1. Слов’янин свято дотримується Покону Рода Всевишнього, викладеного у Карбах відання.

Карби відання Покону Рода Всевишнього вивчаються лише у стані душевного спокою та чистоти тілесної. Інакше, знання перетворяться в невідання. Хто живе за Поконом, нарікається Вогнищанином, оскільки стоїть в священній Родоварті, як вірний хранитель Вогнища Родового.

2. Слов’янин відає рід свій земний до самих давніх колін.

Це значить, що ми вже відаємо про Отців Небесних, які народились Славунею та Богумиром і дали початок Слов’янським родам. Відповідно, знаємо, що началом всього є Рід Всевишній. Старшими в роді божому є Сварог і Лада, які мають свої втілення та дітей. Хранителями Нави є Велес. Рід земний -  це наші прямі кровні предки, імена та звичаї яких ми повинні пам’ятати, як власних Матір та Батька. У Сколотів (Скифів) той, хто не знав Предків до сьомого коліна, вважався недоумкуватим.

  3. Слов’янин є родолюбом.

Свій рід та  Вітчизну православний Слов’янин захищає понад усі щедроти світу. Тільки так, рідновір може досягти луків Сварожих, а звідти полетіти у Вирій, що веде до Прави. Хто забув рід та охолов до Вітчизни, той втратив можливість піднятися у Вишні Світи.

4. Слов’янин п’ять разів на день підносить славу Рідним Богам: на світанку, перед сном та перед кожним вживанням їжі.

Таким чином, ми виконуємо денне коло, яке є частиною Кола Річного та Вікового. Слов’янин також в самих скрутних обставинах намагається двічі на день здійснювати обмивання тіла: зранку та перед сном.

5. Слов’янин не менш ніж раз на рік здійснює вогняне пожертвування хліба таквасу на горі Хорива у граді Кия.

Гора Хорива – це серце Родового Вогнища у граді Богоявлення Ярія-Ярила Києві. Головне Капище Ярила стоїть на Хоривиці, у домі князя–жреця Хорива. Тут вже будується Богами величний храм Хорса, небесного Бога-жреця, який розпалює Відвогонь Віри на Алатирі-камені. Хоривиця стоїть у точці Ока Рода на лику Ярила. Хто здійснює це святодіяння – очищає та прославляє свою душу, стає ближче до Богів.  

6. Слов’янин не обрізує своє волосся та не їсть яловичини.

Волосся на голові є оберегом мудрості та знань, воно захищає людину від впливу злих сил та є ознакою самодостатності. Обрізування волосся можливе лише у воєнний час (як ознака вірності своєму обов’язку, коли козак готовий вмерти за Батьківщину), а також під час посвяти (переходу від одного стану світорозуміння до іншого). Якщо життєві умови вимагають від Слов’янина постриження, він може тимчасово постригти волосся, щоб в майбутньому їх відростити. З давніх давен, волосся повністю обрізували лише рабам та жінкам розпусницям, тому що першим розум не потрібен, а останні його втратили. Корова є матір’ю годувальницею Родів Слов’янських, Матінкою волохатого Бога мудрості Велеса та всього живого на Землі-Макоші. Убивці корів стають відступниками нашого роду, а споживачі такого м’яса – прирівнюються до людоїдів.  

 7. Слов’янин вітає добрих гостей у своєму домі хлібом-сіллю, місцем для відпочинку та ласкавим словом.

Гість – це той, кто в скрутну годину потребує допомоги та притулку, але не той, хто в скрутну для господаря годину увійшов у його будинок, щоб залишитися там. Гість є посланцем Богів у домі, його щиро вітають та надають все необхідне. Хто зачиняє двері гостю, той не відає Радогошів та не любий Предкам стає.

8. Слов’янин їсть їжу по праці рук своїх, так як відає, що інакше в наступному житті народиться худобою, щоб годуватися у стойлі господаря.

Найсмачнішою є їжа, отримана своєю працею, найдорожчими благами для серця – блага, отримані розумом. Хто живе чужим розумом та працею при здоровому тілі та ясному розумі, той гірше тварини. Такі Слов’яни стають в наступному житті домашніми тваринами, отримують, те до чого прагнули – харчування за рахунок інших.

9. Слов’янин ставить у своєму будинку Покуття, де знаходяться кумири Роду, Сварога, Лади та чури родові; стяг народний (державний) та знак Триглаву.

Покуття – божниця домашня – це прояв Луків Сварожих у рідній хаті. Там ми ставимо кумири Небесних Богів, чури родові, стяг Ясунів (народний стяг) та знак родів Арійських – Триглав. Всі ці обереги наші від  Богів та Предків. На Покутті запалюються свічки на свята та у інший важливий для життя родини час.

Рід Всевишній, виступаючи досконалим учителем всього живого, представив свою волю через Отця Сварога та Матінку Ладу, передав Слов’янам Віди – божественні знання Прави про сутність Всесвіту. З того часу Волхви-Рахмани, хранителі Відичних знань, передають потомкам Божественну мудрість, через Посвяти налаштовуючи своїх учнів на потік Світла Роду Всевишнього.

Відповідно, істинний духовний розвиток – це не просто пошук духовних істин у різноманітних окультних книжках, це навчання у досвідченого учителя, носія прямої духовної традиції, приклад якого надихає до досягнення вершин вдосконалення. У Відичній традиції Слов’ян учителя називають горою – це значить що він високий у пізнанні, або близький до Вишнього Світу.

