Праведні Старотці учать нас берегти та примножувати рід, тому що в ньому  наша сила, радість та любов. «Піднімися на гору та твори, виконуючи свій обов’язок. Так подолаєш другу, станеш на ній. Будь з Богами і бійся, захищаючи Рід свій. Вони виведуть тебе на третю, з неї лети у Сваргу» - говорить Карб відання Родового Укладу. Життя  у роді  - це великий дар від Богів, але це в той же час і священна праця, світле дійство в ім’я вдосконалення сущого, самого Роду Всевишнього.

Род людський знаходиться між двома началами – батьківським (Небо, Сварог) та материнським (Земля, Лада). Призначення роду – поєднати силу Отця та Матінки, підтримуючи тим самим життя, її розквіт та примноження любові. Роди, які відвертаються від Неба та Землі, поступово згасають, даруючи свою духовну силу тим народам, чиїх богів прийняли.

Рід, знаходячись між Небом та Землею, має в собі їх прояви (чоловіка та жінки). Земля є потужним «виробником» сили, яка живить свій народ силою жіночності. Жінка є носієм наших родових звичаїв та духовності – ось чому відірвана від Рідної Землі діаспора розчиняється в чужорідному суспільстві. Разом з тим, «материкові Слов’яни», навіть зі зруйнованою родовою свідомістю, зберігають ознаки роду Слов’янського (в духовності, мові, характері та іншому). Згадайте: коли наші воїни йшли в похід, вони завжди брали з собою грудочку рідної землі.

Небо є таким же «виробником», але Сварожої (космічної) чоловічої сили. Саме тому, втративши рідне богорозуміння, ми втратили нашу державність, наша військова міць якщо і не ослабла, то була позбавлена ладу. Втративши Рідну Віру, народ втрачає зв'язок з Рідним Небом та стає частиною живлення Духу інших родів. 

Таким чином, через триєдність Неба, Землі та Роду твориться одне з основних положень Відичного Православ’я – відроджується жива Віра. Усвідомлення суті Відичного Православ’я, його родового характеру стає тою третьою Горою, з якої душа летить до Сварги, щоб стати Богом.

Живучи в серединномусвіті, ми як можна краще пізнаємо та втілюємо  свої потяги виключно через служіння роду. У роді є все те, що повинно бути осягненим. Те, що кожен з нас народився Слов’янином, є підказкою, що в цих родах є те, що потребує наша Душа.  І саме цей рід ми повинні посилити своєю працею та силою, так як ніколи не буває так, що тільки беремо, нічого не віддаючи. Рід – це наші батьки та матері, брати та сестри, діди та баби, щури та пращури -  це ті, від кого ми перейняли любов та навчилися першим словам, від кого отримали Тіло та Дух, захист та знання. Поза родом людина перестає бути людиною, опускається на більш низькі рівні розвитку Душі. Згадайте, що жодна дитина, яка виросла серед звірів, ще не повернулася до людського стану: вона не отримала любові роду, а відповідно, Дух набув іншої  якості.

Щоб ми не робили, як бив нас не склаласядоля, пам’ятайте: рід – це наша кров, наш дух, це любов земна, без якоїщастя неможливе. Від того люба дія Русина йде на збагачення, вдосконалення та оборону роду свого, його земліта держави. Тому будьте гідними великої славинаших Предків – і Боги не полишать нас довічно.

Рід Всевишній, виступаючи досконалим учителем всього живого, представив свою волю через Отця Сварога та Матінку Ладу, передав Слов’янам Віди – божественні знання Прави про сутність Всесвіту. З того часу Волхви-Рахмани, хранителі Відичних знань, передають потомкам Божественну мудрість, через Посвяти налаштовуючи своїх учнів на потік Світла Роду Всевишнього.

Відповідно, істинний духовний розвиток – це не просто пошук духовних істин у різноманітних окультних книжках, це навчання у досвідченого учителя, носія прямої духовної традиції, приклад якого надихає до досягнення вершин вдосконалення. У Відичній традиції Слов’ян учителя називають горою – це значить що він високий у пізнанні, або близький до Вишнього Світу.

Кожен рідновір, який зайшов у глухий кут самоусвідомлення та тілесного життя, має можливість обрядово отримати знання та допомогу під час священнодійства Ладування. Найкращий шлях -  це пізнання Істини за допомогою духовного учителя.

Як вода тече звищого рівня на нижчий, так божественна мудрість Рідних Богів сходить у кожному роді по варнам. Вищі варни вчать нижчі, та незалежно від варн всі в роді є братами та сестрами, тому що отримують внутрішні знання про Богів та увесь світ свого роду – Родосвіт – від учителя до учня. 

За допомогою посвяти учитель налаштовує учня на випромінювання Світла Роду Всевишнього та таким чиномвідкриває в ньому духовнуякість – Дар Відання. Тобто, відкривається здатність осягати Божі знання (Покон Роду Всевишнього) безпосередньо із самого його джерела – від Богів. Завдяки ланцюгу учнівської спадкоємності, збереженої в знахарських родах, Русини (Слов’яни) поєднані з рідними Богами не тільки духовно (через світло Роду), але і тілесно. 

