Обряди

13-02-2013
Опубліковано в Обряди

КРАДА

Суть. Полишення душою тіла. Цим обрядом завершується Явне життя православного рідновіра.

Значення. Його правильне проведення має таке ж велике значення, як і інші життєдайні обряди, він, так би мовити, замикає Коло Яви та переводить душу Слов’янина на Той Світ, у Ирій Світлий звідкіля душа прямує до Прави. Якщо Слав’янин порушував закони Прави, чинив по Кривді – тим він обтяжив свою душу, і вона не може піднятись у Сваргу, а під тягарем кривд падає у Наву.

Таке розуміння Кола Живоявлення властиве усім народам орійської (індоєвропейської) мовної родини, а витоково воно було властиве всім народам Білої Раси. Первинним у нашому роді є вчення про перевтілення душ. Вважається, що Предки не лише перевтілються, але і постійно допомагають перебуваючим у світі Яві, саме тому є Слав’янський звичай закликання померлих родичів на весілля та початок весілля з поминального обряду. Таким чином молодята закликали душі предків до втілення у своїх нащадках. Ирій Світлий – це «Той Світ», місце перебування душ Предків на шляху до Світу Прави, це своєрідне сито, крізь яке душі підіймаються у Божеські Світи чи повертаються у Світ Яви крізь Наву.

Правильне проведення поховального обряду забезпечує спокійний лет душ померлих в інші світи та захищає живих від лихого впливу душ мертвих. Порушивши обряд, ми призводимо до того, що дух померлого, поєднавшись з духом-волею, замість поєднатися з Духом Світла Роду, блудить світом Яви, несучи шкоду та нещастя живим.

Поховальний обряд Русинів, Слав’ян загалом, пройшов довгий шлях співіснування та періодичної зміни тілопокладення тілоспаленням і навпаки. Зазвичай посполиті люди спалювались, аби вогонь в останній раз очистив їхні душі, а святі люди, звитяжні правителі, праведні відаючі покладались з метою переходу їх святости на ту землю, в якій вони пребувають. В Ирій найшвидше та найкраще потрапляти з димом вогнища, який здіймається у Небеса. Звідси й назва поховального вогнища – крада. Утворилась внаслідок переходу звуку «л» у «р» в другому складі, характерного для Слав’ян (порівняйте: «коровай» – круглий калач, хоровод – водіння танцю по колу тощо). Себто, первісно слово звучало як «клад», звідси і «кладовище» – місце проведення поховального обряду. Староруський прийменник «к», «ко» означає належність до чогось, в сучасній руській (українській) мові йому відповідає прийменник «до». Він залишився в нашій мові виключно у формі закінчення прізвищ –
Коваленко (той, хто належить до ковалів), Чумаченко (той, хто належить до чумаків), Козаченко тощо. Своє ж значення він не втратив у мові російській і більше затримався у наших східних родичів. «Лада» – Всевишня Богиня-Матір, «Лад» – інше наймення Сварога, відповідно, померлий відправлявся у Світ Богів, які суть Предки Рідні.

Отже, Крада – обряд, що покликаний поєднати душу померлого з Предками, тим самим підтримуючи Лад у Колі Живоявлення.

І при тілоспаленні, і при тілопокладанні православні рідновіри кладуть померлого головою на Захід, тобто таким чином, аби він був обернений лицем на Схід, дивився на Схід – місце, де народжується Сонце, що знаменує його наступне відродження у Триглаві Світів.

Таким чином і тілоспалення, і тілопокладення є цілком звичаєвими обрядами поховання, вони відповідають Покону Рода Всевишнього – неписаним законам Життя. Переважання того чи іншого виду обряду залежало від різних обставин – рівня пізнання, природної необхідности, зовнішнього тиску тощо. Слово «могила» означає – «могуть», «могутність», «могти». В могилах предків – Сила Духу нашого Роду. Згадаймо як Сколотський цар Дантур (Ідантирс) говорив Персам, що прийшли на нашу землю війною: «...в нас є могили наших предків. Нумо, знайдіть їх і спробуйте завдати їм шкоди. Тоді ви побачите, чи будемо ми з вами воювати заради наших могил чи ні». Ховаючи померлих у могилах, предки намагались утримати Силу Їхнього духу, що було пов’язано з наступом чужовір’я.

Сьогодні ми йдемо до того, аби відновити і повернутися до Обряду Кради, бо ж земля наша переповнена тілами предків, похованих не за Поконом, дух яких млоїться і прагне до єднання в Роді Всевишньому.

Час проведення: третій день по смерті, бо саме стільки душа перебуває біля тіла, у виключних обставинах раніше або пізніше.

Утвор. Для проведення обряду Волхв повинен мати: ріг для узвару, обрядовий Алатир на підставці, мішечок із пшеницею.

Родичі покійного повинні приготувати: поховальні рушники (на яких померлого будуть опускати в могилу чи класти на Краду), сурицю (для пролиття на могилі), достатньо води (для того, аби родичі могли вмитись після обряду), глечик із зерном, свічки.

Після смерти людини, біля її тіла ставлять дзбан з водою, усі дзеркала завішуються, вікна зачиняються. Біля покійного постійно повинна перебувати старша жінка (яка вже не буде родити) та читати молитви. В перший день смерти кревника обмивають. Цей обряд здійснюють старші жінки, бо то їм властиво – бути наближеними до світу Нави, а через воду (що є суть Дана) вони допомагають душі з’єднатись із Предками. Не можна омивати померлого жінкам, у яких малі чи неодруженні діти. Сю воду слід опісля вилити в місці, де не ходить ні людина, ні животина й городина не росте, бо вода тая – то шлях на Той Світ, а живим вона ні до чого. Горщик, з якого омивали покійного, слід розбити, а черепки втопити у ріці, аби душа могла відродитись до нового життя.

Одягають небіжчика також старші жінки, але без родичів, бо для родичів вмирало лише тіло, душа ж із часом мала повернутись. За поховальним звичаєм, з небіжчиком вітаються своєрідним чином, увійшовши до хати, проказували: «Здорові будьте», чоловіки стають на праве коліно (жінки на ліве), проказують молитву Віданности і «Шлях Віри-Віди Православної». Що означає відання нового відродження, інакше немає сенсу бажати здоров’я тому, хто покинув назавжди наш світ. Якщо вмирає молода дівчина чи юнак, їх наряджають у весільне вбрання, вдягають обручку, бо необхідно завершити повне коло вікових посвят. У таких випадках печуть також весільний коровай, який роздають родичам на кладовищі.

Покійного кладуть на лаві ногами до дверей, в голові ставлять горщик із зерном, в ньому запалюють свічку. Зерно символізує віду про нескінченність життя та перевтілення, бо ж і зерно вмирає, щоб народити колосся. Свіча є образом Вогню-Сварожича, який вказує душі напрям до Ирію.

Духовний провідник приходить ввечері до покійного і проводить посмертну тризну першого дня.

 
98 Останнє редагування Четвер, 24 травня 2018
Детальніше в цій категорії: « ЗДРАВНИЦЯ ЖАЛЬНИЦЯ »