, Миробож, Всеволод, Богодар, Яснозор, Радогост, Велемудр, Святослав, Данимир, Савр, В’ячеслав. Від отця В’ячеслава Віду отримав отець Володимир, а від нього волхви зовнішнього кола. Від волхвів зовнішнього кола Радення Свароже приймають усі православні рідновіри.
Окрім прийняття духовного вчення Відичного Православ’я, обряд Радення включає в себе якісне налаштування на сприйняття Світла Рода Всевишнього, Святого Живильного Духа Всебога, Слов’янського імені та присягання на вірність Духовному вчителю.
Радення – це не лише кладоряд обрядових дій, це глибинна зміна світогляду та душевного й тілесного стану людини. Сьогодні кожен, хто насправді цього забажає, може увійти в Радення Свароже, стати Арієм, тобто сонячною, сильною, шляхетною душею, незалежно від віку, статі, етнічного походження, соціального чи майнового стану. Для цього треба здійснити вольовий перехід до нового способу життя. Цей спосіб проявляється ознаками відичної людини: відмовою від споживання коров’ячого м’яса, хмільних напоїв, тютюну, позашлюбних і дошлюбних статевих стосунків, лихослів’я та всякої кривди.
Православний рідновір починає сам творити життєвий простір довкола себе – благими думками (зміною світогляду) та благими діями (втіленим світоглядом). Він усвідомлює себе осердям подій свого кола творення. Причини своїх перемог і своїх поразок православний шукає не у підступах ворогів, а в собі. За свої успіхи він дякує Роду Всевишньому, бо й сам є частинкою Породителя. Натомість свої невдачі православний рідновір сприймає як підказку від Богів і привід до самовдосконалення. Бо людина – це втілена божественна сутність, що розвивається шляхом багаторазового втілення – Колороду.
Радення – це крок на шляху до Боголюдства, адже Колород врешті-решт веде нас саме до сходження на рівень Боголюдини. Відичний світогляд знаходить свої відображення у відповідній символіці, адже символіка – це сконцентрований світогляд. Символом відичного мислення є Алатир – всеохопний символ Всесвіття. Алатир нагадує Аріям, що: осердям Всесвіття є його Породитель, якого наші Предки називали Родом Всевишнім; осердям сонячної системи і нашим Дідом (Небесним Предком) є Сонце, яке ми звемо Дажбог; осердям Відичної культури є Арата-Русь, тому Алатир є сакральним символом цієї святої землі, що присутній на більшості вишивок.
Тут, у Північному Надчорномор’ї, відбулась біла людина та Арійська раса, тому Алатир – це її символ. Матеріальним підтвердженням цьому є дивовижно багатюща різноманітність зображення Алатиря у вишивці, на кераміці, писанках, в архітектурі тощо. Тому, приймаючи Радення Свароже, православний рідновір приймає світлий символ Алатиря, як свій сутнісний, повсякденний оберіг.
Після того, як людина здійснила перехід від світогляду жертви до світогляду господаря-творця своєю долі, після набуття нею ознак ві-
дичної людини, Арія, відбувається сама посвята – Радення.
Практично Посвята здійснюється через 40-денне очищення за допомогою сповнення Колослова. Число 40 символізує звільнення від кайданів застарілого, вмираючого світу – й відкриття себе до нового, молодого, ярого життя.
Протягом 40 днів людина не їсть м’яса й не вживає наркотичних речовин (хмільні напої, кава, тютюн), уникає інформаційного бруду та негідних вчинків, різко обмежує перегляд телепрограм, утримується від лихослів’я та інших шкідливих звичок. Вона контролює свої почуття й намагається не піддаватися страху, тривозі, ненависті, заздрощам та іншим негативним емоціям.
Вона двічі на день – зранку і ввечері – читає молитву трьох кіл, Колослово. В процесі читання вона відкривається для світлоносного потоку («потоку Світла Рода Всевишнього»). Він проходить крізь усі чари і входить в землю, поєднуючись із серцем Матері-Землі.