Таким чином,кожен учень пов'язаний не тільки зі своїм учителем, але і з духовним учителем свого учителя і так далі (через пряму передачу Віди)  аж до Сварога та Лади. У Відичному Православ’ї вважається, що завдяки тому, що цей процес цілісний, через настанови Волхвів (Духовних учителів) говорять усі попередні Волхви, Рідні Боги  та сам Рід Всевишній.

Такий спосіб гарантує точність передачі знання за рахунок особливих вимог, які висуваються до людей, які беруть участь у передачі Покону. Духовний учитель повинен учити праведності власним прикладом, бути людиною високих особистих якостей, не прив’язаною до егоїстичної насолоди або корисних інтересів. Учитель повинен бути господарем своїх почуттів, а не їх невільником. Навчання духовного учителя повинно завжди співпадати з тим, чому вчать попередні учителі.

Віра в учителя – найбільш важлива умова для того, щоб людина могла отримати посвяту в учні. Учень повинен з повагою слухати та виконувати всі вказівки учителя, навчаючись у нього. Учень, який став на шлях духовного служіння  Роду Всевишньому та намагається стати Духовним Провідником, повинен повністю віддати себе служінню учителю, зробити його настанови справою свого життя, підкоривши цьому свої розум та тіло. Лише за таких умов можливо досягти успіху у волхвівській науці.

В свою чергу, і Волхв повинен,з покірністювиконувати своїобов’язки служителя Роду Всевишнього та свого учителя в ланцюгу спадкоємності. Той, хто приносить радість своєму учителю самовідданою працею над власною душею та тілом, щиро Радіє та дійсно розуміє суть Покону-Звичаю, отримує посвяту у варну ВІдаючих, може стати Жрецем, Відуном, а в подальшому і Волхвом. Відаючим називають освідчену людину, яка достойна навчати інших. Незалежно від свого соціального походження, кожна людина завдяки праці над своєю Душею, Духом та Тілом може стати Волхвом.  

За Поконом Роду Всевишнього, кожен може піднестися, якщо отримає відповідне навчання та виховання. Найважливіші якості учня -  це віра, потяг до знань, бажання вчитися та виконувати розпорядження учителя. Якщо учень виконує настанови, отримані ним від Духовного учителя, він обов’язково досягне вищого ступеню вдосконалення.

Бути Духовним провідником значить бачити Світло Роду та йти до нього, постійно знаходитись в його променях, нести в собі та дарувати іншим любов та справедливість відання вишнього. Духовним провідником є Волхв, Відун або Жрець, який пройшов відповідні посвяти від духовного учителя та сам став на шлях учителювання.

Учителюванняпочинається у кожної людини в свій час, але головний принцип один: Духовний учитель завжди сам є учнем. Кожен, хто стає на шлях духовного учнівства, що приведе до учителя, повинен розуміти: учитель – це лише Ворота до духовного розвитку людини, але рідко кому вдається досягти вершин духовності, минаючи ці ворота.

Духовне учнівство починається з того, що людина ладує та врівноважує себе, вчиться благочинності та слухняності, даруванню любові. Поза як людина непідготовлена, роздратована та неладна може використовувати більші знання на шкоду собі та іншим (що найгірше).

Духовний учитель – це людина, яка проходячи шлях духовного навчання, побачила свої світлі та темні сторони, пізнала їх та внутрішньо цілісною, почала нести Світло Роду Всевишнього в собі, даруючи його іншим. У Ведичному Православ’ї учитель – це «гора», людина, яка осягнувши відповідні знання, через духовні Посвяти з’єдналася зі Світлом Роду Всевишнього, досягла значних висот пізнання Бога. Досконалий Учитель є цілісним не тільки внутрішньо, але й зовнішньо, тобто він має свою духовно-тілесну половину, одружений. Лише наша протилежність якою є дружина або чоловік, творить повноту та цілісність.

Духовне учителювання та учнівство поступово проходить наступні рубежі:

ПОСЛУХАННЯ – для людей, які знаходяться на початковому рівні самопізнання та духовного розвитку. Лише такі відносини дозволяють Душі піднятися на вищі ступені та позбутися більш низьких потягів. Послушником був кожен з нас, і всі форми життя в Яві є послушниками більш складних форм. В першу чергу, ми були послушниками наших батьків, над батьками є суспільство, а над суспільством - природа.  Цей етап є невід’ємною складовою розвитку Душі. Примушування дозволяє поглибити послухання, благодійність, любов та ствердитися на шляху справедливості.

Щоб пізнати себе глибше, Боги розділили індроганів (первинних нестатевих істот) на дві частини та дали їм можливість все життя шукати свою половинку.  Знайшовши її, ми виходимо на наступний рубіж нашого учнівства. Як написано у Карбі відання Родового Укладу: «Піднімися на гору та твори, виконуй свій обов’язок. Так подолаєш іншу, станеш на ній. Будь з Богами і бийся захищаючи рід свій. Вони виведуть тебе на третю, з неї лети у Сваргу».

Не пройшовши етапу послухання, людина ніколи не зможе осягнути більш високих форм пізнання, навіть тілесно людина до цього не готова. Таких людей завжди буде тягнути до усілякого безпричинного обурення, протидії, неврівноваженості, свою думку вони будуть шанувати понад усе, а свій мізерний досвід вони будуть ставити понад знання Відаючих людей. Для них кожен новий урок -  начебто осягнення найвищої істини, так як вони не володіють цілісністю сприйняття. Тому, ці люди часто змінюють учителів, змінюють свої уподобання, від фанатизму одного вчення переходять до фанатизму іншого, вони не здатні осягнути що істина багатогранна. Тому в Карбі Відання триглаву Старотці-Святари мовили: «В Триглаві знаходячись, пізнаєш силу і слабкість, здобудеш Віду наскільки будеш мати Віру, лети над ними Соколом та тільки так ти згадаєш себе».

