Приходите! Приходите в общины - поверьте, там вам будут рады! Ведь даже один человек может сделать очень много. Для себя, для своей семьи, для народа и Земли -Матушки. А если таких людей много? А если они поддерживают друг друга? Это же сила!
Даже если ты один в своем городе - ты уже община! Ты можешь взять "Правослов" и читать молитвы, ты можешь проводить славления, передавать Веду тем, кто интересуется и готов принимать эти знания. Помни, что Отец Владимир Куровский когда-то начинал сам!
Родные Боги смотрят на нас. Они радуются, что просыпаются дети их. И дают свою поддержку и благословение.

Ты - Славянин! Ты внук Дажбога!
Ты славишь Ладу и Сварога,
Потомок тех, кто обитает в Прави.
Ты Роду требы преподносишь.
Молитвы, славбы произносишь,
Путь Веры-Веды утверждая в Яви.
Будь смел и честен, чист и щедр,
Стань витязем Земли Святой,
Знай Истину, неси свой Свет,
Тебя с благословеньем ждет Род твой!

Ладомира ГАЛИЦЫНА

Конечно же, мы не могли прийти на праздник для витязей, не показав приемы «Триглава». Ведь это древнее боевое искусство – уникально. И почему бы в такой праздник не объединить витязей из разных организаций, Международного союза качества и Родового Огнища? Поэтому общинники пригласили двух казаков-родноверов из Днепропетровска и Днепродзержинска, Родомира и Владимира, которые продемонстрировали приемы боевого искусства «Триглав».

На улице в тот день было пасмурно. Но как только на площади появились наши казаки, тучи словно растворились и вышло солнце! Зрителям выступление очень понравилось. Бабушки, случайно подошедшие посмотреть, что происходит, охали и хватались за сердце, увидев блеск сабель в руках у казаков. Подростки, кадеты полка, смотрели с восхищением. Мы же удивились еще больше, когда узнали, что оружие Родомир выковал своими руками!

После выступления казаков наш боян Беловит порадовал всех проникновенным пением. Зрители с удовольствием слушали красивые, мудрые песни о нашем славном прошлом, Богах, смелых витязях.

Этот праздник очень важен для нашей общины. «Впервые в самом центре города звучали песни о Руси, Прави и казаки в вышиванках демонстрировали традиционное боевое искусство, - рассказывает Жрица Светомира. – Это значит, что светлые образы, которые мы ставим каждое воскресенье, начали проявляться! Сердца людей открываются, они начинают все больше и больше интересоваться славянскими традициями».

Глава общины жрец Богумир отметил: «Мы очень рады, что приняли участие в празднике. Люди стали относиться к родноверию более позитивно, с симпатией. Они начинают осознавать, что мы не «агрессивные язычники», а просто любим свою Родину, ее историю, ее исконную веру и стараемся жить по правде. С каждым годом в Феодосии все больше и больше людей приходят на наши праздники, занятия, ладование, принимают Имянаречение. Боги с нами!»

Казакам феодосийского полка выступления родноверов тоже понравились. Атаман Юрий Миних сказал, что они намерены и дальше сотрудничать с нашей общиной, ведь вместе мы способны сделать больше, чем поодиночке. И цель у нас одна – заинтересовать как можно больше славян родными традициями. Мы верим, что Боги помогут нам в этом! Слава Прави!

 Община «Крыница Живы», Феодосия

Оказывать почтение ей очень важно, потому что нет человека, которому безразличен собственный жизненный путь.  

В Молдове этот праздник, чествующий воплощение Матушки Лады как ведающей Богини, посетил ведун Святогор Магур, глава Славянской Школы Кудесничества. Вместе с общиной он призвал Богиню Долю. Во время обряда община получила благословение на создание волошского казачества.

Перебуваючи у колороді (колі перенароджень) душа сама для себе витворює безліч різних життєвих ситуації (часто досить непростих) аби пізнати Буття - закони Прави, осягнути саму себе та досягнувши Просвітлення, повернутися до вічного щастя Сварги Пречистої.

Аби допомагати людям осягати Духовну Істину, в незапам’ятні часи Рід Всевишній через Сварога і Ладу утвердив Радення Свароже Вогнища Родового, аби наші душі мали «школу», завдяки які більш мудрі та сильні шлях слабшим  освітлювали.