Кожен рідновір, який зайшов у глухий кут самоусвідомлення та тілесного життя, має можливість обрядово отримати знання та допомогу під час священнодійства Ладування. Найкращий шлях -  це пізнання Істини за допомогою духовного учителя.

як вода тече з вищого рівня на нижчий, так божественна мудрість Рідних Богів сходить у кожному роді по варнам. Вищі варни вчать нижчі, та незалежно від варн всі в роді є братами та сестрами, тому що отримують внутрішні знання про Богів та увесь світ свого роду – Родосвіт – від учителя до учня. 

за допомогою посвяти учитель налаштовує учня на випромінювання Світла Роду Всевишнього та таким чином відкриває в ньому духовну якість – Дар Відання. Тобто, відкривається здатність осягати Божі знання (Покон Роду Всевишнього) безпосередньо із самого його джерела – від Богів. Завдяки ланцюгу учнівської спадкоємності, збереженої в знахарських родах, Русини (Слов’яни) поєднані з рідними Богами не тільки духовно (через світло Роду), але і тілесно. 

Таким чином, кожен учень пов'язаний не тільки зі своїм учителем, але і з духовним учителем свого учителя і так далі (через пряму передачу Віди)  аж до Сварога та Лади. У Відичному Православ’ї вважається, що завдяки тому, що цей процес цілісний, через настанови Волхвів (Духовних учителів) говорять усі попередні Волхви, Рідні Боги  та сам Рід Всевишній.

Такий спосіб гарантує точність передачі знання за рахунок особливих вимог, які висуваються до людей, які беруть участь у передачі Покону. Духовний учитель повинен учити праведності власним прикладом, бути людиною високих особистих якостей, не прив’язаною до егоїстичної насолоди або корисних інтересів. Учитель повинен бути господарем своїх почуттів, а не їх невільником. Навчання духовного учителя повинно завжди співпадати з тим, чому вчать попередні учителі.

Віра в учителя – найбільш важлива умова для того, щоб людина могла отримати посвяту в учні. Учень повинен з повагою слухати та виконувати всі вказівки учителя, навчаючись у нього. Учень, який став на шлях духовного служіння  Роду Всевишньому та намагається стати Духовним Провідником, повинен повністю віддати себе служінню учителю, зробити його настанови справою свого життя, підкоривши цьому свої розум та тіло. Лише за таких умов можливо досягти успіху у волхвівській науці.

В свою чергу, і Волхв повинен, з покірністю виконувати свої обов’язки служителя Роду Всевишнього та свого учителя в ланцюгу спадкоємності. Той, хто приносить радість своєму учителю самовідданою працею над власною душею та тілом, щиро Радіє та дійсно розуміє суть Покону-Звичаю, отримує посвяту у варну ВІдаючих, може стати Жрецем, Відуном, а в подальшому і Волхвом. Відаючим називають освідчену людину, яка достойна навчати інших. Незалежно від свого соціального походження, кожна людина завдяки праці над своєю Душею, Духом та Тілом може стати Волхвом.  

За Поконом Роду Всевишнього, кожен може піднестися, якщо отримає відповідне навчання та виховання. Найважливіші якості учня -  це віра, потяг до знань, бажання вчитися та виконувати розпорядження учителя. Якщо учень виконує настанови, отримані ним від Духовного учителя, він обов’язково досягне вищого ступеню вдосконалення.

Праведні Старотці учать нас берегти та примножувати рід, тому що в ньому  наша сила, радість та любов. «Піднімися на гору та твори, виконуючи свій обов’язок. Так подолаєш другу, станеш на ній. Будь з Богами і бійся, захищаючи Рід свій. Вони виведуть тебе на третю, з неї лети у Сваргу» - говорить Карб відання Родового Укладу. Життя  у роді  - це великий дар від Богів, але це в той же час і священна праця, світле дійство в ім’я вдосконалення сущого, самого Роду Всевишнього.

Род людський знаходиться між двома началами – батьківським (Небо, Сварог) та материнським (Земля, Лада). Призначення роду – поєднати силу Отця та Матінки, підтримуючи тим самим життя, її розквіт та примноження любові. Роди, які відвертаються від Неба та Землі, поступово згасають, даруючи свою духовну силу тим народам, чиїх богів прийняли.

Рід, знаходячись між Небом та Землею, має в собі їх прояви (чоловіка та жінки). Земля є потужним «виробником» сили, яка живить свій народ силою жіночності. Жінка є носієм наших родових звичаїв та духовності – ось чому відірвана від Рідної Землі діаспора розчиняється в чужорідному суспільстві. Разом з тим, «материкові Слов’яни», навіть зі зруйнованою родовою свідомістю, зберігають ознаки роду Слов’янського (в духовності, мові, характері та іншому). Згадайте: коли наші воїни йшли в похід, вони завжди брали з собою грудочку рідної землі.

Небо є таким же «виробником», але Сварожої (космічної) чоловічої сили. Саме тому, втративши рідне богорозуміння, ми втратили нашу державність, наша військова міць якщо і не ослабла, то була позбавлена ладу. Втративши Рідну Віру, народ втрачає зв'язок з Рідним Небом та стає частиною живлення Духу інших родів. 

Таким чином, через триєдність Неба, Землі та Роду твориться одне з основних положень Відичного Православ’я – відроджується жива Віра. Усвідомлення суті Відичного Православ’я, його родового характеру стає тою третьою Горою, з якої душа летить до Сварги, щоб стати Богом.