ДІЯННЯ – для тих, хто пройшов послухання та став самодостатнім творцем тілесних та духовних благ. На цьому етапі не вчать, що робити, на відміну від послухання. Тут людина живе у звичаї, зовнішньому прояві Покону, він відає, що робити, його потяг -  навчитися виконувати своє призначення як можна краще. «Діячі» - це люди, які шукають можливості, а не причини. Учнівство проходить через власні здійснення. У взаємовідносинах діяння виникає питання «як зробити краще», а не «скажіть же, що мені робити». Девізом Життя є Карб відання Тіла, Душі та Духа: «Тримайте в чистоті тіла та душі свої, Світлом Сварожим наповнюючи, Богів славте, і будете вічно жити з Богами у Триглаві, зливаючись в єдину Правду та Силу».  

НАВЧАННЯ – для тих, хто оволодів діянням та навчається через навчання інших. Це сфера взаємовідносин коли ми знаходимося з учителем у відносинах повної рівності та поваги особистості один одного. Навчання дозволяє нам стати на один щабель з нашим учителем та осягнути сутність Єдиного Учителя – Рода Всевишнього. На цьому щаблі ми повністю занурюємося у Світло Роду Всевишнього, тобто стаємо Досконалими Вчителями. Карбом цього рубіжу є Карб відання Чорнобога та Білобога: «Чорнобог з Білобогом перуняться, у Сварзі поєднуючись, тим світ утримується. Вони суть одне одного, та немає одного без іншого». Лише досконалий Духовний Учитель може бути досконалим Духовним Провідником.

1. Слов’янин свято дотримується Покону Рода Всевишнього, викладеного у Карбах відання.

Карби відання Покону Рода Всевишнього вивчаються лише у стані душевного спокоюта чистоти тілесної. Інакше, знання перетворяться в невідання. Хто живе за Поконом, нарікається Вогнищанином, оскільки стоїть в священній Родоварті, як вірний хранитель Вогнища Родового.

2. Слов’янин відає рід свій земний до самих давніх колін.

Цезначить, що ми вже відаємо про Отців Небесних, які народились Славунею та Богумиром і дали початок Слов’янським родам. Відповідно, знаємо, що началом всього є Рід Всевишній. Старшими в роді божому є Сварог і Лада, які мають свої втілення та дітей. Хранителями Нави є Велес. Рід земний -  це наші прямі кровні предки, імена та звичаї яких ми повинні пам’ятати, як власних Матір та Батька. У Сколотів (Скифів) той, хто не знав Предків до сьомого коліна, вважався недоумкуватим.

 3. Слов’янин є родолюбом.

Свій рід та  Вітчизну православний Слов’янинзахищає понад усі щедроти світу. Тільки так, рідновір може досягти луків Сварожих, а звідти полетіти у Вирій, що веде до Прави. Хто забув рід та охолов до Вітчизни, той втратив можливість піднятися у Вишні Світи.

4. Слов’янин п’ять разівна день підносить славу Рідним Богам: на світанку, перед сном та перед кожним вживанням їжі.

Таким чином, мивиконуємо денне коло, якеє частиною Кола Річногота Вікового. Слов’янинтакож в самих скрутних обставинах намагається двічі на деньздійснювати обмивання тіла: зранку та перед сном.

5. Слов’янин не менш ніжраз нарікздійснюєвогняне пожертвування хліба та квасу на горі Хорива у граді Кия.

Гора Хорива – це серце Родового Вогнища у граді Богоявлення Ярія-Ярила Києві. ГоловнеКапище Ярила стоїть на Хоривиці, у домі князя–жреця Хорива. Тут вже будується Богами величний храм Хорса, небесного Бога-жреця, який розпалює Відвогонь Віри на Алатирі-камені. Хоривиця стоїть у точці Ока Рода на лику Ярила. Хто здійснює це святодіяння – очищає та прославляє свою душу, стає ближче до Богів.  

6. Слов’янин не обрізує своє волоссята не їсть яловичини.

Волосся на голові є оберегом мудрості та знань, воно захищає людину від впливу злих сил та є ознакою самодостатності. Обрізування волосся можливе лише у воєнний час (як ознака вірності своєму обов’язку, коли козак готовий вмерти за Батьківщину), а також під час посвяти (переходу від одного стану світорозуміння до іншого). Якщо життєві умови вимагають від Слов’янина постриження, він може тимчасово постригти волосся, щоб в майбутньому їх відростити. З давніх давен, волосся повністю обрізували лише рабам та жінкам розпусницям, тому що першим розум не потрібен, а останні його втратили. Корова є матір’ю годувальницею Родів Слов’янських, Матінкою волохатого Бога мудрості Велеса та всього живого на Землі-Макоші. Убивці корів стають відступниками нашого роду, а споживачі такого м’яса – прирівнюються до людоїдів.  

 7. Слов’янин вітає добрих гостей у своєму домі хлібом-сіллю, місцем для відпочинку та ласкавим словом.