Так у роді слав’янському утвердився духовний чин учителів та наставників (відаючих). Слав’янські кудесники, жреці, відуни та волхви  постійно стоять на варті роду-народу, допомагаючи рідновірам своєю духовною наснагою та знаннями. Незважаючи на це, усі відаючи також люди, люди у яких так само  трапляються вузли долі (кармічні вузли).

Зазвичай вони виникають коли на шляху кудесника, жреця, відуна чи волхва постають нові завдання, нові злети та випробування, які він має пройти з честю. Щоб мати змогу зосередитись на власному самопізнанні та самовдосконаленні, Коло Волхвів багато років тому запровадило практику умиротворення душі. Ця практика є обов’язковою для усіх відаючих, і хоча б раз у житті кожен має її пройти. Свого часу її проходили волхв Богумир Миколаїв, відун Святогор Магур і навіть наш Учитель, Верховний волхв Володимир (Куровський), дев’ять місяців перебував в раденні умиротворення душі.

Зазвичай умиротворення полягає у зняті певних духовних і організаційних обов’язків, або навіть у тимчасовому понижені чи позбавлені  чину. Не кожен з духовних провідників здолав це випробування, були й такі, кого ми нині шануємо як соратників, що йдуть своїм власним шляхом, позбавивши себе радості творити разом з нами в єдиній духовній родині. Але Родове Вогнище Слов’янської Рідної Віри ніколи, ні від кого не відвертається, Коло Волхвів готове допомогти кожному хто прагне відродитись в священній єдності Духовної Держави Слов’ян.

Цим листом, ми повідомляємо вам, шановна  громада Родового Вогнища Слав’янської Рідної Віри, що внаслідок неузгодженості певних особистих обставин,  жрець РВ СРВ Славолюб Богач тимчасово повністю позбавляється права будь-якого обрядодіяння в громадах РВ СРВ та поза його межами, строком не менше як на три місяці. В той же час, за ним залишається право на проведення духовного цілительства та навчання. Це рішення прийнято на прохання самого отця Славолюба і узгоджено з Колом Волхвів та Колом Владик РВ СРВ.

Коло Волхвів, Коло Владик РВ СРВ

Нині ми бачимо, як відступає Ніч Сварожа, яка туманом смерті і руйнування покрила серця і душі Внуків Дажбожих і весь рід земний. За час її панування кривда, розбрат, безчинства, блуд, помста і невідання проросли буйним цвітом в натурі людській. Матінка Земля покалічена неправедними діяннями роду людського і нині потребує оновлення. Це оновлення можливе лише після глибинного переосмислення засад нашого буття. Тому воно має розпочатися з душ людських, з нашого світогляду та сприйняття світу, адже саме неправедне світорозуміння поставило нашу Землю на грань загальної природної, духовної, політичної та господарської загибелі.

Рідна Православна Віра - це правічний Арійський світогляд, який вже неодноразово давав народження новим народам, що виринали з лона старих товариств і цивілізацій. Так і нині Рідна Православна Віра, збережена і захищена нашим світлим подвижництвом і духовним раденням, дає початок новому Роду Славних, Рідновірів православних.

Рідна Православна Віра - це світогляд Арія, людини благородної і світлої душі, до якого б роду (етносу чи нації) він би не належав. Цей божественний світогляд стоїть вище націй і примітивного загальнолюдского розуміння, але, одночасно з цим, він є глибоко родолюбским (патріотичним), так як підтримує цінність і велике значення мови, культури, звичаїв усіх народів Арійського сімені.

Відичне Православ'я - це особисте Віросповідання кожного православного рідновіра, але поза Родового Вогнища, поза Радення Сварожого, поза громад і свого народу воно неможливе. Таким чином, відичний світогляд Радення Сварожого знімає міжнародні (національні) протиріччя, народжені ідеями панування одного народу над іншим (ідеологіями націоналізму). Бо вони не відповідають Істині, тобто розуміння шляху душі в людському роді, усвідомлення того, що вона проходить через багато народів перед тим, як піти у світ Прави назавжди.

Це пов'язано з тим, що замість Бога, Душі та Призначення, обмежені духовні вчення періоду Ночі Сварожої на чільне поставили тіло, то є тільки зовнішнє, поверхневе розуміння, без усвідомлення глибинної духовної суті і загальної єдності Всебога і людей.