Живучи в серединному світі, ми як можна краще пізнаємо та втілюємо  свої потяги виключно через служіння роду. У роді є все те, що повинно бути осягненим. Те, що кожен з нас народився Слов’янином, є підказкою, що в цих родах є те, що потребує наша Душа.  І саме цей рід ми повинні посилити своєю працею та силою, так як ніколи не буває так, що тільки беремо, нічого не віддаючи. Рід – це наші батьки та матері, брати та сестри, діди та баби, щури та пращури -  це ті, від кого ми перейняли любов та навчилися першим словам, від кого отримали Тіло та Дух, захист та знання. Поза родом людина перестає бути людиною, опускається на більш низькі рівні розвитку Душі. Згадайте, що жодна дитина, яка виросла серед звірів, ще не повернулася до людського стану: вона не отримала любові роду, а відповідно, Дух набув іншої  якості.

Щоб ми не робили, як би в нас не склалася доля, пам’ятайте: рід – це наша кров, наш дух, це любов земна, без якої щастя неможливе. Від того люба дія Русина йде на збагачення, вдосконалення та оборону роду свого, його землі та держави. Тому будьте гідними великої слави наших Предків – і Боги не полишать нас довічно.

Для кожної людини рано чи пізно наступає час, коли їй необхідний духовний учитель, який допоможе розібратися в самому собі та направить до Світла та Правди. В Рідній Православній Вірі духовне навчання здійснюється постійно (повсякчасно) та обрядово (за потребою). Обрядове наставництво називається Ладуванням. Під час обряду Ладування рідновір розкриває свою душу та розповідає Волхву або Відуну про свої душевні та життєві складнощі. Під час обряду духовний учитель виступає наставником душі рідновіра, разом з тим вони занурюються в Священні Стани. Це дозволяє їм віднайти вихід з положення, яке склалося, отримати духовне наставництво від Рідних богів.

Ладування – це життєстверджуючий обряд-навчання, який покликаний допомогти рідновіру в його духовному розвитку та оздоровленні. Воно здійснюється через духовне наставництво та цілительство. Здійснювати священнодійство Ладування мають право лише ті духовні чини Родового Вогнища Рідної Православної Віри, які отримали окремо відповідну Посвяту.

Усяка кривда є наслідком відмови від Божого Світла, Любові та Справедливості. Для того, щоб побачити свою темність, необхідно побачити світло або красу Божої Правди і Добра. Порушуючи закони Прави, забуваючи про необхідність жити в Любові та Справедливості, творячи несправедливість, людина роз’єднує себе зі Світлими Богами та направляється у темряву Нави. Обряд Ладування покликаний вивести його на шлях Світла.

Коли людина здійснила кривду, вона нанесла шкоду не тільки людям, а в першу чергу і  собі. Внутрішнє зело та невідання завжди проявляється хворобами, стражданнями та нікчемними якостями. Вони ж не дають можливості людині свідомо приймати дар Божественної Благодаті – Світло Роду Всевишнього. Тобто, людина поступово втрачає джерело Життя. Змінюючи свій світогляд, ми змінюємо свій стан, а відповідно, свою Душу, Дух та Тіло. Вірне сприйняття світу дає людині здоров’я та щастя, вона починає жити у злагоді з Родом Всевишнім та Рідними Богами. Для вдосконалення та розвитку праведних якостей необхідно здійснювати духовні вправи – світоспоглядання, дивлення, зосередження, явлення та інші. Вони допомагають рідновіру з’ясувати причину недобрих помислів, невдоволення, внутрішньої злоби, щоб зрозуміти та позбутися їх. Праця над вдосконаленням своєї душі – це і є постійна підтримка Вогнища Роду Всевишнього в Яві, розповсюдження Любові, Світла та Добра.

Щоб вдовольнитися Божою благодаттю, необхідно позбутися кривди та недосконалості. Хто не зважає на щоденне вдосконалення душі, може легко зробити ще більшу кривду. Чесне визнання своїх помилок та недоліків, з якого починається Ладування, сприяє духовному очищенню та дає рішучість виправитися. Лише той, хто дійсно вирішив жити за Поконом Роду Всевишнього, бачить причини своїх вчинків та шлях до вдосконалення. Невміння зносити та прощати образи, навіть найтяжчі, пояснюється внутрішньою гордістю, яка в дійсності є неприйняттям кого-небудь або чого-небудь.

Позбавлення від кривди повинно проявлятися в розкритті своєї душі перед Вседержителем та іншими людьми, тому що корінь несправедливості є самолюбне замикання людини та неприйняття світу. Ладування допомагає знайти вихід з хворобливої самообмеженості, тому воно вимагає жертвувати своїм самолюбством, без якого немає справжньої Любові. Окрім того, розповідь про здійснену кривду, нерідко супроводжується пекучим соромом, допомагає людині усвідомити та зрозуміти все його зело та позбутися його.

Кривда розкладає нашу особистість, а повернути їй цілісність, тобто зцілити, може тільки Божественна Любов. Саме за нею ми і приходимо в Родове Вогнище, де Рідні Боги зцілюють нас Своєю Силою. Ладування може проводитися як під час Православлення, так і окремо, за проханням рідновірів. Обрядове Ладування, необхідно здійснювати, щонайменше, один раз на місяць, а краще, коли рідновір має духовного учителя. Все про що йдеться під час Ладування, духовний чин залишає як безумовну таємницю. Для Ладування Душі, Духа та Тіла Волхв повинен вказати над чим і як потрібно працювати, призначити людині відповідні духовні вправи. 