Гість – це той, кто в скрутну годину потребує допомоги та притулку, але не той, хто в скрутну для господаря годину увійшов у його будинок, щоб залишитися там. Гість є посланцем Богів у домі, його щиро вітають та надають все необхідне. Хто зачиняє двері гостю, той не відає Радогошів та не любий Предкам стає.

8. Слов’янин їстьїжупо праці рук своїх, так як відає, що інакше в наступному житті народиться худобою, щоб годуватися у стойлі господаря.

Найсмачнішою є їжа, отримана своєюпрацею, найдорожчими благами для серця – блага, отриманірозумом. Хто живе чужим розумом та працею при здоровому тіліта ясному розумі, тойгіршетварини. Такі Слов’янистають в наступному житті домашніми тваринами, отримують, те до чого прагнули – харчування за рахунок інших.

9. Слов’янин ставитьу своєму будинку Покуття, де знаходяться кумири Роду, Сварога, Ладита чури родові; стяг народний (державний) та знак Триглаву.

Покуття – божниця домашня – це проявЛуків Сварожих у ріднійхаті. Там ми ставимо кумириНебесних Богів, чури родові, стяг Ясунів (народний стяг) та знак родів Арійських – Триглав. Всіціобереги нашівід  Богів та Предків. На Покуттізапалюються свічки на свята та у інший важливийдля життя родини час.

Все живе отримує свій дух як частку єдиного Духу-свідомості Роду Всевишнього. Цей вселенський Дух, втілений в образі Сокола–Роду, знаходиться в найвищій точці Всесвіту, на верхівці Дерева Роду. Дерево Роду -  це і є втілений Всесвіт, тіло Всевишнього. Тому Дух людини складається з Божественної Віди, світла знань та мудрості Всевишнього, який наповнюється Світлом  творення. Не випадковий потяг людини до пошуку та пізнання Бога, тому що шлях до Бога є основним сенсом її життя. Пізнати Бога – це пізнати свою власну суть. Тому одним з найголовніших завдань духовного шляху Рідної Православної Віри – допомогти людям пізнати свій Дух та знайти себе.

Щоб зрозуміти, глибоко усвідомити, що таке Дух, ми повинні пізнати та зрозуміти Бога, тому що людський дух – це крапля в безмежному Океані Духа Роду Всевишнього. Так як, ми не можемо до кінця пізнати суть Всевишнього, не поєднавшись  з ним до кінця, таким самим чином, ми не можемо пізнати сутність свого Духа, залишаючись у Тілі. Розуміючи, що все розвивається за подобою, ми пізнаємо Вседержителя в його проявах (Рідних Богах), таким же чином, ми можемо пізнати і Дух через його прояви в людині.

Самим першимпроявом Духа в людині є совість. Вона – голос Духу, який тихо, але вірно говорить нам, вірно чи невірно ми діємо в самих складних ситуаціях або в момент прийняття відповідного рішення. Як прояв Духу, совість виступає тягарем для нечестивих людей, від якого вони намагаються позбутися. Від свого народження людина через совість пізнає добро чи зло вона зробила. Це відбувається тому, що Дух у вигляді совісті постійно нагадує про руйнацію внутрішнього ладу та сходження на темний шлях.  Дух через совість завжди підказує найкращий варіант рішення, варіант, який веде до загального блага, а не до миттєвої вигоди.Тому православний рідновір завжди повинен дослухатися совісті – голосу свого Духа, творити добрі та праведні вчинки. Підтримуючи лад та справедливість у  Всесвіті, ми підтримуємо лад та справедливість у власній Душі. Стаючи на шлях Відичного Православ’я, людина стає на істинний шлях духовного розвитку, перевірений сотнями та тисячами поколінь Предків.

Коли Дух не розвивається, свідомість спрямовується лише на пошук тілесних благ, в результаті чого Душа черствіє та каменіє Дух. Тоді людина може стати холодним та жорстоким руйнівником світу. Розум, який розмірковує без серця – це справжня перешкода на шляху до свободи життя. Тому, Рідні Боги заповідали нам пізнавати світ серцем через Віру та розумом через Віду. 

Лише в життєвих злетах та падіннях ми відчуваємо в собі присутність Духу. Коли такі моменти проходять, наш світ змінюється, та відчуття Духу ніколи не полишає нас. У момент духовного просвітлення ми ясно відчуваємо присутність Духу та спорідненість з Джерелом Духу. Оповитий багатьма тілесними оболонками, Дух впродовж багатьох віків проростає, поки не проникне у свідомість людини, і тоді людина стає світлою – просвітленою. Саме за допомогою Духу людина може отримувати інтуїтивне прозріння, піднятися над тілесним буттям та отримати знання та щастя світу Прави. Людина, яка володіє достатньо світлим та сильним духом, після навчання та проходження відповідної кількості Посвят отримує Дар Відання – можливість постійно отримувати знання зі світу Богів. 

Коли Дух людини розкритий, тоді між нею та Богами встановлюється постійний канал Божественного Пізнання. Тоді людина знаходиться у потоці відання, глибинному розумінні суті речей, які приходять до неї зі Світу Роду. При цьому вона здатна пророкувати майбутнє, зцілювати та творити чудеса. Людині потрібно пройти багато самих жорстких випробувань та удосконалювати себе, поки Дух не проявиться в Світлі та Радості. Тому, найголовніше чому ми повинні навчитися, живучи в Яві – це постійний, спокійний, радісний стан буття та пізнання любих його проявів. Дух православного рідновіра повинен бути вище буденних проявів тілесного світу, по суті самого творіння (події, ситуації, світу), тоді він стає його володарем.