Волхви завжди стояли вище над народами, під народами і між народами, це світочі, призначення і завдання яких у тому, щоб вести душі людські до виконання покладених на них Всебогом обов'язків по творінню світобудови.

Головна їх задача в тому, що вони власним прикладом повинні навчати розуміти Істину, тобто закони Прави, за якими побудовано світ. Бо, лише розуміючи його суть, кожна душа зможе усвідомити і побачити своє призначення і срідну працю в роді людському, Роді Небесному і Роді Всевишньому.

Нехай кожна людина приходить у світ Яви або Нави, щоб глибше пізнати себе, саме пізнання потрібне для поступового підняття  рівнями духовного розвитку. Саме тому, ми, люди, не були і не є однаковими, рівними. Ми народжуємося з різними здібностями, але ми маємо однаково рівне право перед Всевишнім для здійснення своїх різних здібностей. Наші здібності, нахили, талановитість чи своєрідне розуміння Бога ми отримуємо як результат Колорода, багаторазового втілення душі в різних видах життя і в різних народах.

Православні Волхви - це ті, які ведуть душі до щастя в єдності з Родом Всебогом, допомагаючи осягнути все, що відбувається в нинішньому втіленні і є прямим наслідком дій, прагнень і помислів у попередніх втіленнях.

Це і є Призначення варни відаючих Родового Вогнища, серед якої Волхви є найбільш гідними служителями.

Щоб Волхви виконували своє призначення істинно і праведно, Отець Сварог і Матінка Лада відповідно до Карб відання Радення 2165000 років тому передали Праотцю Миру Покон Рода Всевишнього. Людство живе багато мільйонів років, і час від часу, втрачаючи праведне світорозуміння світу в більшій своїй частині, гине, щоб прийшли Боги і знову відродили в новій якості. Так Мир, першолюдина і носій знання чергової нової вселенської епохи, 2165 000 років тому отримав Покон, Божественне послання Всевишнього, як провідну нитку для виживання і блага майбутнього людства. Покон став результатом глибинного осягнення себе, світу і настанов Божественних Духовних Вчителів - Богів, Сварога і Лади, котрі милістю своєю благословили рід людський.

Тому наш світогляд є вірою природного одкровення. Завдяки сходженню Святого Духа Світла Рода Всевишнього від Сварога і Лади, Праотець Мир був благословенний великим щастям осягнути Покон Рода Всевишнього. Оскільки розвиток роду людського має періоди підйому і впадання в дикість, люди час від часу втрачають істинне розуміння Святої Віди Покону. Тоді Боги-Предки приходять в тілі або між Волхвами, знаходять гідні душі і втілюються в них, щоб заново викарбувати в людських душах Покон Рода Всевишнього. Так приходили до нас із Прави Спаси і Поконоколенники, котрі відроджували безперервну лінію духовної передачі.

Суть цієї духовної передачі є Радення Свароже. Радення - це збереження і підтримування Божественного Духа Творця, Світла Рода Всевишнього, на землі в душах світлих і праведних людей. Завдяки чому нам, людям, відкривається можливість впливати на світ і бути співтворцями Вседержителя, ясно розуміти устрій світу і своє місце в ньому. Віда Прави Святого Покону - це своєрідне послання Вседержителя своїм дітям, повчання про суть світу і про духовний шлях, який повинна пройти кожна душа, щоб повернутися додому, в Божественний світ Прави.

Сварог і Лада передали Покон, як заповіт і провідну нитку через століття, щоб наші душі не блукали манівцями, а, маючи своєрідну карту шляху, йшли прямо, найкращим чином виконуючи покладене на них завдання. Вибравши найбільш гідних, вони наказали їм берегти Світло Рода Всевишнього у своїх душах через Радення, тобто творіння духовної практики, яка призводить до перевтілення тіла плоті в тіло Світла і підняття у світ Прави без смерті. З того часу, Світлом Божим і Відою наповнені, з Родом Всевишнім і Богами Рідними з'єднані, душі найсвітліші відаючими стали, тобто людьми, котрі несуть у собі Віду і знають Шлях до Бога. Найкращі і ясновельможні з них носять назву - Радетелі.