Світоспоглядання – це цілком звичайний для людини стан, такий же, як травлення, ріст волосся та дихання. В умовах, коли вдоволені основні тілесні та духовні потреби, людина природним способом занурюється у світоспоглядання. Прикладом цього може виступати поведінка малюка: якщо у нього все в порядку, він природно занурюється в стан світоспоглядання, перемикаючи увагу на свій внутрішній світ.  Потяг багатьох дорослих людей до спокійного проведення часу – рибалки, збирання грибів, спілкування з природою  - це також неусвідомлений потяг до світоспоглядання.

У таких станах ми здатні поєднувати декілька або і навіть велику кількість речей, бачити їх внутрішній зв'язок та порядок взаємодії. Так діє Всевишній Рід, як начало та кінець усього сущого. Тому в Рідній Православній Вірі такі стани називаються Священними.

У людей, які серйозно займаються своїм духовним розвитком, такий стан пізнання та усвідомлення світу може розповсюджуватися на увесь Всесвіт, і тоді людина усвідомлює та відчуває увесь Світолад та стає Богом на Землі. Сутність Священних Станів неможливо опанувати на рівні розуму, це можливо лише відчути через власну душу. Ці стани бувають досить різноманітними та несхожими один на одний, але в цілому вони відповідають триєдності буття і тому іменуються Дивленням, Ладуванням та Явленням.

Дивлення – це стан, при якому свідомість розосереджується, розростається вшир, думок немає взагалі, або вони легко переходять з предмету на предмет, ні на чому не зупиняючись і  ні до чого не прив’язуючись. Під час Дивлення у нас не повинно бути жодної мети. Ми повинні просто знаходитися у спокої, ні до чого не прагнути і не намагатися чого-небудь досягти. При цьому ми вчимося розслаблятися, не прив’язуватися до думок, досягати зупинки думок. Під час Дивлення ми дозволяємо своєму розуму вільно блукати, не затримуватися на предметах та явищах, внаслідок цього виникає сполучення причини та наслідку, приходить вирішення любої проблеми. При регулярному перебуванні у стані Дивлення розум стає ясним та світлим. Ми отримуємо можливість бачити внутрішні зв’язки між зовнішньо не пов’язаними подіями. Тоді всі речі у світі виступають проявленням одного цілого – Роду Всевишнього. У ньому ж кожен православний рідновір може бачити своє місце та свій шлях.

Стан Ладування відрізняється від Дивлення тим, що в ньому присутня мета та предмет ладування, а сама дія відбувається за рахунок повної зосередженості розуму та проникнення його в саму ціль. Розум людини потребує ціль, певний шаблон мислення та своєрідних «шор» і форм. Це відбувається тому, що він сам – певна форма, продукт творіння – Ладування Роду Всевишнього. Тому розум звичайної людини розтікається по поверхні предмету та явища, так і не потрапляючи в саму суть. Наприклад, людина яка не займається якоюсь роботою постійно , має про неї поверхневе судження, в той час як інша може дивитися в глибину, в саму суть.  Це стосується любої сторони життя. Просто занурюючись в світоспоглядання та починаючи зосереджуватися на предметі, ми поступово набуваємо навички Ладування. З часом це вміння дозволяє православним рідновірам з одного погляду бачити саму суть проблеми. Ладування – це вміння входити всередину предмету, впускати його в себе, зливатися з ним, ставати ним. Щоб зробити це, необхідно позбутися всіх негативних оцінок єдиного та багатопроявного Всесвіту, всього неприйняття – лише тоді приходить справжнє Ладування.     

Будучи частиною Бога-Богів, кожна людина може формувати навколо себе оточуючий світ. Усвідомлено робити це ладуючи його навколо себе, здатен лише той, хто знає закони Прави (закони взаємодії духовного та матеріального).

Люди – рід Божий в Яві. Для облаштування життя нам дані відчуття та можливість Явлення. Вогнищани шляхом обрядів з давніх давен спрямовують події свого життя в бажаному напрямку. Це в переважній більшості досягається завдяки Священному Стану Явлення.

ЯВЛЕННЯ – це своєрідний образно-чуттєвий стан організму, під час якого реалізуються події та ситуації, які виникають у свідомості людини. Явлення – це прояв творчої Божої сили, яка є в кожній людині, для безпосереднього здобуття бажаного результату. Під час Явлення у свідомості людини виникає уявний мислеобраз, який яскраво уявляється, має певну духовну силу та існує в часі. Цей образ, додатково, може бути проявлений певними словами, як це робиться під час молитви або замовляння. Після того, як образ-думка створена, як то кажуть, стала перед вашими очима, вона «оживає», починає самостійно існувати. Явлення є одним з важливих складових природного образу життя та підтримки ладу в тілі, своєму життєвому просторі. Але будьте обережні застосовувати Чорне Явлення!

Чорне Явлення спрямоване на те, щоб отримати контроль над діями інших людей або на те, щоб примусити їх робити що небудь проти їх волі («чорна магія»). Займатися подібними діями небезпечно. І навіть не тому, що це неправедно та протирічить приписам Рідної Православної Віри, а тому, що чорні образи, створені у свідомості, завжди повертаються до свого творця. Але повертаються багаторазово посиленими, причиняючи в сотні разів більше шкоди, ніж потрібно було нанести іншому. Більше того, воно руйнує душу та веде прямим шляхом в Темну Наву. Тому займатися Священними Станами потрібно правильно і під верховенством свого духовного учителя.