Дух – це зерно Душі. Душа людини – це «Жива» - частинка самого Життя, втілення творчої Сили Всевишнього. Це своєрідна брунька Дерева Життя, жолудь, який падає вниз, щоб прорости у новій вищій якості. Душа безпосередньо пов’язана з особистістю людини та несе у собі два начала: Світле – Відвогонь Сварожий, та Темне -  морок Нави. Для того, щоб жити вічно, Душа повинна постійно розвиватися за рахунок добрих справ, жертовного служіння роду Земному та Небесному, збільшувати частку Світла та Вогню у собі. Коли людина живе не по правді, творить кривду та руйнує світ навколо себе, це робить її Душу темною та важкою. Тому після смерті такої людини її Душа може провалитися у Темну Наву. Коли Душа потрапляє у Наву, вона сама приносить собі страждання: кривда та зело, які вона здійснила лягають на неї найважчим тягарем та приносять нестерпні душевні страждання.

Постійне народження нових живих істот у світі Явискладає основу Колорода (переродження Душ). Приходячи в тілесний (матеріальний) світ, Душірозвиваються (еволюціонують), даючикожному Тілудосконалішу свідомість.  Вершиною процесу втілення Душі є її народження у тілі людини. В залежності від рівня свого розвитку, втілені Душі творять в людському суспільстві ступені-варни: непосвячених – трудівників, вісей-господарів, витязей та відаючих. Закінчуючи своє перебування в людських тілах, Душі починають народжуватися у вищому світі Прави. 

Тільки визнання людиною єдності земного роду, Роду Небесного та  РодуВсевишньогопоступово приводить Душу до втілення у духовному світі Прави. Якщо живе єство, перебуваючи у тілі людини, не звертається до служіння Богу та не прагне до вищого буття, воно поступово опускається в нижні світи темної Нави. Найвищою метою життя православного рідновіра повинна бути безмежна любов до Бога та свого роду. В цьому стані наша Душа настільки поєднана з Богом, що отримує щастя та радість незалежно від випробувань, які призначить їй Вседержитель. 

Говорячипро Тіло, миповинні розуміти, що Тіло несе у собі знання про розвиток Явного світу. Головне його завдання полягає у тому, щоб людина вижила, пристосувалася до життя в суспільстві на основі бажань, інстинктів та можливостей Володіючи розумом, воно прямує до досягнення матеріального благополуччя та самозбереження. Тіло має постійний зв’язок з Душею, тому знаходиться під впливом як світлого начала, так і темного. Світле начало веде людину до самовдосконалення та взяття тіла під контроль заради найвищої цілі, темне ж начало прагне зруйнувати тілесну суть через шкідливі звички. 

 Тіло – це досконала зброя Душі та Духа, тому православний рідновір постійно повинен підтримувати його в гарному стані, вдосконалюючи та пізнаючи його через головні тілесні прояви стихій – вогонь, воду, землю та повітря. Здорове та сильне Тіло – це основа спокою Душі та радості Духа. Вища мета Слов’янської Рідної Віри, Відичного Православ’я полягає в досягненні триєдності Духа, Душі та Тіла. Істина полягає в тому, щоб зробити їх більш досконалими та цілісними.

В основному, можливості фізичного тіла дуже обмежені. І коли ми в простому буденному житті більше довіряємо Тілу, ми закриваємося для Духа. Деякі релігійні об’єднання, напроти, ведуть своїх послідовників в область Духа та Душі, придушують Тілесне їство. Вони пропонують через аскетизм та жорсткі обмеження фактично відмовитися від реального життя. І тому, людина, ідучи одним з цих шляхів, не виконує свого Вищого Призначення. Тобто, Душі після смерті тіла доводиться повторно народжуватися, щоб виконати те, заради чого вона прийшла у цей світ.

Для православних рідновірів доля – це те, що мивибираємо або змінюємо, взаємодіючи з Рідними Богами та безпосередньо з Богинею Карною. Завдання Рідної Православної Віри – привести Дух, Душу та Тілесне їство людини до єдності, тобто встановити між ними таку рівновагу, щоб жодне з трьох начал не пригнічувалося. Для цього ми використовуємо певні духовні практики в обрядах Рідної Православної Віри. Вони з самого народження дитини допомагають православному рідновіру утримувати та розвивати цей зв’язок та єдність.

Тому вважається, що лише та людина, яка пройшла священний обряд ім’янаречення, є дійсно повноцінною та має право зайняти відповідне місце в  роді. Право проводити це священнодійство мають лише духовні чини Відунів, Волхвів та, в окремих випадках, Жреців Слов’янської Віри (Відичного Православ’я). Ім’янаречення проводять до сорокового дня народження дитини. Обряд ім’янаречення, який проводиться після виповнення повноліття (для родичів, які повертаються до Віри Предків) ще називають Раденням.

Волхв (Відун) повинен знати,коли зачиналося дитя, яку душу Предка закликали Батьки. Він визначає, під яким Небесним сузір’ям народжена дитина, враховує, Темний або Світлий час Річного Кола, співвідносить з іншими календарними датами. Визначене, таким чином, ім’я і буде родовим ім’ям Слов’янина на відміну від громадського (сьогодні – суспільного), яке може вибиратися батьками, але бути близьким по значенню до родового.