Крім того, відаючі ще називаються Волхвами Православними. Волхви Світогонь Рода Всебога бережуть у Вогнищі Родовому, духовній спільноті людей, що почитають Рода Вседержителя відкрито, в Храмах і на Капищах. Завдяки чому кожна світла душа може прийти до Світогню Всевишнього, щоб вийти зі своїх блукань у пітьмі невіданння і пристрастей. Щоб суспільне служіння творилося в святості, за цим стежать Волхви-служителі і самі Боги Рідні, Батько Сварог і Лада-Матінка, і, в першу чергу, Перун золоторунний і Велес волохатий. Тому зазвичай Волхви носять довге волосся і Перуниці на себе накладають, таким чином, засвідчуючи, що говорять істинно від імені Всебога і Богів Рідних.

Слово «радення» прийшло з мови наших предків і означає «світлі дії». «Ра» - «світло», «дення» від «діяння», тобто «Дія». З часом воно стало відповідати слову «радість». Крім того, Радення, це ще й Рдення, тобто правильне, неухильне виконання свого обов'язку нести Дух і Знання Вседержителя людям. Радення-рдення - це ще дослівний переклад грецького слова «практика», тому духовна практика - це духовне радення.

Нині, коли повернення до відичного світогляду стало поширеним та істинно життєво необхідним, праведним людям слід ясно розуміти відмінність традиції передачі знань від реконструкції та театрального кривлення. Бо недостатньо володіючи певною сумою знань, почерпнутих з книжок, говорити про суть обрядів і духовного радення в Рідній Вірі не можна. Ми благословляємо і підтримуємо всі духовно-етнографічні починання наших побратимів, але все ж хочемо чітко роз'яснити важливі для нас поняття.

А саме: перебувати в Раденні Сварожому Родового Вогнища можуть лише ті духовні провідники, хто отримав Посвяти по роду ( що відбувається з рідновірських, старовірських родів) або отримав Посвяту від живих носіїв Слов'янського Звичаю відання Прави, Православних Волхвів. Свароже Радення, як ланцюг передачі знань, розуміє кожне Посвячення не як якийсь певний статус, а як певний рівень духовного знання та взятих на себе духовних зобов'язань.

Поняття «віда» для нас поняття суттєве, а не умовне, і являє собою певну кількість божественних знань, ясно застосованих в безпосередньому житті людей. Тому ми розуміємо Свароже Радення Родового Вогнища як певний кладоряд (систему) навчання цим знанням, і сходовершу володіючих ним людей, які його примножують і підтримують.

Тому у нас, в Родовому Вогнищі, було присутнє і є поняття Духовного Вчителя і Наставника. Духовний Учитель дає посвяту і є духовним батьком новопосвященного, він ніколи не змінюється, і духовне зростання учня проходить саме в його лінії. У той час, як Наставник опікується духовним зростанням Рідновіра, може не бути його прямим духовним керівником, тому може час від часу змінюватися. Всякий Учитель-Волхв може бути Наставником, але не всякий наставник (Відун, Жрець) може бути Вчителем. Наставник завжди і у всьому допомагає Учителю вести Рідновіра до світла, але останнє слово в духовному повчанні завжди за Учителем. Справжніх Православних Волхвів завжди мало, тому не тільки їх слова можуть вважатися настановами, а й писані праці.

Свароже Радення в своєму вченні є частиною загальноарійской відичної традиції, тому, вибираючи перед посвятою Духовного Вчителя, ті, що шукають істину, повинні порівняти його слова і плоди дій з відичними знаннями в їх загальному обсязі, як такими. Якщо дії суперечать основоположним повчанням Відичних писань (Покону Рода Всевишнього, Діяння Богів, Розповідь про Всебожжя, Велесовій книзі, Еддам, Риг, Яджр, Сама, Атхарва Віде і д.р) і Звичаю Слов'янському (неписаному Покону, народній традиції), тоді не слід ні слухати, ні допомагати такому провіднику.

Радення Свароже передається з покоління в покоління. Світле діяння Волхвів підтверджується досвідом тисяч поколінь Духовних провідників Слов'янської Віри (Відичного Православ'я). Звертаючись за допомогою або порадою до Православного Волхва, ми розуміємо, що будь-яке його духовне діяння є Боже Знання, передане через тисячі поколінь волхвів, відунів, знахарів і цілителів від самого Сварога і Лади. Такий духовний провідник дасть вам саме те, що необхідно і, не менше, вкаже шлях до Ирію Православного, допоможе усвідомити і виконати Божественне Призначення, розуміючи світ, володіти власною долею, творячи своє духовне і тілесне щастя.