Протягом 40 днів людина перетворюється. Відбувається очищення душі у Всеправедному Духові Всевишнього, з’являється благосний і праведний погляд на життя та впевненість у собі. З’являється більше життєвої снаги, до людини починають притягуватися добрі люди й добрі події та обставини – згідно з законом «подібне притягує подібне». У людини покращується доля, вона опиняється під захистом вишніх світлих сил Прави. В неї посилюється розум, прояснюється свідомість, вона починає значно краще розрізняти Правду і Кривду. Молоді люди швидше йдуть до саморозкриття і розвитку, старші – омолоджуються. Свідченням того, що посвята відбулася, є відчуття оздоровлення і спокійної внутрішньої Сили.
Нова людина, що народилась після проходження Радення, потребує нового поіменування в Мирі та Всесвіті. Їй потрібне нове ім’я. Людина за допомогою Духовного провідника проводить практику «Дерево роду», переглядає знаки на своїй душі й визначає нове ім’я – громадське та родове. Родове ім’я – ім’я новонародженої відичної людини – вона розкриває тільки перед Богами. У повсякденному житті вона використовує ім’я громадське.
Другим важливим зовнішнім проявом внутрішнього духовного вивищення і переродження є зміни в одязі. Це ще один спосіб самоозначення нового роду Славних, який допомагає знаходити своїх.
По-перше, православний рідновір уникає того, щоб носити на собі рекламу якихось фірм чи просто безглузді написи. Він визнає лише рідні, сонячні знакові образи, передусім різноманітні форми алатирів і сварг, адже вони є символами Рода Всевишнього та Сварога.
По-друге, православний звичай погано ставиться до татуювань, проколювання тіла металевими предметами (окрім сережок у вухах), обрізання волосся та інших «вдосконалень» людського тіла (за винятком обрізання нігтів). Застосування татуювань і, особливо проколювань, з відичної точки зору, вважається ознакою темноти або духовного й тілесного виродження.
Кожен православний рідновір після долучення до Радення Сварожого має природне бажання поділитися цим даром з іншими людьми. Він навчає своїх родичів, друзів і знайомих, допомагає їм піднятись над невіданням та пристрастю. Пропагує здоровий спосіб життя, самозцілення та самозарадність за допомогою живильного духу Світла Рода Всевишнього. Виховує, впорядковує, підтримує й захищає душі, що не осягнули ще своєї суті в Яві. Де би він не працював, чим би не займався, він повсюдно несе – Істину, Любов, Справедливість, Праведність, Мир та Ненасильство. Поступово навколо нього твориться громада прихильників, а він сам стає Духовним провідником цієї громади, незалежно від того, скільки йому років – 18 чи 80.
Ознакою народження громади є її здатність досягати відчутних позитивних результатів у певному напрямку діяльності (наука, мистецтво, цілительство, книговидання, виробництво, торгівля тощо), тоді проводиться офіційна державна реєстрація.
Формою організації православних рідновірів є мережа відичних громад. Логічним організаційним завершенням цієї мережі буде всесвітня духовна єдність, символічна духовна держава – Родове Вогнище Рідної Православної Віри.
Час проведення. Для чоловіків четвер, субота, неділя, для жінок – середа, п’ятниця та неділя. За віком, зазвичай, це відбувається після повноліття.
Утвор для обряду: Алатир на підставці, ріг (для пожертви суриці), кача (для Святої Води), ложечка (для розливання води), рушники, Требник. У разі потреби – дзбанок з водою, кропило.
Прихожанин, який проходить посвяту повинен мати: нагрудний оберіг-Алатир, нову родову (вишивану) одежу, мед, мак, молоко, зерно пшениці, стару одежу для спалення. Окрім того, прихожани, які не дають десятину, повинні скласти пожертву в сумі, яку вкаже Духовний провідник. Ті, хто дає десятину, жертвують скільки вважають за потрібне.