Занурюючись в Священні Стани під керівництвом досвідчених духовних провідників в громадах Рідної Православної  Віри, людина досягає глибинної мудрості, внутрішнього щастя та істинно пізнає суть життя. 

Людина народжена прекрасним, цілісним єством, тому, що вона є частиною прекрасного та досконалого Бога. Тому й безлад, який вноситься у світ ми отримуємо назад – це  закон Карни, прояв вищої Справедливості. Коли ми з вами досконалі, тоді можемо змінювати все, і в першу чергу себе. Ми можемо стати великими та мізерно малими за розміром та значенням, переміщуватися в просторі та часі, змінюватися – так влаштований світ. Для того, щоб бути розвинутими сутностями, щоб проявитися в цьому світі як Творці та божественні створіння, необхідно, щоб була розвинутою наша свідомість. Для цього кожному необхідне вчення, система істинних знань про те, як влаштований світ. Це вчення і є Віда. 

Віровизнання кожного народу, так чи інакше, містить ці знання. Але в силу того, що народи знаходяться на різних рівнях духовного розвитку та несуть різну внутрішню суть, у одних народів її більше, а у інших менше. Для того, щоб допомогти людині краще пізнати себе та вдосконалити свою душу, Рідні Боги дали Слов’янам Відичне Православ’я та Віду про Родосвіт.

Родосвіт – це система духовних умінь та практик, які допомагають людині жити  злагоджено (в гармонії ) з Родом Всевишнім. Вона сприяє духовному розвитку, вчить зцілювати свою Душу та Тіло, вирішувати свої життєві труднощі, вступаючи у зв’язок з Божественною Силою – Світлом Роду Всевишнього.

Коли Рід народжував Всесвіт, в ньому проявилося багато часточок (і ми також), тому люди – це клітинки Його організму. Кожна клітинка організму нашого Породителя стала якоюсь певною душею, яка виконує своє Призначення у Всесвіті (Роді). Люди – це нервові клітини, провідники Його Духу. Поєднуючись в народи, ми творимо своєрідну «тканину» тіла Всевишнього.  Ця тканина (народи на одному рівні буття) володіє набагато вищою якістю, ніж кожна клітинка (людина) окремо, і має більш сильний зв’язок з Богом Богів Родом. Тому, ми живемо в такому світі, який творимо самі – Родосвіті, і чим менш ми досконалі, тим менше досконалості, Любові, Правди та Добра навколо нас. Тільки постійно працюючи над собою, ми можемо змінюватися та стати більш цілісними особистостями, людьми, які пізнаючи світ, вчаться в ньому узгоджено (гармонійно) жити і бути радісними, щасливими.   

Світ (таким же чином, як і ми) влаштований, як матрьошка. Він багатопроявний, але всі його прояви можна віднести до трьох головних рівнів – Права, Ява, Нава. Права – це світ Богів, вищих духовних сутностей та світлих Предків, які знаходяться близько до Святого Алатиря (серця Всевишнього), джерела Світла Роду. Це високоорганізований світ, тому Рідні Боги, лики (частки) Роду Всевишнього, проявляються як Сили (Енергії). В Яві (людський, тілесний, серединний світ) проявляються Боги більш низького рівня, а в Наві (низькоорганізований непізнаний світ) – Боги Нави, Душі предків та басури.

Чим вище духовно розвинений народ (людина), тим з вищого рівня буття він отримує силу (енергію). Родосвіт вчить чути в собі силу Бога Богів та взаємодіяти з найвищими рівнями буття. Коли ми говоримо про триєдність світу, ми знаємо, що наше тіло, наша фізична оболонка – це те, що ми добре знаємо та відчуваємо. Але не всі знають, що наше «духовне тіло» складається з восьми оболонок (три з них належать Душі, а інші - Духу). Безумовно – це умовний розподіл. Відповідно, знайти цілісність значить дати лад, найти гармонію між усіма рівнями (Тілом, Душею та Духом). Між ними існує зв'язок, постійний обмін інформацією. Людина у своєму тілі – це знаряддя для проявлення Духа та Душі. Навчитися творити лад у собі, навколо себе та  у своєму роді -  це і є Родосвіт. Дуже часто невідаюча та невіруюча людина «творить» все, що йому забажається, але це не знімає з нього відповідальності перед власною совістю та Богом. Не знайшовши свого Шляху, не виконавши свого Призначення, люди страждають. Якщо ми не робимо того, заради чого прийшли в цей світ (Яви), ми взагалі не потрібні цьому світу, ми в ньому зайві, тому він нас «виштовхує».

Відайте! Початок усілякої кривди завжди знаходиться в певному відчутті (внутрішній силі, енергії), що здійснює запис на духовній оболонці тіла, а потім відбувається втілення цього запису в тілі та наших життєвих труднощах.