У той час, як провідники, що не належать  до Радення Сварожого, не несуть ніякої відповідальності за проведені ними обряди, зцілення або ворожіння, вони творять обрядодії, календарі та ритуали, які ніде, ніким, крім їх самих, не визнаються, не підтверджуються ведичними писаннями, звичаями або навіть «наукою». Вони придумують неіснуючі імена Богів або реформують Богів-Предків так, ніби можна одним своїм бажанням скасувати існування батьків, дідів, прадідів, щурів і пращурів.

Радення Свароже - це безперервна лінія духовної передачі відичних знань, яка тягнеться через тисячі поколінь Волхвів-Радетелів, починаючи від самого Сварога і Лади. Це Відичне вчення про Всебога, Богів, Всесвіт і Людину, про їх взаємодії. Наше Вчення, дбайливо збережене радетелями, ніколи не скасовувалося і не перекручувалося, а, грунтуючись на законах Прави, відичних писаннях і повчаннях Волхвів, лише доповнюється і уточнюється.

Радення Свароже, як ланцюг учнівської наступності, має певні правила передачі. Не всякий духовний провідник стає Радетелем, але без Радення не буває досягнення Ірія Прави. Тому, щоб стати на шлях Радення Сварожого, потрібно пройти школу духовного навчання. Воно проходить в кілька етапів: послух, дія і научіння.

Послух означає щиросерду слухняність і виконання духовних завдань та настанов, які дає Духовний Учитель або Наставник. Не пройшовши духовного послуху, неможливо сподіватися на глибоке і щире пізнання Віди і мудрослів’я Слов'янського. Будучи послушником, православний працює зі своєю нав’єю стороною особистості (підсвідомістю), навчається розуміти і переробляти її, спрямовуючи себе до виконання світлого призначення. Духовний послух дозволяє подолати кривду гордині, яка є найбільшою перешкодою на шляху до пізнання Всебога, Світобудови і Себе. Істина багатогранна, не вміючи слухати відаючих людей, важко зрозуміти і знайти зерно істини в собі, бо не сприймаючи інших, ми стаємо зухвалими і безрозсудними, тому світ не сприймає нас. При цьому справжня Віда зникає і народжуються басури невідання.

Дія - це час, коли рідновіри, опанувавши православний ведичний світогляд, приступає до творення і підтримування світла Істини, Любові та Справедливості. У своїй варні, сім'ї, народі, державі він втілює відичні правила життя і поведінки. Завдяки цьому особисто вони і все людство в цілому стає краще і чистіше. Такі люди виступають своєрідними «вогнями», огнищанами, на світло яких йдуть споріднені душі, які шукають мудрості. Праведний дух, наповнений Відою, горить Божим Світогнем і зігріває серця слабких, спрямовує і підтримує, допомагаючи оволодіти духовною наукою і проявити в собі найвищі милостиві якості. Завдяки цьому всі православні душі прискорюють свій духовний розвиток і перебувають в єдності з Всебогом і Богами вже на землі, і йдуть до ще більшого блага в світах Прави. При цьому духовні провідники, володіючи більшою глибиною усвідомлення Істини, повчають і особистим прикладом показують, як потрібно діяти, виконуючи своє Призначення. Світодеяння - це усвідомлення своєї божественної суті і пошук можливостей нового милостивого творіння, а не причин невдач.

Від світодеяння шлях Радення направляється до научення, часу, коли Рідновір стає духовним учителем і наставником. Але досягти цього рівня можуть лише відаючі з Посвятою (духовним чином) Волхва, отриманої від Первоволхва Кола Радетелів. Волхвів не може бути багато чи мало, їх завжди достатньо.

Але лише найкращі з них, вчителі вчителів, Волхви-Радетелі є цілком повними і щирими носіями Радення Сварожого, і ніхто крім них. У різні часи таких високих душ, проявлених в волхвів, буває від шістнадцяти до шістдесяти чотирьох. Це святі люди, які цілком і повністю присвятили себе служінню Роду Всевишньому. Їх не цікавлять тілесні блага і людські радості, перебуваючи в Яви, вони одночасно перебувають і в Праві. Тому багато хто йде в інший світ, перетворюючи своє плотське тіло в тіло Світла і не залишаючи останків, а тіла тих, хто йдуть лише Душею, є великою святістю Віри і Віди Православної.