Родове ім’я варто зберігати та нікому не відкривати, воно повідомляється дитині лише під час четвертої вікової посвяти у хлопчиків та третьої у дівчаток, але не раніше 14–ти років. Це потрібно для того, щоб перешкодити наведенню зурочень лихих людей.

Ім’янаречення – це лише один з низки родильних обрядів. Йому передують: пологи, вибір громадського ім’я дитини; наречення рожаниці Богородицею; вибір кумів;обряд залучення дитини до Родового Вогнища (рідного дому); обряд закриття Воріт Нави («зливки»). Після ім’янаречення проводяться пострижини (через рік після народження) - вони й завершують родильні обряди. Ім’янаречення хлопчиків бажано проводити у четвер (Перунів день), дівчат – у п’ятницю (день Макоши) або неділю (день Дажбога, який підходить для любого священнодійства), а також, щоб це не було раніше дев’ятого та не пізніше сорокового дня від народження.

Серединний світ більш примітивний та більш жорстокий, ніж світи Вишні, але він здасться «раєм» у порівнянні зі світами Нави. Людина приходить у світ, щоб пізнати себе та удосконалитися, піднятися на вищі рівні самоусвідомлення та розвитку. Цим людина виконує своє призначення як частина Роду Всевишнього, тому що саме через свої поразки Вона пізнає себе. П’янство, паління, різного роду злочини – це кривда не тільки проти себе, але і проти Роду Всевишнього, тому що цим самим ми спрощуємо та спотворюємо певну Його частинку. Руйнуючи себе, ми  зазіхаємо на Божий лад та якщо становище стає критичним, Мара виводить нас з Життя. Така душа стає, умовно кажучи, будівельним матеріалом для інших сутностей.

Закон Колорода (перевтілення) дозволяє людині стільки перевтілень, скільки необхідно для її духовного зростання. Іноді трапляється, що душа, щоб пізнати певні стани (до яких вона прямує, але які не потрібні їй), народжується в дещо примітивному образі. Наприклад, ті, хто невгамовно намагається задовольнити потяг до жіночої статі, можуть народитися племінними бугаями, щоб вволю насолодитися бажаним.

 У кожного з нас є своєособисте призначення, яке відповідає варновій належності та спрямовується Карною роду, тобто, залежить від призначення та долі роду окремо взятої людини. Кожен з нас народжується вже належним до певної варни. У період Світанку Сварожого більшість родів належать до певної варни, тому діти народжуються з якостями варни саме цього роду. Але в період Сутінок та Ночі Сварожої роди змішуються, тому в родинах воїна може народитися віся, а у родинах вісей – волхв. Усвідомивши своє варнове призначення, кожен повинен розуміти та завжди пам’ятати, що родинний шлюб між двома варнами не є бажаним, тому що діти від таких родинних шлюбів можуть бути наділеними розладнаною духовністю та тілесними недоліками.

Єдине та саме головне, що заповідано людям Матінкою Ладою нести та розповсюджувати у світах, –  це ЛЮБОВ. Лише через наповнені Любов’ю відношення з Природою, Людьми та Богами ми створимо світ Ладний, досягнемо верхів’я духовності. Через Любов проявляються найкращі людські якості – щирість, братство, доброта, щедрість, лагідність та інші світлі риси. Встановлення полюбовних відносин з Природою призводить до відбудови прекрасного світу, де врівноважені Чорноба та Білоба. Встановлення Любові з Родом Всевишнім є запорукою зростання та поглиблення самопізнання кожної конкретної людини.

 Душа отримує тіло людини тоді, коли досягне вершин в попередніх формах втілення. Людське буття – це найвище божественне благословення, яке дарується Родом Всевишнім для того, щоб ми могли досягти своє неявне надтілесне походження та могли поєднатися з Ним. Карби відання вчать: «Тримайте в чистоті тіла та душі свої, світом Сварожим наповнюючи, Богів славте – і будете вічно жити з Богами у Триглаві, зливаючись в єдину Правду та Силу».

Людина має лише два життєвих вибори: шлях Світлих та Темних Богів. Шлях Світлих Богів -  це сповідь Світлої Віри, яка вчить людину творити Любов та Справедливість ім’ям Бога Рода (в різних його проявах). Шлях Темних богів – це сповідування темної віри, яка затьмарює свідомість людини різноманітними «замінниками» Любові: тілесною насолодою, «науковим атеїзмом», матеріальним багатством світу цього, розкішним вбранням чорноризців та іншим. Гра Блуду полягає не в тому, щоб відкрито розповсюджувати кривду та біду, його гра (Майа) значно витонченіша: під виглядом «єдиноістиних знань» він виводить людські душі на кружний шлях. Однобожжя, багатобожжя, атеїзм, сатанізм, глобалізм та інші – це все жарти Блуду. Але кожен, хто стає на  цей шлях повинен розуміти, що Чорноба – така ж частина Роду Всевишнього, шляхом якої він виявляє сутності, непридатні до духовного зростання. Тому після смерті, такі люди не отримують ніякої благодаті від темних богів. Душі цих людей потрапляють в нижні світи Нави.