Напис на писанці Роду в нашому полі змінюється, коли ми проходимо Посвяту (Ім’янаречення, Родоварту та інше), таким чином, піднімаючись на вищу ступінь буття.  Під час Посвяти в Родосвіт Рідної Православної Віри ми отримуємо можливість більш якісно взаємодіяти зі Світлом Роду. Часто після цього люди демонструють знання та уміння, які в десятки разів переважають рівень розуміння та знання всіх інших. Проблема сьогоднішньої науки в нерозумінні того, що люба передача знань без Посвяти нічого не варта! Саме вона забезпечує настройку та  поєднання з Внутрішньою Сутністю певної сторони буття, яке стає частиною людини та вже ніколи не зникає. Всі відомі лікарі, витязі та духовні провідники сивої давнини, імена якиx дійшли до нас, - це люди Посвячені. Звичай Посвяти у стан суспільства, певне вчення, науку існував у всіх віросповіданнях, у всіх народів, всіх родів.        

Відайте! Всевишній Рід, Великий Породитель, дав нам закони Прави, з якою ми поєднуємося під час Посвяти, щоб радіти світу та згодом стати Творцями. Ми з вами, як і Рідні Боги, є частиною Його тіла, тому ми – божественні, а Родосвіт є «внутрішнім вченням» Слов’янського роду, який відкриває нам таємницю володіння Божою Силою.

Все у світі знаходиться у русі (Сварзі), це породжує своєрідне звучання. Наше з вами тіло, кожна клітина і кожен орган – все рухається, як планети Сонячної системи та частинки в атомі. Планета Сонячної системи не може зупинитися, вона впаде на Сонце. Частинка в атомі якщо зупиниться – впаде на ядро. Все влаштовано однаково! Відповідно і в нашому тілі є звучання. Найтонша субстанція в людині, яка має найвищі коливання – це наш з вами Дух. Наше тіло – це найбільш груба, видима для ока частина людини, яка має найнижчу частоту коливань.  У світі все вібрує, все рухається і головне те, що «вищі вібрації» входячи в «нищі», здійснюють їх перетворення в напрямку до «вищого».

Найвищі і самі тонкі вібрації – це Дух Породителя, Світ Роду, який несеться до нас з Алатиря – центра всесвіту. Чим вищі наші вібрації тим вищі вони до Бога.

Більш низькі вібрації – це вібрації пов’язані з нашими пристрастями, стражданнями, хворобами, біллю. Вищі вібрації, вібрації нашого Духу, нашої свідомості, - це вібрації Світла Роду, які є дійсно божественними. Коли ми щиро слідуємо Покону Роду, ця сила перетворює «бруд», який накопичився в наших тонких оболонках, на Світло – і ми з вами змінюємося! Перероджуючи негатив, який накопичився в нашому духовному полі (Писанці Роду), ми відновлюємо зв'язок між нашим тілом та Духом через Душу. Це дуже важливо, тому що наша душа – це наш внутрішній учитель (охоронець та хранитель).  

Одне з головних завдань людини під час кожного втілення (життя) -  почути свого внутрішнього учителя, який є нашим провідником до Бога - Опікуна, а через нього -  до Роду Всевишнього. Живучи на певній території, будучи часткою певного народу та Раси,  кожен з нас опікується Божественними сутностями, проявом яких ми є. Тобто ми йдемо шляхом цього Бога (Богів), творячи з ним нерозривну єдність. Тому у кожного роду своя назва Бога та духовних практик, своє віросповідання – Рідна Віра, яка береже Дух саме цього Роду (духовний канал з Всевишнім). Коли людина користується чужим розумінням дійсності, чужим «каналом», вона губиться в цьому світі. Це на зразок того, як би здорова м’язова клітина почала думати, що вона є нервовою клітиною.

Сьогодні господарює руїна та занепад Родових звичаїв, тому багатьом світлим та чесним людям (народам) так погано живеться. Сьогодні не тільки окремі люди, але і все людство захворіло. А для того, щоб одужати, кожен народ повинен відновити свою Рідну Віру, свій зв’язок з Богами та зайняти «своє місце» на Землі. Коли цей зв’язок відновлюється, життя стає радіснішим, кращим, вищим як для окремої людини, так і для людства в цілому. Так ми отримаємо та  пізнаємо своє призначення, свій шлях.

Православні Волхви вчать, що тільки Воля людини (народу), об’єднавшись з голосом внутрішнього учителя (а для народу Духом Роду), виконуючи волю Всевишнього, може перемогти Недолю – негативні напрацювання попередніх життів. Коли ми чуємо, що говорить нам голос Душі, ми можемо почути практично все, тому що він розповідає про неписані закони та заповіді Прави. Коли наш внутрішній учитель, наша Душа, говорить: зроби так, не роби так, і ми її чуємо, підключивши до цього свою волю – ми уникаємо труднощів та проблем.

Але для того, щоб все відбувалося по правді, потрібно жити усвідомлено! Коли ми знаємо закони, нам набагато легше зрозуміти, чому ми неправильно поводимо себе та усвідомити повну зіпсованість сучасної неродової системи цінностей. Наше завдання жити у відповідності до законів за якими побудований наш Всесвіт, чітко їх дотримуватися. Коли ми не знаємо, яким чином влаштований світ, не розуміємо, що люба зовнішня проблема в дійсності є відображенням нашого внутрішнього, то так ніколи і не зможемо налагодити наше життя.

Коли Слов'янин приймає істинне праведне розуміння Бога, проходить посвяту в Рідну Православну Віру та творить Родосвіт, він поєднується зі Світлом Роду та усіма Рідними Богами. Він дійсно потрапляє в інший світ, Світ Бога, де все навколо живе і рідне! Після цього він починає набагато швидше розвиватися, отримувати духовну та тілесну їжу та швидко навчатися. Життя такої людини просто на очах змінюється  в кращий бік. Труднощі поступово зникають, проблеми починають розв’язуватися самі по собі. Така людина виходить на свій шлях  - шлях радості та щастя у єдності з Всевишнім. Коли наше серце відкрите, тоді і серця людей відкриваються для нас, люди сторицею повертають те Світло і Радість, яке ми віддаємо у  світ.