Радетелі зазвичай ведуть самотній спосіб життя, постійно спілкуючись з Богами, але, в разі необхідності, можуть жити в людському суспільстві. Вони не бажають спілкуватися зі звичайними людьми і вступають у взаємодію тільки з тими, кого вважають гідними. Тому лише окремих з них люди можуть бачити або знати. Зустріч з ними завжди є великою святістю і духовним благом, яка змінює життя людини назавжди. Постійно і безпосередньо спілкуватися з ними може лише Первоволхв Кола Волхвів-Радетелів, Верховний Волхв Родового Вогнища і його дружина, духовна половина, Першоволхвиня, Відаюча Мати Роду Православного.

Вохви-Радетелі схожі на зерно, що бережеться на посів та приховане від цікавих очей, і, якщо не заколоситься засіяне поле (відбудеться занепад Віри і Віди), Боги за допомогою їх знову його посіють. Останнє таке велике падіння було 1021 тому, коли на наші землі прийшло іновірство. Незважаючи на це, Віда Прави масово зберігалася родами старовірів, рідновірів і лише 72 роки тому під впливом богоборства радянської влади остаточно впала, дійшовши до свого незнищуваного зерна.

Знайте, брати і сестри! Нашу віру неможливо знищити, бо вона заснована Вишніми Богами Прави, тому тілесне проти них ніщо. Щоб віра зберігалася, на те і є Волхви-Радетелі. Радетелі, постійно займаючись духовним раденням (практикою), бережуть Віду Прави і Покон. Це їх головна життєва задача і святий обов'язок перед Родом Всевишнім, Сварогом і Ладою, крім цього, вони радою і молитвою постійно допомагають Першоволхву і ростять його наступників.

Таким чином, приймається Вище Призначення Роду та остаточно стверджується єдність Тіла, Духа та Душі людини. Дух - сутність якості людини, душа - його сутність, яка і є сама людина. Дух людини забезпечує розвиток людини, її підняття на вищі ступені розвитку, дух – варнова ознака. Не осягнувши свій Дух, діючи не у відповідності зі своєю якістю, можна зіпсувати долю, уповільнити духовний розвиток, тому ім’янаречення повинно з витоку людського життя направити Дух та Душу на праведний розвиток - виконання життєвого призначення.

Тому вважається, що лише та людина, яка пройшла священний обряд ім’янаречення, є дійсно повноцінною та має право зайняти відповідне місце в  роді. Право проводити це священнодійство мають лише духовні чини Відунів, Волхвів та, в окремих випадках, Жреців Слов’янської Віри (Відичного Православ’я). Ім’янаречення проводять до сорокового дня народження дитини. Обряд ім’янаречення, який проводиться після виповнення повноліття (для родичів, які повертаються до Віри Предків) ще називають Раденням.

Волхв (Відун) повинен знати, коли зачиналося дитя, яку душу Предка закликали Батьки. Він визначає, під яким Небесним сузір’ям народжена дитина, враховує, Темний або Світлий час Річного Кола, співвідносить з іншими календарними датами. Визначене, таким чином, ім’я і буде родовим ім’ям Слов’янина на відміну від громадського (сьогодні – суспільного), яке може вибиратися батьками, але бути близьким по значенню до родового.

Родове ім’я варто зберігати та нікому не відкривати, воно повідомляється дитині лише під час четвертої вікової посвяти у хлопчиків та третьої у дівчаток, але не раніше 14–ти років. Це потрібно для того, щоб перешкодити наведенню зурочень лихих людей.

Ім’янаречення – це лише один з низки родильних обрядів. Йому передують: пологи, вибір громадського ім’я дитини; наречення рожаниці Богородицею; вибір кумів; обряд залучення дитини до Родового Вогнища (рідного дому); обряд закриття Воріт Нави («зливки»). Після ім’янаречення проводяться пострижини (через рік після народження) - вони й завершують родильні обряди. Ім’янаречення хлопчиків бажано проводити у четвер (Перунів день), дівчат – у п’ятницю (день Макоши) або неділю (день Дажбога, який підходить для любого священнодійства), а також, щоб це не було раніше дев’ятого та не пізніше сорокового дня від народження.