Слов’янин (православний рідновір) в теперішньому суспільствіє носіємодвічного звичаю, родового самопізнання та любові до роду. Це значить, що в своєму житті ми втілюємо найкращі приклади родових звичаїв: створюємо багатодітні родини; захищаємо та вдосконалюємо рідну мову, розмовляючи нею; боронимо Батьківщину та примножуємо її багатства; бережемо чистоту крові родів наших; у всіх життєвих справах керуємося принципом: «СВІЙ ДО СВОГО ПО СВОЄ».    

Таким чином, людина може пізнатитаповніше розкрити своє призначення, виконати його та піднятися до вищого світу Прави. Там, єднаючись з Родом Всевишнім, породити нові прояви життя, світи, галактики та виміри, стати Твастирем-Сварогом нового тілесного світу.

1. Для духовної опіки православними рідновірами на чолі кожної Громади стоїть Духовний провідник (Голова), який призначається Старійшиною, після обрання на Загальних зборах Громади. У своїй діяльності Голова Громади підзвітний Старійшині.
2. Головою Громади може бути тільки православний рідновір, що отримав вірознавчу освіту в Духовному навчальному закладі Родового Вогнища РПВ.
3. Голова Громади покликаний нести відповідальність за здійснення обрядодіяння відповідно до Требника Рідної Православної Віри, за духовну проповідь, релігійно-звичаєвий стан і відповідне виховання членів Громади. Він повинен сумлінно виконувати всі обрядові, радетельські та батьківські обов'язки, визначувані його посадою, згідно звичаям і цьому Статуту.

II. Обов'язки і права

4. В обов'язку Голови Громади, зокрема, входить: 
• проведення що недільних Православлень та обрядів Річного Кола;
• керівництво відаючими Громади у виконанні ними обрядових і провідницьких обов'язків;
• спостереження за належним станом капища, святилища, священного гаю чи храму;
• турбота про правильне виконання обрядів та дотримання звичаїв;
• турбота про точне виконання вказівок Старійшини;
• організація освітньої і просвітницької діяльності Громади;
• скликання і головування на засіданнях Загальних зборів;
• за наявності підстав, припинення виконання рішень Загальних зборів і Старостату з питань вірознавчого, священного, обрядового або адміністративно-господарського характеру, з подальшою передачею цього питання на розгляд Старійшини;
• спостереження за здійсненням рішень Загальних зборів і роботою Старостату;
• представлення інтересів Громади в органах державної влади і місцевого самоврядування;
• подача безпосередньо Старійшині та Хранителю звітів про стан Громади, про діяльність, що проводиться в Громаді, і про її роботу;
• здійснення офіційного вогнищанського листування;
• ведення книги родів і літопису Громади.
5. Голова Громади може одержати відпустку і на якийсь час залишити свою Громаду виключно з дозволу Старійшини.

IІІ. Відповідальність

Голова Громади несе відповідальність за:
1. Невиконання своїх посадових обов'язків. 
2. Недостовірні відомості про стан розвитку Громади, проповіді Рідної Православної Віри. 
3. Невиконання наказів, розпоряджень Керманичів Духовного центру. 
4. Нанесення шкоди авторитету Родового Вогнища Рідної Православної Віри. 

1. Крайовий Владика відноситься до відаючих і є Духовним провідником в чині не нижче Жреця. 
2. На посаду Крайового Владики призначається особа, що має вищу освіту і була Головою Громади РВ РПВ не менше 2 років, має досвід роботи по організації Громади. 
3. Призначення на посаду Крайового Владики і звільнення з неї проводиться наказом Голови Духовного центру РВ РПВ за поданням Хранителя РВ РПВ з відома Помісного Владики (для Народних управлінь). 
4. Крайовий Владика повинен знати:
- Внутрішній та цивільний Статути Духовного центру РВ РПВ.
- Методи і порядок розробки перспективних і поточних планів розвитку організації.
- Методи вивчення громадської думки.
- Обрядодіяння, Віровідання та зцілення Живою
- Законодавство в сфері свободи совісті та релігійних організацій.
5. Крайовий Владика безпосередньо підкоряється Помісному Владиці (Хранителю РВ РПВ в Україні). 
6. На час відсутності Крайового Владики (хвороба, відпустка, відрядження, ін.) його обов'язку виконує його заступник, який несе відповідальність за належне їх виконання. 

II. Посадові обов'язки

Крайовий Владика: 
1. Забезпечує діяльність Крайового вогнища Рідної Православної Віри таким чином аби кількість православних рідновірів, об’єднаних в громади РВ РПВ, щороку збільшувалась. 
2. Організує проповідь Рідної Православної Віри в Крайовому вогнищі РПВ. 
3. Здійснює розподіл обов'язків між працівниками Кайового вогнища, розділення функцій, завдань, дій, стежить за виконанням доручень і наказів, підтримує необхідний рівень дисципліни. 
4. Керує роботою Духовного управління, організує духовну освіту та просвіту православних рідновірів та Слав’ян свого Краю. 
5. Очолює проповідницьку роботу та поширення світогляду Рідної Православної Віри в Краю. 
6. У разі потреби спільно з Духовним центром РВ РПВ вживає заходи по покращенню ходу виконання планів організаційної діяльності. 
7. Контролює правильність обрядодіяння та навчання Слав’янському Віровіданню в Громадах РВ РПВ його Краю. 
8. Забезпечує умови для створення Громадами РВ РПВ капищ, святилищ, храмів та священних гаїв у Краї. 
9. Проводить постійну роботу по зміцненню духовної єдності усіх громад РВ РПВ з Духовним центром. 
10. Діє на добро і благо Духовного центру РВ РПВ, відстоюючи їх у всіх установах і організаціях. 
11. Щоквартально подає письмовий звіт про стан Крайового вогнища РПВ на ім’я Хранителя РВ РПВ.
12. Щомісячно відраховує десятину з пожертв громад РВ РПВ Краю на рахунок чи адресу Духовного центру РВ РПВ.