Ми отримуємо у відповідь те, що віддаємо у світ, Дуже важливий закон – закон Треби (пожертви). Завдяки жертві та самопожертві існує увесь світ. Коли було створено наш світ, Породитель віддав свої сили, свою енергію для того, щоб світ жив.  Ми з вами живемо за рахунок енергії, яку віддав та віддає наш Породитель, наш Великий Бог Рід.

Коли люди творять добро в собі та навколо себе, жертовно працюють над удосконаленням власного Духа та Тіла, випромінюють Любов та Світло, ми живемо в Родосвіті (Білобутті). Якщо ми лише беремо та нічого не віддаємо (хоча б десяту частину придбаного), ми порушуємо Лад і Справедливість. Коли ж віддаємо у світ багато негативу, то наші Душа і Дух опиняються в тонкому плані чорного буття (Чорнобі). Тобто ми поєднуємося з тією чорнотою, яку породили. І навіть коли ми не бачимо її очима, не сумнівайтеся, що вона існує. Таким же чином, як існує духовний світ, існують потужні впливи на нашу душу, на наш Дух, який виходить з тіла. Нашій Душі стає страшно, коли ми керуємося лише злобою, непримиримістю, ненавистю, неприйняттям, неузгодженістю, неправильним потягом та хибним розумінням справедливості. За законом подоби до нашої Душі притягуються не тільки наші породження, але й дуже жахливі сутності з нижнього світу. При цьому нам стає дуже погано, страшно, некомфортно та нерадісно жити.  Якщо ми не віримо у Рода Всевишнього, якщо ми не віримо в існування чогось вищого, то наша душа після смерті не летить уверх: вона залишається на нижніх рівнях, обвішана вантажем пристрастей та негативних емоцій і хоче повернутися в тіло, тому що не знає інших цінностей.  У такої людини не має іншого сенсу існування, вона ні у що не вірить. І тоді вона починає рватися у своє Тіло. Тіло не може її прийняти, так як час його скінчився. Після страждань в явному світі Душа переходить до страждань у Темній Наві (нижньому світі).

Славлячи Праву та живучи по її законам в єдності зі Світлом Роду та силами Рідних Богів, ми дуже багато можемо змінити в нашому земному та неземному житті. Маючи Віру та Віду Прави та постійний зв'язок з Рідними Богами, ми змінюємо наше життя, воно стає щасливим, цілісним та ладним, але лише завдяки роботі над собою. В духовному світі є всі необхідні знання та уміння, Посвята творить єдність з Всевишнім, робить знання відкритими та доступними для застосування. Отримавши Посвяту в Рідній Православній Вірі, кожен Слов’янин відновлює зв’язок з Предками та силою Русі, яка по праву називалася Святою Руссю!

Вікове коло складається з восьми варнових посвят та трьох животворних обрядів – ім’янаречення, вінчання та кради (поховання). Річне коло складається з чотирьох сонячних та чотирьох проміжних свят, а також цілого ряду інших святодіянь. Добове коло також має свою послідовність та поступ.

Добове коло, як і річне, і День Сварожий, починається з темного проміжку - півночі. Так як, в період Ночі Сварожої, свою яскравість втрачає Світло Роду, засинає людська свідомість та втрачається Відання Покону, так і взимку засинає природа, а світлі Боги від Осінніх Дідів до Коляди залишають Яву. Так і людина  в темний проміжок доби спить.

День починається на світанку. Православний Русин починає його разом із  сонцем, прорікаючи славу:

Роде Всевишній! Великий Боже наш!

Ти – єдиний та багатопроявний,

Ти - наше Світло і Справедливість,

Ти є криниця Життя Вічного,

Джерело Любові Безмежної -

Той, що зцілює Душу та Тіло.

Славимо Тебе, Боже Прави, Яви і Нави.

І щоденно працюємо над душами своїми,

Щоб бути Мудрими та Сильними, опорою Землі нашої,

І захисниками Роду свого прадавнього.

Бо ти даєш нам Наснагу і Радість,

Бо ти даруєш Відвагу і Стійкість,

Даєш нам Знання та навчаєш Терпінню,

Щоб з честю пройшли ми шлях життя нашого,

Натхненно виконуючи Священу Волю Твою.

Слава Тобі, Роде Всевишній,

І всім Рідним Богам у тобі сущим!

Потім необхідно зануритися в Священні Стани Дивлення та Ладування. Зупинити хід думок, оволодіти своїми тілесними та душевними почуттями. Зазирнути в своє внутрішнє єство, звільнити та очистити свідомість від непотрібних страхів та переживань. Далі зануритися у стан Явлення. Намітити те, що потрібно  сьогодні зробити. Розширюючи межі свідомості та поле сили, охопити спочатку родове поселення, місто, країну, а наприкінці всю Землю-Макошу. Необхідно відчути ці простори, обдарувати їх любов’ю та ладом, побажати ладу всім своїм серцем та відчути-побачити, що це вже є, що це вже здійснилося. Таким чином, Слов'янин своїм духом творить сам себе та світ свого роду – Родосвіт. Ранкова Славба закінчується замовлянням:

Пошли, Свароже, синів своїх,

А найпершим Дажбога ясного,

Хай здоров’я він (ім’я) дає.