Все живе отримує свій дух як частку єдиного Духу-свідомості Роду Всевишнього. Цей вселенський Дух, втілений в образі Сокола–Роду, знаходиться в найвищій точці Всесвіту, на верхівці Дерева Роду. Дерево Роду -  це і є втілений Всесвіт, тіло Всевишнього. Тому Дух людини складається з Божественної Віди, світла знань та мудрості Всевишнього, який наповнюється Світлом  творення. Не випадковий потяг людини до пошуку та пізнання Бога, тому що шлях до Бога є основним сенсом її життя. Пізнати Бога – це пізнати свою власну суть. Тому одним з найголовніших завдань духовного шляху Рідної Православної Віри – допомогти людям пізнати свій Дух та знайти себе.

Щоб зрозуміти, глибоко усвідомити, що таке Дух, ми повинні пізнати та зрозуміти Бога, тому що людський дух – це крапля в безмежному Океані Духа Роду Всевишнього. Так як, ми не можемо до кінця пізнати суть Всевишнього, не поєднавшись  з ним до кінця, таким самим чином, ми не можемо пізнати сутність свого Духа, залишаючись у Тілі. Розуміючи, що все розвивається за подобою, ми пізнаємо Вседержителя в його проявах (Рідних Богах), таким же чином, ми можемо пізнати і Дух через його прояви в людині.

Самим першим проявом Духа в людині є совість. Вона – голос Духу, який тихо, але вірно говорить нам, вірно чи невірно ми діємо в самих складних ситуаціях або в момент прийняття відповідного рішення. Як прояв Духу, совість виступає тягарем для нечестивих людей, від якого вони намагаються позбутися. Від свого народження людина через совість пізнає добро чи зло вона зробила. Це відбувається тому, що Дух у вигляді совісті постійно нагадує про руйнацію внутрішнього ладу та сходження на темний шлях.  Дух через совість завжди підказує найкращий варіант рішення, варіант, який веде до загального блага, а не до миттєвої вигоди. Тому православний рідновір завжди повинен дослухатися совісті – голосу свого Духа, творити добрі та праведні вчинки. Підтримуючи лад та справедливість у  Всесвіті, ми підтримуємо лад та справедливість у власній Душі. Стаючи на шлях Відичного Православ’я, людина стає на істинний шлях духовного розвитку, перевірений сотнями та тисячами поколінь Предків.

Коли Дух не розвивається, свідомість спрямовується лише на пошук тілесних благ, в результаті чого Душа черствіє та каменіє Дух. Тоді людина може стати холодним та жорстоким руйнівником світу. Розум, який розмірковує без серця – це справжня перешкода на шляху до свободи життя. Тому, Рідні Боги заповідали нам пізнавати світ серцем через Віру та розумом через Віду.  

Лише в життєвих злетах та падіннях ми відчуваємо в собі присутність Духу. Коли такі моменти проходять, наш світ змінюється, та відчуття Духу ніколи не полишає нас. У момент духовного просвітлення ми ясно відчуваємо присутність Духу та спорідненість з Джерелом Духу. Оповитий багатьма тілесними оболонками, Дух впродовж багатьох віків проростає, поки не проникне у свідомість людини, і тоді людина стає світлою – просвітленою. Саме за допомогою Духу людина може отримувати інтуїтивне прозріння, піднятися над тілесним буттям та отримати знання та щастя світу Прави. Людина, яка володіє достатньо світлим та сильним духом, після навчання та проходження відповідної кількості Посвят отримує Дар Відання – можливість постійно отримувати знання зі світу Богів. 

Коли Дух людини розкритий, тоді між нею та Богами встановлюється постійний канал Божественного Пізнання. Тоді людина знаходиться у потоці відання, глибинному розумінні суті речей, які приходять до неї зі Світу Роду. При цьому вона здатна пророкувати майбутнє, зцілювати та творити чудеса. Людині потрібно пройти багато самих жорстких випробувань та удосконалювати себе, поки Дух не проявиться в Світлі та Радості. Тому, найголовніше чому ми повинні навчитися, живучи в Яві – це постійний, спокійний, радісний стан буття та пізнання любих його проявів. Дух православного рідновіра повинен бути вище буденних проявів тілесного світу, по суті самого творіння (події, ситуації, світу), тоді він стає його володарем.