III. Права

Крайовий Владика має право: 
1. Вносити на розгляд Духовного центру РВ РПВ пропозиції по поліпшенню діяльності Крайового вогнища РПВ і РВ РПВ в цілому. 
2. Запрошувати відомості і папери, необхідні для виконання своїх посадових обов'язків. 
3. Підписувати і засвідчувати печаткою документи в межах своїх повноважень. 
4. Здійснювати взаємодію з керівниками всіх структурних підрозділів Духовного центру РВ РПВ. 
IV. Відповідальність 

Крайовий Владика несе відповідальність: 
1. За неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов'язків, передбачених цим посадовим правильником. 
2. За нанесення шкоди Духовній єдності РВ РПВ та його цілісності.

1. Старійшина Вісі є відаючим в Духовному чині не нижче Жерця.
2. Старійшина Вісі призначається на посаду і звільняється з посади у встановленому Внутрішнім Статутом Духовного центру РВ РПВ порядку, Указом Голови Духовного центру РВ РПВ. 
3. Старійшина Вісі підкоряється безпосередньо Крайовому Владиці. 
4. На посаду Старійшини Вісі призначається особа, що має вищу освіту, та очолювала Громаду РВ РПВ не менше 2 років. 
5. Старійшина Вісі повинен знати:
- ухвали, розпорядження, накази, інші керівні і правильники Крайового та Родового Вогнищ;
- структуру управління Віссю, права і обов'язку православних вогнищан;
- Обрядодіяння, Віровідання та зцілення Живою;
- основи організації діяльності і управління. 
6. В період тимчасової відсутності Старійшини його обов'язку покладаються на призначеного ним заступника.

II. Посадові обов'язки і права

Посадові обов'язки Старійшини можуть бути доповнені, уточнені при підготовці посадового правильника виходячи з конкретних обставин.
Старійшина:
• піклується про поширення Слав’янської Віри, звичаєвості і обрядовості;
• несе відповідальність за здійснення положень цього Статуту, ухвал Віче і Кола Владик;
• скликає Вісьові збори і Вісьову раду і головує на них;
• застосовує право "вето" на рішення Вісьових зборів з подальшою передачею відповідного питання на розгляд Кола Владик;
• затверджує Статути громад, скитів, подворів і інших підрозділів, що входять в склад Вісі, подає їх на реєстрацію в Духовний центр;
• згідно кону, відвідує громади своєї Вісі і здійснює контроль за їх діяльністю безпосередньо або через своїх повноважних представників;
• має вище начальницьке спостереження за вісьовими установами і скитами, що знаходяться на території Вісі;
• спостерігає за діяльністю Духовних провідників Вісі;
• представляє на затвердження Кола Владик ректорів Духовних навчальних закладів, керманичів скитів Вісьового підпорядкування;
• затверджує склад Старостату громад;
• частково або повністю змінює склад Старостату громад якщо відбувається відступ членів Старостату чи Загальних Зборів від Покону Рода Всевишнього і віровчення Рідної Православної Віри;
• ухвалює рішення про скликання Загальних зборів громади;
• затверджує кандидатури голів Старостатів громад і Ревізійних комісій громад;
• виводить зі складу Старостатів громад тих членів, що порушують Статут та настанови Духовних провідників;
• затверджує фінансові та інші звіти Старостатів і доповіді Ревізійних комісій громад;
• затверджує вибраних Загальними зборами Старост і усуває їх з посади у разі порушення ними статуту і настанов Духовних провідників;
• піклується про підвищення духовного і освітнього рівня рідновірів Вісі;
• піклується про підготовку відаючих, у зв'язку з чим направляє гідних кандидатів для навчання в Духовні навчальні заклади;
• спостерігає за станом проповіді Рідної Православної Віри в межах Вісі;
• дає благословення на створення нових громад і подворів;
• дає благословення на споруду і відновлення капищ, святилищ, храмів, священних гаїв і піклується, щоб їх зовнішній вигляд і внутрішнє начиння відповідали слов’янському звичаю;
• освячує капища, святилища, священні гаї та храми;
• піклується про стан живоспіву, творення кумирів та чурів, ужиткових народних мистецтв; 
• здійснюючи спостереження за організаційним порядком і ладом, Старійшина має право батьківської дії і стягнення по відношенню до Духовних провідників, включаючи покарання доганою, усуненням з посади і тимчасовою забороною на обрядодіяння.


IІІ. Відповідальність

Старійшина несе відповідальність за:
1. Невиконання своїх посадових обов'язків. 
2. Недостовірні відомості про стан розвитку громад його Вісі, проповіді Рідної Православної Віри. 
3. Невиконання наказів, розпоряджень Керманичів Духовного центру. 
4. Нанесення шкоди авторитету Родового Вогнища Рідної Православної Віри.