Як Сонце на небі сяє,

Звір побіжить по землі.

Потече здоров’я рікою,

Стане здоров’я стіною,

Виросте воно деревом,

Засяє ясними зорями.

З оновленням дня і ночі

Відновлюється й міцніє

Дух Праведний і Сила

Усіх Онуків Дажбожих

Здоров’я (ім’я) православного

Усіма Богами славного!

Перед кожним споживанням їжі необхідно прорікати таку славу:

Слава Рідним Богам, за ту їжу, що дають нам щодня,

Нам на радість і дітям нашим на життя достойне.

Просимо Богів Рідних їжу освятити

І пригостити предків наших,

Щоб панував мир і злагода

Між Родом Небесним і Родом Земним.

Слава Рідним Богам!

Увечері, перед сном, варто зануритися в Священний стан Дивлення та Ладування. Зупинити хід думок, оволодіти своїми тілесними та внутрішніми почуттями. Згадати всі події, які відбулися впродовж дня. Побачити те, що не вдалося, яку-небудь неприємну подію чи випадок. Поглянути на них відсторонено, так начебто вони нас не стосуються і усвідомити, чому це трапилося. Після цього згадати усі справи, які вдалися, зібрати їх в десниці (правій руці)  у вогняний шар, потім згадати всі невдачі та зібрати їх в шуїці (лівій руці) у льодяний шар, а потім з’єднати руки, зробивши себе людиною цілісною, ладною. Відчуйте, що за вами стоїть Сила Божа та Рідні Боги завжди вам допомагають, даючи те, що дійсно необхідно. Хто щиро і свято робить цю духовну вправу, відчує перетікання сили між долонями рук, тіло стане бадьорим, а дух впевненим. Завершивши Ладування Русин обмірковує спокійно та зважено свої дії на наступний день, бачить їх в чітких образах, малює їх з бажаним для себе розвитком подій.

Лягаючи спати, прорікаємо славу:

Роде  Прародителе! Славлять Тебе діти кревні Твої.

Яко ніч на Землю ступає,

Велес по Землі святій походжає.

І душі наші в Праву через Наву йдуть,

Через сон глибокий пращурів звуть.

Тож  Велеса-Батька,

Який приніс отрочат Предку земному нашому,

Просимо душі наші від Нави берегти, і у світ Яви, як Дажбог,

Ранком здоровим та міцним прийти.

Слава Рідним Богам!

Слави можуть змінюватися за необхідності. Духовними вправами Родосвіту бажано займатися під періодичним наглядом та наставництвом Духовних провідників та Учителів. Духовний розвиток – це святий обов’язок кожного православного рідновіра, який сприяє становленню власної Душі та Духа роду в цілому.

Это один из главных календарных праздников, ведь именно в этот день закладывается судьба на целый год. И именно в этот день у всех нас есть возможность поблагодарить Матушку Долю за ее благосклонность к нам и рассказать ей о своих планах, надеждах, чаяниях.
Община «Стрибожичи» отмечала праздник Матушки Доли днем позже, 25 ноября. Традиционно был проведен обряд славления, во время которого собравшиеся чествовали Богиню Судьбы. После того, как были прочитаны необходимые молитвы, каждый из присутствующих намотал на веретено шерстяную нить, вплетя в нее свой волос, а с ним все самое заветное, о чем он хотел попросить Богиню. Этот клубок пряжи был предан огню, чтобы Матушка Доля узнала о наших просьбах и воплотила их в жизнь. После женщины направились к реке, дабы пустить по воде осенние цветы – пожертву Богине, и выразить ей свою любовь и признательность. Мужчины в это время остались у праздничного костра и просили Долю даровать их родам и семьям достаток и счастливую судьбу.
Так получилось, что праздник Матушки Доли совпал с празднованием Дня матери. О здравии и благополучии женщин родов славянских, матерей, сестер и жен просили мы в ходе обряда славления, ибо Доля – не просто Богиня Судьбы, прежде всего она – женщина, мудрая, нежная и прекрасная. 
В этот раз праздник получился немноголюдным, по сравнению с прошлым годом, но не менее насыщенным и глубоким. Боги подарили нам дивный день, и знаки их благосклонности сопровождали и сам обряд славления, и подготовку к нему: например, во время освящения каравая обрядодеи обнаружили на нем трех паучков – так Матушка Доля откликнулась на наш призыв посетить праздник. После была трапеза, общение, традиционные прыжки через костер и хождение по углям.
Праздник Богини Доли – как раз тот день, когда можно оглянуться и проанализировать прошедший год. О себе могу сказать, что Богиня исполнила всё, о чем я просила ее год назад, просила в страсти и со слепой верой в её всемогущество. Ныне, пройдя определенный путь и поняв некоторые законы мироздания, я просила Матушку Долю уже не об исполнении моих желаний. Я просила ее о поддержке. Ибо теперь я ведаю, что Богиня Судьбы вплетает в узор нашей жизни лишь те нити, которые подаем ей мы сами. И что лишь ежедневная, неустанная работа над собой и движение вперёд могут быть залогом нашей счастливой судьбы.
Слава Доле – Матушке!
Слава Роду Всевышнему и всем Богам, в Нём сущим!
Ура!

Ведимира Омельченко