Дух – це зерно Душі. Душа людини – це «Жива» - частинка самого Життя, втілення творчої Сили Всевишнього. Це своєрідна брунька Дерева Життя, жолудь, який падає вниз, щоб прорости у новій вищій якості. Душа безпосередньо пов’язана з особистістю людини та несе у собі два начала: Світле – Відвогонь Сварожий, та Темне -  морок Нави. Для того, щоб жити вічно, Душа повинна постійно розвиватися за рахунок добрих справ, жертовного служіння роду Земному та Небесному, збільшувати частку Світла та Вогню у собі. Коли людина живе не по правді, творить кривду та руйнує світ навколо себе, це робить її Душу темною та важкою. Тому після смерті такої людини її Душа може провалитися у Темну Наву. Коли Душа потрапляє у Наву, вона сама приносить собі страждання: кривда та зело, які вона здійснила лягають на неї найважчим тягарем та приносять нестерпні душевні страждання.

Постійне народження нових живих істот у світі Яви складає основу Колорода (переродження Душ). Приходячи в тілесний (матеріальний) світ, Душі розвиваються (еволюціонують), даючи кожному Тілу досконалішу свідомість.  Вершиною процесу втілення Душі є її народження у тілі людини. В залежності від рівня свого розвитку, втілені Душі творять в людському суспільстві ступені-варни: непосвячених – трудівників, вісей-господарів, витязей та відаючих. Закінчуючи своє перебування в людських тілах, Душі починають народжуватися у вищому світі Прави. 

Тільки визнання людиною єдності земного роду, Роду Небесного та  Роду Всевишнього поступово приводить Душу до втілення у духовному світі Прави. Якщо живе єство, перебуваючи у тілі людини, не звертається до служіння Богу та не прагне до вищого буття, воно поступово опускається в нижні світи темної Нави. Найвищою метою життя православного рідновіра повинна бути безмежна любов до Бога та свого роду. В цьому стані наша Душа настільки поєднана з Богом, що отримує щастя та радість незалежно від випробувань, які призначить їй Вседержитель. 

Говорячи про Тіло, ми повинні розуміти, що Тіло несе у собі знання про розвиток Явного світу. Головне його завдання полягає у тому, щоб людина вижила, пристосувалася до життя в суспільстві на основі бажань, інстинктів та можливостей Володіючи розумом, воно прямує до досягнення матеріального благополуччя та самозбереження. Тіло має постійний зв’язок з Душею, тому знаходиться під впливом як світлого начала, так і темного. Світле начало веде людину до самовдосконалення та взяття тіла під контроль заради найвищої цілі, темне ж начало прагне зруйнувати тілесну суть через шкідливі звички. 

 Тіло – це досконала зброя Душі та Духа, тому православний рідновір постійно повинен підтримувати його в гарному стані, вдосконалюючи та пізнаючи його через головні тілесні прояви стихій – вогонь, воду, землю та повітря. Здорове та сильне Тіло – це основа спокою Душі та радості Духа. Вища мета Слов’янської Рідної Віри, Відичного Православ’я полягає в досягненні триєдності Духа, Душі та Тіла. Істина полягає в тому, щоб зробити їх більш досконалими та цілісними.

В основному, можливості фізичного тіла дуже обмежені. І коли ми в простому буденному житті більше довіряємо Тілу, ми закриваємося для Духа. Деякі релігійні об’єднання, напроти, ведуть своїх послідовників в область Духа та Душі, придушують Тілесне їство. Вони пропонують через аскетизм та жорсткі обмеження фактично відмовитися від реального життя. І тому, людина, ідучи одним з цих шляхів, не виконує свого Вищого Призначення. Тобто, Душі після смерті тіла доводиться повторно народжуватися, щоб виконати те, заради чого вона прийшла у цей світ.

Для православних рідновірів доля – це те, що ми вибираємо або змінюємо, взаємодіючи з Рідними Богами та безпосередньо з Богинею Карною. Завдання Рідної Православної Віри – привести Дух, Душу та Тілесне їство людини до єдності, тобто встановити між ними таку рівновагу, щоб жодне з трьох начал не пригнічувалося. Для цього ми використовуємо певні духовні практики в обрядах Рідної Православної Віри. Вони з самого народження дитини допомагають православному рідновіру утримувати та розвивати цей зв’язок та єдність.